Розвиток науки і техніки в Україні

 

 

                                               План               

Вступ.........................................................................................................................3

1.Розвиток науки і техніки  в Україні....................................................................4

2. Розвиток Української науки  і техніки на початку XX....................................7

Висновок................................................................................................................10

Література..............................................................................................................11

 

                                            Вступ

 

Науково-технічна революція (НТР) - переворот, який відбувся протягом XX в. у наукових поданнях людства, з найбільшими зрушеннями в техніку, прискоренням науково-технічного прогресу й розвитком продуктивних сил.

Початок НТР було підготовлено видатними успіхами природознавства наприкінці XIX - початку XX в. До них відносяться відкриття складної будови атома як системи часток, а не неподільного цілого; відкриття радію й перетворення елементів; створення теорії відносності й теорії квантів; з'ясування сутності хімічних зв'язків, відкриття ізотопів, а потім і одержання нових радіоактивних елементів, відсутніх у природі.

Переворот у науці був сполучений і з переворотом у техніку. Найбільші технічні досягнення кінця XIX в.- створення автомобіля, літака, винахід радіо, грамофона..

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Розвиток НТР у світі на початку ХХ століття

 

НТР дуже впливає на всі сторони життя суспільства. З ним пов’язані такі зрушення як:

Формування системи міжнародної й вітчизняної наукової комунікації в інженерній сфері: виникнення науково-технічної періодики, створення науково-технічних організацій і суспільств, проведення з'їздів, конференцій, виставок. Створення дослідницьких комісій, лабораторій при фірмах. Розвиток вищого інженерного устаткування (кінець ХIХ ст. - початок ХХ ст.). Формування класичних технічних наук: технічні науки механічного циклу, система теплотехнічних дисциплін, система електротехнічних дисциплін. Винахід радіо й створення теоретичних основ радіотехніки.

Розробка наукових основ космонавтики. К. Э. Ціолковський, Г. Гансвиндт, Ф. А. Цандер, Ю. В. Кондратюк і ін.(початок 20 в.). Створення теоретичних основ польоту авіаційних літальних апаратів. Внесок Н. Е. Жуковського, Л. Прандтля, С. А. Чаплигіна. Розвиток експериментальних аеродинамічних досліджень. Створення наукових основ рідинно-ракетних двигунів. Р. Годдард ( 1920-е). Теорія повітряно-реактивного двигуна (Б. С. Стечкин, 1929). Теорія вертольота: Б. Н. Юр'єв, И. И. Сикорський, С. К. Джевецький. Вітчизняні школи літакобудування: Полікарпов, Илюшин, Туполев, Лавочкін, Яковлев, Микоян, Сухий і ін. Розвиток надзвукової аеродинаміки.

Завершення класичної теорії опору матеріалів на початку ХХ в. Становлення механіки руйнування й розвиток атомістичних поглядів на міцність. Сітчасті гиперболоїдні конструкції В. Г. Шухова (початок XX в.). Дослідження стабільності споруджень.

Розвиток наукових основ теплотехніки. Термодинамічні цикли: У. Ранкин(1859), Н. Отто (1878), Дизель (1893), Брайтон (1906). Клаузиус, У. Ранкин, Г. Цейнери: формування теорії парових двигунів. М. Лаваль, Ч. Парсонс, К. Рато, Ч. Кёртис: створення наукових основ розрахунку парових турбін. Найбільші представники вітчизняної теплотехнічної школи (друга половина Х1Х – перша третина ХХ в.): І. П. Алимов, И. А. Вишнеградський , А. П. Гавриленко, А. В. Гадолин, В. И. Гриневецький, Г. Ф. Депп, М. В. Кирпичев, К. В. Кирш, А. А. Радциг, Л. К. Рамзин, В. Г. Шухов. Розвиток науково-технічних основ горіння й газифікації палива. Становлення теорії теплових електростанцій (ТЕС) як комплексної розрахунково-прикладної дисципліни. Внесок у розвиток теорії ТЕС: Л. И. Керцелли, Г. И. Петелина, Я. М. Рубинштейна, В. Я. Рижкина, Б. М. Якуба й ін.

Розвиток теорії механізмів і машин. “Принципи механізму” Р. Виллиса (1870) і “Теоретична кінематика” Ф. Рело (1875), Німеччина. Петербурзька школа машинознавства 1860 – 1880 р. Внесок П. Л. Чебишева в аналітичне рішення завдань по теорії механізмів. Праці М. В. Остроградського. Створення теорії шарнірних механізмів. Роботи П. О. Сомова, Н. Б. Делоне, В. Н. Лигина, Х. И. Гохмана. Роботи Н. Е. Жуковського по прикладній механіці. Праці Н.І Мерцалова по динаміці механізмів, Л. В. Ассура по класифікації механізмів. Внесок И. А. Вишнеградського в теоретичні основи машинобудування, теорію автоматичного регулювання, створення вітчизняної школи машинобудування. Формування конструкторсько-технологічного напрямку вивчення машин. Створення курсу з розрахунку й проектуванню деталей і вузлів машин – “деталі машин”: До Бах (Німеччина), А. І Сидоров (Росія, МВТУ). Розробка гідродинамічна теорії тертя: Н. П. Петров. Створення теорії технологічних (робітників ) машин. В. П. Горячкин “Землеробська механіка” (1919). Розвиток машинознавства й механіки машин у роботах П. К. Худякова, С. П. Тимошенко, С. А. Чаплигина, Е. А. Чудакова, В. В. Добровольского, И. А. Артоболевского, А. І. Целвкова й ін. Становлення технічних наук електротехнічного циклу. Відкриття, експерименти, дослідження  у фізику (А. Вольта, А. Ампер, Х. Ерстед,  М. Фарадей, Г. Ом і ін.) і виникнення винахідницької діяльності в електротехніку. Е. Х. Ленц: принцип оборотності електричних машин, закон виділення тепла в провіднику зі струмом Ленца – Джоуля. Створення основ фізико-математичного опису процесів в електричних колах: Г. Кирхгоф, Г. Гельмгольц, В. Томсон (1845–1847 р.). Дж. Гопкинсон: розробка подання про магнітний ланцюг машини (1886). Теоретична розробка проблеми передачі енергії на відстань: В. Томсон, В. Айртон, Д. А. Лачинов, М. Депре, О. Фрелих і ін. Створення теорії змінного струму. Т. Блекслей (1889), Г. Капп, А. Гейланд і ін.: розробка методу векторних діаграм (1889). Внесок М. О. Доливо – Добровольского в теорію трифазного струму. Виникнення теорії обертових полів, теорії симетричних складових. Ч. П. Штейнметц і метод комплексних величин для ланцюгів змінного струму (1893–1897). Формування схем заміщення. Розвиток теорії перехідних процесів. О. Хевисайд і введення в електротехніку операційного обчислення. Формування теоретичних основ електротехніки як наукової й базової навчальної дисципліни. Прикладна теорія поля. Методи топології Г. Крона, матричний і тензорний аналіз у теорії електричних машин. Становлення теорії електричних кіл як фундаментальної технічної теорії ( 1930-е рр.).

Створення наукових основ радіотехніки. Виникнення радіоелектроніки. Теорія діючої висоти й опору випромінювання антен Р. Рюденберга — М. В.Шулейкина ( 1910-е – початок 1920-х рр.). Коефіцієнт спрямованої дії антен (1929 р. — А. А. Пистолькорс). Розрахунок многовибраторних антен (В. .В. Татаринов, 1930-е рр.). Роботи А. Л. Минца по схемах потужних радіопередавачів. Розрахунок підсилювача потужності в перенапруженому режимі (А. Берг, 1930-е рр.). Принцип фазового фокусування електронних потоків для генерування СВЧ (Д. Рожанський, 1932). Теорія порожніх резонаторів (1939 р. – М. С. Нейман). Статистична теорія завадостійкого прийому (1946 р. – В. А. Котельников), теорія завадостійкого кодування (1948 р. – К. Шеннон). Становлення наукових основ радіолокації.

Математизація технічних наук. Формування до середини ХХ в. фундаментальних розділів технічних наук: теорія ланцюгів, теорії двухполюсников і чотириполюсників, теорія коливань і ін. Поява теоретичних подань і методів розрахунку, загальних для фундаментальних розділів різних технічних наук. Фізичне й математичне моделювання.

 

2. Розвиток Української  науки і техніки на початку XX

 

Українська наука вступала у XX ст. з іменами І. Пулюя — винахідника променів, пізніше названими рентгенівськими; М. Туган-Барановського — автора знаменитої теорії економічних криз, ринків та кон'юнктур, вченого і практика кооперативного руху, соціолога, державника; М. Грушевського — засновника власне української історичної ніколи; Д. Чижевського — філософа і літературознавця, «Нестора славістики»; братів В. та Б. Кістяківських — перший був засновником сучасної вітчизняної електрохімії та творцем фільмової теорії корозії металів, другий — видатним правознавцем, автором теорії правового самообмеження держави та ін. 
В. Вернадський своєю науковою творчістю як геохімік і мінералог кардинально вплинув на розвиток кількох галузей науки в усьому світі. Саме В. Вернадський створив учення про ноосферу, чим поєднав науки про природу і про суспільство, заклав основи сучасної екології. 
З його ім'ям пов'язано створення у листопаді 1918 р. Української академії наук. Будучи її першим президентом, він співпрацював з ученими, які становили інтелектуальний цвіт української нації. Серед них — Д. Багалій, М. Кащенко, Б. Кістяківський, Й. Косоногов, А. Кримський, В. Іконников, Г. Павлуцький, В. Палладій, В. Перетц, Е. Спекторський, О. Сперанський, С. Тимошенко, Є. Тимченко, М. Туган-Барановський, А. Тутковський, М. Сумцов. 
          У світову науку XX ст. ввійшли своїми працями математики М. Зарицький, М. Чайковський, М. Крилов, М. Боголюбов. А М. Кравчука історія поставила поруч з такими класиками, як Лаплас, Гільберт, Пуанкаре. 
З польоту американських братів О. і В. Райт 17 грудня 1903 р. почалася світова авіаера. Цей епохальний успіх піонерів авіації сприяв розвитку авіації в усіх країнах світу. В Україні ідеї повітроплавання і авіації на початку XX ст. пропагували відомі вчені Є. Жуковський, М. Артем'єв, М. Делоне, О. Кудашов, Г. Проскура та ін. Українськими центрами планеризму і авіації стали Київ, Харків і Одеса.

У березні 1908 р. було організовано перший в Росії «Одесский аероклуб», а 8 (21) жовтня 1909 р. — Київське товариство повітроплавання на чолі з професором КПІ М. Делоне. У Харкові в квітні 1909 р. при Харківському відділенні Російського технічного товариства було відкрито повітроплавальний відділ, а у вересні 1910 р. професор Г. Проскура організував «Аеросекцію» при студентському технічному товаристві. В Західній Україні теж створювалися авіа-об'єднання. У Львові 1909 р. було створено на громадських засадах 2 товариства: Авіаційно-технічний союз і Авіаційний союз студентів Львівського політехнічного інституту. 
21 березня 1910 р. в Одесі М. Єфімов на літаку «Форман-4» здійснив перший, публічний політ в Російській імперії, а потім встановив кілька світових рекордів. Невдовзі в Одесі провів низку успішних польотів С. Уточкін. 
Історичною подією став політ у Києві на Сирецькому іподромі (тепер територія кіностудії ім. О. Довженка) 23 травня 1910 р. члена Київського повітроплавального товариства О. Кудашева. Це був перший в Росії політ на аероплані вітчизняної конструкції, який започаткував авіаеру в Україні. 
В Україні працювало чимало уславлених авіаконструкторів. З Київського товариства повітряплавання вийшла найбільша в Росії кількість авіаконструкторів: Г. Адлер, Ф. Билінкін, Д. Григорович, В. Іордан, О. Карпека, брати Касяненки, О. Свєшніков, І. Сікорський та ін. За період з 1909 по 1912 рік київськими ентузіастами створено май-«Р 40 різних типів літаків, названих їх іменами. Перших 6 літаків І. Сікорського від «БІС—1» до «С—6» було побудовано в Києві. Деякі авіаконструктори водночас із розробкою нових типів літаків займалися конструюванням авіадвигунів, як, наприклад, брати Касяненки. Повітряні гвинти «Бр. Касяненко» були досконаліші від французьких.

В Одесі авіабудуванням займалися С. Уточкін, В. Хіоні, С. Чернавський, Т. Товмач та ін. Серед харківських авіаконструкторів заслужили визнання С. Гризодубов, Л. Школін, В. Адаменко та ін. Ентузіасти літакобудування були і в інших містах України, у тому числі й західноукраїнських. Так, з 1893 р. по 1914 рік у Галичині 38 конструкторів й інженерів спроектували 35 літальних апаратів, з яких 19 було збудовано (13 літаків і 6 планерів).

У 1910—1911 pp. авіація остаточно набула військового характеру і розвивалася під впливом військових вимог. Восени 1911 р. авіація вперше взяла участь у військових маневрах російської армії. Було створено авіаційні школи у Києві, Севастополі, Одесі та інших містах. На початку квітня 1913 р. були сформовані перші авіаційні роти: 1-ша — у Петербурзі, 2-га — в Севастополі і 3-тя — в Києві. У складі Військово-повітряного флоту Росії на початку Першої світової війни було 39 авіазагонів, 213 штатних пілотів і стільки ж аеропланів, переважно французьких конструкцій, виготовлених частково на вітчизняних заводах. Це головним чином «Ньюпор-4», «Фармани», «Морали» та «Дюпердюс-сени». Під час війни розширювалося функціональне застосування авіації. Якщо спочатку літаки використовувались як розвідники й корегувальники артилерійського вогню, то з часом авіацію стали поділяти на бомбардувальну, винищувальну і морську. Наприкінці війни літаки почали застосовувати для штурмових дій проти наземних військ.

 

 

                               Висновки

 

Із успіхами в розвитку науки і техніки зв'язано значне зростання промислового виробництва й удосконалювання системи керування ім. У промисловості застосовуються всі нові й нові технічні досягнення, підсилюється взаємодія між виробництвом і наукою, розвивається процес інтенсифікації виробництва, скорочуються строки розробки й застосування нових технічних пропозицій. Все це відкриває нові шляхи науково-технічного прогресу. Росте потреба у кваліфікованих кадрах на всіх рівнях розвитку науки, техніки й виробництва.

Отже, за відносно короткий строк в Україні зусиллями вітчизняних вчених, конструкторів і ентузіастів було створено оригінальні конструкції літаків, організовано вітчизняну авіапромисловість, літакобудування. Збудовані літаки відповідали міжнародному рівню, подекуди випереджаючи світові досягнення в галузі авіації.

 

 

Література

 

1. Боголюбов А. Н. Теория механизмов и машин в историческом развитии ее идей. М.: Наука, 1976. 466 с.

2. Веселовский И. Н. Очерки по истории теоретической механики. – М.: Высшая школа, 1974. 288 с.

3. Горохов В. Г. Знать, чтобы делать. История инженерной профессии и ее роль в современной культуре. М.: Знание, 1987. 176 с.

4. Иванов Б. И., Чешев В. В. Становление и развитие технических наук. Л.: Наука, 1977. 263 с.

5. История электротехники // под  ред. И. А. Глебова. М.: изд. МЭИ, 1999.

6. Козлов Б. И. Возникновение и развитие технических наук. Опыт историко-теоретического исследования. Л.: Наука, 1988. 248 с.

7. Мандрыка А. П. Взаимосвязь механики и техники: 1770–1970. Л.: Наука, 1975. 324 с.

8. Мандрыка А. П. Очерки развития технических наук. Л.: Наука, 1984. 108 с.

9. Научные школы Московского  государственного технического  университета им. Н. Э. Баумана. История  развития // под. ред. И. Б. Федорова и К. С. Колесникова. М.: Изд-во МГТУ им. Н. Э. Баумана, 1995. 424 с.

10. Симоненко О. Д. Электротехническая наука в первой половине ХХ века. М.: Наука, 1988. 144 с.

11. Современная радиоэлектроника (50–80-е  гг.) // под ред. В. П. Борисова, В. М. Родионова. М.: Наука, 1993.

12. Формирование радиоэлектроники (середина 20-х – середина 50-х гг.) // под ред. В. М. Родионова. М., Наука, 1988.