Глобальні зміни клімату та здоров’я людини

Міністерство  освіти і науки України 
Київський Національний Лінгвістичний Університет

 

 

 

 

 

 

Реферат на тему: «Глобальні зміни клімату та здоров’я людини»

 

 

 

 

Виконала студентка першого  курсу Група ПА 09-13 факультету перекладачів,кафедри  англійської мови Гончар Ольга. 

 

 

 

Київ 2013 

Зміст

• Вступ 3
• Дослідження теорій 3
• Зміна температури  в приземному прошарку повітря на земній кулі 5
• Підвищення температури повітря зі збільшенням концентрації парникових газів 5
• Прогнози вчених. Шкода зміни клімату для людства 6
• Посилення систем охорони здоров'я 11
• Висновки 12
• Література 13

 

 

 

Вступ

Останнім часом світове співтовариство висловлює дедалі більшу стурбованість із приводу прогнозованого на XXI в. зміни клімату Землі. Основні ознаки – це підвищення середньої температури як і атмосфері, так і у приземному прошарку, що може надати несприятливий вплив на природні екосистеми й погано вплинути на людину. Можна сміливо сказати, що проблема глобального потепління в наші дні набуває характеру однієї з найважливіших проблем людства.

Не дивно, що вона постійно обговорюється на різноманітних міжнародних форумах, підлягає глибокому дослідженню разними міжнародними організаціями. Однаєю з таких є функціонуюча з 1988 р. під егідою ЮНЕП з учасниками Всесвітньої організації охорони здоров'я, та авторитетна Міжнародна комісія зі зміни клімату (>МКИК), які оцінюють всі дані з цієї проблематики. До їх складу входять сотні відомих учених. Як відомо, на конференції у Ріо-де-Жанейро 1992 р. було прийнято спеціальна Конвенція з зміни клімату.

Значну увагу цій проблемі приділяється і на національному рівні.

Дослідження теорій

Дослідження з теорії клімату  і з'ясовуванню фізичного механізму і глобального потепління вже проводяться у США, Японії,та в інших  країнах. Систематичне вивчення цієї проблеми було організовано Державним комітетом із гідрометеорології ще на початку 1960-х рр.

Вченими багатьох країн щодо цих досліджень склалася більш-менш єдина думка, а саме у тому, що причиною початку у майбутньому потепління можна вважати скупчення у атмосфері парникових газів, що викликають так званий парниковий (тепличний, оранжерейний) ефект.

Передусім було вивчено сам механізм дії парникового ефекту. Було доведено, що він виникає й унаслідок скупченості в атмосфері водяної пари та деяких газів, які пропускають короткохвильову сонячну радіацію і, навпаки, поглинють і земну радіацію. Було доведено, що головну роль в утворені парникового ефекту відіграє водяна пара, з якою пов'язане формування хмарних систем: планетарне альбедо на 70 % визначається хмарами. Але багато залежить і від змісту парникових газів – вуглекислого газу, метану, озону, закису азоту,хлорфторуглеродов.

Також було встановлено, що протягом геологічної історії нашої планети неодноразово відбувалося чергування періодів потепління і похолодання. Як трьох головних теплих епох минулого зазвичай виділяють : 3–4 млн років тому, останнього межледникового періоду (125 тис. років) і голоцену (5–6 тис. років тому). Усе це може служити підтвердженням того, що навіть порівняно невеликі амплітуди середньорічних температур могли надавати дуже великий вплив на біосферу Землі.

На відміну від таких давніх епох клімат останнього тисячоліття вважається стабільним, хоча у ньому спостерігалися свої нюанси. Вчені, використовуючи археологічні розкопки, історичні хроніки, вивчення деревних кілець, радіовуглецевий іпильцевой аналіз, а в Японії, наприклад, і дати цвітіння сакури, точно фіксують пероіди зміни клімату.

Всі ці матеріали дозволили встановити, що у X–XIIст. клімат Землі був тепліше, ніж у наступні століття. У середніх широтах Північного півкулі температура повітря була по крайнього заходу на 1° вище, а високих широтах максимальне підвищення температури сягало 5°. До речі, очевидно, саме це потепління допомогло вікінгам колонізувати «зелену країну»– Гренландію. Але потім знову настало похолодання, яке здобуло найменування малого льодовикового періоду. Воно почалося XIII–XIV ст., досягло максимуму в XV–XVII ст., а далі з невеликими перервами тривало до в XIX ст. Це час відрізнявся поширенням льодовиків, збільшенням області дрейфуючих морських льдів, зниженням сніговой лінії серед стосів, мерзлотою рік і прибережних морських акваторій Півдні Європи. Середня глобальна температура, у період проти сучасної, знижувалася на 1–2° , але щонайменше це призвело до значного зміщення кордонів природних зон.

Зміна температури в приземному прошарку повітря на земній кулі

Найбільше зацікавлення представляє розгляд кліматичних оптимумів і мінімумів, які мали місце бути протягом півтора останніх. За даними Всесвітньої метеорологічної організації (>ВМО), ці зміни також є досить значними. Вся друга половина  XIX ст. і поч. XX ст. виявилася найбільш холодною. Потім почалося поступове потепління, яке досягло свого максимуму в 1930—1940-е рр. Це потепління торкнулося всіх природних зон, викликавши підвищення середньої температури, збільшення хмарності і опадів, відступ гірських льодовиків. Та особливо сильне потепління було у високих (північних) широтах – в Арктичному басейні, у Канаді, на Алясці, в Гренландії, тощо. У російських секторах Арктики площа морських льодів скоротилася наполовину, що поліпшило умови навігації у Північного морському шляху. На північ змістилася зона вічної мерзлоти, змінилися ареали поширення флори і фауни.

Підвищення температури повітря зі збільшенням концентрації парникових газів

 

Здається ніщо не віщувало припинення цього процесу. Однак у 1945–1980 рр. знову настало похолодання, яке також найбільшою мірою проявилося в районах Арктики і Антарктики. Це похолодання знову викликало загострення площі льодового покриву, наростання льодовиків, скорочення тривалості вегетаційного періоду у країнах. Але потім, в 1980-х рр., і особливо у 90-х рр., почалося нове сильне потепління. Як зазначають багато дослідників, 1990-ті рр. і почав XXI ст. взагалі виявилися найжаркішими за період, коли метеорологи ведуть спостереження над температурою повітря.

Хоча з питання про причини появи цього нового тренду і глобального потепління серед учених немає повної одноголосності, все-таки більшість з них вважають, що таке потепління безпосередньо пов’язане зі збільшенням надходження у земну атмосферу парникових газів, що відбувається внаслідок збільшення обсягів спалювання викопного палива.

Всі ці дослідження далекого минулого дали багатого матеріалу для прогнозування майбутніх кліматичних змін. Як і загальні глобальні прогнози, ці прогнози також мають різні етапи, дуже різняться характером оцінки самої кліматичної загрози.

Прогнози вчених. Шкода зміни  клімату для людства

Перші такі прогнози, які стосуються 60-х – початку 70-х рр. XX ст., відрізняються «згущенням фарб». Чи слід дивуватися, що торкнулися та авторів гіпотези глобального зміни клімату. Яскравий приклад таких прогнозів можна навести у розрахунках, зроблених академіком М. І. Будико.

Але, нащастя, ці прогнози 1960—1970-х рр. загалом зазнали краху. Вчені встановили, що з останнє століття середня температура у земної поверхні підвищилася на 0,6 °З. Рівень Світового океану через те водночас піднявся на 15–17 див, що обумовлено таненням льодовиків і тепловим розширенням океанічних вод. Тому й нині прогнози придбали більш спокійний і зважений характер, хоча різні оцінки у майбутнє ярізняться досить істотно. Зазвичай такі прогнози мають три тимчасових рівня: 2025 р., 2050 р. і 2100 р.

Спочатку про рівень 2025 р. За розрахунками М. І. Будико і деяких американських кліматологів, середня температура Землі вже у першої чверті цього століття збільшиться приблизно на 1,5 °З, а в Арктиці зимові і літні температури зростуть на 10–15 °З. Це спричинить відступ на північ багаторічної мерзлоти, і навіть сприятиме посиленому таненню арктичної криги і початку танення льодовикового покриву Гренландії (на 0,5–0,7 метрів за рік). У західній частині Антарктиди почнуть руйнуватися шельфові льодовики Росса і Фільхнера –Ронне. У поміркованих широтах потепління відчуватиметься менше. Проте за підвищенні глобальної температури навіть у 1 °З зона арктичною континентальної тундри може помітно скоротитися. Приблизно в двічі можуть зменшитися площі хвойних і збільшитися площі поширення змішаних і широколистяних лісів. Потепління станеться й у Північній Америці.

Але є й інші думки з цього питання. Деякі вчених вважають, що збережуться сучасні підвищення на 0,3 °З упродовж десяти років, або до 2025 р. Температура підніметься на 1 °З. Оскільки поверхня суші буде нагріватися швидше океану, найбільші зміни торкнуться ландшафтів північних широт. Підйом рівня моря дорівнюватиме приблизно шість мм, отже, становитиме 15 див. Є й сценарії, у яких середня температура збільшуватиметься тільки 0,1–0,2 °З упродовж десяти років.

Тепер про рівень 2050 р. Під впливом антропогенних чинників середньо-глобальна температура може підвищитися на 2 °З. Прогнози з цього приводу також стосуються передусім двох питань: усунення кліматичних зон і підйому рівня Світового океану. Відповідно до них, площа тундри і лісотундри на теренах Євразії зменшиться приблизно у шестеро, а хвойних лісів – втричі, тоді як ареали поширення змішаних і широколистяних лісів збільшаться у четверо. У доповіді комісії Р. X. Брундтланд говорилося що у найближчі десятиліття рівень Світового океану підніметься на 25—140 див. Академік К. Я. Кондратьєв говорить про його підйоми на 10–30 див, а академік В. М. Котляков наводить цифру 5–7 див.

Проте навіть порівняно невеличкий підйом рівня Світового океану може поставити серйозні проблеми перед багатьма приморськими (особливо низинними) країнами. Наслідки цього явища може бути прямими (затоплення низинних територій, збільшення розмиву берегів) і непрямими (втрати ресурсів прісної води через підйому грунтових вод і проникнення солоною морської води в водоносні горизонти). Особливо небезпечний підйом рівня Світового океану для таких країн як: Бангладеш, Єгипет, Гамбія, Індонезія, Мальдівська Республіка, Мозамбік, Пакистан, Сенегал, Сурінам і Таїланд. Наприклад, в Бангладеш підйом рівня моря лише з 1 м змусить змінити місце проживання 10 % населення цієї країни. У Єгипті підйом цього рівня лише з 50 див призведе до затоплення більшої частину дельти Нілу та місця проживання 16 % жителів. З країн Європи підйом рівня океану було б особливо небезпечним для Нідерландів. Такий підйом міг стати катастрофічним й для Нью-Йорка, оскільки спричинив би затоплення більшої частини міста, включаючи його підземну транспортну інфраструктуру й три аеропорти.

Нарешті про рівень 2100 р. За розрахунками Міжнародної комісії зі зміни клімату, у разі, якщо не прийнято радикальні заходи для скорочення викидів парникових газів і буде подвоєння концентрації ЗІ₂, глобальне потепління клімату до кінця XXI в. може сягнути 2,5 °З, (т. е. загалом 0,25° за щодесять років), а можливо, й 5,8 °З. Звісно, всі неприємні наслідки такого потепління сьогодні передбачити неможливо. Але, як вважають, вони являють собою велику загрозу для людства. Так, відповідно до деяких даних, спільна економічна ціна потепління у 2100 р. мігла б становити майже 1 трлн долларів. Але цю цифру ховають реальні географічні зміни регіонального та навіть глобального характеру.

По-перше, потепління клімату  може негативно зашкодити сільськогосподарському виробництву багатьох районів, особливо чутливому до кліматичних умов. Наприклад, зниження урожаїв і зборів може статися у Південної Європі, у південній частині США, у Центральній та Південної Америці, у Західному Австралії. Передбачається, що кліматичні кордону сільськогосподарських угідь у деяких районах рушать на 200–300 км за кожен градус потепління.

По-друге, прогресуюче потепління наприкінці століття може викликати  підвищення рівня Світового океану на 1,5 м. Це станеться у результаті танення материкових і безпеку гірничих льодовиків, морських льодів, і навіть термічного розширення води у верхній шарі океанській маси. А негативні, небезпечні наслідки такої підйому відчують у собі не тільки коралові острови Фіджі і густонаселені дельти великих річок Східної й Південної Азії, але й прибережні території Землі.

По-третє, неабиякої шкоди може бути зв'язаний зі збільшенням числа ураганів, лісових пожеж, порушенням водоспоживання, деградацією гірського туризму й т. п. Натомість, забруднення води та повітря позначиться здоров'я людей. Зміни кліматичних умов неминуче приведуть посилення міграцій населення.

Академік О. Л. Яншин вважав, що переполох, викликаний похмурими прогнозами доповіді «Наше спільне майбутнє», немає достатніх підстав, щоб вважатися загрозою потепління і що є загроза підйому рівня Світового океану. Те саме стосується і наслідків парникового ефекту загалом. Навпаки, цей то може мати і позитивні господарські прояви – наприклад, спричинити зростання врожайності сільськогосподарських культур завдяки інтенсифікації фотосинтезу. Він також вважав необгрунтованим припущення щодо танення материкових льодів Антарктиди й Гренландії. Як головний аргументу він наводив те що, що льодовиковий щит Антарктиди утворився 35 млн років і відтоді пережив чимало епох потепління клімату Землі, причому значно більше значних, ніж те, очікуваною у процесі сучасного потепління. На Гренландії парниковий ефект призведе, очевидно, тільки в деякому відступу краю льодовикового щита. Звідси Яншин робив прогностичний висновок у тому, що потепління, що з парниковим ефектом, нічого очікувати супроводжуватися значним таненням льодовиків Антарктиди й Гренландії і погрожує підвищенням рівня Світового океану лише на 50 див, що ні представляє особливо серйозній небезпеці для людства. Цією концепції дотримуються також А. А. Величко та інші вчені. Однак на думку академіка К. Я. Кондратьєва, покладати основну провину глобального потепління клімату в XX в. на викиди парникових газів взагалі було б трохи передчасно; ця проблема потребує додаткового вивченні. Гостра дискусія із цього приводу розгорнулася і на Всесвітній конференції з клімату, проведеній Москві 2003 р.