Управління внутрішніми справами

Управління внутрішніми  справами

1. Організаційно-правові засади управління внутрішніми справами

Основними завданнями органів  внутрішніх справ є: гарантування особистої  безпеки громадян, захист їх прав, свобод і законних інтересів; забезпечення охорони громадського порядку; попередження, припинення злочинів та інших правопорушень; своєчасне виявлення, розкриття  й розслідування злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення дорожнього руху; захист власності  від злочинних посягань; накладення адміністративних стягнень; гарантування пожежної безпеки.

До обов'язків міліції (як складової частини органів  Міністерства внутрішніх справ України (МВС України) належить участь у наданні  соціальної та правової допомоги громадянам і сприяння в межах своєї компетенції  державним органам, підприємствам, установам і організаціям, незалежно  від форм власності, в реалізації їх функцій.

Відповідно до п. 17 ст. 92 Конституції  України виключно законами України  визначаються основи національної безпеки  та забезпечення громадського порядку. Забезпечення громадського порядку, громадської  безпеки та спокою належить до сфери  завдань публічної влади: Президента України як гаранта державного суверенітету та додержання прав людини й громадянина, Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій і органів  місцевого самоврядування. В широкому розумінні забезпечення громадського порядку, громадської безпеки та спокою громадян є завданням як державних, так і недержавних організацій.

Сутність управління в  галузі внутрішніх справ і його особливість  полягають у тому, що в процесі  такого управління здійснюють безпосередню охорону прав і свобод громадян, а також забезпечують громадський  порядок і громадську безпеку.

Громадський порядок —  це певна система відносин, належний порядок, що склався в суспільстві, який відповідає інтересам держави  та всіх її громадян. Це сукупність установлених у державі правил поведінки в  громадських місцях, які регулюють  правові, моральні та інші соціальні  норми.

Під термінами «громадська  безпека» й «громадський порядок» взагалі  розуміють певний позитивний стан, наявний у суспільстві, забезпечення якого гарантує уникнення певних небезпек як для суспільства, так  і для окремих громадян. Цінності, яким загрожує небезпека, є досить різноманітними.

Якщо йдеться про громадську безпеку, то з погляду поняття  на перший план виступає елемент загрози, що посягає на такі цінності, як життя, здоров'я, власність, тобто це система  відносин, яка складається в процесі  запобігання й усунення загрози  життю, здоров'ю громадян та їх майну. В більш широкому розумінні громадську безпеку можна визначити як стан, у якому громадян не позначено  індивідуально, як і інших суб'єктів  держави, і їм не загрожує жодна небезпека, а також не існує загрози порушення  щоденного життя суспільства  й нормального функціонування державних  і недержавних організацій.

Причинами виникнення небезпеки  можуть бути стихійні лиха, епідемії, неправомірні дії, що посягають на такі цінності, як життя, здоров'я, власність, неконтрольоване  використання механізмів і машин, що є джерелом підвищеної загрози, а  також проведення окремих робіт, пов'язаних із ризиком для населення, тощо.

Безпосереднє управління в галузі забезпечення громадського порядку й громадської безпеки  здійснюють МВС України та його органи на місцях. Функції органів внутрішніх справ визначено як у законах  України, так і в підзаконних  актах, серед яких важливе місце  посідає Положення про Міністерство внутрішніх справ України від 17 жовтня 2000 р.

Відповідно до головних завдань  МВС України здійснює й основні  напрями своєї діяльності, а саме: забезпечує державну політику боротьби зі злочинністю; організовує роботу органів внутрішніх справ щодо охорони  громадського порядку на вулицях  та в інших громадських місцях, запобігання й припинення адміністративних правопорушень; організовує здійснення органами внутрішніх справ профілактичних і оперативно-розшукових заходів  з метою попередження, виявлення, припинення й розкриття злочинів, провадження дізнання та досудового слідства; безпосередньо здійснює роботу з виявлення, припинення, розкриття  й розслідування злочинів, що мають  міжрегіональний і міжнародний  характер, веде боротьбу з організованою  злочинністю та наркобізнесом, зі злочинами  в сфері економіки; забезпечує профілактику правопорушень; бере участь у наукових, кримінологічних і соціологічних  дослідженнях, розробках на їх основі державних програм боротьби зі злочинністю  й охорони правопорядку; вживає разом  з іншими державними органами заходів  щодо запобігання дитячій бездоглядності та правопорушенням серед неповнолітніх; організовує на договірних засадах  охорону майна різних власників; бере участь у розробці проектів міжнародних  договорів (угод) України з питань боротьби зі злочинністю, забезпечує в  межах своїх повноважень виконання  укладених Україною договорів (угод) та ін.

Завдання та напрями діяльності МВС України визначають функціональну  структуру його органів, яка складається  з міліції, слідчого апарату органів  внутрішніх справ, внутрішніх військ тощо.

МВС України здійснює державне управління в галузі внутрішніх справ  шляхом централізованого керівництва  через відповідні нижчі органи внутрішніх справ, а також безпосередньо.

Систему органів внутрішніх справ України утворюють: МВС  України, в складі якого функціонують головні управління, управління та служби (керівництво, штаб, кримінальна  міліція, міліція громадської безпеки, міліція по боротьбі з організованою  злочинністю, Головне слідче управління, відділ організації дізнання в органах  внутрішніх справ, Головне управління внутрішніх військ та ін.); Головне управління МВС України в АРК; управління МВС України в області, містах Києві та Севастополі; районний відділ (управління) МВС України в області; міське управління МВС України в  області; районний відділ міського управління.

Для колегіального обговорення  й прийняття найважливіших управлінських  рішень з питань діяльності МВС України, органів внутрішніх справ у областях, містах Києві та Севастополі, АРК  створюють колегії.

Систему територіальних органів  внутрішніх справ побудовано відповідно до адміністративно-територіального  поділу держави.

Діяльність органів внутрішніх справ на транспорті поширюється  на територію кількох областей, носить міжтериторіальний характер. Вони забезпечують охорону громадського порядку та боротьбу зі злочинністю на залізничному, повітряному, морському й річковому  транспорті; на території вокзалів і портів; на залізничному та водному  транспорті, що рухається. Систему органів  внутрішніх справ на залізничному транспорті підпорядковано Управлінню внутрішніх справ на транспорті МВС України. На Північно-Західній, Південній, Придніпровській, Одеській, Донецькій і Львівській залізницях діють УМВС центрального підпорядкування; на великих залізничних  станціях — лінійні відділи УМВС; на інших — відділення й пункти міліції. У великих аеропортах, крупних  морських і річкових портах функціонують відділи внутрішніх справ, підпорядковані територіальним УМВС областей, міст.

Транспортні органи внутрішніх справ, порівняно з територіальними, мають простішу побудову. До них  входять усі основні служби, але  вони не здійснюють такі функції, як нагляд за безпекою дорожнього руху та деякі  інші.

У селищах міського типу, мікрорайонах і віддалених населених  пунктах можуть створювати відділи (на правах райвідділів) і відділення міліції, які входять до складу територіальних органів внутрішніх справ.

На окремих промислових  підприємствах, в установах і  організаціях, діяльність яких пов'язано  з особливим режимом роботи (оборонний  характер, особливо високотехнічна небезпека  виробництва тощо), створюють відділи  внутрішніх справ для роботи на закритих об'єктах.

Для забезпечення громадського порядку на об'єктах і територіях, які мають особливе народногосподарське  значення або постраждали внаслідок  стихійного лиха, екологічного забруднення, катастрофи, МВС України з дозволу  Кабінету Міністрів України може створювати спеціальні підрозділи міліції.

Організаційна структура  центрального апарату МВС України  відповідає юридично закріпленим основним напрямам діяльності міністерства. В  усіх органах внутрішніх справ наявні такі види структурних підрозділів:

1) галузеві (підрозділи міліції,  слідчі апарати);

2) функціональні (кадрові,  фінансово-економічні, господарські, медичні), які виконують функції забезпечення;

3) загального керівництва  (штаби, чергові частини, інформаційно-аналітичні  центри), які виконують функції  загального керівництва.

2. Служба в органах внутрішніх справ

Проходження служби в органах  внутрішніх справ складається з  прийому на службу, просування по службі, присвоєння спеціальних звань, умов проходження служби, припинення служби та ін.

Згідно з Положенням про  проходження служби рядовим і  начальницьким складом органів  внутрішніх справ України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 p., на службу приймають осіб, які досягли 18-річного віку.

Підбір і попереднє  вивчення кандидата на службу здійснюють на підставі Інструкції про порядок  відбору, вивчення та перевірки осіб, які приймаються на службу в органи внутрішніх справ України.

Рішення про зарахування  кандидатів на службу приймають тільки після ретельної перевірки їх ділових і моральних якостей, способу життя, оточення, а також  придатності до служби. Після зарахування  до кадрів МВС України працівник  складає присягу.

До особового складу органів  внутрішніх справ належать громадяни  України, призначені на посаду рядового чи начальницького складу. Особовий склад  поділяють на рядовий, молодший начальницький, середній начальницький, старший начальницький  і вищий начальницький. До рядового та начальницького складу входять особи, які перебувають у кадрах МВС  України та яким присвоєно спеціальні звання.

Рядовий і начальницький  склад поділяють на три категорії: міліцію, внутрішню службу та слідчих. До міліції належать працівники, яким присвоєно спеціальні звання міліції; до внутрішньої служби — особи, яким присвоєно звання внутрішньої служби. Слідчим присвоюють спеціальні звання міліції, але вони користуються всіма  правами працівника міліції лише у випадку й під час виконання  ними функцій, передбачених ст. 10 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р. (зі змінами та доповненнями). Слідчі виконують свої функції згідно з  кримінально-процесуальним законодавством.

Відповідно до чинного  законодавства й підзаконних  актів установлено певні обмеження  в прийомі на службу: віковий ценз, стан здоров'я, наявність минулої  чи існуючої судимості.

Заборонено проходження  служби в одному органі внутрішніх справ працівників, які перебувають  між собою в близькому спорідненні  чи свойстві, якщо їх роботу пов'язано  з безпосередньою підлеглістю або  підконтрольністю один одному.

Важливе значення для просування по службі має атестація, за допомогою  якої характеризують діяльність працівника внутрішніх справ. Висновки атестації  містять оцінку якостей співробітника, характеризують рівень його відповідності  займаній посаді, оцінку його можливостей.

Спеціальні звання присвоюють співробітникам органів внутрішніх справ з урахуванням їх освіти, кваліфікації, ставлення до службових  обов'язків, вислуги років, а також  займаної посади.

Особливість завдань, які  поставлено перед органами внутрішніх справ, передбачає високу організованість  і дисциплінованість їх співробітників. Важливе значення для службової  дисципліни має Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ.

3. Міліція

Міліція України — це складова частина МВС України, яка  відіграє провідну роль у загальнодержавній  системі забезпечення громадського порядку й спокою, громадської безпеки та боротьби зі злочинністю. Правовий статус міліції визначено Законом України «Про міліцію».

Міліція України є державним  озброєним органом виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права, свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства й держави  від протиправних посягань.

Основні завдання, що стоять перед міліцією, такі: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона й забезпечення громадського порядку; виявлення та розкриття злочинів, розшук осіб, які  їх вчинили; забезпечення дорожнього руху; захист власності від злочинних  посягань; участь у наданні соціальної та правової допомоги громадянам; сприяння в межах своєї компетенції  державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні  покладених на них законом обов'язків.

Міліція виконує адміністративну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, профілактичну, виконавчу й охоронну (на договірних засадах) функції.

Адміністративну діяльність міліції регламентують норми  адміністративного права, й полягає  вона в організації і практичному  провадженні заходів щодо охорони  правопорядку. Здійснюють її служби й  підрозділи міліції громадської  безпеки, а саме: патрульно-постова  служба, служба дільничних інспекторів, підрозділів, що організовують роботу спеціальних установ (приймальників-розподільників), Державтоінспекція, відділи дозвільної системи та ін.

Оперативно-розшукову діяльність міліції регулюють норми різних галузей права: адміністративного, кримінального, кримінально-процесуального тощо. Цю діяльність здійснюють оперативні підрозділи органів внутрішніх справ: кримінальна та спеціальна міліція, спеціальні підрозділи по боротьбі з  організованою злочинністю, підрозділами Державтоінспекції.