Судова система України

Президія вищого спеціалізованого суду утворюється для вирішення організаційних питань. Для вирішення загальних питань діяльності усієї гілки судів певної спеціалізації у вищому спеціалізованому суді діє Пленум вищого спеціалізованого суду. Згідно Закону усі вищі спеціалізовані суди знаходяться у м. Києві.

Повноваження вищого спеціалізованого суду утворюють певну систему, яка складається з судових, аналітичних, методичних та організаційних повноважень. Поряд з цими  спеціалізований суд наділений ще одним повноваженням, яке випливає з його статусу у гілці спеціалізованих судів — це правороз’яснювальне повноваження.

3.6.  Ð’ерховний Суд України

Місце Верховного Суду України в судовій системі України закріплено на конституційному рівні: «Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України» (п. 2 ст. 125 Конституції України).

Найвищість означає, по­перше, що Верховний Суд України очолює судову систему України; по­друге, що він є останньою судовою інстанцією у вітчизняній системі судів загальної юрисдикції, рішення його не підлягають перегляду; по­третє, що він має такі повноваження, які не спів­падають за змістом та обсягом з повноваженнями вищих спеціалізованих судів, що очолюють підсистеми спеціалізованої юрисдикції.

Призначенням Верховного Суду України є здійснення правосуддя, забезпечення однакового застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції.

Частина 2 ст. 47 Закону України «Про судоустрій України» закріплює перелік повноважень, які націлені на реалізацію вказаного призначення, а також інших завдань, які стоять перед Верховним Судом України.

Усі повноваження можна класифікувати за декількома групами.

Першу групу утворюють судові повноваження.

Другу — повноваження, націлені на забезпечення єдності судової практики.

Третя група повноважень націлена на реалізацію принципу верховенства права у правозастосовній діяльності судів.

Четверта група має політичне забарвлення, оскільки визначає місце Верховного Суду України в механізмі стримувань і противаг від зловживання владою інших гілок державної влади. Ці повноваження в науковій літературі йменуються або виключними, або посвідчувальними.

П’ята група повноважень — представницькі.

Перелічені повноваження не є вичерпними, Верховний Суд України може здійснювати й інші повноваження, передбачені законом.

Посадовий склад Верховного Суду України визначений у декількох статтях Закону України «Про судоустрій України»: ч. 1 ст. 48, ч. 4 ст. 50, ст. 52, ч. 5 ст. 53.

Верховний Суд України очолює Голова Верховного Суду України.

До складу Верховного Суду України входять судді Верховного Суду України, обрані на посаду безстроково, кількість яких встановлюється указом Президента України за поданням Голови Верховного Суду України, погодженим з Радою суддів України.

У складі Верховного Суду України діють: 1) Ð¡ÑƒÐ´Ð¾Ð²Ð° палата у цивільних справах; 2) Ð¡ÑƒÐ´Ð¾Ð²Ð° палата у кримінальних справах; 3) Ð¡ÑƒÐ´Ð¾Ð²Ð° палата у господарських справах; 4) Ð¡ÑƒÐ´Ð¾Ð²Ð° палата в адміністративних справах. У складі Верховного Суду діє Військова судова колегія.

Для вирішення внутрішніх організаційних питань діяльності Верховного Суду України діє Президія Верховного Суду України.

У Верховному Суді України діє Пленум Верховного Суду України, який вирішує питання, визначені Конституцією України і Законом «Про судоустрій України».

Повноваження Верховного Суду України розподілені між структурними утвореннями суду. Наприклад, суддів­ські, аналітичні, методичні повноваження здійснюють судові палати і судді, які входять до складу палат; правороз’яснювальні повноваження здійснює лише Пленум. Також лише він здійснює повноваження з забезпечення реалізації принципу верховенства права і вирішення конфліктів (у межах своїх повноважень) інших гілок влади.

4. Конституційний Суд України

Інститут конституційного правосуддя існує в переважній більшості сучасних країн. Це пов'язано з тим, що загальновизнаною стала ідея правової держави, однією з визначальних рис якої є верховенство права та його головного джерела – Конституції. Світовий досвід підтверджує, що найбільш ефективною правовою гарантією верховенства конституції є судовий конституційний контроль.

18 жовтня 1996 р. судді Конституційного Суду України, склавши присягу, зобов'язалися забезпезчувати верховенство Конституції України, захищати конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина.

Слід відмітити, що Конституційний Суд як спеціалізований орган конституційної юрисдикції має як спільні, так і відмінні риси від судів загальної юрисдикції. Спільними для них є більшість принципів судочинства. Закон про Конституційний Суд України у статті 5 зазначає, що діяльністьКонституційного Суду ґрунтується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, рівнопраності суддів, гласності, повноти, всебічності розгляду справ та обґрунтованості прийнятих ним рішень. Законодавство деяких країн вводить обмеження на застосування, наприклад, таких принцинів як гласність, змагальність.

Гостро стояло питання щодо порядку утворення Конституційного Суду. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 3 червня 1992 року судді мали обиратися Верховною Радою України з кандидатів, яких у рівній кількості подавали Голова Верховної Ради України та Президент України — за погодженням. Проте через чинність старої Конституції, що містила ряд принципових суперечностей, для подолання яких у Верховній Раді України важко було досягти кваліфікованої більшості голосів, створення Конституційного Суду виявилося неможливим.

Зрештою перемогла європейська модель самостійного (спеціального) Конституційного Суду. У його формуванні, крім Верховної Ради України, взяли участь Президент України та З'їзд суддів України.

Не було для створення Суду ні економічних, ні відповідних юридичних умов. Досить лише нагадати звинувачення Конституційного Суду України з боку представників законодавчої влади у «захопленні» тимчасового приміщення, в якому Суд розмістився за розпорядженням Кабінету Міністрів України, судовий процес в арбітражному суді з цього приводу, «урізування і голосу» фінансування Суду під час затвердження Державного бюджету України, дискусія в парламенті щодо переведення місця розташування Суду до Харкова або мусування питання легітимності суддів, призначених Президентом України.

Головною проблемою, з якою зіткнувся Конституційний Суд України, стало протиріччя між стратегічним курсом, що його обрало суспільство, і тими глибокими формаційними перетвореннями, котрі охопили і економічну, і політичну, і соціальну, і юридичні сфери життя.        

Проте слід застерегти від думки, нібито Конституційний Суд України може і повинен вирішувати всі проблеми або навіть більшість з них. І у державних органах, що звертаються до Суду, і в громадській свідомості має закріпитися правильне ставлення до того, що може і чого не може Конституційний Суд України.

Насамперед Конституційний Суд не повинен підміняти законодавця. В деяких ситуаціях Конституційний Суд України змушений діяти, з одного боку, як складова державного механізму, з іншого — як науковий центр розвитку конституційне- правової думки. Але вже першими своїми рішеннями Конституційний Суд України зробив серйозну заявку і на свою самостійність, і на місце в ієрархії влади, що належить йому за Конституцією України.

Суд покликаний вирішувати спірні правові питання, але не політичні конфлікти, які в основі своїй виходять за правові рамки.

Відповідно до ст. 147 Конституції України головна мета створення Конституційного Суду України — гарантування верховенства Конституції як Основного Закону держави.

Таким чином, Конституційному Судові України відведено особливу роль у забезпеченні верховенства Конституції України, збереженні конституційного ладу держави, конституційних прав та свобод людини і громадянина.

До складу Конституційного Суду України входять 18 суддів, які представляють усі три гілки влади. Особливістю порядку формування суддівського корпусу є призначення до його складу суддів Верховною Радою України, Президентом України, З'їздом суддів України. Аналогічний порядок формування Конституційного Суду передбачений в Італії, де участь у ньому беруть парламент, президент та вищі інстанції загальної та адміністративної юрисдикції.