Державна виконавча служба України: адміністративно-правовий статус

Принципи синтезують і відбивають об’єктивність законів суспільного розвитку, характерні риси практики управління.

А от А.В. Андрушко висловлює іншу точку зору стосовно принципів, вважаючи, що на основі принципів організується процес управління, тобто науково обґрунтоване впровадження дій для здійснення управлінських функцій, вибору методів і прийомів управлінського впливу [10; 78]. Практична дія принципів державного управління також не залежить від них самих, а цілком визначається відношенням до них людей. Мало знати принципи, треба ще хотіти і могти застосовувати їх в управлінських процесах.

Аналіз чинного законодавства дозволяє виділити дві групи принципів функціонування Державної виконавчої служби:

– загальні (властиві не лише діяльності Державної виконавчої служби, але й діяльності інших органів виконавчої влади);

– спеціальні (властиві лише діяльності Державної виконавчої служби).

До загальних принципів належать: верховенство права, законності правової впорядкованості, системності, гласності, пріоритетності прав громадян, реординації, субординації, науковості, комбінування, професіоналізму і компетентності, персональної відповідальності, компетенційності, контролю, неупередженості, планомірності. До спеціальних відносяться принципи: одноособовості прийняття рішення в конкретному виконавчому провадженні, своєчасності виконання рішень, обов’язковості вимог державного виконавця, повного виконання рішень, безпосередності виконавчої діяльності.

Характеризуючи принципи діяльності Державної виконавчої служби, необхідно виділити принцип верховенства права. У ньому втілюється забезпечення неухильного дотримання прав і свобод стягувача, боржника та інших учасників виконавчого провадження, адміністративного та судового оскарження суб’єктами виконавчого провадження рішень, дій або бездіяльності державних виконавців та інших посадових осіб Державної виконавчої служби. На запровадження цього принципу слід спрямувати роботу з формування правової свідомості учасників виконавчого провадження.Одним із загальних принципів організації діяльності Державної виконавчої служби виступає принцип законності.Принцип законності був і залишатиметься базовим у будь-якій державі. Згідно зі статтею 19 Основного Закону України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією України [1; 19]. Дотримання законності в діяльності Державної виконавчої служби означає:

– дотримання посадовими особами Державної виконавчої служби нормативно-правових актів і індивідуальних актів управління;

– узгодженість індивідуальних актів управління із нормами нормативно-правових актів, а також індивідуальними актами вищого рівня;

– прийняття управлінських рішень посадовими особами Державної виконавчої служби не лише відповідно до „букви закону”, тобто чинного законодавства та

підзаконних нормативних актів, але й „духу закону”, тобто принципів права, згідно з якими і були прийняті відповідні норми чи рішення.

Остання ознака є особливо важливою через наявність в органах Державної виконавчої служби такої характерної можливості, як свобода адміністративного розсуду. Тісно пов’язаний з принципом верховенства права і законності принцип правової впорядкованості. Даний принцип об’єктивно обумовлює необхідність головним чином законодавчого визначення, причому в „правових” законах, основних аспектів цілей, функцій, структур, процесу самих принципів організації та діяльності органів Державної виконавчої служби [14;119]. Серед загальних принципів функціонування Державної виконавчої служби важливе значення має принцип системності. Сутність даного принципу полягає в об’єднанні, при відповідній диференціації, окремих взаємообумовлених видів діяльності, необхідних для реалізації конкретних цілей Державної виконавчої служби та управління нею.

Недооцінка Державної виконавчої служби як цілісної системи у всьому різноманітті її внутрішніх і зовнішніх взаємозв’язків може призвести до непогодженості окремих сторін її діяльності, суперечливості прийнятих рішень управління.Використовуючи принцип гласності, суспільство здійснює контроль за діяльністю органів Державної виконавчої служби. У результаті цього послідовне дотримання принципу гласності активно працює на процес зміцнення законності. Зміст гласності як принципу в діяльності органів Державної виконавчої служби – це забезпечення правдивою, своєчасною інформацією громадськість, учасників виконавчого провадження та осіб, які залучаються до проведення виконавчих дій.

Принцип пріоритетності прав громадян юридично пов’язує і позитивно обмежує дії держави та її органів. Визначивши права та свободи людини як найвищу цінність, Конституція України закріпила їх визначальними для діяльності та політики держави. Відповідно кожен орган Державної виконавчої служби повинен створюватись і функціонувати не задля задоволення тих чи інших потреб державних виконавців, а для найповнішої реалізації інтересів громадян країни та публічного інтересу.

Реалізація принципу реординації у виконавчому провадженні проявляється так: стягувач звертається до відповідного відділу Державної виконавчої служби з вимогою про примусове виконання рішення суду або іншого юрисдикційного органу, при цьому він має право отримати стягувальні суми чи майно у строки, передбачені законодавством, з дотриманням усіх його прав та інтересів без завдання йому будь-якої шкоди, але сам повинен дотримуватися правил виконавчого провадження, не перешкоджати державному виконавцю при проведенні виконавчих дій, виконувати всі його вимоги та не вчиняти правопорушень, за які у виконавчому провадженні встановлена відповідальність. Державний виконавець, що відкрив виконавче провадження, вправі вимагати належного виконання сторонами своїх обов’язків, а також сам наділений широким колом прав, що сприяють виконанню ним своїх службових обов’язків [13; 12].

У свою чергу, В.С. Щербак дає характеристику ще кількох принципів, а саме – принцип субординації проявляється в відносинах підпорядкованості органів Державної виконавчої служби органам Міністерства юстиції України. Але, крім системи підпорядкування відділів Державної виконавчої служби відповідним управлінням юстиції, існує внутрішня система підпорядкування в самій Державній виконавчій службі, що полягає в особливому порядку призначення на посаду та звільнення з посади державних виконавців. Принцип науковості, що відноситься до загальних, означає вимогу наукової обґрунтованості діяльності органів Державної виконавчої служби і її посадових осіб, впровадження на підставі наукових розробок рекомендацій та передового практичного досвіду в діяльність органів Державної виконавчої служби найбільш досконалих та ефективних форм і методів роботи; недопустимість керування без компетентності, повного знання предмета та науки управління; керівники органів Державної виконавчої служби повинні приділяти значну увагу при вирішенні проблем управління залученню фахівців для розробки проекту рішення, отримання висновків компетентних наукових установ чи окремих вчених. Принцип комбінування спрямований на недопущення дублювання і паралелізму в управлінській діяльності структурних підрозділів Державної виконавчої служби, непогодженості між ними, наявності зайвих проміжних ланок, відсутності, недостатності та застарілості правової регламентації їх статусу. Принцип професіоналізму і компетентності посадових осіб Державної виконавчої служби включає в себе чинники, різні за своєю сутністю, але взаємообумовлені і взаємопов’язані.

Дотримання принципу професіоналізму і компетентності зобов’язує посадових осіб Державної виконавчої служби:

– бути постійно готовими до здійснення посадових повноважень;

– добре знати предмет власної державно-службової діяльності;

– знати свої обов’язки і права, повною мірою і якісно здійснювати функції і повноваження, передбачені законодавством і посадовими положеннями та інструкціями;

– володіти правилами і процедурами діяльності в органах Державної виконавчої служби;

– мати загальну і спеціальну професійну підготовку;

– знати юридичні і морально-етичні норми у сфері державної служби і виконавчого провадження зокрема.

Принцип персональної відповідальності посадових осіб Державної виконавчої служби займає особливе місце у системі принципів і відіграє важливу роль у практичній реалізації завдань і функцій Державної виконавчої служби. Даний принцип закріплює саме юридичну відповідальність: кримінальну, адміністративну, дисциплінарну, цивільно-правову. У першу чергу посадова особа органів Державної виконавчої служби несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх службових обов’язків. Принцип контролю знаходить своє практичне втілення у повноваженні відповідних органів Міністерства юстиції України перевіряти ефективність діяльності, що проводиться органами Державної виконавчої служби. Метою відомчого контролю Міністерства юстиції України є забезпечення злагодженої, чіткої роботи органів Державної виконавчої служби України і якісного виконання її посадовими особами покладених на них обов’язків Принцип неупередженості державного виконавця спирається на процедуру самовідводу державного виконавця або його відводу сторонами, або їх представниками. Загальними підставами для відводу мають бути – заінтересованість у результаті виконання рішень або інші обставини, що викликають сумнів у неупередженості державного виконавця [17; 267].

Для забезпечення повного виконання рішень у виконавчому провадженні існує механізм застосування заходів примусового виконання. До таких заходів відносять: звернення стягнення на майно боржника, звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника, вилучення у боржника і передачу стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні, інші заходи, передбаченні рішенням, відібрання дитини, зобов’язання виконати певні дії або утриматися від їхнього вчинення.Принцип пріоритетності звернення стягнення на майно боржників-громадян встановлює, що стягнення, в першу чергу, звертається на наявні в боржника грошові кошти та інше майно, і лише за їх відсутності – на заробітну плату та інші види доходів боржника.

Принцип безпосередності виконавчої діяльності полягає в наданні повноважень на вчинення дій виконавчого провадження лише одному державному виконавцю.

Отже, проаналізовані принципи організації та діяльності органів Державної виконавчої служби не є вичерпними. Цей перелік можна продовжувати і звужувати. Адже авторами були обрані для розкриття змісту функціонування Державної виконавчої служби лише принципи визначальні, розгляд яких допоміг глибше осягнути мету та сутність діяльності цього органу державної влади. Принципи функціонування Державної виконавчої служби є системою, в якій вони взаємопов’язані та взаємозалежні. Тому порушення одного з них може призвести до порушення інших. Успіх їх реалізації досягається послідовним застосуванням усієї системи принципів і кожного з них окремо.

 

1.2 Юрисдикція органів  Державної виконавчої служби  України

 

Щоденно органами державної влади різного спрямування і компетенції приймається значний масив рішень, які підлягають виконанню державною виконавчою службою, зокрема, у підручнику Д.П. Фіолевського визначено такі:

•  рішення, ухвали і постанови судів у цивільних справах, за якими у встановленому порядку видано виконавчі листи;

•  вироки, ухвали і постанови судів у кримінальних справах у частині майнових стягнень, за якими у встановленому порядку видано виконавчі листи;

•  постанови судів у частині майнових стягнень у справах про адміністративні правопорушення;

•  рішення, ухвали, постанови господарських судів, за якими у встановленому порядку видано накази;

•  виконавчі написи нотаріусів;

•  рішення третейських судів, за якими у встановленому порядку судами загальної юрисдикції видано виконавчі листи;

•  рішення комісій з трудових спорів;

•  постанови, винесені органами (посадовими особами), уповноваженими законом розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

•  рішення іноземних судів і арбітражів у передбачених Законом України "Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів" випадках та порядку;

•  рішення Європейського Суду з прав людини;

•  рішення державних органів, прийняті з питань володіння і користування культовими будівлями та майном;

•  рішення Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень у передбачених законом випадках;

•  постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору;

•  постанови державного виконавця про стягнення витрат на проведення виконавчих дій;

•  постанови державного виконавця про накладення штрафу;

•  рішення інших органів державної влади у випадках, якщо за законом їх виконання покладено на державну виконавчу службу;

•  визнана у встановленому порядку претензія.

Звертає на себе увагу той факт, що всі рішення, які видаються несудовими органами, самі по собі вже є виконавчими документами, натомість майже всі судові рішення для приведення рішення до примусового виконання потребують видачі окремого виконавчого документа. Винятком з цього правила можна вважати лише ухвали судів про вжиття заходів забезпечення позову, ухвали про вжиття запобіжних заходів (в господарському процесі), ухвали про вжиття тимчасових заходів (у справах про захист авторських та суміжних справ) та постанови судів з адміністративних справ, які самі по собі є виконавчими документами [12; 24].

Окремі автори схиляються до того, що перелік рішень, які підлягають виконанню органами державної виконавчої служби "...має бути відповідним ієрархічній побудові державної влади". При цьому, пропонується починати перелік рішень, які підпадають під юрисдикцію державної виконавчої служби з рішень Конституційного Суду України тощо [13; 133].

На нашу думку, замисел законодавця, у даному випадку, зводився не до незвичайного ранжирного переліку органів, чиї рішення мають виконуватися державною виконавчою службою. Переслідувалася мета встановити черговість виконання рішень згідно з процесуальними строками і за їхньою соціальною важливістю та значенням можливих наслідків невиконання. Саме такий підхід є виправданим і доцільним.

В роботі С.Я. Фурса та С.В. Щербакова «Виконавче провадження в Україні» йдеться про розмежування державним виконавцем рішень органів, що виконують державні функції та "різних недержавних органів". Зокрема, автори наполягають на тому, що "...державні органи не можуть без контролю (автоматично) виконувати рішення недержавних установ, оскільки в противному разі держава втратить важелі впливу на суспільні відносини. Тому рішення різних юрисдикційних органів перед їхнім зверненням до виконання потребують відповідної перевірки на предмет їхньої законності компетентними державними установами" [13; 134].