Створення матеріальних благ та прибутку

Які ж функції виконують підприємства в економіці? Основна мета економіки - це створення товарів і послуг для задоволення потреб населення з найменшими витратами на виробництво та реалізацію продукції. Саме цю мету і покликані реалізувати підприємства, в цьому і полягає їх основна функція. Іншими словами, функцією кожного підприємства є максимально можливий випуск суспільно корисної продукції при найменших витратах.

Діяльність будь-якого підприємства підпорядкована реалізації його основної виробничої функції - створенню максимуму товарів чи послуг для задоволення потреб суспільства при найменших витратах виробництва. Для здійснення цієї функції підприємство розгортає діяльність у різних сферах, виконуючи у кожній із них специфічні функції (рис. 2.9).

Виробничо-технологічні функції підприємства пов'язані із забезпеченням процесу виробництва необхідними засобами та їх використанням, упровадженням новітніх технологій, раціоналізацією виробничих процесів І винахідництвом.

Економічні функції підприємства - це управління процесами виробництва та збуту товарів, укладання контрактів, наймання працівників і раціональна організація їхньої праці, розподіл доходів (заробітної плати та прибутку), розрахунок економічної ефективності, ціноутворення, вивчення ринку.

Соціальні функції підприємства такі: поліпшення умов праці та відпочинку співробітників, створення сприятливого психологічного клімату в колективі, надання допомоги та пільг працівникам і членам їхніх сімей, благодійна діяльність.

Крім зазначених функцій, які виконує підприємство у межах національної економіки, є зовнішньоекономічні функції. Підприємство бере участь у міжнародному обміні товарів, спільному з іноземними партнерами виробництві, будівництві, науково-технічному співробітництві.

Отже, підприємство є основною організаційною ланкою народного господарства будь-якої країни.

Підприємство - самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).

Підприємство здійснює будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства. У разі збиткової діяльності підприємств держава, якщо вона визнає продукцію цих підприємств суспільно необхідною, може надавати таким підприємствам дотацію, інші пільги.

Сучасна економіка (2005)

8.5. Види підприємств

сумки, онлайн-бутик.

Экономия до 5000 грн в год! Народная хитрость!

300.00 грн

Формування ринкової структури економіки в Україні зумовило появу різних форм підприємств. їх можна класифікувати за різними критеріями, проте найпоширенішими є класифікації за формою власності, сферою діяльності. 
 
Залежно від форми власності — приватної, колективної, державної — розрізняють такі організаційні види підприємств: одноосібне володіння, партнерство, або товариство, корпорація, державне підприємство (рис. 47). 
 
 
 
Одноосібне володіння — це підприємство, майно якого належить одному суб'єкту, який самостійно веде справу, одержує весь доход і несе відповідальність за ризик від бізнесу 
 
Такі підприємства мають свої переваги і недоліки. До переваг належать: економічна самостійність, свобода та оперативність дій, наявність стимулу до ефективного виробництва; низькі організаційні витрати. Недоліком одноосібного володіння є насамперед те, що власні фінансові ресурси 
 
підприємства недостатні для швидкого розширення виробництва, а комерційні структури неохоче надають потрібні кредити. Багатоманітність обов'язків, які виконують власники підприємств у виробничій, комерційній, технічній та інших сферах, нерідко призводить до помилкових рішень, що не лише спричиняють значні витрати, а й навіть банкрутство. 
 
Через ці обставини одноосібні володіння у країнах з ринковою економікою є досить поширеною і водночас найменш стійкою формою організації. Щороку виникає велика їх кількість і багато подібних підприємств банкрутує. 
 
Партнерство, або товариство, — це форма організації підприємницької діяльності, що ґрунтується на об'єднанні (зазвичай пайовому) майна різних власників. 
 
Паї відіграють подвійну роль. По-перше, отриманий товариством прибуток після сплати податків і виділення коштів на нагромадження капіталу розподіляється між членами товариства пропорційно до паїв. По-друге, кожний член отримує кількість голосів пропорційно до його паю. 
 
Товариство — це зазвичай закрита компанія, де зміна власників паїв відбувається лише за згодою більшості членів. Воно складається з відносно невеликої кількості членів, які беруть участь у його роботі. 
 
Розрізняють такі види партнерства: повне товариство (товариство з необмеженою відповідальністю), товариство з обмеженою відповідальністю і командитне товариство (змішане). 
 
Повне товариство є найпоширенішою формою. Його учасники несуть відповідальність за діяльність фірми, яка визначається розміром як внеску, так і особистих коштів. Найчастіше статус повного товариства мають невеликі фірми у сфері професійних послуг (юридичних, аудиторських, медичних тощо). 
 
У товариствах з обмеженою відповідальністю майнова відповідальність партнерів не перевищує суми, яку вони внесли до статутного фонду. Такі партнерства характерні для фірм, які реалізують будівельні проекти, займаються розробленням природних ресурсів, здійснюють операції з нерухомістю та інші види діяльності в капіталомістких сферах. 
 
Командитне (змішане) товариство об'єднує поряд із дійсними членами, які несуть повну (необмежену) відповідальність, учасників за принципом обмеженої відповідальності (тобто майнова відповідальність поширюється лише на внесок, зроблений учасником у капітал товариства). Лише дійсні члени товариства володіють правом голосу в таких фірмах. 
 
Частка партнерства у ринковій економіці невелика, проте мас низку переваг перед одноосібним володінням, що виявляється у зростанні фінансових можливостей фірми внаслідок об'єднання капіталів; зменшенні ризику банкрутства і наявності більших можливостей для одержання кредиту; вдосконаленні управління через розподіл управлінських функцій між партнерами. До недоліків цієї форми організації належать можливі розходження в поглядах та інтересах партнерів, що ускладнює процес управління. 
 
Корпорація — це юридична особа, що утворюється внаслідок об'єднання на пайових засадах засобів своїх членів (акціонерів) і належить 
 
до товариств з обмеженою відповідальністю, оскільки відповідає за свої зобов'язання лише власним капіталом 
 
Корпорація є основною формою сучасного підприємництва в країнах з ринковою економікою. Незважаючи на те що кількість їх невелика, у створенні валового національного продукту вони відіграють провідну роль. 
 
Отже, майновий ризик акціонерів обмежується тільки тією сумою, яку вони заплатили за придбані акції. 
 
Особливість акціонерних товариств полягає в тому, що їхній капітал утворюється у грошовій формі і розділяється на однакові за своєю номінальною величиною неподільні паї у вигляді акцій. Цим вони відрізняються від партнерств (товариств). 
 
Засновниками корпорацій можуть бути юридичні та фізичні особи, які купують або розподіляють акції між собою. Той, хто акумулює більшу кількість акцій, які дають право голосу на загальних зборах, що є вищим органом управління акціонерних товариств, обирає керівні та контролюючі органи (раду директорів, правління, ревізійну комісію тощо). Структуру акціонерного товариства на прикладі концерну «Електрон» зображено на рис. 48. 
 
 
 
У дужках зазначено кількість філій, підприємств. 
 
На практиці рішення приймає невелика група акціонерів, які володіють контрольним пакетом акцій. Останній становить не 50 % + 1 акція, а набагато менше. Це зумовлено тим, що у великих акціонерних товариствах акції «розпорошені» серед багатьох власників, які володіють мізерним пакетом. Такі власники зазвичай не беруть участі у зборах, вони укладають трастові угоди на управління акціями, які їм належать, з банками, страховими компаніями, різними соціальними фондами, членами яких вони є, або зі спеціально для цього створеними трастовими компаніями, які дістали назву інституціональних інвесторів. 
 
Синонім сучасної корпорації— це холдингові компанії, які є власниками контрольних пакетів акцій групи підприємств. Холдинг щодо останніх виступає материнською компанією, а компанії, акціями яких він володіє, є щодо нього дочірніми. У свою чергу, холдинг може бути дочірньою компанією щодо компанії, яка володіє контрольним пакетом його акцій. Такий механізм називають системою участі. 
 
Залежно від специфіки утворюваних корпоративних структур холдингові компанії виконують різні функції: виробничу, інвестиційну, комерційну, збутову, зовнішньоекономічну. Як засвідчує світовий досвід, холдингові компанії можуть залучати середні і навіть малі підприємства для обслуговування технологічних цілей фінансово-промислових груп. 
 
У країнах з ринковою економікою фінансово-промислові групи відіграють важливу роль, оскільки вони здійснюють контроль за виробничо-розподільчим циклом з одного центру. Це дає можливість сформувати потужні виробничі комплекси, здатні конкурувати з найбільшими світовими компаніями. Нерідко вони створюють монополії, що потребує застосування методів антимонопольного регулювання. 
 
Державні підприємства — це підприємства, що ґрунтуються па державній власності, яка має два рівні: загальнодержавний і комунальний, відповідно до яких існують два види підприємств 
 
На загальнодержавному підприємстві майном і виробничо-комерційною діяльністю розпоряджається вищий орган державної влади. 
 
Комунальні підприємства є власністю адміністративно-територіальних одиниць влади, які використовують їхній потенціал у власних [інтересах 
 
Об'єктами державної власності можуть бути різні засоби виробництва залежно від історичних, кон'юнктурних, геополітичних та інших умов у кожній країні. Зазвичай у державному секторі є підприємства, що виробляють продукцію, широкодоступну для населення, або капіталомістку, яка не є прибутковою, проте вкрай потрібною для технічного і технологічного переоснащення виробничого та наукового потенціалу країни. Саме тому практично в усіх промислово розвинених країнах державні підприємства нерідко є низькоефективними і спостерігається тенденція до скорочення їхньої чисельності. 
 
За розміром підприємства поділяють на малі, середні та великі. 
 
Формування малих підприємств залежить насамперед від традицій національної економіки. Тому єдиних критеріїв віднесення підприємств до групи малих не існує. Найважливішими критеріями, за якими класифікують малі підприємства, є трудовий та фінансовий. 
 
Так, у Великій Британії до цієї категорії згідно з трудовим критерієм належать підприємства, на яких зайнято до 50, в Італії — до 300 осіб. 
 
Нині українським законодавством визначено, що до суб'єктів малого підприємства незалежно від виду діяльності належать підприємства, на яких працює не більше 50 осіб. 
 
Як фінансовий критерій підприємства використовуються його фінансові результати: вартість активів, оборот капіталу, обсяг валового доходу, обсяг реалізованої продукції тощо. В Україні таким показником з 1998 р. є обсяг річного валового доходу (до 500 тис. євро). 
 
Малі підприємства надають економіці гнучкості, активно реагують на кон'юнктурні зміни, забезпечують насиченість ринку товарами, послугами та додатковими робочими місцями, сприяють послабленню монополізму. 
 
Середні підприємства здійснюють виробництво невеликої, проте сталої номенклатури виробів у значних обсягах. Вони здатні швидко реагувати на кон'юнктуру ринку завдяки оснащеності сучасною технікою і технологією, можливості впроваджувати нові розробки у виробництво. Це надає їм певних переваг як перед малими, так і перед великими підприємствами, які полягають у тому, що малим підприємствам не завжди вистачає коштів для практичної реалізації науково-технічних досягнень, а великі не можуть це зробити через свої масштаби, оскільки заміна та оновлення основних фондів у великих обсягах можуть призвести до значного зниження норми рентабельності, особливо на початковому етапі випуску нової продукції. 
 
Великі підприємства виготовляють сталий асортимент масової продукції. Це дає можливість значно зменшити витрати на вироблювану продукцію, знизити ціну на неї і зробити її доступною для масового споживача. 
 
Переваги великих підприємств полягають в тому, що вони активно формують ринок, створюючи нові види товарів і послуг. Такі підприємства здійснюють великомасштабне фінансування розробок науково-технічних проектів, що сприяє розвитку національного потенціалу країни. 
 
Аргументом на користь великих підприємств є також те, що на них виробляється продукція найновіших наукоємних галузей, які спеціалізуються на виготовленні персональних комп'ютерів, роботів, електронних виробів тощо. Тому в перехідний період там, де це доцільно, не слід дрібнити великі підприємства. Тільки соціально-економічна ефективність є критерієм для трансформації великих підприємств. 
 
Отже, перехід до ринкової економіки передбачає оптимальне поєднання 
 
великих, середніх і малих підприємств. 
 
Підприємства можна класифікувати також за сферою і видом господарської діяльності. Це зумовлено суспільним поділом праці, згідно з яким створюються промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні, фінансові, торгові, наукові, обслуговуючі підприємства. 
 
Підприємства різних сфер господарювання різняться між собою не тільки за структурою та умовами виробництва, а й за тим, що вони виробляють. 
 
У промисловості, наприклад, створюються як засоби виробництва (верстати, вантажні автомобілі, трактори тощо), так і предмети споживання (взуття, одяг, продукти харчування). Молоко, зерно, м'ясо, вовна, соняшник, цукровий буряк — предмети сільськогосподарського виробництва. Банки акумулюють вільні кошти і надають їх у кредит. Торгові та фінансові біржі сприяють прискоренню обороту капіталу, об'єднуючи виробників і покупців. 
 
Підприємства різних галузей можна згрупувати за видами діяльності: виробничі, фінансові, посередницькі, страхові. 
 
Отже, наявність різних форм підприємств зумовлена відмінностями у формах власності, розмірах та сферах діяльності, що дає змогу кожному з них виконувати певну роль і функції у ринковій економіці.

Організаційно-правові форми підприємницької діяльності

Будь-яка підприємницька діяльність здійснюється в певних організаційних формах. Вибір форми організації підприємницької діяльності залежить від особистих пристрастей та смаків, але в основному визначається об'єктивними умовами — сферою діяльності, наявністю грошових коштів, перевагами та недоліками відповідних форм підприємств. Щоб зробити правильний вибір, треба знати, з чого можна вибрати.

Організаційною одиницею підприємництва є фірма або компанія.

Фірма — це підприємство, організація, установа, яка здійснює господарську діяльність з метою одержання прибутку. Фірмою можуть бути представлені індивідуальні підприємці або об'єднання їх.

Компанія — це асоціація підприємств, що функціонує на принципах партнерства, корпорації або інших формах організації бізнесу.

Це лише загальна назва, що використовується щодо будь-якого підприємства. Вона відбиває лише те, що підприємства або організації мають права юридичної особи або фізичної особи (громадяни-підприємці). Проте поняття "фірма" або "компанія" не відображають організаційно-правового статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Тому, крім назви фірми, будь-якому підприємцю важливо вибрати конкретну організаційно-правову форму своєї діяльності, тобто зафіксовану нормами права єдність організаційних і економічних засад діяльності суб'єкта підприємництва.

Найбільш прикметними ознаками, що відрізняють одну організаційно-правову форму від інших, доцільно вважати:

—кількість учасників створюваного господарського суб'єкта (об'єднання);

—хто є власником використаного капіталу;

—джерела майна як матеріальної основи господарської діяльності;

—межі майнової (матеріальної) відповідальності;

—спосіб розподілу прибутку і збитків;

—форму управління суб'єктом господарювання.

Загальновідомі три основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності: 1) одноосібні володіння; 2) партнерства (товариства); 3) корпорації. Розглянемо детальніше ці форми.

Одноосібне володіння. Суть його полягає в тому, що все майно фірми належить одному власникові, який самостійно управляє фірмою, одержує прибуток і несе повну особисту відповідальність за всі зобов'язання фірми. Одноосібні володіння мають свої переваги.

По-перше, оскільки весь прибуток належить підприємцеві, вів кровно зацікавлений в ефективній праці. Зосередження прибутку в одних руках дає можливість безпосередньо використовувати його в інтересах справи. До того ж прибуток підприємця в ринковій економіці розглядається як його індивідуальний дохід і оподатковується лише індивідуальним прибутковим податком (а не податком на прибуток, як в інших формах підприємницької діяльності).

По-друге, у власника фірми витрати на організацію виробництва невеликі. Його управлінські рішення негайно втілюються в життя. Він непідзвітний співвласникам чи будь-яким керівним органам. Невеликі розміри фірми дають змогу підприємцеві підтримувати прямі контакти зі своїми працівниками та клієнтами. Повна незалежність дуже цінується підприємцями.

По-третє, одноосібному володінню властива простота в організації фірми та її ліквідації. В обох випадках достатньо лише рішення самого підприємця.

Проте ця форма підприємництва має і значні недоліки.

1. Труднощі із  залученням великих капіталів, оскільки  власних фінансових ресурсів  одноосібного підприємця здебільшого не_вистачає для розвитку свого діла. Через невисокий рівень платоспроможності комерційні банки неохоче надають таким підприємцям великі кредити, вимагаючи більш високу плату за користування ними.

2. Повна відповідальність  за борги. Це означає, що в разі невдалого господарювання одноосібний власник може втратити не лише особисті заощадження, а й усе власне майно, яке піде на сплату боргів кредиторам.

3. Немає спеціалізованого  менеджменту, що, ясна річ, негативно позначається на ефективності підприємницької діяльності. Адже одноосібний власник сам виконує всі управлінські функції. Проте далеко не всі люди здатні не це.

4. Невизначеність  термінів функціонування. Підприємницька діяльність такої організаційної форми юридично припиняється в разі банкрутства, позбавлення волі за карний злочин, психічного захворювання або смерті одноосібного власника (рис. 6.1).

Рис. 6.1. Переваги та недоліки одноосібного володіння

Партнерство (товариство). Ця форма організації підприємництва є логічним продовженням розвитку одноосібного володіння. Така організаційно-правова форма підприємницької діяльності передбачає об'єднання капіталів двох і більше окремих фізичних або юридичних осіб за умов розподілу ризику, прибутку і збитків на основі рівності, спільного контролю результатів бізнесу, активної участі в його веденні. Основою взаємин між сторонами, що вступають у партнерство, є договір.

За ступенем участі засновників (партнерів) у діяльності підприємства прийнято розрізняти товариства: повні (з повною відповідальністю); командитні; товариства з додатковою та обмеженою відповідальністю.

Розглянемо, які переваги має партнерство перед одноосібним володінням.

По-перше, зростають фінансові можливості фірми внаслідок об'єднання кількох капіталів. Банки сміливіше дають кредити таким фірмам.

По-друге, вдосконалюється управління фірмою. Заявляється спеціалізація в управлінні, тобто розподіл управлінських функцій між партнерами. Крім того, є можливість найняти професійних менеджерів.

По-третє, велика свобода й оперативність господарських дій.

По-четверте, як і одноосібні володіння, партнерства користуються податковими пільгами, оскільки прибуток кожного учасника оподатковується як його індивідуальний дохід.

Проте цей тип організації підприємницької діяльності має певні недоліки, через що він інколи не тільки не може подолати недосконалість одноосібної власності, а й породжує нові проблеми.

1. Необмежена відповідальність  будь-якого товариства може загрожувати  всім партнерам так само як і одноосібному власнику. Крах одного з партнерів може спричинити банкрутство товариства в цілому, оскільки в більшості випадків учасники несуть солідарну відповідальність.

2. Недостатність  досвіду господарювання і несумісність  інтересів партерів можуть провокувати  малоефективну діяльність, а колективний  менеджмент - негнучке управління  товариством

3. Непередбачуваність  процесу і результатів діяльності  товариства як нестійкої організаційно-правової  форми підприємств значно збільшують господарський ризик і зменшують впевненість у досягненні очікуваного зиску (рис. 6.2).

Рис. 6.2. Переваги та недоліки партнерства (товариства)

Корпорація (акціонерне товариство) є зараз домінуючою формою підприємницької діяльності. її власниками вважаються акціонери, що мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску в акціонерний капітал корпорації. Весь прибуток корпорації належить її акціонерам. Виокремлюють дві його частини. Одна частина розподіляється серед акціонерів у вигляді дивідендів, друга — це нерозподілений прибуток, що використовується на реінвестування. Функції власності та контролю поділені між акціонерами (власниками акцій) і менеджерами.

Переваги корпорації (акціонерного товариства) достатньо відомі.

По-перше, корпорація є найефективнішою формою організації підприємницької діяльності з огляду на реальну можливість залучення необхідних інвестицій. Саме через ринок цінних паперів (фондову біржу) вона може об'єднувати різні за розмірами капітали великої кількості фізичних і юридичних осіб для фінансування сучасних напрямів науково-технічного й організаційного прогресу, нарощування виробничого потенціалу.

 

 

По-друге, потужній корпорації значно простіше постійно збільшувати обсяги виробництва або послуг. Це дає добру можливість отримувати постійно зростаючий прибуток.

По-третє, кожний акціонер як співвласник корпорації несе лише обмежену відповідальність (за банкрутства фірми він втрачає тільки вартість своїх акцій). Важливо й те, що окрема особа може зменшити свій власний фінансовий ризик, якщо купуватиме акції кількох корпорацій. Кредитори можуть пред'явити претензії лише корпорації як юридичній особі, а не окремим акціонерам як фізичним особам.

По-четверте, корпорація — це організаційно-правове утворення, яке може функціонувати дуже тривалий період (постійно), що створює необмежені можливості для перспективного розвитку.

Корпоративна форма організації підприємницької діяльності, як і всі інші, має відповіднінедоліки:

1. Є певні розбіжності між функціями власності та контролю, що негативно впливає на необхідну гнучкість оперативного управління корпорацією. Розподіл функцій власності та контролю може призвести до виникнення соціальних суперечностей (конфліктів) між менеджерами й акціонерами корпорації.

2. Корпорація сплачує  більші податки в розрахунку  на одиницю отримуваного прибутку, ніж інші організаційні форми  бізнесу. Адже оподаткуванню підлягає спочатку отриманий корпорацією прибуток, а потім — дивіденди акціонерів, тобто фактично існує проблема подвійного оподаткування.

3. У корпоративній  формі бізнесу існують потенційні  можливості для зловживань посадових  осіб. Наприклад, керівництво корпорації  може організувати емісію акцій  для покриття збитків, спричинених  безгосподарністю певних структурних  ланок (рис. в.8).

Таким чином, кожне з трьох основних організаційно-правових форм підприємництва має свої переваги та недоліки (обмеження), які враховує підприємець, розпочинаючи свою справу. Вибір орієнтованої форми залежить від мети та фінансових потреб конкретного напряму підприємницької діяльності.

Аналіз впливу конкуренції на підприємницькудіяльність Повернутися на початок книги 12345678910111213141516171819 2021222324252627282930313233

Щоб зрозуміти вплив конкуренції на розвитокпідприємницької діяльності, необхідно добре засвоїти суть самоїпідприємницької діяльності. Тому ще раз звернемося довизначення підприємництва в законодавстві України. У Господарському кодексі України записано:"Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, навласний ризик господарська діяльність, що здійснюєтьсясуб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягненняекономічних і соціальних результатів та одержання прибутку". Суть конкуренції як економічної категорії теж полягає втому, що конкуруючі сторони ведуть між собою боротьбу запривласнення найбільших прибутків. Отже, борючись запривласнення більшого прибутку, вони тим самим збільшуютьобсяги виробництва, поліпшують якість продукції, збільшуютьтривалість використання, знижують витрати на виробництво.А цього можна досягти, впроваджуючи нову техніку, технологію,нові методи організації праці тощо. Таким чином, конкуренція позитивно впливає на якістьпідприємницької діяльності. Але для цього повинні бути умови -забезпеченість ринку товаром і платоспроможність попиту. Безцього позитивний вплив конкуренції на підприємницькудіяльність неможливий. Це ми можемо спостерігати виходячи знашої дійсності: продукції вітчизняного виробника недостатньо іплатоспроможність українського народу низька. Розвитку досконалої конкуренції заважають монополії.Монополії є монополіями, і їх вплив на ринкові відносинизавжди був і є негативним. Прибуток - це результат ефективної підприємницькоїдіяльності, суть якої полягає в раціональному використанні всіхвиробничих ресурсів, ефективній організації управлінськоїдіяльності, виготовленні конкурентноздатної продукції, що вжевивчалося в попередньому розділі посібника. Тому при аналізі впливу конкуренції на підприємницькудіяльність, крім вивчення результатів своєї діяльності, необхідноґрунтовно вивчити діяльність конкурентів і порівняти зрезультатами своєї діяльності. Визначити, з якої причинипродукція підприємства не є конкурентноздатною: за ціною чи заякістю і виявити причини цього: неефективна технологія,нераціональне використання ресурсів, низька якість матеріально-сировинних ресурсів, які використовуються для виробництвапродукції, недостатня кваліфікаційна підготовка трудовихресурсів, менеджерів, виконавців робіт тощо.