Єдиний казначейський рахунок

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Міжнародний науково-технічний університет

імені академіка Ю. Бугая

Кафедра обліку та фінансів

 

 

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни «Казначейська справа»

 

 

 

 

Виконав: студент групи ЗФН-11

спеціальності «Фінанси та кредит»

Овчаренко Оксана Євгенівна

 

                                                           Перевірив: старший викладач

Лебединець І. С.

 

м. Київ-2015

Варіант 13

1. Єдиний казначейський рахунок.
2. Види бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
3. Загальні вимоги до зберігання та обліку необоротних активів бюджетних установах
4. Структура комплексу технічних засобів казначейського виконання бюджетів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Єдиний казначейський рахунок 
   Єдиний казначейський рахунок (ЄКР) – необхідний елемент управління операціями Держказначейства. Тобто йдеться про необхідність створення ЄКР як інструменту, що надав би можливість вирішити проблеми касового управління коштами, які перебувають у розпорядженні Держказначейства, а саме: 
   ― реалізувати оптимальний шлях платежів до бюджетів і розпорядників бюджетних коштів; 
   ― скоротити або зовсім не допускати залишків коштів на рахунках їхніх розпорядників; 
   ― централізувати або децентралізувати здійснення бюджетних платежів через систему органів Держказначейства. 
   Сфера функціонування ЄКР передбачає можливість його запровадження на кожному рівні (районному, обласному, центральному) або тільки на центральному. Держказначейство може виступати щодо банківської системи як клієнт або як її учасник, використовуючи систему електронних платежів банку. 
   Треба зазначити, що в багатьох країнах із розвинутою системою зв’язку банківського сектора з системою казначейства використовують можливості різних банків, що аж ніяк не впливає на спроможність казначейства управляти бюджетними коштами. Головне, щоб казначейство мало можливість здійснювати контроль за станом цих рахунків у режимі реального часу й оптимально переміщувати кошти туди, де вони потрібні. 
   За час існування та розвитку Державного казначейства України поняття єдиного казначейського рахунку змінювалося. «Положення про єдиний казначейський рахунок», затверджене наказом Головного управління Державного казначейства України від 21 березня 1997 року за № 28 та зареєстроване у Міністерстві юстиції України 21 березня 1997 року за № 102/1906, передбачало відкриття рахунків органам Державного казначейства в різних установах банків і наводило таке визначення: Єдиний казначейський рахунок – це система бюджетних рахунків органів Державного казначейства, відкритих в установах банків за відповідними балансовими рахунками, на які зараховуються податки, збори, інші обов’язкові платежі державного бюджету та надходження з інших джерел, встановлених законодавством України, і з яких органами Державного казначейства здійснюються платежі безпосередньо на користь суб’єктів господарської діяльності, які виконали роботи та/або надали послуги розпорядникам бюджетних коштів. 
   У зв’язку з входженням Державного казначейства України в систему електронних платежів НБУ та прийняттям рішення про перехід на централізовану модель, наказом Державного казначейства України від 26 червня 2002 року за № 122, який був зареєстрований у Міністерстві юстиції України 18 липня 2002 року за № 595/6882, 
   затверджено «Положення про єдиний казначейський рахунок», згідно з яким: Єдиний казначейський рахунок – це рахунок, який об’єднує кошти субрахунків, що відкриті у Державному казначействі України (центральний рівень) управлінням Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. 
   Тобто єдиний казначейський рахунок об’єднує систему рахунків, що діють в єдиному режимі та через які органи Державного казначейства проводять операції за доходами та видатками бюджетів усіх рівнів відповідно до Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік. Запровадження єдиного казначейського рахунку, на який зараховуються згідно з новою бюджетною класифікацією усі державні доходи і з якого здійснюються всі наступні видатки бюджетів, дає змогу зосередити державні кошти в руках одного господаря. Уряд має можливість отримувати вичерпну інформацію про стан 
   державних фінансів у режимі реального часу і здійснювати контроль за дотриманням встановленого розміру дефіциту бюджетів, тобто володіє фінансовими важелями регулювання економічної ситуації. Таким чином, запровадження єдиного казначейського рахунку дає змогу зосередити державні кошти в руках однієї юридичної особи і забезпечити: 
   ― досконалу базу даних за бюджетними показниками; 
   ― щоденне перерахування за призначенням коштів, що надходять до державного та місцевих бюджетів; 
   ― розподіл загальнодержавних податків, зборів та обов'язкових платежів між державним і місцевими бюджетами; 
   ― перерахування місцевим бюджетам належних їм коштів відповідно до нормативів і результатів взаєморозрахунків; 
   ― дотримання принципу цільового спрямування бюджетних коштів через здійснення попереднього контролю; 
   ― надання інформації органам законодавчої влади про здійснені на єдиному казначейському рахунку операції; 
   ― оптимальні можливості для прийняття представниками законодавчої та виконавчої влади оперативних рішень щодо використання залишків коштів на єдиному казначейському рахунку; 
   ― повну незалежність держави від банківської системи у справі контролю та обліку доходів і платежів. Тобто запровадження ЄКР дає можливість повною мірою реалізувати принцип єдності бюджетної системи, задекларований у Бюджетному кодексі України. 
   Найближчою перспективою для Державного казначейства має стати впровадження єдиного казначейського рахунку на центральному рівні. Як зазначалося в попередньому розділі, відкриття кореспондентського рахунку на центральному рівні – це не просто технічне злиття 28 рахунків в об'єднаний казначейський єдиний рахунок із субрахунками для кожної області та з доступом до СЕП НБУ через розрахункові палати Нацбанку на обласному і центральному рівнях, а якісно новий крок у розвитку Державного казначейства України. За наявності справді фізично єдиного казначейського рахунку контроль за рухом бюджетних коштів органи Державного казначейства можуть здійснювати безперервно в режимі реального часу щодня. Основні вимоги до щоденного управління коштами передбачають не просто визначення залишків бюджетних коштів 
   на ЄКР, а й зіставлення виявлених тенденцій з прогнозами динаміки грошових ресурсів і відстеження причин суттєвих відхилень для проведення своєчасного корегування у планах позичання грошових коштів. Очевидно, за умови запровадження централізованої моделі розрахунків зміниться визначення єдиного казначейського рахунку. Дуже важливим і необхідним компонентом для розробки подальшої теоретичної бази з питань казначейської системи виконання бюджету повинно стати теоретичне підґрунтя щодо його 
   створення і функціонування. Враховуючи особливості функціонування ЄКР у системі електронних платежів НБУ, пропонується таке визначення єдиного казначейського рахунку: 
   Єдиний казначейський рахунок – це кореспондентський рахунок Державного казначейства України, відкритий у Національному банку України, на якому акумулюються кошти платників податків, розпорядників бюджетних коштів та інших клієнтів, а інформація про конкретно здійснені операції з ними, їхня економічна суть відображається на рахунках, відкритих для їхніх власників на відповідному рівні органів Державного казначейства. 
   Таке визначення віддзеркалює суть централізованої моделі роботи єдиного казначейського рахунку. Доцільно зазначити, що функціонування системи органів Державного казначейства України за умови створення ЄКР на центральному рівні повинно враховувати наведені нижче принципові моменти: 
   ― операції з грошовими коштами всієї системи органів Державного казначейства здійснюватимуться тільки на центральному рівні через кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України; 
   ― інформація про здійснення платежу доводитиметься до відповідного обласного управління Державного казначейства через платіжну систему Національного банку України, від якого, своєю чергою, через внутрішню платіжну систему – до відділення Державного казначейства, де територіально перебуває відповідний клієнт; 
   ― отримання на центральному рівні в режимі реального часу фінансової звітності, у тому числі балансу виконання бюджету. Централізована модель розрахунків передбачає необхідність розробки нових взаємостосунків між рівнями органів Державного 
   казначейства, що повинно бути наслідком змін законодавчо нормативних актів із загальних питань створення та існування Державного казначейства. Із запровадженням цієї схеми проходження платежів змінюються напрями потоків інформації. За чинним Положенням, центральний офіс відповідає за своєчасне та адресне доведення 
   коштів та інформації до підпорядкованих органів Державного казначейства на підставі рішень головних розпорядників бюджетних коштів. За перспективною схемою, головним завданням центрального офісу буде оперативне управління потоками бюджетних 
   коштів шляхом: 
   ― встановлення дозволу на їх використання; 
   ― встановлення правил на здійснення платежів у разі невиконання дохідної частини бюджету. 
   Інформація про рух бюджетних коштів та їх використання «народжуватиметься» на нижчих рівнях (районному, обласному), про що Державне казначейство матиме відомості через внутрішню платіжну систему. На підставі отриманої інформації, аналізу виконання бюджету та прогнозу надходжень Державне казначейство ухвалюватиме рішення про встановлення лімітів на обласному рівні та переадресування частини коштів на підкріплення іншим областям. 
   До позитивних моментів цього впровадження слід віднести можливість: 
   ― доступу для центрального апарату Державного казначейства ресурсів, які зараз обліковуються на 28 кореспондентських рахунках обласних управлінь Держказначейства; 
   ― перерозподілу ресурсів, з урахуванням фактичної потреби в них на відповідній території в межах єдиного казначейського рахунку; 
   ― уникнення зустрічних грошових потоків між доходами державного бюджету, які акумулюються на відповідній території, та витратами розпорядників бюджетних коштів; 
   ― спрямування на видатки загального фонду держбюджету усіх наявних (і бюджетних, і не бюджетних) ресурсів, які обліковуються в системі обліку Державного казначейства (у тому числі коштів суб’єктів господарювання, фондів, які обслуговуються Держказначейством); 
   ― оперативного здійснення видатків розпорядниками бюджетних коштів на підставі обліку їх зобов’язань в органах казначейства. 
   У результаті застосування новітніх технологій у впровадженні єдиного казначейського рахунку створено передумови для переходу від екстенсивного розвитку Державного казначейства до інтенсивного. Цей чинник дасть можливість у майбутньому значно скороти витрати на утримання органів Державного казначейства України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Види бухгалтерського обліку виконання бюджетів  
   В умовах ринкових відносин бухгалтерський облік диференціюється за сферою діяльності та за обліковими функціями. 
   За сферою діяльності бухгалтерський облік поділяється на виробничо-господарський, бюджетний і банківський. За об’єктами обліку, планом рахунків, специфікою ведення ці види обліку суттєво відрізняються один від одного. 
   За обліковими функціями бухгалтерський облік поділяється на фінансовий, податковий та управлінський. 
   Важливе державне значення належить процесові виконання державного і місцевих бюджетів, який не може бути забезпечений без чіткої організації бюджетного обліку. 
   Бюджетний облік, своєю чергою, поділяється на бухгалтерський облік виконання бюджетів і бухгалтерський облік виконання кошторисів бюджетних установ. 
   Облік – це процес, який складається з операцій спостереження, сприйняття, вимірювання та фіксації (реєстрації) фактів, явищ природи чи суспільного життя. Якщо процес обліку здійснюється над бюджетними об’єктами, такий облік називається бюджетним. 
   Бухгалтерський облік виконання бюджету є одним зі складників єдиного народногосподарського обліку в нашій країні. 
   Бухгалтерський облік виконання бюджету постійно пристосовується до зростаючих потреб бюджетного процесу. Бюджетний процес – дуже складне та різноманітне середовище, тому до обліку постійно висуваються нові вимоги. Бухгалтерський облік виконання бюджету – це система нагляду, відображення, групування, узагальнення та контролю за кількісними та якісними показниками виконання бюджету. 
   Облік дає інформацію, яка допомагає прийняти рішення. Більшість важливих рішень, незалежно від їхньої суті, базується на фінансових розрахунках. Облік забезпечує ці розрахунки потрібною базисною інформацією та дає аналітичну орієнтацію щодо можливих наслідків та альтернатив, які розглядаються. 
   Облік розкриває економічні наслідки раніше прийнятих рішень. Навіть коли рішення недавно прийнято і тільки починає втілюватися в життя, воно вже може відчутно вплинути на бюджетний процес. Цей вплив може мати вирішальний характер, тому наслідки 
   прийнятих рішень мають бути вчасно доведені до зацікавлених осіб, аби вони завжди мали інформацію про проблеми, що існують і виникають. Отже, облік дає змогу здійснювати зворотний зв’язок, а саме: фінансові звіти про виконання бюджету, які періодично складаються для зацікавлених осіб, містять відомості про економічні наслідки раніше прийнятих рішень. 
   Облік – це також необхідний кожному учаснику бюджетного процесу запобіжний засіб контролю; скільки ресурсів має бюджет, яка поточна заборгованість бюджету, – відповіді на такі запитання і дає облік. 
   Отже, бухгалтерський облік виконання бюджету відображає виконання бюджету через облік доходів, видатків, ресурсів бюджету, зобов’язань і розрахунків та результатів, які виникають у процесі виконання бюджетів. Тому бухгалтерський облік виконання 
   бюджетів дає повну картину про виконання бюджетів усіх рівнів.

Залежно від природи облікової інформації бухгалтерський облік виконання бюджетів поділяють на три взаємопов’язані і взаємодоповнювальні види:

— оперативний;

— статистичний;

— бухгалтерський. 
Кожен з них має свою специфіку, коло явищ, що спостерігаються, завдань і методів спостереження. Оперативний облік використовується для реєстрації, спостереження і контролю за окремими явищами бюджетного процесу з 
метою повсякденного управління. Дані оперативного обліку збираються на певну дату усно, телефоном, телеграфом, телефаксом або відправляються засобами електронного зв’язку у вигляді термінових повідомлень керівництву і державним органам, якщо це передбачено законодавством України. За допомогою оперативного обліку здійснюється повсякденний контроль на певних ділянках бюджетного процесу. Така інформація необхідна для відповідних оперативних висновків і розробки конкретних рекомендацій щодо виявлення додаткових резервів бюджету з наступним їхнім використанням. Статистичний облік вивчає й узагальнює масові явища та їхні закономірності в бюджетному процесі. Він тісно пов’язаний з іншими видами обліку, використовує дані оперативного і бухгалтерського обліку, має свої особливі прийоми збору даних (переписи, анкетування, опитування) і способи опрацювання цих даних (групування, зведення, вирахування різних показників: середніх, індексів, коефіцієнтів). Дані статистичного обліку використовуються для економічного аналізу і прогнозування на поточний і перспективний періоди. Бухгалтерський облік – це упорядкована система збору, реєстрації й узагальнення у грошовому виразі інформації про активи й зобов’язання бюджетів та їх рух шляхом суцільного, безперервного і документального обліку всіх бюджетних операцій. Бухгалтерський облік має свої особливості, які відрізняють його від інших видів обліку, а саме: 
а) це документально обґрунтований облік; 
б) безперервний у часі і суцільний за охопленням, з урахуванням усіх змін, які відбуваються у бюджетному процесі; 
в) застосовує особливі, тільки йому властиві засоби опрацювання даних (бухгалтерські рахунки, подвійний запис, баланс тощо). 
Бухгалтерський облік виконання бюджетів слугує основою інформаційного забезпечення управління бюджетним процесом. Залежно від облікових функцій бухгалтерський облік виконання бюджетів поділяється на: теорію, фінансовий облік та управлінський облік. Теорія бухгалтерського обліку – це теоретичні, методологічні і практичні основи організації системи бухгалтерського обліку 
виконання бюджетів. Фінансовий облік – це система збору звітної інформації, яка 
забезпечує бухгалтерське оформлення і реєстрацію бюджетних операцій, а також складання фінансової звітності. Дані фінансового обліку використовують і внутрішні користувачі (керівники різних рівнів), і зовнішні (фінансові і податкові органи, парламент, Уряд, кредитори тощо). Фінансовий облік охоплює значну частину бухгалтерського обліку, акумулює інформацію про активи і зобов’язання бюджету. Управлінський облік призначений для збору облікової інформації, яка використовується лише керівниками різних рівнів органу, що здійснює облік. 
Існує два підходи до організації управлінського обліку: паралельний та інтегрований. Паралельний підхід передбачає наявність двох автономних 
систем обліку: фінансової та управлінської. Такий підхід прийнятий 
у більшості розвинутих країн. Йому властиві такі риси: 
а) різноманітна спрямованість (орієнтація) обліку; 
б) різні принципи відображення доходів і видатків підприємства і можливі суттєві відмінності в результатах; 
в) спеціалізація облікових працівників. Інтегрований підхід виходить з того, що відображення операцій відбувається на основі одних і тих же документів (подій) в 
єдиній базі даних бухгалтерського обліку. Різниця між фінансовим і управлінським обліком полягає в глибині деталізації обліку, різному групуванні статей обліку, періодичності вибірки з бази даних, формах надання інформації. Переваги такого підходу: 
а) уникнення дублювання облікових операцій; 
б) відсутність необхідності координації дій різних облікових 
підрозділів; 
в) зв’язок управлінського і фінансового обліку через баланс. 
Держава в особі своїх органів не регламентує і не регулює управлінський облік, а розглядає його як внутрішню справу органів з виконання бюджетів, підприємств, які самостійно встановлюють порядок і форми ведення управлінського обліку. Порядок ведення управлінського обліку з виконання бюджетів регламентується Державним казначейством України. 
Один з відомих шляхів вирішення проблеми побудови системи управлінського обліку і звітності – створення єдиної інформаційно-аналітичної системи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Загальні вимоги до зберігання та обліку необоротних активів

Облік основних засобів та інших необоротних активів бюджетних установ провадиться в порядку, встановленому Державним казначейством України (Наказ Державного казначейства України від 17 липня 2000 року № 64, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 31 липня 2000 року за № 459/4680). 
Необоротні активи – це матеріальні та нематеріальні ресурси, які належать установі та забезпечують її функціонування і термін корисної експлуатації яких, як очікується, становить більше року. Термін корисної (очікуваної) експлуатації необоротних активів установи встановлюється міністерством за відомчою підпорядкованістю або (якщо такі нормативні документи відсутні) установою самостійно на момент придбання активу. У складі необоротних активів обліковують: земельні ділянки, капітальні витрати на поліпшення земель, будинки, споруди, передавальні пристрої, робочі, силові машини й обладнання, транспортні засоби, інструменти, прилади, столовий, кухонний і господарський інвентар, обчислювальна техніка, робоча та продуктивна худоба, багаторічні насадження, музейні цінності, експонати зоопарків, виставок, бібліотечні фонди, знаряддя лову, спеціальні інструменти та спеціальні пристосування, білизна, постільні речі, одяг і взуття, тимчасові нетитульні споруди, природні ресурси, інвентарна тара, матеріали довготривалого використання для наукових цілей, авторські та суміжні з ними права, права користування природними ресурсами, майном, об’єктами промислової власності, інші матеріальні та нематеріальні активи довготривалого використання. До складу необоротних активів зараховується частина будинку, яка на правах власності належить установі. Необоротні активи бюджетних установ складаються з:

― основних засобів;

― інших необоротних матеріальних активів;

― нематеріальних активів. До основних засобів належать необоротні активи, що мають матеріальну форму і вартість яких становить більш як 500 гривень за одиницю (комплект). 
Незалежно від вартості не належать до основних засобів 
такі матеріальні цінності:

1) знаряддя лову (трали, неводи, сіті та ін.);

2) бензомоторні пилки, сучкорізи, троси для сплаву;

3) сезонні дороги, тимчасові  відгалуження лісовозних доріг  і тимчасові будівлі у лісі  з терміном експлуатації до двох років (пересувні будиночки, котлопункти, пилкозаточувальні майстерні, бензозаправки та ін.);

4) спеціальні інструменти  та спеціальні пристосування (для  серійного і масового виробництва  певних виробів або для виготов- лення індивідуальних замовлень);

5) спеціальний одяг, спеціальне  взуття, постільні речі;

6) формений одяг, призначений  для видачі працівникам установ;

7) тимчасові нетитульні споруди, пристосування і пристрої, витрати на зведення яких входять до собівартості будівельно- монтажних робіт;

8) тара для зберігання  товарно-матеріальних цінностей  на складах або для здійснення  технологічних процесів;

9) предмети, призначені для  видачі напрокат;

10) молодняк тварин і  тварини на відгодівлі, птиця, кролі, хутрові звірі, сім’ї бджіл.

До основних засобів належать незалежно від вартості:

1) сільськогосподарські  машини та знаряддя;

2) будівельний механізований  інструмент;

3) робочі та продуктивні  тварини;

4) усі види засобів  пересування, призначені для переміщення  людей і вантажів;

5) документація з типового  проектування.

 До основних засобів  належать сценічно-постановні засоби вартістю за одиницю понад 10 гривень (декорації, меблі й реквізит, бутафорія, театральні й національні костюми, головні убори, білизна, взуття, перуки). До інших необоротних матеріальних активів належать усі інші необоротні активи

Бухгалтерський облік необоротних активів повинен забезпечити правильне документальне оформлення та своєчасне відображення в облікових регістрах надходження необоротних активів, їх переміщення всередині установи, вибуття з установи та надавати достатні дані для здійснення контролю за збереженням і правильним використанням кожного об’єкта необоротних активів. 
Надходження необоротних активів супроводжується відкриттям інвентарних карток їх обліку, присвоєнням їм інвентарних номерів і проведенням необхідних записів у регістрах аналітичного обліку. З метою своєчасного відображення надходження, вибуття, ліквідації та руху необоротних активів аналітичний облік необоротних активів бюджетними установами ведеться за місцем зберігання (експлуатації) та в бухгалтерії за типовими формами:

― ОЗ-1 (бюджет) «Акт прийняття-передачі основних засобів»;

― ОЗ-2 (бюджет) «Акт прийняття-здачі відремонтованих, реконструйованих і модернізованих об’єктів»;

― ОЗ-3 (бюджет) «Акт про списання основних засобів»;

― ОЗ-4 (бюджет) «Акт про списання автотранспортних засобів»;

― ОЗ-5 (бюджет) «Акт про списання з балансу бюджетних установ і організацій вилученої з бібліотеки літератури»;

― ОЗ-6 (бюджет) «Інвентарна картка обліку основних засобів у бюджетних установах»;

― ОЗ-8 (бюджет) «Інвентарна картка обліку основних засобів у бюджетних установах (для тварин і багаторічних насаджень)»;

― ОЗ-9 (бюджет) «Інвентарна картка групового обліку основних засобів у бюджетних установах»; ― ОЗ-10 (бюджет) «Опис інвентарних карток з обліку основних засобів»;