Історія розвитку астрономії

На початку ХХ століття окремі відомості про народну астрономію були опубліковані у виданнях Етнографічної комісії («Бюлетень» і «Етнографічний вісник»): В.Петров “Міфологема сонця в українських народних віруваннях та візантійсько – геліністичний  культурний цикл», С.Терещенко «Вірування в сонце».

Археологічні знахідки показують поширення астральної (солярної) символіки у побутових речах. Солярні символи, календарна символіка часто зустрічаються у орнаментах на кераміці:  трипільський посуд, посуд зі знаками Сонця у могильниках протослов’янських племен, посуд черняхівської культури. Про значну увагу до небесних світил свідчать знахідки лунниць – ритуальних підвісок у формі півмісяця, а також «сонячні» амулети – круглі підвіски з різноманітними зображеннями – символи Сонця.

Велике значення для поширення астрономічних знань в Україні мали перекладні твори з астрономії, астрології, що з’явились у ІІ половині XV ст. Це «Шестокрил» (місячні таблиці на шести сторінках, що дозволяли вираховувати моменти затемнень) і «Космографія» (переклад відомого твору ХІІІ ст. «Сфера Всесвіту» Сакробоско), у яких правильніше викладались геоцентричні уявлення Аристотеля–Птоломея. Астрологічні знання містила книга енциклопедичного характеру «Аристотелеві врата».

Рівень астрономічних знань у XVІІ — XVІІІ ст. можна охарактеризувати за працями викладачів Острозької вищої школи та Києво – Могилянської  академії. У своїх лекціях викладачі Києво – Могилянської  академії використовували вчення як античних учених, так і астрономів нового часу. У ХІХ ст. астрономія викладалася в ряді університетів. У Києві, Харкові, Одесі, Миколаєві, Криму були засновані та працювали астрономічні обсерваторії. Проте, навіть на початку ХХ ст. українські селяни використовували досвід предків, набуті з давніх – давен знання про небесні світила та пов’язану з ними циклічність у природі. 

Протягом останніх століть народна астрономія зазнавала впливу науки, проте цей процес мав і певні вади – забуття і знецінення, разом з уявленнями і віруваннями, раціональних народних знань і досвіду. Через систему шкільної і вищої освіти сучасні наукові знання майже повністю витіснили традиційні народні знання з астрономії і метеорології, залишивши нам у спадок лише уламки цілісної колись картини світу.

Народна астрономія — це сукупність раціональних астрономічних знань та космологічних уявлень народу про небесні світила, сузір’я, Всесвіт, які сформувалися на основі багатовікових спостережень за Сонцем, Місяцем і зірками. Зірки відігравали важливу роль у народній астрономії та міфології. Вони вважалися провісниками багатьох природних явищ. Народна астрономія зараховує до зірок і планети, боліди й метеорити («летючі зорі»), іноді – комети.

Вирізняли на небі й окремі планети — зорі. Спостерігаючи за зоряним небом, селяни розрізняли деякі важливі зірки, зокрема найяскравішу з планет – Венеру. Помічена була ще одна планета – Марс, яку впізнавали за жовтим відтінком світила. Зорницею називали і найяскравішу зірку небосхилу Сиріус, яка з’являлася на нічному небі у період найбільшої спеки і була видима вранці, під час жнив.

В українській народній астронімії відбилися як побутові землеробські реалії, так і міфологічні і релігійні уявлення народу. Зараз народна астронімія переживає занепад і поступово зникає, свідченням чого є і забуття народних назв, і виникнення дублюючих назв, що використовуються одночасно для двох-трьох сузір’їв.

Окрім астрономічної інформації про Сонце, Місяць і зорі, народні астрономічні знання українців містять інформацію про комети, метеорити, північне сяйво та інші небесні явища.

Кожному з атмосферних явищ і небесних світил присвячено чимало регіональних вірувань і переказів. Серед них побутують і такі, що створені на основі вірувань у взаємозв'язок і взаємовплив людини і космосу, небесних світил.

У народній астрономії широко розповсюджене уявлення про подібність небесної сфери і небесного життя до землі і земного життя. На цих міфологічних уявленнях будується своєрідна народна астрологія у слов’ян. За народною уявою, зорі перебувають у прямому зв'язку з життям людей. Так, українці здавна вірили, що кожна людина має свою іменну зірку, яка супроводжує людину все життя. При народженні дитини на небі запалюється її зірка, яка згасає або падає і згорає, коли людина вмирає; людська доля залежить від щасливого чи нещасливого часу її народження, від того, під якою зіркою вона народилась. У цих віруваннях давня міфічна основа поєднується з різними вимислами і народними забобонами, створеними на їхньому ґрунті.

Саме астральна символіка мала велике значення у слов’янських язичницьких культах. Образи небесних світил часто зустрічаються у календарно – обрядовій  і родинно – обрядовій  поезії, у замовляннях, казках, легендах і переказах, загадках, прислів’ях, приказках.