Контрольная работа по дисциплине "Административное право"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Творча робота

з дисципліни:

«Комунікаційна політика в діяльності державного службовця»

 

Варіант №6  

 

 

Виконав(ла):   Викладач:

 

 

 

 

                                          

 

 

 

 

 

 

 

                                                 Херсон 2014    

Варіант №6

 

1. Комунікації як механізм взаємодії державних органів влади та громадськості
2. Проаналізувати постанови щодо ефективної комунікації

 

1. Комунікації як механізм взаємодії державних органів влади та громадськості

Світовий досвід свідчить, що стабільність і розвиток держави, яка спирається на засади демократії, неможливі без організації дієвого діалогу між державними органами, та організаціями громадянського суспільства й окремими громадянами. Саме участь громадян в управлінських проектах на всіх рівнях (від місцевого – до загальнодержавного) і на всіх етапах (від підготовки рішень – до їх виконання) дозволяє підвищити ефективність здійснення владних функцій в цілому.

Європейська інтеграція як демократична відповідь на виклик глобалізаційної доби посилює активізацію діалогу суспільства і влади, парламентів та структур громадянського суспільства. Платформою такого діалогу в країнах Європи є організаційно-правова спроможність інститутів громадянського суспільства до артикуляції соціальних інтересів, їх просування та захисту. При цьому успіх діалогу в окремих країнах безпосередньо залежить від спільних дій органів державної влади й об’єднань громадян та їх готовності до співробітництва. Тим більше, що громадські об’єднання здійснюють реальний вплив на державну політику та привносять плюралістичні і

демократичні ідеї, уособлюючи весь спектр думок, що генеруються

у громадянському суспільстві.

Отже, в умовах сучасної демократії, конструктивна співпраця суспільства та влади дозволяє мобілізувати соціальні ресурси для розв’язання суспільно значущих проблем у загальнодержавному масштабі.

Сьогодні співпраця держави та громадськості перестала бути виключно завданням національного рівня. До цього процесу активно долучаються й міжнародні організації, що не тільки сприяє посиленню соціального діалогу в окремих державах, але й дозволяє розбудовувати стабільні відносини між державами на єдиних ціннісних засадах ‒ захисту прав людини, верховенства права та демократії. У свою чергу, це зумовлює активізацію діалогу влади та громадських організацій, підвищує його якість, ефективність взаємодії сторін, результативність співпраці та характер досягнутих домовленостей,

що сприяє зміцненню потенціалу консенсусної демократії і солідарних засад соціального розвитку.  

Неефективність державного управління пов’язана, зокрема, з низьким рівнем координації організацій, відсутністю публічності у сфері політики, і, що найголовніше, у відриві влади від громадян. Фактично усі ці завдання вирішуються через діяльність комунікативних підрозділів органів державної влади (ОДВ).

Ключовими кроками, що їх було здійснено на шляху інституціоналізації комунікативних відносин влади та громадськості в Україні, є такі: 

1) визначення обов’язковості утворення структурних підрозділів з питань взаємодії із ЗМІ та зв’язків з громадськістю в апаратах центральних і місцевих органів виконавчої влади – 2002 р.

Доручення Президента України (від 21 серпня 2002 р. № 1-1/1086) та відповідна Постанова Кабінету Міністрів України (від 15 жовтня 2002 р. № 1550) наповнили реальним змістом закладені у Законі України „Про інформацію” гарантії права на інформацію у формі створення в державних органах спеціальних інформаційних служб або систем, що забезпечували б у встановленому порядку доступ до інформації;

2) віднесення до компетенції віце-прем’єр-міністра України завдання з формування і реалізації державної політики з питань прозорості та відкритості діяльності органів виконавчої влади, розвитку комунікації влади і суспільства – 2006 р.

До того часу віце-прем’єр-міністри, які вели гуманітарний напрям, несли відповідальність за „розроблення та реалізацію державної політики в політико-ідеологічній сфері”;

3) схвалення Концепції проекту Закону України „Про основні засади державної комунікативної політики” – 2010 р.

На сьогодні питання комунікативної взаємодії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, ЗМІ, громадськості розпорошені в низці нормативно-правових актів, частину з яких становлять рішення Кабінету Міністрів України. Через це важливі інструменти (консультації з громадськістю, громадська експертиза тощо) поширюються тільки на виконавчу гілку влади. Відсутні загальні стандарти інформаційного обміну між владою та громадськістю. Досі не визначеними залишаються механізми здійснення громадського контролю за діяльністю органів влади та організації процесу роз’яснювальної роботи.

Слід зазначити, що в органах законодавчої та судової влади України немає підрозділів зі зв’язків з громадськістю, а комунікативне забезпечення обмежується функціонуванням прес-служб.

На рівні місцевих ОДВ, організаційні структури яких уніфіковано за рекомендаційними переліками управлінь, відділів та інших структурних одиниць, чітко визначено підрозділи, відповідальні за комунікацію. На сьогодні це управління (відділи/сектори) з питань внутрішньої політики та зв’язків з громадськістю, що діють на підставі відповідного типового положення. В місцевих ОДВ також функціонують підрозділи у справах преси та інформації. Функціональні обов’язки та сфери впливу цих двох структурних одиниць чітко розмежовані.

І хоча не в кожному місцевому ОДВ повною мірою дотримано розподіл на окремі підрозділи (наприклад, у Тернопільській облдержадміністрації діє Головне управління з питань внутрішньої політики, національностей, релігій, преси та інформації), проте загальну сукупність функцій, що мають виконуватися, відтворено.

На рівні центральних органів виконавчої влади (ЦОВВ) у 2002 р. було запропоновано перелік типових структурних підрозділів їх апарату та, зокрема, регламентовано наявність структурної одиниці, відповідальної за взаємодію із засобами масової інформації та зв’язки з громадськістю. Проте наступний крок, спрямований на упорядкування структури апаратів ЦОВВ, став по суті, навпаки, – дезорганізуючим: Постанова Кабінету Міністрів України 2005 р. визначила можливі типи структурних підрозділів (департамент, відділ, сектор), оминаючи питання щодо конкретних переліків. Не прояснює це питання і запропонований Міністерством юстиції законопроект „Про центральні органи виконавчої влади”.

Відтак, за відсутності визначених однакових структурних одиниць ЦОВВ неможливо прийняти про них типові положення, а отже, і привести їх діяльність до спільного знаменника. Частково цю проблему подолано шляхом включення розділів „VII. Взаємодія із засобами масової інформації та громадськістю” та „VIII. Організація роботи із зверненнями громадян” до Типового регламенту центрального органу виконавчої влади.

Відмінність підходів щодо функціонування інформаційних служб в органах державної влади, яка була констатована у 2005 р. на рівні закону (інформаційні управління, інформаційно-аналітичні підрозділи, прес-служби, прес-центри, управління і центри громадських зв’язків, прес-бюро, прес-секретарі та прес-аташе з відповідним апаратом), спостерігається й дотепер.

Апробованими на сьогодні є такі механізми координації діяльності органів влади зі зв’язків з громадськістю.  

У 1995 р. було ініційовано координацію роботи прес-служб та відповідних інформаційно-аналітичних підрозділів органів виконавчої влади через прес-службу Президента України, що мала проводити щомісячні брифінги та щоквартальні наради-семінари керівників означених служб. Останні, у свою чергу, повинні були щотижня інформувати Адміністрацію Президента України про заплановані заходи за участю керівників ОДВ, що проводитимуться спільно зі ЗМІ, та координувати з прес-службою Президента України підготовку матеріалів, що передаються засобам масової інформації та містять оцінки зовнішньої та внутрішньої політики держави, які можуть мати важливий суспільний резонанс.

У 2002 р. Управління зв’язків з громадськістю Департаменту внутрішньої політики Секретаріату Кабінету Міністрів України забезпечувало координацію роботи щодо утворення у складі апаратів центральних і місцевих органів виконавчої влади управлінь (відділів) з питань взаємодії із засобами масової інформації та зв’язків з громадськістю.

Методичними рекомендаціями 2003 р. пропонувалася взаємодія цих підрозділів з Головним управлінням інформаційної політики Адміністрації Президента України, Управлінням зв’язків з громадськістю Секретаріату Кабінету Міністрів України, відповідними структурними одиницями центральних та місцевих органів виконавчої влади, проте конкретної схеми розглянуто не було.

У 2004 р. було доручено „вжити заходів до удосконалення структури Управління зв’язків з громадськістю Секретаріату Кабінету Міністрів України з метою … координації роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади з питань консультацій з громадськістю, вивчення громадської думки та врахування її в процесі формування і реалізації державної політики…”. Так, до складу підрозділу увійшов сектор методичної роботи та координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо консультацій з громадськістю, який проіснував до початку 2006 р.

Правонаступником Управління став Департамент комунікацій влади та громадськості, положення про який та визначена структура відповідного окремого завдання з координації не передбачали.

Того ж року функції з розвитку комунікації влади і суспільства було покладено на віце-прем’єр-міністра. Проте цей крок залишився формальним, що очевидно вже з аналізу типового положення про управління з питань внутрішньої політики та зв’язків з громадськістю. Згідно з цим документом підрозділи підзвітні та підконтрольні виключно голові відповідного ОДВ. Водночас у типовому положенні про управління у справах преси та інформації визначено, що ці структурні одиниці підзвітні й підконтрольні голові держадміністрації та Держкомтелерадіо, а в положенні про управління у справах національностей та релігій встановлено підзвітність та підконтрольність голові відповідної держадміністрації та Держкомнацрелігій.

Подвійне підпорядкування обумовлене тим, що саме Державний комітет телебачення та радіомовлення України забезпечує реалізацію державної політики в інформаційній та видавничій сферах, а Держкомнацрелігій – у сфері міжнаціональних відносин, міграції, релігії, відносин із церквою і релігійними організаціями.

У відповідь на ситуацію, що склалася, експертно-аналітичне середовище пропонує інституалізувати координуючий центр реалізації державної комунікативної політики, через який буде спрямовуватися і контролюватися діяльність відповідних структурних підрозділів ОДВ. Ці повноваження доцільно передати Держкомтелерадіо, який на сьогодні згідно з покладеними на нього завданнями надає методичну допомогу прес-службам, іншим відповідним підрозділам з питань взаємодії органів виконавчої влади із засобами масової інформації та громадськістю.

Практика свідчить, що роз’єднані підрозділи, які не мають навіть чіткого нормативно-правового визначення, неспроможні впроваджувати цілісну комунікативну політику. Це зумовлено суттєвою різницею їх функціональних обов’язків. Тому лише інституційне впорядкування та належне координування уможливить адекватне та несуперечливе представлення дій влади населенню і забезпечить налагодження систематичного зворотного зв’язку. Відтак, на часі створення єдиної системи зв’язків з громадськістю органів державної влади України.

Формування системи комунікації між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, засобами масової комунікації і громадськістю віднесено до основних напрямів реалізації державної комунікативної політики. Відтак, у Законі України „Про основні засади державної комунікативної політики” мають бути визначені конкретні заходи, спрямовані на реалізацію цього завдання. Зокрема, необхідно закріпити:

1) визначення Державного комітету телебачення та радіомовлення України відповідальним за формування та реалізацію державної комунікативної політики;  

2) створення підрозділів зі зв’язків з громадськістю в органах законодавчої та судової влади;

3) забезпечення комплексної координації діяльності підрозділів зі зв’язків з громадськістю в органах державної влади: локальної (в межах однієї установи усіх комунікативних підрозділів, в тому числі й зі структури патронатної служби), вертикальної (в межах виконавчої гілки відповідно до наявних управлінських зв’язків), горизонтальної (ОДВ та органи місцевого самоврядування на рівні конкретної адміністративно-територіальної одиниці) та інтегральної (або загальнодержавної: законодавча влада на рівні відповідного підрозділу Верховної Ради України, виконавча – Кабінету Міністрів України, судова – через Вищі органи суддівського самоврядування та Адміністрації Президента України);   

4) статус підрозділу зі зв’язків з громадськістю в установі, що уможливив би безпосередні контакти з керівником ОДВ та надав можливість бути учасником процесу вироблення рішень, при цьому врахувати, що підрозділ недоцільно вводити до складу патронатної служби;  

5) надання підрозділу зі зв’язків з громадськістю повноважень щодо забезпечення внутрішньоорганізаційних комунікацій та контролю за офіційними інформаційними потоками, що поширюються іншими структурними одиницями органу влади, в частині їх відповідності визначеній позиції ОДВ; 

6) критерії оцінки ефективності та результативності комунікативної діяльності підрозділу зі зв’язків з громадськістю та органу державної влади в цілому;