Шпаргалка з "Адміністративного права"

Загальні засади адмін. відповідальності. 
В.К. Колпаков вважає, що адміністративна відповідальність – це специфічне реагування держави на адміністративне правопорушення, що полягає в застосуванні уповноваженим органом або посадовою особою передбаченого законом стягнення до суб’єкта правопорушення. Підставою для адміністративної відповідальності є наявність складу адміністративного правопорушення. Теорія адміністративного права виділяє наступні види підстав адміністративної відповідальності: - фактичні (вчинення особою особливого виду правопорушення-адміністративного (тобто наявність ознак такого правопорушення); - юридичні (наявність в діях особи юридичного складу правопорушення - суб'єкта, суб'єктивної сторони, об'єкта, об'єктивної сторони); - процесуальні (наявність процесуальних норм, які забезпечують притягнення винної особи до адміністративної відповідальності). В. Б. Авер'янов характеризував адміністративну відповідальність як різновид юридичної відповідальності, що являє собою сукупність адміністративних правовідносин, які виникають у зв'язку із застосуванням уповноваженими органами до осіб, що вчинили адміністративний проступок, передбачених нормами адміністративного права особливих санкцій - адміністративних стягнень. В адміністративній відповідальності знаходять відображення обидва аспекти правової відповідальності: позитивна (абсолютна) та ретроспективна. Адміністративній відповідальності, як різновиду юридичної відповідальності, притаманні такі ознаки: 1) має зовнішній характер; 2) застосовується лише за вчинення правопорушення; 3) пов'язана з державним примусом у формах каральних і правовідновлюючих заходів; 4) визначена у нормах права; 5) притягнення правопорушника до відповідальності здійснюється в певному процесуальному порядку; 6) притягнення до відповідальності здійснюється уповноваженими державними органами та посадовими особами; 7) винна у вчиненні правопорушення особа несе певні втрати матеріального та побутового характеру, які передбачені законом.

Обставини, що виключають адмін. відповід. (ст. 17 КУпАП).  
Особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони, а також в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності. Стан крайньої необхідності (ст. 18) - це вчинення дій з ознаками адміністративного проступку для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода. Стан необхідної оборони (ст. 19) - це вчинення дій з ознаками адміністративного проступку при захисті державного або громадського порядку, власності, прав і свобод громадян, установленого порядку управління від протиправного посягання шляхом заподіяння посягаючому шкоди, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.Стан неосудності (ст. 20 КУпАП) - це вчинення дій з ознаками адміністративного проступку особою, яка не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану. Також законодавець передбачає можливість звільнення від адміністративної відповідальності за таких підстав: 1) коли характер вчиненого проступку і особи правопорушника свідчить про доцільність застосування до нього заходів громадського впливу (ст. 21); 2) коли визнано малозначність проступку (ст. 22); 3) коли наявний дипломатичний імунітет від адміністративної юрисдикції (ст. 16).

Адмін. стягнення  
Адміністративне стягнення — це визначена в законі міра покарання у вигляді певних несприятливих заходів морального, матеріального або фізичного характеру, яка застосовується щодо суб'єкта адміністративного проступку за його протиправне діяння. Метою адміністративного стягнення, як зазначено в статті 23 КпАП, є виховання особи, яка вчинила адміністративний проступок, в дусі додержання законів, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Стаття 24 містить також перелік адміністративних стягнень:  - попередження;  - штраф;  - оплатне вилучення предмета;   - конфіскація; - позбавлення спеціального права;  - виправні роботи;  - адміністративний арешт. 
Передбачені в КпАП адміністративні стягнення слід класифікувати за наступними критеріями:   Залежно від характеру впливу на особу поділяти на особисті, майнові та змішані — особисто-майнові, а також на ті, що мають тільки виправно-виховний вплив, і ті, що поряд з виховним впливом виключають можливість вчинення подібних правопорушень в майбутньому даною особою. Особисто-майновим стягненням можна вважати позбавлення спеціального права. До адміністративних стягнень, що мають виправно-виховний вплив, належать попередження, штраф, виправні роботи, адміністративний арешт. За порядком застосування ст. 25 КпАП виділяє основні і додаткові адміністративні стягнення. Оплатне вилучення та конфіскація предметів можуть застосовуватись як основні, так і додаткові адміністративні стягнення. Усі інші адміністративні стягнення можуть застосовуватися тільки як основні.За дією в часі відносно впливу на правопорушника стягнення можуть бути одномоментними(попередження, штраф, конфіскація тощо) і тривалими — арешт (до 15 діб), позбавлення прав (до 3 років) тощо. За такою ознакою, як суб'єкти застосування, адміністративні стягнення поділяються на: а) ті, що застосовуються лише судом; б) ті, що можуть застосовуватись іншими органами адміністративної юрисдикції (попередження, штраф  тощо). 
Адміністративні стягнення в ст. 24 викладені у відповідному порядку, що відображає зростання від незначних (попередження) до більш значних (конфіскація) та до суворих стягнень, — виправних робіт та адміністративного арешту.

Обставини, що пом’якшують  чи обтяжують адмін. відпов.  
Стаття 34 КпАП - обставини, що пом'якшують відповідальність за адміністративні проступки:   - щире розкаяння винного;  - відвернення винним шкідливих наслідків проступку, добровільне відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди;   - вчинення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання або при збігу тяжких особистих чи сімейних обставин;   - вчинення правопорушення неповнолітнім;   - вчинення правопорушення вагітною жінкою або жінкою, яка має дитину віком до одного року. Ст. 35- обставини, що обтяжують адмін. відповідальність: - продовження протиправної поведінки, незважаючи на вимогууповноважених на те осіб припинити її;   - повторне протягом року вчинення однорідного правопорушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню; вчинення правопорушення особою, яка раніше вчинила злочин; - втягнення неповнолітнього у правопорушення; - вчинення правопорушення групою осіб; - вчинення правопорушення в умовах стихійного лиха або за інших надзвичайних обставин;  - вчинення правопорушення у стані сп'яніння.

Суб’єкти адмін. відпов. 
Суб'єктом адмін. відпов, є фізична особа, людина в стані дієздатності та осудності. Суб'єкти відповідальності, фізичні особи, мають певні індивідуальні характеристики, які можна поділити на загальні, властиві всім суб’єктам (вік, осудність) та соціальні, що визначають індивідуальну характеристику суб'єкта, особливості його соціального, фізичного, професійного, службового, статевого статусу, родинні зв'язки, відношення до власності, до військової служби, ймовірну колишню протиправну поведінку і т.п. Загальним суб’єктом адміністративної відповідальності є осудна фізична особа, яка досягла 16-літнього віку. До спеціальних суб'єктів адміністративних правопорушень належать посадові особи, неповнолітні, іноземці та особи без громадянства, військовослужбовці, інші особи. За вчинення адміністративних правопорушень до неповнолітніх у віці від 16 до 18 р. можуть бути застосовані такі заходи впливу:зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого;застереження;догана або сувора догана;передання неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх заступають, чи під нагляд педагогічному або трудовому ко­лективові з їхньої згоди, а також окремим громадянам на їх прохання. Посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за адмін. правопоруш, пов'язані з недодержанням установлених правил у сфері охорони порядку управління, державного і громадського порядку, природи, здоров'я населення та інших правил, забезпечення виконання яких входить до їхніх службових обов'язків. Військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані, а також особи рядового і начальницького складів ОВС  несуть відповід. за дисциплінарними статутами. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України, підлягають адмін.  відповід . на загальних підставах із громадянами України.

Адмін. відпов. юридичних осіб 
Характерні риси адміністративної відповідальності юридичних осіб: деліктоздатність виникає від моменту державної реєстрації. Втрачається від моменту вилучення з реєстру юридичних осіб. Свідчить про можливість держави суттєво впливати на господарську діяльність юридичних осіб і економічні процеси в цілому. Велика кількість і різноманітність варіантів стягнень, що їх як передбачено, так і не передбачено в КУпАП (штраф, припинення чи призупинення певного виду чи всієї діяльності, вилучення майна тощо). Може виступати як загальним (усі юридичні особи), так і спеціальним суб'єктом (юридичні особи, які діють у сфері громад­ського харчування, у сфері побутових послуг тощо) адміністративного правопорушення. Заходи, пов'язані з обмеженням дієздатності юридичних осіб: а) зупинення дії або анулювання ліцензії, б) обмеження у здійсненні певних видів діяльності Заходи організаційного характеру а) примусова реорганізація юридичної особи, б) ліквідація юридичної особи.

Поняття та ознаки правопорушення 
Згідно зі ст.9 КУпАП адмін. правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, власність, права та свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність. 
Ознаки. 1)Це виключно діяння, тобто дія чи б-сть. Думки, бажання чи інші вияви психічної д - сті юридичного значення не мають. 2)Протиправність, тобто заборона адміністративно-правовими нормами відповідного діяння як такого, що завдає шкоди чи загрожує небезпекою. 3)Винність - передбачає наявність у особи відповідного власного психічного ставлення до свого діяння і його наслідків. Вона може проявлятися як у формі умислу, так і у формі необережності. 4) Обов'язковою ознакою адміністративного правопорушення є адміністративна караність. Караність означає, що за вчинення конкретного порушення адміністративним законодавством передбачається відповідне покарання. Це дозволяє відмежувати правопорушення від інших протиправних (заборонених адміністративно-правовими нормами) вчинків, які не спричинюють застосування адміністративних стягнень.

Склад адмін. правопорушення 
Склад      - сукупність ознак, які виділені законодавцем як типові, необхідні і водночас достатні для притягнення особи до від-сті. Склад  характеризують чотири елементи: 1.об’єкт; 2.об’єктивна сторона; 3 суб’єкт; 4. суб’єктивна сторона. Об’єкт - успільні відносини, що регулюються нормами права різних галузей і охороняються заходами адміністративної відповідальності(може бути людина). За ступенем узагальнення відносин, що охороняються адміністративною відповідальністю, виділяють такі види об’єктів складу правопорушення: загальний, родовий і безпосередній. Об’єктивна сторона складу правопорушення характеризує це правопорушення як антигромадський акт зовнішньої поведінки порушника норми адміністративного права і проявляється в дії або бездіяльності, її наслідках і причиновому зв’язку між вчиненим діянням і протиправним результатом, що настав. Обов’язкові ознаки об’єкт. сторони: діяння (дія або бездіяльність);наслідки його вчинення; причиновий зв’язок між діянням та наслідками; факультативні: час, місце, спосіб, знаряддя вчинення правопорушення. Суб’єкти адмін.. відповід. – фізична осудна особа, яка на момент вчинення право поруш. Досягла встановленого законом віку(16р). Є такі види суб’єктів: загальний, спеціальний та особливий. Суб’єктивна сторона  проявляється у вині -  внутрішньому психічному ставленні осудного дієздатного суб’єкта до вчиненого ним правопорушення та його шкідливих наслідків.

Публічне управління у сфері МВС 
Органи внутрішніх справ як складова частина органів виконавчої влади повинні забезпечити реалізацію наданих їм повноважень, виходячи з пріоритетності прав і свобод людини. Забезпечення громадського порядку, громадської безпеки та спокою належить до сфери завдань публічної влади: Президента України, Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування. Сутність управління в галузі внутрішніх справ і його особливість полягають у тому, що в процесі такого управління має здійснюватися охорона прав і свобод громадян та забезпечуватися громадський порядок і громадська безпека. Основними завданнями органів внутрішніх справ (міліції) є: гарантування особистої безпеки громадян; захист їх прав, свобод і законних інтересів; забезпечення охорони громадського порядку; попередження, припинення злочинів та адміністративних правопорушень; своєчасне виявлення, розкриття й розслідування злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; накладення адміністративних стягнень.

Публічне управління у сфері юстиції 
Правова політика держави грунтується на конкретному розумінні права і закону та правових принципах. В Україні основоположною та незаперечною вимогою правової політики є принцип верховенства права, закріплений в ст. 8 КУ. Чималу роль у формуванні державної правової політики, відіграє Міністерство юстиції України. Міністерство юстиції України (Мін'юст України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Положення про Міністерство юстиції України. Основними завданнями Мін'юсту України є: 1) формування і забезпечення реалізації державної правової політики, політики у сфері адаптації законодавства України до законодавства ЄС, політики з питань банкрутства; 2) формування і забезпечення реалізації політики у різних сферах; 3) забезпечення представництва інтересів держави у судах України, здійснення захисту інтересів України у Європейському суді з прав людини, під час урегулювання спорів і розгляду в закордонних юрисдикційних органах справ за участю іноземних суб'єктів та України; 4) експертне забезпечення правосуддя; 5) організація роботи нотаріату; 6) виконання функцій центрального засвідчувального органу шляхом забезпечення створення умов для функціонування засвідчувальних центрів органів виконавчої влади або Інших державних органів та центрів сертифікації ключів; 7) протидія легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму (щодо нотаріусів, адвокатів та інших осіб, які надають юридичні послуги); 8) здійснення міжнародно-правового співробітництва, забезпечення дотримання і виконання зобов'язань, узятих за міжнародними договорами України з правових питань.