Іван Піддубний — гордість Черкащини

 

Міністерство освіти і  науки,молоді та спорту України

Черкаський національний університет

імені Богдана Хмельницького

ННІ історії і філософії

 

Кафедра архівознавства, спеціальних  історичних дисциплін та археології

 

Реферат на тему:

Іван Піддубний — гордість Черкащини

 

 

 

 

 

 

  Виконав:

                                                                                                          Студент 3-а курсу 

                                                                                          Гончар Артур Михайлович

 

 

Науковий керівник:

Сиволап М. П.                 

 

 

 

 

 

 

Черкаси — 2012

 

ЗМІСТ

Вступ …………………………………………………..3      Розділ1.Юні роки та початок спортивної кар’єри І.Піддубного…….......................................………………………….….  Розділ 2. Піддубний—чемпіон світу. Останні роки життя………..      Розділ 3. Вшанування  пам’яті Черкаського богатиря……….

Висновки………………………………………………………………..

Список використаних джерел та літератури…………………………

 

ВСТУП

Актуальність  теми: Легендарний український богатир Іван Піддубний є одним із найвидатніших борців, які залишили по собі слід у світовій історії боротьби. За всі роки виступів його вважали непереможним. Майбутній чемпіон народився на Черкащині в сім’ї селянина Максима Піддубного, козацький рід якого славився великою силою. Іван успадкував від батька великий зріст і витривалість, а від матері, яка гарно співала, — тонкий музикальний слух. Влучну й лаконічну характеристику українському богатиреві було дано в альбомі “Борці”, у якому читаємо: “Він боров найкращих світових чемпіонів без усякого жалю й без найменшого зніяковіння”. Але Піддубний був кришталево чесним борцем і особливо активно виступав проти хитрувань у змаганнях.     Мета роботи полягає,у тому щоб розкрити життя та спортивні досягнення борця І.Піддубного.

Для досягнення поставленої  мети визначені такі дослідницькі завдання:

-охаректиризувати юні роки та початок спортивної кар’єри;

-висвітлити перемоги  й взлет силача;

- описати життя після завершення виступів;

-висвітлити вшанування  пам’яті І.Піддубного;

-підвести підсумки.

Практичне значення. Даний реферат може використовуватися при підготовці до лекцій і семінарів, при доповідях на різних конференціях. Його можуть використовувати як студенти, так і викладачі.

Структура реферату відповідає меті і завданням. І він складається зі змісту, вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури.

 

 

Розділ1.Юні роки та початок спортивної кар’єри І.Піддубного

Народився 26 вересня 1871 року на Полтавщині, неподалік містечка Золотоноші, у селі Богодухівці (тепер  Чорнобаївський район Черкаської області) в сім'ї селянина Максима Піддубного, козацький рід якого славився великою силою. Іван Піддубний також  дістав від предків великий зріст  і витривалість, а по лінії матері, яка гарно співала, — тонкий музичний слух і в дитинстві по неділях  і святах співав у церковному хорі.В ранньому дитинстві переїхав до сусіднього села Красенівка, де понад двадцять років жив у селі, потім найнявся вантажником у севастопольський порт.      У повісті Олексія Толстого “Князь Срібний” є згадка про Федора Піддубного, сухорлявого чоловіка “з безліччю рубців на обличчі”. Батько Піддубного Максим Іванович мав невелике господарство в Красенівці. У нього було троє синів та три дочки. Максим Піддубний мав колосальну фізичну силу: сам, без жодної напруги, піднімав п'ятипудові мішки з зерном і кидав їх на віз.            Його односельці згадували такий випадок: на ярмарку Максим Піддубний купив чавунну основу до воза, так званий “хід”. Потрібно було закинути його на віз. Помічників поряд не було, і Максим вирішив зробити це сам. Поклавши дві колоди, одним кінцем на землю, іншим на віз, він став просувати по них “хід”, як по рейках, стримуючи його всім тілом. Раптом колоди розійшлися. Основа поповзла униз. Максим підставив ногу, і величезний “хід” зупинився, але нога була зламана. Не звертаючи уваги, він утримував чавунну деталь ще якийсь час, поки не підбігли люди. І, незважаючи на зламану ногу, сам відвіз покупку додому.           Мати Івана Піддубного, Ганна Данилівна, походила зі старовинної козацької родини Науменків, рід яких славився своїм довголіттям. Кажуть, дід Івана по лінії матері, колишній солдат, відслуживши в армії 25 років, дожив до 120.               Ріс Іван так само, як і всі селянські діти. Ось тільки в 16 років він легко пригинав до землі корову за роги...        Коли Іванові виповнився 21 рік, він вирішив залишити рідну домівку й виїхати на заробітки до Криму. Хтось порадив йому поїхати на південь країни, де можна непогано заробити вантажником в одному з морських портів. Так Піддубний і зробив: він влаштувався до вантажної фірми “Лавас”. У Севастополі Іван по шістнадцять годин на добу проводив на трапах, перетягуючи вантажі. Працював легко, швидко, з жартами. Через півроку роботи слава про силу вантажника рознеслася по всіх портах Криму.   В 1895 році вантажна фірма переїхала до Феодосії. Незабаром доля звела Івана з двома учнями морехідних класів Антоном Преображенським і Василем Васильєвим - завзятими спортсменами, пристрасними шанувальниками важкої атлетики. Вони стали переконувати його зайнятися спортом. Спочатку Іван скептично ставився до цих розмов, але Преображенський подарував Івану автобіографію знаменитого атлета Карла Абса. У ній Піддубного зацікавило твердження автора, що постійними тренуваннями йому вдалося збільшити свою природну силу втричі.          Іван вирішив спробувати тренуватися. Щодня вправлявся з гирями, займався гімнастикою. А в 1897 році на гастролі до Феодосії приїхав цирк Безкоровайного. Це був звичайний бродячий цирк того часу, в трупу якого входили також атлети і борці. Серед них були знамениті люди того часу, такі як Янковський, Луріх, Семипалий. Через деякий час дирекція цирку влаштувала чемпіонат боротьби “на поясах”.         За два тижні виступів на арені Піддубний не програв жодного двобою. Його залізна стійкість, вага і чіпкість рук дозволяли йому здобувати перемогу за перемогою. Він поклав на килим навіть знаменитого Георга Луріха, який згодом став чемпіоном світу з французької боротьби. Тільки один поєдинок в цьому чемпіонаті закінчився внічию. Це була сутичка з Петром Янковським, що виступав під ім'ям Урсус, який важив понад десять пудів і володів великою спритністю.

 

Сезон в цирку закінчився. Борці роз'їхалися, а Іван залишився  тим же робітником в порту, яким був  і раніше. Але радість успіху порушила його душевний спокій. Все частіше  він став думати про те, щоб присвятити життя спорту.

 

Розділ 2.Іван Піддубний — чемпіон світу. Останні роки життя.

На початку 1898 року Піддубний  знову переїхав до Севастополя, щоб  остаточно стати борцем. Він вступив  до місцевого цирку, що належав Жіжетто  Труцці, одному з членів старовинної  італійської циркової родини Труцці, яка виїхала до Росії в 1880 році.        Спостережливий і допитливий, він дуже швидко перейняв і освоїв всі тонкощі боротьби “на поясах”. Став перемагати суперників не тільки грубою силою, але і за допомогою техніки, викликаючи красивим і спритним прийомом схвалення глядачів. Прочитавши книги з важкої атлетики та боротьби, Іван склав для себе програму тренувань. Щодня займався бігом, стрибками, робив вправи з гирями, ставив дихання, обливався холодною водою. Він відмовився від надмірностей у їжі, встановив години прийому їжі і суворо їх дотримувався. Відмовився від куріння і спиртних напоїв. Уже до кінця сезону в цирку Труцці Піддубний став невпізнанним. З незграбного і грубого силача він перетворився на спортсмена, непогано володів технікою боротьби і сприймав свою професію як мистецтво.            З Севастополя Піддубний переїхав до Одеси, а потім на пропозицію цирку братів Нікітіних до Києва. Почались його гастролі по різних містах. Виступав він не тільки як борець, але і як атлет. Наприклад, трьох осіб, перев'язаних один з одним, він піднімав вгору на витягнутій руці і носив навколо арени.            Під час виступу в Новоросійську стався цікавий випадок. Проти Піддубного випустили відомого шведського борця Андерсона. Через хвилину швед був піднятий у повітря і покладений на лопатки. Це сталося так швидко, що публіка вирішила — швед піддався українському борцю. Піддубний запропонував повторити сутичку. Коли шведу передали цю пропозицію, він відповів, що буде боротися лише тоді, коли Піддубний погодиться на поразку. Іван Максимович був просто обурений. Але дружина директора цирку, де проходили змагання, зі сльозами на очах благала Піддубного погодитись. В іншому випадку довелося б повернути публіці гроші за квитки, а це б призвело до розорення цирку. Піддубний погодився. Передчуваючи перемогу, швед вийшов на арену. Але тут сталося неймовірне — Піддубний взяв його за пояс, підняв над собою, як кошеня, і, тримаючи на витягнутих руках, ліг на лопатки, а противника поклав собі на груди. Публіка збожеволіла від захвату. Осоромлений швед втік з арени.          Слава Івана Піддубного зростала і міцніла з кожним роком. Але його дратували безчесні звичаї чемпіонатів, і в 1902 році він ледь не повернувся до Феодосії працювати вантажником. На щастя, цьому наміру не судилося збутися. Перебуваючи на гастролях у Воронежі, Іван отримав з Петербурга листа від голови Петербурзького атлетичного товариства графа Г. І. Рібоп'єра. Граф запропонував Івану Максимовичу терміново приїхати до Петербурга.  Прибувши до столиці, Піддубний дізнався, що атлетичне товариство отримало від французького журналу «Спорт» пропозицію надіслати до Парижа російського представника — для участі у змаганнях на звання чемпіона світу з французької боротьби 1903 року. Одразу почали шукати кандидата по всій Росії. З'ясувалося, що кращого борця, ніж Іван Піддубний, немає. Готуватися до чемпіонату він почав під керівництвом тренера з французької боротьби Ейжена. Це був старий борець-професіонал, який знав досконало всі тонкощі боротьби. Чемпіонат світу з французької боротьби 1903 зібрав у Парижі багатьох видатних борців того часу. Учасник, який програв хоч один бій, вибуває з чемпіонату. Іван Піддубний здобув одинадцять перемог.   Настав день сутички з чемпіоном Франції Раулем ле Буше. Він був на п'ятнадцять років молодший і вищий на 2 см. Поєдинок почався в надзвичайно швидкому темпі. Буше намагався приголомшити суперника каскадом класичних прийомів, які швидко змінювались. Піддубний витримав цей натиск і сам перейшов у наступ. Через кілька хвилин француз вже був зовсім мокрим. І тут почалося щось незрозуміле. Всі прийоми російського борця зривалися один за іншим. Буше вискакував з будь-яких захоплень. Тоді Піддубний здогадався, що француз змазаний якимось жиром. Він заявив протест. Судді перевірили і з'ясували, що Буше змазав себе маслиновою олією. Це було грубим порушенням правил. Буше насухо витерли, але як тільки він починав пітніти, олія виступала знову. Французькі судді замість того, щоб зарахувати йому поразку, вирішили обтирати хитруна кожні 5 хвилин. Але це не допомагало - піт проступав знову. Судді зарахували французові більше очок, Піддубний вибув зі змагань. Переповнений зал зустрів уявну перемогу Буше гробовим мовчанням.            Російське атлетичне товариство запропонувало ле Буше боротися з Піддубним ще раз і гарантувало йому в разі перемоги приз в 10 000 франків. Але француз від цієї пропозиції відмовився. Піддубний після чемпіонату поїхав у село. Він вирішив кинути спорт. Тільки довгі вмовляння друзів і тренера змусили змінити рішення.        Незабаром Піддубний взяв участь у Московському чемпіонаті. Вже в перші дні він уклав на лопатки улюбленця Москви Івана Шемякіна. У 1904 році в Петербурзі на чемпіонаті світу у фіналі він знову зустрівся з Буше. Француз протримався 41 хвилину, після чого опинився на лопатках. Наприкінці 1905 Піддубний знову в Парижі на чемпіонаті світу, де зібрали 140 найсильніших борців світу. Піддубному вдалося перебороти всіх своїх суперників. До останнього дня чемпіонату у нього залишився лише один супротивник — данець Іесс Педдерсен.        Міжнародна преса вважала його найсильнішою людиною в Європі. Іесс з самого початку зайняв оборонну тактику, намагаючись виснажити нашого земляка. Але Піддубний перехитрив данця. Він зробив вигляд, що втомився, почав важко дихати. Педдерсен відразу змінив свою тактику. Він спіймав Піддубного в обхват, але той тільки й чекав цього моменту. Іван Максимович нахилився всім корпусом назад і, падаючи на килим, потягнув за собою суперника. У момент падіння Піддубний підім'яв данця під себе і кинув його на обидві лопатки.           Кидок був такий сильний, що коли Піддубний вже відпустив Педдерсена, той продовжував лежати. Івану Максимовичу були урочисто вручені призові десять тисяч франків і диплом про присвоєння звання чемпіона світу 1905 року. Перемога Піддубного стала великою подією в історії професійного спорту. Газети рясніли повідомленнями — “Залізного Іесса покладено на обидві лопатки” . Піддубний отримав безліч запрошень на гастрольні поїздки в багато країн світу. Він вибрав Італію і невдовзі здобув звання чемпіона цієї країни. Пізніше були змагання в Ніцці, Льєжі, Берліні.       Приятель Піддубного, керченський відомий клоун-куплетист Петрусь Тарахно писав про нього: “Все в ньому було сумірне, все переповнене могутності й мужньої краси, все говорило про силу незвичайну.”. Так само з захватом писав про Піддубного інший його приятель, син донецького шахтаря, клоун-акробат Віталій Лазаренко.        Володіючи величезною силою, Піддубний в той же час відзначався швидкістю реакції і гарно проводив найскладніші прийоми. Це був розумний борець, котрий розраховував свої сили і добре орієнтувався в можливостях противника. Він не вживав спиртного й не палив, гартував свій організм ранковою гімнастикою, обтираннями холодною водою, щоденними тривалими прогулянками. За 40 років спортивної кар'єри він не знав поразок. Найсильнішим його противником був поляк із Західної України Станіслав Збишко-Циганевич, та й того Піддубний нарешті переміг у Сполучених Штатах Америки.1907 року у Відні стає чемпіоном світу вчетверте. У 1908 й 1909 роках у Парижі та Франкфурті ще двічі виборює звання чемпіона світу. Після цього Піддубний тривалий час не бере участі у великих змаганнях, переїжджає в своє село Красенівку, одружується, купує невеличкий будинок і займається сільським господарством. Після трирічної перерви знову повертається в спорт, бере участь у гастролях полтавського цирку. 1922 року, після тривалої перерви, Піддубний здобуває перший приз у великому чемпіонаті з боротьби в Московському цирку.          1925 року переміг у міжнародному чемпіонаті в Нью-Йорку, затим переможно виступив у Чикаго, Філадельфії, Лос-Анджелесі, Сан-Франциско та інших містах США. Наприкінці гастролей в Америці зустрівся в Нью-Йорку з чемпіоном світу з вільної боротьби Джо Стечером, якому судді, підтасувавши результат, віддали перемогу по очках. Після повернення з Америки Піддубний дванадцять років виступає в цирках на змаганнях борців. 1939 року йому присвоєно звання заслуженого артиста республіки та нагороджено орденом Трудового Червоного прапора. 1941 року в Тульському цирку відбувся прощальний виступ сімдесятирічного атлета. 1945 року йому було присвоєно звання «Заслужений майстер спорту». Наприкінці життя Піддубний переїхав у місто Єйськ на Кубань, де колись знайшли притулок його предки, запорозькі козаки, переселені Катериною II після знищення Запорозької Січі.   Після окупації Єйська гітлерівці запропонували йому виїхати до Німеччини і тренувати там борців. Відмовився. Окупанти так поважали Піддубного, що навіть дозволили йому носити орден Трудового Червоного Прапора. На місцевому м'ясокомбінаті видавали по 5 кг м'яса в місяць. Працював Піддубний в більярдній. Старожили Єйська згадували, як звідти він викидав п'яних німців. Але їм це подобалося. Вони захоплювалися його силою. Після війни Піддубного знову заарештували — за співпрацю з німцями. Проте швидко відпустили, знову через відсутність доказів. Останні роки Іван Максимович доживав у злиднях. Постійно скаржився на те, що не вистачає хліба. У перші післявоєнні роки його видавали по картках — 500 г хліба на день. — Невже мене не можуть закріпити за якоюсь військовою частиною, до їдальні. Напевно буду писати листа Ворошилову, — не раз говорив сусідам. Щоб вижити, був змушений міняти свої медалі на хліб.    Помер видатний спортсмен 8 серпня 1949 року в Єйську, де й похований. В Єйську діє центр боротьби імені Івана Піддубного. З 1953 року в СРСР провадився меморіал І.Піддубного — міжнародні змагання з боротьби. 

 

Розділ 3.Вшанування пам’яті Черкаського богатиря

В його рідному селі Красенівці Чорнобаївського району свято шанують  пам’ять прославленого земляка.У 1970 р. біля Красенівської середньої  школи було відкрито погруддя Івана  Піддубного (до речі, на землі, його землі, придбаній ним у 1910 р., а потім  у 1917 р. відписаній зятю Андрію Семеновичу Слиньку – чоловікові рідної сестри Мотрони Максимівни). На відкритті  пам’ятника була присутня менша сестра богатиря Євдокія Максимівна Черінько (Піддубна) з дочкою (хрещеницею Івана  Максимовича) Марією Степанівною Собко. 3 Євдокією у Івана Максимовича  були особливо теплі, дружні, сердечні стосунки. Він її рятував у час  колективізації, розселянювання, допоміг  придбати будинок в Золотоноші. З  нею підтримували дружні стосунки (уже  після його смерті) учні Івана Максимовича  борці Бедило.

З нагоди 120-річчя з дня  народження І.М. Піддубного в центрі його рідного села було відкрито краєзнавчий  музей та пам’ятник славному земляку. Місце для музею і пам’ятника вибране теж невипадково. Тут  ще в 1769 р. першопоселенцями села, серед  яких були і пращури Піддубного, була збудована Різдво-Богородицька церква. В ній вінчались батьки –  Максим Іванович та Ганна Данилівна в 1870 р. В цій церкві хрестився і їх малий первісток Іван у 1871 р. та всі інші шестеро дітей. Відвідання церкви для Піддубних було священною справою.

Відкриття пам’ятника видатному  борцю відбулося в переддень  дня його народження 6 жовтня 1990 р. У  центрі села відбувся мітинг з цієї нагоди. До речі, право перерізати стрічку  було надано представникам трьох  поколінь Піддубних. Старший з них  – ветеран війни і праці  Дем’ян Йосипович Піддубний, теж  з того кореня роду, що й великий  богатир.

Відкриття краєзнавчого музею  І.М. Піддубного співпало з надзвичайною подією в житті українського народу – проголошенням Акту незалежності України. Саме тоді 24 – 25 серпня 1991 р. відбулось  Друге Всеукраїнське свято богатирської сили ( перше започатковане в 1990 році з ініціативи Всеукраїнської спортивної молодіжної організації „Клуб Івана Піддубного", редакції газети „Молодь України", місцевого колгоспу ім. Дзержинського при сприянні Чорнобаївської районної та Красенівської сільської рад.

З допомогою представників  великого роду Піддубних вийшли на архівні матеріали Державного архіву Полтавської області, налагодили тісну  творчу співдружність з Єйським  музеєм І.М. Піддубного в Російській Федерації. Пошуківці ведуть активне  листування з представниками великого роду Піддубних, що живуть на Уралі, в  Сибіру, Кабардино-Балкарії, Краснодарському  краї, Казахстані і, звичайно, в Україні. Адже „Піддубних цвіту по всьому світу”. Зібраний архівний матеріал підтверджується  і збагачується спогадами, документами, фотоматеріалами, які збираються, записуються  всюди сущими нащадками великого роду, що об'єднались в секцію ,,Піддубняки”. І ось результат: у залі музею  з’явився „Опис межових дач”. списки козаків: дворян-першопоселенців села, облік їхньої  власності під час VII і VIII ревізій (1816, 1835 рр.) та X ревізії 1856 – 1858 рр. А скільки радості нам принесли Сповідальні книги Різдво-Богородицької, Свято-Духівської та Петро-Павлівської церков за 1859 р., що зберігаються в полтавському архіві.

Так родилось „Родинне дерево Піддубних”, що зайняло центральне місце в експозиції третього залу. На основі досліджень вималювалось не лише родинне дерево непереможного  чемпіона чемпіонів, а й корені інших  родів. З Казахстану нащадки Митрофана  Максимовича Піддубного привезли і  з гордістю передали музею своє генеалогічне дерево, в якому вже 5 гілок і 50 нащадків.

Багато ще „білих плям”  в родинному дереві Піддубних, але  стараннями пошуковців вони будуть досліджені.

З 1990 р. свято богатирської сили набуло статуту Всеукраїнського. На свято щороку з’їжджається багато команд і не лише з України, а й  з країн ближнього зарубіжжя. От і в 2005 р. на свято приїхало 18 команд з Києва, Житомира, Харкова, Севастополя, інших міст України. Свято богатирської сили на батьківщині чемпіона може претендувати на здобуття статусу міжнародного. Адже в 2005 р. на борцівський килим вийшли атлети з польського Белостока, литовського Каунаса, російського Єйська. Вперше участь у турнірі взяла команда з республіки Саха (Якутія).

З села Красенівка вийшли чемпіони СРСР з греко-римської боротьби, заслужений тренер СРСР та УРСР, майстер спорту Микола Олексійович Кривонос, майстер  спорту міжнародного класу, чемпіон  Європи з греко-римської боротьби, неодноразовий  чемпіон СРСР та УРСР, заслужений тренер СРСР Василь Федосійович Кот. Свого  часу свою борцівську кар’єру вони розпочинали в рідному селі на борцівських турнірах імені Івана  Піддубного, які тоді входили до календаря союзних спортивних змагань, тепер шлях у великий спорт  торує молода зміна.

 

Висновки

Таким чином, простий селянський син з українського села Іван Піддубний у 1905–1909 роках шість разів був чемпіоном світу з боротьби і 25 років поспіль залишався непереможним борцем у світі. Багато в чому зіграли задатки діставши від предків великий зріст і витривалість, а по лінії матері, яка гарно співала, — тонкий музичний слух і в дитинстві по неділях і святах співав у церковному хорі. Іван Піддубний як всесвітньо відомий борець відрізнявся від інших майстрів боротьби не тільки винятковою силою, витривалістю. “У боротьбі все найголовніше: і руки, і ноги, і плечі, і шия, і спина, і живіт, і груди… і голова”,— любив він казати своїм учням. Секрет непереможності видатного богатиря полягав у чудовому поєднанні виняткових фізичних даних з високим спортивним стилем, який він сам виробив шляхом наполегливої й тривалої праці. Іван Піддубний був тривалий час не лише кращим борцем світу, а й пристрасним пропагандистом чесності у спорті. Почуття заздрощів чи нездорового суперництва було йому незнайоме. Так склалась доля богатиря, що останні 22 роки свого життя він жив далеко від малої Батьківщини в місті Єйськ Краснодарського краю. Не випадково припала до душі Івану Максимовичу ця приазовська земля: навколишні місця, степи, станиці, в яких ще витав козацький дух, українська говірка, пісні . Все це дуже нагадувало йому рідний край.