Первые космонавты

Правовий статус службовця  нерозривно пов'язаний із поняттям «посада» і визначає такі його аспекти: соціальний (горизонтальні та вертикальні відносини); організаційний (місце посади в структурі органу), правовий (коло повноважень, функції, права, обов'язки, відповідальність). Посада — визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень. Штат — це постійний, встановлений склад співробітників певної юридичної особи, які перебувають в організаційно-правовому зв'язку і забезпечують виконання покладених на них функцій та завдань. Посада є частиною структури органу, виявом його компетенції як сукупності встановлених в офіційній формі прав і обов'язків, тобто повноважень будь-якого органу або посадової особи, які визначають можливості цього органу або посадової особи приймати обов'язкові для виконання рішення, організовувати та контролювати їх виконання, вживати у необхідних випадках заходів відповідальності.

Посади державних службовців класифікуються з урахуванням організаційно-правового  рівня органу, обсягу й характеру компетенції особи на певній посаді, ролі й місця посади у структурі державного органу. Останнім часом актуальним є питання класифікації державних посад (ця категорія ширше ніж посада державної служби), в основі якої розподіл посад на політичні та посади державної служби. В органах державної влади виокремлюються такі три типи посад: політичні (посади, які не належать до посад державних службовців, замішуються, як правило, представником партії, що перемогла на виборах, чи особою, яка безпосередньо обрана народом на певний термін, це, наприклад, посади Прем'єр-міністра, Першого віце-прем'єр-міністра, віце-прем'єр-міністрів, міністрів); адміністративні (посади перших заступників міністрів, державних секретарів міністерств, керівників, заступників керівників та спеціалістів, окрім політичних та патронатних); патронатні (посади радників, консультантів, помічників, прес-секретарів та інші посади, передбачені штатним розписом для організаційного та інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності Президента України, Голови Верховної Ради України, членів Кабінету Міністрів України, голів місцевих державних адміністрацій, які самостійно здійснюють добір на зазначені посади).

Як вже зазначалося, регулювання  державної служби базується на положеннях Конституції України, Закону України «Про державну службу» та цілої низки нормативно-правових актів. Правовий статус Президента України, Голови Верховної Ради України та заступників, голів постійних комісій Верховної Ради України та заступників, народних депутатів, Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України, Голови та суддів Конституційного Суду України, Голови та членів Верховного Суду України, Голови та арбітрів Вищого господарського суду України, Генерального прокурора України, його заступників визначається спеціальними законами України. Правовий статус державних службовців, які працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ визначається згідно з положенням Закону України «Про державну службу», якщо інше не передбачено законами України.

Традиційно до статусу  державного службовця включаються  такі елементи: права, обов'язки, обмеження, заохочення, гарантії та відповідальність, які органічно поєднуються між  собою. Розглянемо окремі аспекти статусу державного службовця, починаючи з наданих йому прав.

Законодавством надано широкий  обсяг прав державних службовців:

• користуватися правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України;
• брати участь у розгляді питань і прийнятті в межах своїх повноважень рішень;
• одержувати від державних органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого та регіонального самоврядування необхідну інформацію з питань, що належать до їх компетенції;
• на повагу особистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе з боку кер івників, співробітників і громадян;
• вимагати затвердження керівником чітко визначеного обсягу службових повноважень за посадою службовця;
• на оплату праці залежно від посади, яку він займає, рангу, який йому присвоюється, якості, досвіду та стажу роботи;
• безперешкодно ознайомлюватись з матеріалами, що стосуються проходження ним державної служби, в необхідних випадках давати особисті пояснення;
• на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання своїх службових обов'язків, участь у конкурсах на заміщення посад вищої категор ії;
• вимагати службового розслідування з метою зняття безпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозри;

• на здорові, безпечні та належні для високопродуктивної роботи умови праці;
• на соціальний і правовий захист відповідно до його статусу;

— захищати свої законні права та інтереси у вищих державних органах та у судовому порядку.

У свою чергу, основними обов'язками державних службовців є:

— додержання Конституції України та інших актів законодавства України;

— забезпечення ефективної роботи та виконання завдань Державних органів відповідно до їх компетенції;

• недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина;
• безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів Чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників;
• збереження державної таємниці, інформації про громадян, Що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно із законодавством не підлягає розголошенню;

— постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації;

— сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість в роботі. Державний службовець повинен діяти в межах своїх повноважень. У разі

одержання доручення, яке  суперечить чинному законодавству, державний службовець зобов'язаний невідкладно в письмовій формі доповісти про це посадовій особі, яка дала доручення, а у разі наполягання на його виконанні — повідомити вищу за посадою особу.

Важливого значення набуває закріплення на законодавчому рівні етичних вимог до діяльності державного службовця. Згідно зі ст. 5 Закону України «Про державну службу» державний службовець повинен:

— су млінно виконувати свої службові обов'язки;

• шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування;
• не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.

Правове регулювання питань професійної етики державних  службовців сьогодні є дуже актуальним та потребує вдосконалення, оскільки регулюється переважно підзаконними актами: Загальними правилами поведінки державного службовця, затвердженими наказом Головного управління державної служби України від 23 жовтня 2000 р. № 58, та різними етичними кодексами, статутами тощо, які приймаються стосовно окремих професійних груп (податкової служби, судді, прокуратури тощо) на локальному рівні. Ще у 2000 р. фахівцями було розроблено проект Кодексу етики державного службовця, який мав би стати частиною та черговим етапом кодифікації адміністративного права. Важливе значення має також запропонований до обговорення проект Кодексу доброчесної поведінки осіб, уповноважених на виконання функції держави, розроблений Міністерством юстиції України.

Конкретні обов'язки та права  державних службовців визначаються на основі типових кваліфікаційних характеристик і відображаються у посадових положеннях та інстр укціях, що затверджуються керівниками відповідних державних органів у межах закону та їх ко мпетенції.

Особливість правового статусу  зумовлюють визначені щодо державних службовців певні обмеження загального та спеціального характеру:

— займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через представників, окрім випадків, передбачених законодавством; виконувати роботу на умовах сумісництва (окрім наукової, викладацької діяльності та медичної практики);

— сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним та юридичним особам у здійсненні підприємницької діяльності з метою одержання за це винагороди або пільг;

— входити до складу керівних органів суб'єктів, що здійснюють підприємницьку діяльність;

— приймати подарунки чи послуги від осіб у зв'язку зі своєю службовою діяльністю;

— брати участь у страйках або вчиняти інші дії, що перешкод- / жають нормальному функціонуванню державного органу, тощо/

Більшість таких обмежень, як і низка етичних вимог, мають на меті профілактику корупції в органах державного управління. Антикорупційну спрямованість має встановлення вимоги декларування доходів державних службовців. Відповідно до Закону України «Про державну службу» особа, яка претендує на зайняття посади державного службовця третьої — сьомої категорій, передбачених ст. 25 Закону, подає за місцем майбутньої служби відомості про доходи та зобов'язання фінансового характеру, зокрема і за кордоном, щодо себе і членів своєї сім'ї. Особа, яка претендує на зайняття посади державного службовця першої і другої категорій, передбачених ст. 25 Закону, повинна подати також відомості про належні їй та членам ц сім'ї нерухоме та цінне рухоме майно, вклади у банках і цінні папери. Зазначені відомості подаються державним службовцем щорічно. Порядок подання, зберігання і використання цих відомостей встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Особливий правовий статус державних  службовців зумовлює специфіку їх соціального  забезпечення, тобто систему державного забезпечення та обслуговування державних службовців. Оплата праці державних службовців повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов'язків, сприяти укомплектуванню апарату державних органів компетентними і досвідченими кадрами, стимулювати їх сумлінну та ініціативну працю. Заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок. Державним службовцям можуть установлюватися надбавки за високі досягнення у праці і виконання особливо важливої роботи, доплати за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників та інші надбавки і доплати, а також надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. Умови оплати праці державних службовців, розміри їхніх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.

За сумлінну безперервну  працю в державних органах, зразкове виконання трудових обов'язків державним службовцям видається грошова винагорода в розмірі та порядку, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. За особливі трудові заслуги державні службовці представляються до державних нагород та присвоєння почесних звань. Законом України «Про державну службу» Регулюються також питання надання щорічних та додаткових відпусток, соціально-побутового забезпечення державних службовців, пенсійного забезпечення і грошової допомоги державним службовцям.

За порушення правових норм державні службовці несуть адміністративну, кримінальну та дисциплінарну відповідальність. Остання має певні особливості, оскільки дисциплінарні стягнення застосовуються за невиконання або неналежне виконання службовцями своїх службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення, обмежень щодо проходження державної служби тощо. Окрім дисциплінарних стягнень, передбачених Кодексом законів про працю України (далі — КЗпП), до державних службовців можуть застосовуватися заходи дисциплінарного впливу:

— попередження про неповну службову відповідність;

— затримання доходного року у присвоєнні чергового рангу чи у призначенні на вищу посаду.

Невиконання службових обов'язків, що призвело до людських жертв або  заподіяло значну матеріальну чи моральну шкоду громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об'єднанню громадян, є підставою для відсторонення державного службовця від виконання повноважень за посадою зі збереженням заробітної плати. Рішення про відсторонення державного службовця від виконання повноважень за посадою приймається керівником державного органу в якому працює цей службовець. Тривалість відсторонення від виконання повноважень за посадою не повинна перевищувати часу службового розслідування. Службове розслідування проводиться у строк до двох місяців у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Якщо правомірність рішення про відсторонення державного службовця від виконання повноважень за посадою не підтверджується результатами службового розслідування, це р ішення скасовується.

3. Правові питання проходження  державної служби

Правове регулювання проходження  державної служби здійснюється в  частині організації підбору  кадрів, просування (переміщення) по службі та умов припинення державної служби. Проходження державної служби — це сукупність юридичних фактів, пов'язаних з виникненням, зміною та припиненням державно-службових відносин, а саме з прийняттям на державну посаду, службовою кар'єрою та припиненням служби. Цей постійно триваючий процес має стадійний характер. Традиційно виділяють такі стадії (або етапи): 1) прийняття на службу; 2) просування по службі; 3) припинення служби. Це найбільш простий варіант класифікації стадій, які обов'язково проходить працівник на державній службі. В літературі виділяють також факультативні (необов'язкові) стадії — переведення на іншу посаду, притягнення до відповідальності, позачергове присвоєння р ангу тощо.

Проходження дер жавної служби завжди починається зі вступу на державну службу. Розрізняють загальні та спеціальні вимоги, дотримання яких є необхідним для вступу на державну службу та її проходження. Загальні вимоги пов'язані передусім із правовим статусом осіб, зокрема громадянством України. Також згідно зі ст. 12 закону України «Про державну службу» не можуть бути обраними бо призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи які визнані у встановленому порядку недієздатними; мають судимість є несумісною із зайняттям посади; у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їхніми близькими родичами чи свояками; в інших випадках, встановлених законами України. Спеціальні вимоги висуваються до особи залежно від сфери державної служби та конкретного виду посади, на яку особа претендує. Такі вимоги стосуються рівня освіти кваліфікації, фахової підготовки, стану здоров'я, проходження випробувального терміну або стажування, необхідності перевірки на допуск до державної служби, стажу роботи, наявності вчених ступенів та звань тощо. Стаття 13 Закону України «Про державну службу» встановлює вимоги до осіб, які претендують на зайняття посади державного службовця третьої — сьомої категорій, подання за місцем майбутньої служби відомостей про доходи та зобов'язань фінансового характеру, в тому числі і за кордоном, щодо себе і членів своєї сім'ї. Особа, яка претендує на зайняття посади державного службовця першої і другої категорій, повинна подати також відомості про належні їй та членам її сімЧ нерухоме та цінне рухоме майно, вклади у банках і цінні папери?