Захист виробничого середовища від забруднення

Індивідуальні навчальні  завдання з трудового права

Тема І. Захист виробничого  середовища від забруднення 

План:

1. Джерела забруднення  атмосфери та гідросфери.

2. Нормування показників  мікроклімату у виробничих приміщеннях. 

3. Нормування якості води  у водоймах.

4. Захист навколишнього  середовища від відходів.

5. Правові аспекти охорони  навколишнього природного середовища.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Джерела забруднення атмосфери та гідросфери

Атмосферне повітря є  складовою частиною біосфери і середовищем існування живої речовини – рослин, тварин, людей.

У результаті антропогенної  діяльності відбувається забруднення  атмосфери, що призводить до зміни хімічного  складу атмосферного повітря. Забруднення  атмосфери – це привнесення у  повітря сторонніх речовин або  утворення не властивих для нього  речовин і явищ, а також збільшення концентрації звичайних компонентів. 

Існує два основних джерела  забруднення атмосфери: природне і  антропогенне. Природне джерело –  це вулкани, пилові бурі, лісові пожежі, процеси розкладання рослин і  тварин.

До основних антропогенних  джерел забруднення відносять підприємства паливно-енергетичного комплексу, транспорт, різні машинобудівні підприємства.

Теплові електростанції. Забруднюють  атмосферу викидами, що містять оксиди сульфуру, нітрогену, сажу, яка є  носієм смолистих речовин,  пил  і золу, що містять солі важких металів.

Комбінати чорної металургії, що включають доменне, сталеплавильне, прокатне виробництва; гірничорудні цехи, агломераційні фабрики, заводи коксохімічні та з переробки відходів основних виробництв, теплоенергетичні установки. Викиди в атмосферу містять оксиди карбону, нітрогену, сульфуру, пил, гідрогенсульфур, аміак, сірковуглець, аерозолі хрому  і мангану, бензол, фенол, піридин, нафталін.

Кольорова металургія забруднює  атмосферу сполуками флуору, кольорових і важких металів (часто у вигляді  аерозолів), парами ртуті, сполуками  сульфуру, карбону, нітрогену, поліметалічним пилом, смолистими речовинами, вуглеводнями, що містять бенз(а)пірен.

Машинобудування і металообробка. Викиди в атмосферу підприємств  цього профілю містять аерозолі сполук кольорових і важких металів, зокрема, пари ртуті з парами органічних розчинників.

Нафтопереробна і нафтохімічна промисловість є джерелом таких  забруднювачів атмосфери: сполук сульфуру, оксидів карбону, аміаку, вуглеводнів, у тому числі бенз(а)пірену.

Підприємства неорганічної хімії. Викиди в атмосферу містять  оксиди сульфуру, нітрогену, карбону, гідрогенсульфур, аміак, сполуки фосфору, вільний  хлор.

Підприємства органічної хімії. Викиди в атмосферу великої  кількості органічних речовин, що мають  складний хімічний склад, хлоридної  кислоти,  сполук важких металів, сажі й пилу.

Підприємства по виробництву  будівельних матеріалів. Забруднюють  атмосферу пилом, що містить сполуки  важких металів, флуору, оксид силіцію, азбест, гіпс, тонкодисперсний скляний  пил.

Хімічне забруднення атмосфери  автотранспортом. Цей вид забруднення  є  одним з найбільш небезпечних  для здоров’я людини, бо вихлопні гази надходять у приземний шар  повітря, звідки утруднене їх розсіювання; до того ж будинки жилих кварталів, які знаходяться поряд з автомагістралями, є свого роду екраном для вловлювання  забруднювачів. У  складі відпрацьованих газів автомобілів  міститься  понад 200 шкідливих речовин, серед  яких оксиди карбону, неспалені вуглеводні, сажа, сполуки плюмбуму, оксиди сульфуру, нітрогену, бенз(а)пірен, озон та інші. Вони викликають захворювання верхніх  дихальних шляхів,  серцево-судинної системи, різні онкопатології. [5, 175-176 с.]

З розвитком промисловості  річки й озера стали все  більше забруднюватися викидами недостатньо  очищених стічних вод, промисловими відходами і термічними водами гідроелектростанцій .

У більш пізній період забруднення  річок і озер явно зросло внаслідок  змивання добрив, пестицидів і гербіцидів з сільськогосподарських угідь, а також кислотних дощів. Забруднення  промисловими відходами, сільськогосподарськими добривами і пестицидами стало  реальною загрозою всій гідрографічній системі Землі та існуванню людини.

Особливим видом забруднення  гідросфери є теплове забруднення, яке спричинене спуском у водойми  теплих ВОД від енергетичних установок. Величезна кількість тепла, що надходить  з нагрітими водами в річки  й озера, істотно змінює їхній  термічний і біологічний режими. Серед теплових забруднювачів гідросфери перше місце посідають АБС.

Як свідчать спостереження, у ріках, які розташовані нижче  від діючих ТЕС і АЕС, порушуються  умови нересту риб, гине зоопланктон, риби уражаються хворобами й паразитами.

Основними джерелами забруднення  і засмічення водойм є:

— стічні води промислових  та комунальних підприємств;

— відходи від розробок рудних і нерудних копалин;

— води рудників, шахт, нафтопромислів;

— відходи деревини при  заготівлі, обробці, сплаві лісових  матеріалів (кора, тирса, тріска, колоди, хмиз та ін.);

— викиди водного, залізничного та автомобільного транспорту;

— первинна переробка льону, коноплі та інших технічних культур.

Найінтенсивнішими забруднювачами поверхневих вод є великі целюлозно-паперові, хімічні, нафтопереробні, харчові та текстильні підприємства, гірничорудні і металургійні комбінати, а також  сільськогосподарське виробництво.

Дуже небезпечним є  сплавляння лісу, обробленого сильнодіючими  отрутохімікатами — антисептиками, що застосовуються в лісовій промисловості. Вода стає непридатною для споживання і для життя водних організмів. Під час сплавляння розсипом багато деревини тоне і загниває на дні, що також призводить до підвищення смертності живих організмів водного середовища.

Сільське господарство —  один з найбільших споживачів і, одночасно, забруднювачів природних вод  внаслідок використання міндобрив, пестицидів та інших хімікатів, функціонування великих тваринницьких комплексів, зрошування земель.

Щорічно лише азотних добрив вноситься в ґрунт понад 50 млн  тонн. Повсюдно відбувається забруднення  вод добривами і пестицидами, небезпечними своєю токсичністю. У  багатьох сільських районах з  інтенсивним застосуванням азотних  добрив вже сьогодні в 50 % колодязів  вода містить нітрати, а нітритів — вже понад норму — 20 мг/л; в переважній більшості випадків їхній вміст сягає 100—1500, а подекуди — більше 2000 мг/л. Відомі випадки  тяжких захворювань, навіть смертності дітей, особливо немовлят.

Сполуки азоту і нітратні іони належать до мутагенних речовин, які призводять до генетичних захворювань. За даними ВООЗ, з 1966 до 1980 року кількість  людей, що народилася зі спадковими хворобами  збільшилася з 4 до 10,5 %.

Дуже небезпечними е синтетичні миючі засоби, котрі потрапляють  у водоймища, і навіть незначна їх кількість викликає неприємний смак і запах води та утворює піну і  плівку на поверхні, що утруднює доступ кисню та призводить до загибелі водних організмів. До особливих видів забруднення  належить також заростання водойм водоростями, особливо синьо-зеленими, гниття яких викликає захворювання і загибель риби.

Особливо небезпечним  для здоров´я людини є забруднення  природних вод побутовими стоками. Така забруднена вода зовсім непридатна для постачання населенню, оскільки містить збудники різноманітних  інфекційних захворювань (паратиф, дизентерія, інфекційний вірусний гепатит, туляремія та ін.).

До страшних наслідків  призводить забруднення вод важкими  металами. Останнім часом великої  шкоди завдають природним водам  кислотні дощі. Чим частіше випадають  кислотні дощі й чим більшу концентрацію кислоти вони містять, тим швидше зменшується кількість і видовий  склад живих істот, у водоймах гинуть ікринки земноводних, равлики, прісноводні креветки, вимирають  бактерії, а отруєні листки і стебла нагромаджуються на дні, зникає планктон. З донних залишків починається вилуговування  отруйних металів: алюмінію, ртуті, свинцю, кадмію, олова, берилію, нікелю та ін. Внаслідок  цього багато риб гине від пошкодження  зябер, викликаного отруйною дією алюмінію. Гине риба, в першу чергу щука й окунь. Коли ж іще збільшиться концентрація кислоти у воді — риби в озері чи в річці не залишиться. Вимирають жаби, комахи. Вода здається чистою, оскільки в ній відсутні майже всі мікроорганізми. Наявні лише анаеробні бактерії, котрі виділяють вуглекислий газ, метан, сірководень. [6, 212-218 с.]

2. Нормування показників  мікроклімату у виробничих приміщеннях

Мікроклімат виробничих приміщень - умови внутрішнього середовища цих  приміщень, що впливають на тепловий обмін працюючих з оточенням  шляхом конвекції, кондукції, теплового  випромінювання та випаровування вологи.

Санітарні норми поширюються  на умови мікроклімату в межах  робочої зони виробничих приміщень  підприємств, закладів, установ тощо, незалежно від їх форми власності  та підпорядкування.

Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень ДСН 3.3.6.042-99 регламентують нормативні величини оптимальних та допустимих показників мікроклімату та встановлюють вимоги до методів вимірювання мікрокліматичних параметрів та їх оцінки.

Норми не поширюються на мікроклімат підземних та гірничих виробок, пересувних транспортних засобів, тваринницьких та птахівницьких  ферм, приміщень для зберігання сільськогосподарської  продукції, холодильників, складів  і т. ін., а також приміщень, в  яких параметри мікроклімату встановлюються відповідно до технологічних вимог.

Мікрокліматичні умови виробничих приміщень характеризуються такими показниками:

- температура повітря,

- відносна вологість повітря,

- швидкість руху повітря,

- інтенсивність теплового  (інфрачервоного) опромінення,

- температура поверхні.

За ступенем впливу на тепловий стан людини мікрокліматичної умови  поділяють на оптимальні та допустимі.

Для робочої зони виробничих приміщень встановлюються оптимальні та допустимі мікрокліматичні умови  з урахуванням важкості виконуваної  роботи та періоду року. При одночасному  виконанні в робочій зоні робіт  різної категорії важкості рівні  показників мікроклімату повинні встановлюватись  з урахуванням найбільш чисельної  групи працівників.

Величини показників мікроклімату у робочій зоні приймаються згідно Санітарних норм мікроклімату виробничих приміщень ДСН 3.3.6.042-99. [1, 376c.]

3. Нормування якості води у водоймах

Відповідно до Санітарних правил і норм ДСН 2.1.4.559-96 питна вода повинна бути безпечна в епідемічному й радіаційному відношенні, нешкідлива за хімічним складом і повинна мати сприятливі органолептичні властивості. Під якістю води в цілому розуміється характеристика її складу та властивостей, що визначає її придатність для конкретних видів водокористування; при цьому показники якості представляють собою ознаки, за якими проводиться оцінка якості води.

За санітарному ознакою  встановлюються мікробіологічні й  паразитологічні показники води (число мікроорганізмів і число  бактерій групи кишкових паличок  в одиниці об'єму). Токсикологічні показники води, що характеризують нешкідливість її хімічного складу, визначаються вмістом хімічних речовин, яке не повинно перевищувати встановлених нормативів. Нарешті, при визначенні якості води враховуються органолептичні (сприймання органами почуттів) властивості: температура, прозорість, колір, запах, смак, жорсткість.

 Вимоги до якості  води нецентралізованого водопостачання  визначені Санітарними правилами і нормами ДСН 2.1.4.544-96, причому нормуються запах, смак, кольоровість, мутність, колі-індекс, а також вказується, що вміст хімічних речовин не повинен перевищувати значень відповідних гранично допустимих концентрацій (ГДК).

Гранично допустима концентрація у воді водойми господарсько-питного  та культурно-побутового водокористування - це концентрація шкідливої ​​речовини у воді, яка не повинна надавати прямого або непрямого впливу на організм людини протягом всього його життя і на здоров'я наступних поколінь, і не повинна погіршувати гігієнічні умови водокористування.

Гранично допустима концентрація у воді водойми, використовуваного  для рибогосподарських цілей - це концентрація шкідливої ​​речовини у воді, яка не повинна мати шкідливого впливу на популяції риб, в першу чергу промислових.

 При інтерпретації  результатів моніторингу стану  водного середовища важливо знати,  до якого типу водних об'єктів  віднесено річка, озеро, водосховище,  і використовувати для оцінки  ситуації відповідні нормативи. 

 У гідрохімічній практиці використовується і метод інтегральної оцінки якості води, за сукупністю знаходяться в ній забруднюючих речовин і частоти їх виявлення.  Інгредієнти, для яких величина загального оцінного бала більше або дорівнює 11, виділяються як лімітуючі показники забрудненості (ЛПЗ).  Комбінаторний індекс забрудненості розраховується як сума загальних оціночних балів усіх врахованих інгредієнтів. За величиною комбінаторного індексу забрудненості встановлюється клас забрудненості води.