Модель життєдіяльності людини

Отже, за нормальних умов темперамент  має прояв лише в особливостях індивідуального стилю. В екстремальних  ситуаціях вплив темпераменту на ефективність життєдіяльності суттєво  підсилюється, бо попередньо засвоєні форми поведінки стають неефективними  і необхідна додаткова мобілізація  організму, аби впоратися з несподіваними чи дуже сильними впливами – подразниками.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Риси людини

Як уже зазначалося, риси людини – це стійкі особливості поведінки, що повторюються в різних ситуаціях. Вони суттєво впливають на життєдіяльність людини і її безпеку.

• Інтелект (глузд, розум, розсудливість) у загальному розумінні – це мислительні здібності людини.

Сутність інтелекту зводиться  до здатності людини виділити в ситуації суттєві властивості та адаптувати до них свою поведінку, тобто вміння орієнтуватися в умовах, що склалися, і відповідно до них діяти.

Інтелект дозволяє забезпечити  реалізацію здатності людини до оцінки ситуації, прийняття рішення та відповідної  поведінки. Інтелект має особливе значення в нестандартних ситуаціях.

Процес інтелектуального розвитку людини безперервно пов'язаний з періодами розвитку її психіки впродовж усього життя.

До найважливіших характеристик  інтелекту належать: глибина, критичність, гнучкість, широта розуму, швидкість, оригінальність, допитливість.

Життєдіяльність людини загалом  та будь-яка діяльність зокрема неможливі без відповідальності її суб'єкта.

• Відповідальність – це поняття, яке відбиває об'єктивний, конкретно-історичний характер взаємин між особистістю, колективом, суспільством з погляду свідомого здійснення висунутих взаємних вимог. Відповідальність визначає ставлення людини до обов'язку і до наслідків своєї поведінки.

Тягар відповідальності нерідко  зумовлює постійну тривогу і стурбованість  та навіть невролітичні прояви. Відповідальна  поведінка виявляється у вчинках, діях, позиціях, рішеннях, намірах, планах людини. Є люди, які більшою мірою беруть відповідальність за події, що відбуваються в їх житті, на себе. Інші мають схильність приписувати відповідальність за все зовнішнім чин­никам, знаходячи причину в інших людях, у своєму оточенні, у своїй долі. Люди першого типу вважають себе відповідальними за свою безпеку, здоров'я, а якщо вони хворі, то звинувачують себе і вважають, що їх одужання багато в чому залежить від їхніх дій. Люди другого типу вважають, що здоров'я і хвороби – це результат випадковий і сподіваються, що одужання настане внаслідок дій інших людей.

У різних видах діяльності та ситуаціях людина проявляє відповідні психічні властивості – базові риси. Визначення рис людини відбувалося поступово. Існує велика кількість слів, яка їх визначає. Наприклад, К.К.Платонов підрахував, що в російській мові близько 1500 слів описують риси особистості, в грузинській таких слів близько 4000.

Серед базових рис людини можна відзначити риси з полярними  ознаками (за Р.Б. Кеттела), вони наведені в табл. 2:5.

Базові риси конкретної людини можна визначити за допомогою  тестів. Для осіб чоловічої статі  характерними є такі риси: суворість, реалістичність, наполегливість, відповідальність, базова готовність до зростання та змін, високий самоконтроль поведінки, формальність у контактах. Для жіночої статі – сердечність, гнучкість, низький самоконтроль поведінки, інтерес до участі в суспільних справах, низький рівень самостійності, доброта.

Серед базових рис – одні бажані, а інші – не дуже. Але одні риси переважають в одній діяльності, інші — в іншій.

Певні риси людини суттєво  впливають на її життєдіяльність. Саме тому бажано, щоб обрана сфера діяльності мала позитивну кореляцію, тобто  підсилювалась наявними рисами особистості.

Знання власних рис  – це шлях не тільки до ефективної діяльності, а й можливість уникнути небезпек або зменшити їх вплив на організм людини, зберегти здоров'я.

• Характер – це сталі риси особистості, що формуються і проявляються в її діяльності і спілкуванні та зумовлюють типовій для неї поведінки. Характер є сукупністю певних рис особистості.

Існує декілька підходів до класифікації характеру людини, але  нас цікавить класифікація за її ставленням до певних аспектів діяльності:

• до праці – працелюбство, старанність, відповідальність, ініціативність, настійливість, схильність до творчості або протилежні – пасивність, безвідповідальність, лінощі тощо;
• до інших людей, колективу, суспільства – товариськість, чуйність, уважність, колективізм і замкненість, презирство, індивідуалізм;
• до самого себе – самоповага, гордість, самокритичність, самолюбство, самовпевненість, егоїзм;
• до речей – акуратність, бережливість, щедрість, неохайність, недбалість, скупість.

Отже, ланцюги дій (поведінка) та звичок формують характер, а той, своєю чергою, визначає результативність і ефективність життєдіяльності  людини та її безпеки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Якості людини

Якості людини – це ті її властивості, які виявляються по-різному залежно від умов, ситуацій.

Розглянемо основні властивості людини, які значною мірою впливають на життєдіяльність людини: здібності, емоційні та вольові якості.

Здібності – це психофізіологічні властивості людини, які реалізують функції відображення існуючого світу і регуляції поведінки: відчуття, сприйняття, пам'ять, увага, мислення, психомоторика (рухи, довільні реакції; дії, увага).

Розрізняють загальніша спеціальні здібності. Загальні – притаманні багатьом людям, спеціальні – це такі властивості, які дають змогу досягти високих результатів в якійсь галузі діяльності. Особливі здібності, які виявляються в творчому розв'язанні завдань, називаються талантом, а людей, яким вони притаманні – талановитими. Найвищий ступінь у розвитку здібностей – геніальність.

Природні можливості розвитку здібностей кожної людини називають задатками.

Індивідуальна своєрідність задатків кожної людини характеризує здатність людини до розвитку певних здібностей. Задатки розвиваються у процесі виховання, навчання та практичної діяльності. До задатків належать психологічні процеси, ступінь їх прояву. Однією з особливостей психологічного процесу е відчуття.

Відчуття – це основа знань людини про навколишній світ, це відображення властивостей предметів, що виникають у людини при безпосередній дії їх на її органи чуття.

Відчуття має рефлекторний характер, фізіологічною основою  якого є нервовий процес, що стимулюється дією того чи іншого подразника на адекватний аналізатор. Відображення дійсності розуміють як сприйняття.

Сприйняття – це відображення у свідомості людини предметів, як цілісних образів при їхній безпосередній дії на органи чуття.

Цей процес залежить не тільки від інформації органів чуття, а  й від настрою, очікувань, життєвого  досвіду людини. Це активний процес, у якому задіяно минулий досвід, очікування, застереження, значущість для людини того, що вона сприймає. Інформація, яку сприймає людина, накладається на ту, яка в неї вже є.

Сприйняття поділяються на види за кількома ознаками:

• за провідним аналізатором (зорове, слухове, дотикове тощо);
• за формою існування матерії (простір, час, рух);
• за активністю (сприйняття мимоволі і навмисне). Фізіологічною основою сприйняття є складна аналітико-синтетична діяльність усієї кори головного мозку.

За допомогою сприйняття людина спроможна своєчасно виявити  небезпечну ситуацію і адекватно  реагувати на неї. Особливе значення мають такі особливості сприйняття, як пороги зору та слуху, час реагування на небезпеки, надійність сприйняття в умовах дефіциту, часу, сприйняття простору тощо.

Сприйняття взагалі та здібності щодо сприйняття інформації мають суттєве значення для реалізації інших психічних процесів, особливо пам'яті.

Пам'ять – одна з найважливіших функцій людського мозку. Якщо сприйняття – це початковий етап пізнавального процесу, відображення об'єктивної реальності, що діє на органи чуття в даний час, то пам'ять – це відображення реальності, що діяла в минулому.

Пам'ять – це здатність людини фіксувати, зберігати і відтворювати інформацію, досвід (знання, навички, вміння, звички). Людська пам'ять утримує два види інформації: генетичну (видову) та набуту (прижиттєву).

Генетична пам'ять зберігає інформацію, накопичену в процесі еволюції впродовж багатьох тисячоліть. Вона виявляється безумовними рефлексами та інстинктами і передається спадкове.

Набута пам'ять зберігає інформацію, яку людина засвоює в процесі життя, від народження до смерті. Вона реалізується в умовних рефлексах.

Розрізняють такі види набутої  пам'яті: рухову, образну, емоційну й  символічну (словесну та логічну).

Рухова пам'ять – це пам'ять на позу, положення тіла, професійні та спортивні навички, життєві звички.

Зорова та слухова пам'ять є образною пам'яттю, коли інформація сприймається і фіксується через відповідні органи чуття.

Емоційна пам'ять визначає відтворення певного чуттєвого стану при повторному впливі тієї ситуації, в якій цей емоційний стан виник уперше.

Символічна пам'ять поділяється  на словесну і логічну. Словесна пам'ять  формується слідом за образною. Характерна риса її – точність відтворення. Особливості логічної пам'яті виявляються у запам'ятовуванні лише смислу тексту.

Набута пам'ять поділяється  за формами на миттєву, короткочасну, проміжну і довготривалу.

Миттєва пам'ять – це форма збереження інформації впродовж незначної миті; інформацію не можна затримати в пам'яті, відтворити. Час збереження сліду інформації в миттєвій пам'яті — 10-60 с.

Частина інформації з миттєвої пам'яті потрапляє до короткочасної, час збереження якої — декілька хвилин.

Інформація з короткочасної  пам'яті після певного перекодування  потрапляє до проміжної пам'яті, де вона зберігається, доки не з'являється  можливість перевести її на довготривале утримання. Час збереження інформації у проміжній пам'яті становить  години. Процес очищення проміжної  пам'яті відбувається переважно  у сні й, можливо, саме цим значною  мірою визначається його специфіка  і призначення.

 

 

 

 

 

Висновок

Отже, людська природа  являє собою цілісну єдність  біологічного, психічного й соціального  рівня. При цьому людський індивід  – це не проста арифметична сума біологічного, психічного й соціального, а їх інтегральна єдність, яка  приводить до виникнення нового якісного ступеня – особистості.

Особистість – це міра цілісності людини, що включає в себе усю  множину взаємопов’язаних характеристик  і елементів.

Головною підсумковою  властивістю особистості виступає світогляд.

Особливим компонентом особистості  є її моральність. Мета життя людини проявляється в різноманітних видах  діяльності – у праці, вихованні, сімейному житті, захопленні наукою, літературою і мистецтвом, в активній суспільній діяльності тощо. При цьому  праця – не самоціль, а реальна  основа створення об’єктивних умов для того, щоб кожна людина могла  проявити себе, розгорнути свої здібності, виявити таланти.

Коли ми говоримо про життя, то необхідно розглянути і протилежне йому поняття – смерть. З усвідомленням  кінцевого людського особистого буття можна зрозуміти ціль життя, пізнати людину, зрозуміти те, що природа або творець створили цю конкретну людину, усвідомити цінність і неповторність людського життя, тобто бережливого ставлення до неї.

За Аристотелем (384 – 32 до н. е.), справжня мета людського життя  – блаженство, яке називається  діяльністю. Діяльність душі пізнавальна. Але пізнання істини є самою привабливою  із усіх діяльностей. Діяльність розуму відрізняється значимістю та цілісністю і містить у собі насолоду, яка  підсилює енергію. Саме до такої мети і повинна прагнути людина.

Збалансований розвиток людини можливий тільки тоді, коли вона захищена на біологічному та соціальному рівнях. Знання основ безпеки дозволить  людині вирішити цю проблему, розширити  аспекти самозахисту особистості  й, зокрема, розвинути у неї здатність  піклуватися про себе, задовольняти свої потреби та одержувати задоволення  від життя.

 

Список використаної літератури

1. Бакка М.Т., Мельничук А.С., Сівко В.І. Охорона і безпека життєдіяльності людини. Конспект лекцій. – Житомир: Льонок, 1995. – 165 с.
2. Безопасность жизнедеятельности: Учебник для вузов / Под общей ред. С.В. Белова. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Высшая шк., 1999. – 448 с.
3. Вернадский В.С. Биосфера и ноосфера. – М.: Наука, 1989. – 262 с.
4. Основи життєдіяльності та екології. – К., 1999.
5. Основи безпеки життєдіяльності. Підручник. – К., 2000.
6. Охорона праці. Посібник. – К., 2002.
7. Основи екології та охорона навколишнього природного середовища: Навч. посібник / За ред. В.С. Джигирея. – Львів, 1999. – 238 с.
8. Основи соціоекології. Навч. посібник / За ред. Г.О. Бачинського. – К.: Вища школа, 1995. – 238 с.