Видітні авіатори

Розміри злітно-посадочної смуги  в Київському аеропорті Жуляни не дозволяли приймати літаки Ту-104. Тому Головне керування ЦПФ в 1959 р. вирішило відкрити новий аеропорт у  Борисполі, перебазувати туди літаки Ан-10 і створити підрозділ літаків  Ту-104.

На початку в Борисполі  не було ніяких споруджень для обслуговування пасажирів і техніки, працівники розміщалися в наметах, невеликих  будиночках, потім побудували дерев'яний пасажирський павільйон. І все-таки рух турбореактивних літаків  у столицю України було відкрито. 7 липня 1959 р. літак Ту-104, що прилетів першим пасажирським рейсом з Москви, приземлився в Борисполі. Лише 70 хв пройшло з того моменту, як цей  повітряний корабель вилетів із Внуковського аеропорту. На борті літака було 100 пасажирів  і 1600 кг вантажу. Московське міське агентство  повітряних сполучень на кілька днів уперед продало квитки на літаки Ту-104, що курсують між Москвою й Києвом, тому з 10 липня ввели другий аналогічний  рейс. Потім почалися щоденні рейси  на Ту-104 по маршруті Ленінград - Київ.

2. Участь українських авіаторів  у розвитку авіації Радянського  Союзу

Для авіапрацівників України  літак Ту-104 був новою машиною. Освоєння її й створення умов для  нормальної експлуатації стало важливим завданням колективу Українського керування ЦПФ. На початку січня 1960 р. 100-місцевий Ту-104 зробив технічний  рейс із Москви в Сімферополь. Перший рейс Ту-104 з Москви в Крим тривав 1 год 35 хв. Літак Іл-14 покривал ця відстань за 4 год 30 хв, Ан-10 - за 2 год 15 хв. Регулярний рух Ту-104 із Сімферополя в Москву, Ленінград, Ташкент відкрилося в січні 1960 р. У серпні 1960 р. було створено Бориспільське авіапідприємство.

У дні підготовки до XXII з'їзду КПРС початку працювати сама довга  в той час континентальна повітряна  лінія Одеса - Владивосток довжиною 9500 км. 11 липня 1961 р. літак Ту-104 вилетів  у Владивосток з посадками  в Куйбишеву, Новосибірську, Іркутську, Хабаровську. Рейс був виконаний  за 11 год 05 хв літного часу [1, c. 62-63].

18 років експлуатував колектив  Бориспільського авіапідприємства  літаки Ту-104. Прийшов час, коли  на зміну їм прибула нова  техніка. В останній рейс літак  Ту-104 вилетів з Борисполя в  Сімферополь у липні 1977 р. За  час експлуатації Ту-104 перевезли  18 млн. 233 тис. пасажирів.

Помітне місце на повітряних трасах України займав турбогвинтовий пасажирський літак Іл-18 конструкції  С. В. Ільюшина. У липні 1957 р. В. К. Коккінакі  вперше вивів на старт цей багатомісний сучасний літак. Випробування пройшли  швидко й успішно. Літак пішов  у серію, і у квітні 1959 р. уже  виконав перші пасажирські рейси  на лініях Москва - Адлер, Москва - Алма-Ата. Іл-18 зарекомендував себе як надійний і економічний літак при польотах на середні й далекі відстані. На ньому встановлено кілька світових рекордів швидкості й висоти польоту  з комерційним завантаженням, зроблені найскладніші перельоти в Антарктиду, він літав над Північним і  Південним полюсами. Ці невтомні, безвідмовні  трудівники працювали з 1967 р. у Борисполі, а наприкінці 1972 р. були зосереджені  в одному підприємстві - Львівському. За всі ці роки підрозділ літаків  Іл-18, яким командує М. Федотов, працювало  високоефективно, без аварій, постійно виконували план авіаперевезень. Крім рейсів за розкладом екіпажі літаків  Іл-18 перевозили комбайнерів на збирання цілинного врожаю, зміни вахти  нафтовиків у Нижневартовськ і виконували багато інших спеціальних завдань. Останні свої рейси на наших трасах літаки Іл-18 виконають в 1984 р.

Творча співдружність  колективів Українського керування  цивільної авіації й конструкторського  бюро, очолюваної О. К. Антоновим, вступило в новий етап свого розвитку, коли авіапрацівникам України були доручені експлуатаційні випробування нового турбогвинтового  літака Ан-10. 7 березня 1957 р. льотчик-випробувач Я.Верніков уперше підняв нову машину в повітря. Ан-10- високоплан із чотирма  турбогвинтовими двигунами АІ-20 потужністю 4000 л. с. кожний. Рейсова  швидкість - 650-670 км/год, потовк - до 10 тис. м. Важливою якістю цього літака була можливість його експлуатації на ґрунтових аеродромах. Ан-10 - єдиний літак, якому можна було перетворити у вантажний.

Почесне доручення освоїти  й впровадити в експлуатацію 100-місцеву  машину авіапрацівники Києва сприйняли  як прояв великої довіри до них  з боку Радянського уряду й  керівництва Аерофлоту, як визнання технічної зрілості колективу. Восени 1958 р. перший літак Ан-10 з'явився на аеродромі  в Жулянах.

Літаки Ан-10 літали з вантажем у Москву, Ленінград, Ташкент, Свердловськ, Ростова, Харків, Сімферополь, Львів, Ужгород  і інші аеропорти. За шість місяців  було виконано кілька сотень рейсів, зроблено 2170 посадок. Випробування довели можливість безпечної, регулярної й економічної  експлуатації цих літаків на лініях ЦПФ у різних метеорологічних  умовах, удень і вночі, з бетонних злітно-посадочних смуг і із ґрунтових  аеродромів, надійність роботи літака й двигунів, агрегатів і спецобладнання, виявили особливості пілотування  літака, його технічного обслуговування [2, c. 305-306].

Завершенням експлуатаційних  випробувань був технічний рейс Ан-10, виконаний 27 травня 1959 р. На борті  перебувало близько 100 пасажирів –  авіаспеціалісти, журналісти. Маршрут  перельоту лежав через Москву, Тбілісі, Адлер, Харків. 21 липня 1959 р. Ан-10 виконав перший пасажирський рейс по маршруті Київ - Москва. Наступного дня  літак вилетів з Москви й через 2 год 15 хв береки польоту приземлився  в Сімферополі.

Ан-10 вийшов на багато трас Радянського  Союзу. У грудні 1959 - січні 1960 р. київські екіпажі під керуванням В. Кирюхіна, П. Шульженко й Е. Белашева вперше виконали рейси на цих літаках  за рубіж - у Вашингтона й Делі.

Мільйонний пасажир на літаках Ан-10 був перевезений  у квітні 1962 р., 10-мільйонний - у листопаді 1965 р., мільйонний-у квітні 1969 р. Польоти  літаків Ан-10 в Аерофлоті припинилися  в 1972 р. після 13 років експлуатації. Усього цими літаками було перевезено більше 30 млн. пасажирів.

Створити літак для  самих масових внутрішньосоюзних  трас, здатний замінити Іл-14, що при  всіх своїх чудових якостях мав  малу оборотність і пасажировмісність - таке завдання в грудні 1957 р. була поставлена перед конструкторським бюро О. К. Антонова. Пропонувалося замість застарілих машин з поршневими двигунами  створити новий пасажирський турбогвинтовий літак для ліній середньої  довжини - швидкісний, комфортабельний, економічний. У перший іспитовий  політ літак Ан-24 підняв екіпаж у складі командира корабля льотчика-випробувача Г. Лисенко й другого пілота Ю. Курліна. Вихованець Аерофлоту, що був пілот Київського підрозділу застосування авіації в народному господарстві Ю. Курлін став заслуженим льотчиком-випробувачем СССР, Героєм Радянського Союзу. Він першим підняв у повітря й найбільший літак Ан-22 «Антей».

Експлуатаційні випробування нового літака Ан-24 також були доручені колективу Українського керування  ЦПФ. Перші регулярні вантажні рейси  Ан-24 по маршруті Київ - Миколаїв-Херсон почалися 3 липня 1962 р., у серпні відбувся перший технічний рейс Київ - Одеса - Сімферополь - Краснодар. Уперше рейс із пасажирами Ан-24 виконав 31 жовтня 1962 р. по трасі Київ - Херсон. Літак мав  крейсерську швидкість 450-475 км/год  і дальність польоту 2000 км при  повній польотній масі 21 т. Максимальне  навантаження - 50 пасажирів або 5 т  комерційного завантаження.

Творча співдружність  авіаторів-експлуатаційників із працівниками конструкторського бюро О. К. Антонова сприяло тому, що Ан-24 незабаром почали випускати в київському авіаційному  виробничому об'єднанні ім. 50-ліття  Великої Жовтневої соціалістичної революції більшими серіями, і він  став одним із самих масових літаків  в Аерофлоті. В 1964 р. у Цілинограді  був проданий мільйонний квиток на літак Ан-24, в 1972 р. у Сєверодонецькі - 100-мільйонний, а в жовтні 1980 р. у  Самарканді - 300-мільйонний.

У середині 50-х років ОКБ  Генерального конструктора О. К. Антонова приступилося до проектування нового транспортного літака. Перший зліт літака Ан-12 відбувся 16 грудня 1957 р. Потім  наступив етап випробувань. Високі аеродинамічні  якості, відмінна стабільність і керованість  літака дозволили збільшити надалі максимальну дальність польотів до 6000 км і масу перевезених вантажів до 20 т, а гарні злітно-посадочні  характеристики й шасі великої прохідності  дали можливість експлуатувати літак  із ґрунтових, піщаних, галькових і  сніжних аеродромів[1, c. 67-69].

Серійний випуск літаків  почався в 1958 р. Ан-12 став основним вантажним  літаком цивільної авіації. Підрозділ  цих літаків тривалий час - понад 15 років-працювало в Харківському аеропорті. Вони доставляли нафтовикам і газовикам Тюмені продукти харчування й бурове встаткування, землерийну техніку й автомобілі, більші трактори й електромотори, жителям Сахаліну, Петропавловська-Камчатського, рибалкам Мурманська й гірникам Норильська-Фрукти й овочі, з Одеси в Душанбе - компресори для холодильників, з Бердянська в Андижан - насосні станції для поливу бавовнику.

Останній в Українському керуванні цивільної авіації  вантажний рейс літак Ан-12 виконав  з Харкова в січні 1978 р. Ці довгожителі  продовжують трудитися в Північнокавказькому, Московському й деякому іншому управліннях  Аерофлоту на 70 вантажних авіалініях, широко використовуються для перевезення  вантажів, матеріалів і техніки на будівництва Півночі, Сибіру й Далекого Сходу. Вони перевезли близько 6 млн. т вантажів.

В аеропортах Українського керування  ЦПФ тривало будівництво й  реконструкція аеровокзалів, службових  будинків і інших об'єктів. По типових  проектах були зведені перші аеровокзали  в Сімферополі, Донецьку, Львові, Харкові. У березні 1962 р. в Одеському аеропорті  був відкритий новий аеровокзал сучасної архітектури - перший такого типу не тільки на Україні, але й  у Радянському Союзі. У будівництві  й устаткуванні аеровокзалу брали  участь підприємства Москви, Саранська, Краматорська, Риги, Києва, Ужгорода, Львова [1, c. 71].

Висновки

Основою національної авіаційної структури став Авіаційний науково-технічний  комплекс ім. О.К. Антонова. Створений  у 1946 році, нині він має на своєму рахунку понад 20 типів оригінальних пасажирських, військово-транспортних та спеціальних літаків, а також  близько 100 модифікацій авіаційної техніки. Широко відомий найбільший у світі літак Ан-225 (“Мрія”). Все  більш розширюється поле діяльності антонівських велетнів АН-124 (“Руслан”). Останнім часом АНТК ім. Антонова опрацювало військово-транспортний літак АН-70 з короткими злетом та посадкою. Однією з найперспективніших програм  АНТК є виробництво нового вантажно-пасажирського  літака АН-140, значно дешевшого, ніж  його аналоги в інших країнах.

Перетворились на потужні  сучасні авіаційні підприємства українські авіаційні заводи. Це Харківське державне виробниче підприємство, що виробляє літак АН-74 та його модифікації, і літак АН-140, а також Київський  державний авіаційний завод “Авіант”, що будує літаки АН-32Б та АН-32П.

Літаки, що будуються в  Україні, оснащені вітчизняними двигунами. Вони розроблені запорізьким КБ “Прогрес”, заснованим ще у 1930 році. Ці двигуни  випускаються запорізьким підприємством  “Мотор-Січ”. Воно здійснює виробництво, випробування, супровід в експлуатації та ремонт 55 модифікацій економічних  і надійних двигунів для понад 60 типів літаків та вертольотів  різного призначення. В Україні  працює 26 КБ і заводів, які опрацьовують та виробляють усе необхідне бортове  обладнання.

Список використаної літератури

1. Горяшко А. Гражданская  авиация Украины: науково-популярна  література/ А. М. Горяшко,; Под  ред. А. Ф. Аксенова. - К.: Технiка, 1992. - 143 с.

2. Макаров Р. Авиация  ХХ века: Рождение авиации. Летное  обучение. Тренажеры: Учебное пособие/  Р.Н. Макаров, В.М. Зарецкий, В.И.  Федоришин; Ред. И. Н. Найденова;  Междунар. ака-демия проблем человека  в авиации и космонавтике. - М., 2003. - 524 с.

3. Развитие авиационной  науки и техники в СССР: Ист.-техн. очерки/ АН СССР, Сов. нац. об-ние  историков естествознания и техники,  Ин-т истории естествознания и  техники; [Редкол.: И. Ф. Образцов (гл. ред.) и др.]. - М.: Наука, 1990. - 496 с.

4. Шишкин Ж. Портрет  авиации ХХ века: Краткий справочник/ Жорж Шишкин, Роберт Макаров,; Международ. академия проблем Человека в  авиации и космонавтике. - М., 2001. - 406 с.