Історія розвитку безпеки життєдіяльності

Вступ

Питання безпеки життєдіяльності людини – саме головне питання в житті будь-якого індивідуума.

Піраміда Абрахама Маслоу

У 1943 р. психолог Абрахам Маслоу висловив припущення, що людська поведінка визначається широким спектром потреб. Він розбив ці потреби на п'ять категорій і розташував їх у визначеній ієрархії. В основі цієї ієрархії лежали найнасущні потреби (їжа, вода, житло), а на вершині - більш високі індивідуальні запити (визнання, самовираження). Усе, що необхідно для підтримки життя, — їжа, одяг, житло — об'єднується в категорію фізіологічних потреб. Перш ніж людина зможе переслідувати якісь інші цілі, їй необхідно задовольнити ці основні потреби. Після задоволення основних фізіологічних потреб, другою базовою потребою є забезпечення безпеки життєдіяльності, в широкому сенсі. Таким чином безпека безпека життєдіяльності є базовую потребою людини і суспільство приділяє велику увагу цім питанням. 

 

 

 

 

Історія розвитку безпеки життєдіяльності

 Історія виникнення  напрямку безпеки життєдіяльності  людини, починається із самого  початку розвитку епохи людства. На зорі людства, коли не було  техніки і знарядь виробництва, основою життя було забезпечення  виживання, тобто безпека життєдіяльності. Але з розвитком людства, техніки, увага до питань безпеки не зменшується і набуває більш системного характеру. Історія розвитку людства з ранніх стадій відзначена увагою до умов трудової діяльності, у тому числі до питань захисту здоров'я людей. Умови праці розглядалися в роботах Аристотеля (384-322 р. до н.е.), Гіппократа (460-377 р. до н.е.) Знаменитий медик епохи Відродження Парацельс (1493-1541) вивчав небезпеки, зв'язані з гірською справою.  Ломоносов М.В. (1711-1765) написав основні роботи з безпеки робіт у гірській справі, де знайшли своє відображення методи боротьби з професійними шкідливими факторами, у тому числі з пилом.  У XIX сторіччі в зв'язку з інтенсивним розвитком промисловості з'являється цілий ряд яскравих учених, що займаються проблемами безпеки при роботі на виробництві. Так, наприклад, Сєченов И. М. – фізіолог - науково обґрунтував припустиму тривалість робочого дня, показав роль нервової системи в трудовому процесі.  Безпека життєдіяльності (БЖД) до 90-х років, розглядалися не системно, тобто не було стрункого науково обґрунтованого напрямку. Питання БЖД були відбиті в різних наукових і інших напрямках, і дисциплінах. Наприкінці вісімдесятих років почалася методична робота із систематизації дисциплін цього напрямку, що стосується, визначенню законів БЖД і т.п., що і одержало в наслідок таку назву. У 1992 році у Санкт-Петербурзі був проведений Перший з'їзд фахівців з БЖД, а точніше, учених, що працюють у суміжних з цим напрямком, областях. На цьому історичному з'їзді була прийнята програма "Захист життя і здоров'я людей” Розвиток наукового напрямку «Безпека життєдіяльності» можна підрозділити на три основні етапи:

1. – підготовчий (безсистемний);
2. – становлення (систематизації);
3. – удосконалювання (сучасний) 

Перший етап почався з древніх часів і продовжувався до кінця ХХ сторіччя. Основні його риси - формування методів і напрямків (наукових дисциплін), що розглядають питання, зв'язані з безпекою життєдіяльності. Усередині кожного з методів і напрямків (наукових дисциплін) розглядалися окремі елементи, що забезпечують безпеку людини. Наприклад, охорона праці розглядала в основному питання, зв'язані з безпекою виробничої діяльності.   Другий етап почався з кінця ХХ сторіччя і зв'язаний з науковою і суспільною діяльністю професорів Белова С.В. і Русака О.Н.. Ці два вчені що зуміли об'єднати існуючі наукові дисципліни, зв'язані з безпекою життєдіяльності. В опублікованих ними наукових працях були сформульовані закони, аксіоми й окремі положення, що об'єднали різні наукові підходи в один – безпеку життєдіяльності. На початку 21 століття почався 3-й етап – удосконалювання. Цей етап характеризується тим, що вже мається більш 10 літній досвід роботи науковців, фахівців з питань безпеки життєдіяльності, а це дозволило створити міцну наукову основу напрямку безпеки життєдіяльності.  

Предмет, зміст, мета та завдання дисципліни

Безпека життєдіяльності – це інтегрована дисципліна гуманітарно-технічного спрямування, яка вивчає загальні закономірності виникнення небезпек, їх властивості, наслідки впливу їх на організм людини, основи захисту здоров’я та життя людини і середовища її проживання від небезпек, а також розробку і реалізацію відповідних засобів та заходів щодо створення і підтримки здорових та безпечних умов життя і діяльності людини.

 Мета вивчення дисципліни  полягає у набутті студентом  компетенцій, знань, умінь і навичок  для здійснення професійної діяльності  за спеціальністю з урахуванням  ризику виникнення техногенних  аварій й природних небезпек, які можуть спричинити надзвичайні  ситуації та привести до несприятливих  наслідків на об’єктах господарювання, а також формування у студентів  відповідальності за особисту  та колективну безпеку.

Завдання вивчення дисципліни передбачає опанування знаннями, вміннями та навичками вирішувати професійні завдання з обов’язковим урахуванням галузевих вимог щодо забезпечення безпеки персоналу та захисту населення в небезпечних та надзвичайних ситуаціях і формування  мотивації для посилення особистої відповідальності за забезпечення гарантованого рівня безпеки функціонування об’єктів галузі, матеріальних та культурних цінностей в межах науково-обґрунтованих критеріїв прийнятного ризику.

Таксономія, ідентифікація та квантифікація небезпек

 Небезпека — це явища, процеси, об'єкти, властивості, здатні за певних умов завдавати шкоди здоров'ю чи життю людини або системам, що забезпечують життєдіяльність людей.

Номенклатура небезпеки - перелік назв, термінів, систематизованих за окремими ознаками.  В окремих випадках складається номенклатура небезпек для окремих об'єктів (підприємств, цехів, професій, місць праці та ін.). Наприклад: отруйні речовини, пестициди тощо.  Нижче наводиться приклад номенклатури небезпек за алфавітним порядком.

 Небезпеки за алфавітом: 1. Алкоголь. 2. Аномальна температура, вологість, тиск повітря. 3. Аномальне освітлення. 4. Блискавки. 5. Вакуум. 6. Вибухи та вибухові речовини. 7. Висота. 8. Вібрація. 9. Вогонь та вогнепальні речовини. 10. Вода. 11. Вулкан. 12. Газ. 13. Гарячі поверхні. 14. Гербіциди. 15. Гіподинамія. 16. Гіпокінезія (мала рухливість із-за захворювань мускулів або нервової системи). 17. Глибина. 18. Голод. 19. Гравітаційне тяжіння. 20. Дим. 21. Динамічне навантаження, тиск. 22. Дощ. 23. Електрика. 24. Емоційний стрес (перенавантаження). 25.Замкнений простір. 26. Захворювання. 27. Зброя. 28. Землетрус. 29. Зсув. 30. Інфразвук. 31. Інфрачервоне випромінювання. 32. Іскри. 33. Їдкі речовини. 34. Клаустрофобія (боязнь закритих приміщень).35. Корозія. 36. Лавини. 37. Лазерне випромінювання. 38. Магнітне поле. 39. Макро- та мікроорганізми. 40. Медикаменти. 41. Метеорити. 42. Монотонність. 43. Накип. 44. Невагомість. 45. Недостатня міцність. 46. Ожеледь. 47. Отруєння. 48.Отруйні речовини. 49. Охолодження. 50. Падіння. 51. Пара. 52. Перевантаження. 53. Перенапруга. 54. Пестициди. 55. Повінь. 56. Пожежа. 57. Порох. 58. Психологічна несумісність. 59. Пульсація світла. 60. Радіація. 61. Резонанс. 62. Рідкі гази. 63. Розумове перенапруження (втома). 64. Снігопад. 65. Сонливість. 66. Сонячна активність. 67. Спрага. 68. Статична характеристика. 69. Струм великої частоти. 70. Тайфун. 71. Туман. 72.Ударна хвиля. 73. Укуси. 74. Ультразвук. 75. Ультрафіолетове випромінювання. 76. Ураган. 77. Хитавиця. 78. Холод. 79. Циклон. 80. Цунамі. 81. Шум.

Таксономія небезпек - класифікація та систематизація явищ, процесів, інформації, об'єктів, які здатні завдати шкоди. На сьогодні чіткого поділу небезпек за відповідними ознаками ще не існує, тому в загальному їх класифікують за:

• за джерелами (сферою) походження: природні, техногенні, соціальні, комбіновані та ін.;
• за часом проявлення: імпульсні, кумулятивні;
• за локалізацією: пов'язані з космосом, атмосферою, гідросферою, літосферою;
• за наслідками: захворювання, травми, смертельні випадки, аварії, пожежі;
• за збитками: соціальні, екологічні, технічні та ін.;
• за сферою прояву: побутова, виробнича, спортивна тощо;
• за структурою: прості, складні, похідні; за характером дії на людину: активні і пасивні (останні активізуються за рахунок енергії, носієм якої є сама людина, що наражається на гострі, нерухомі елементи, ями, ухили, нерівності поверхні тощо).

Ідентифікація небезпек - знаходження типу небезпеки та встановлення її характеристик, необхідних для розробки заходів щодо її усунення чи ліквідації наслідків.

Квантифікація небезпек - введення кількісних характеристик для оцінки ступеня (рівня) небезпеки. Найпоширенішою кількісною оцінкою небезпеки є ступінь ризику. Найбільш вдалою класифікацією небезпек життєдіяльності людства є така, згідно з якою небезпеки поділяються на чотири групи: природні, техногенні, соціально-політичні, комбіновані. Більшість небезпек мають комбінований характер:

• природно-техногенні небезпеки: смог, кислотні дощі, пилові бурі, зменшення родючості ґрунтів та інші явища, породжені людською діяльністю;
• природно-соціальні небезпеки: наркоманія, епідемії інфекційних захворювань, венеричні захворювання, СНІД та інші;
• соціально-технічні небезпеки - професійна захворюваність, професійний травматизм, психічні відхилення та захворювання, викликані виробничою діяльністю, масові психічні відхилення та захворювання, викликані впливом на свідомість і підсвідомість засобами масової інформації та спеціальними технічними засобами, токсикоманія.

Для оцінки ступеня (рівня) небезпеки вводяться кількісні характеристики, тобто квантифікація небезпек. З метою уніфікації будь-які наслідки визначають як шкоду. Найбільш універсальний кількісний засіб визначення шкоди — це вартісний, тобто визначення шкоди у грошовому еквіваленті. Другою, не менш важливою характеристикою небезпек, є частота, з якою вона може проявлятись, або ризик.

 

 

 РИЗИК

Ризик є супутником будь-якої активної діяльності людини.

 Ризик визначається  як відношення кількості подій  з небажаними наслідками (n) до максимально можливої їх кількості (N) за конкретний період часу:

R = n / N

Наведена формула дозволяє розраховувати розміри загального та групового ризику. На практиці досягти нульового рівня ризику, тобто абсолютної безпеки, неможливо. Максимально прийнятним рівнем індивідуального ризику загибелі людини звичайно вважається ризик, який дорівнює на рік. Малим вважається індивідуальний ризик загибелі людини, що дорівнює на рік. Фактично ми всі щодня приймаємо рішення про співвідношення ризику з вигодою. Як правило, ми згодні погодитись на відому долю ризику, як ціну за вибраний нами спосіб життя. Все це дозволяє сформулювати аксіому про потенційну небезпеку діяльності: будь-яка діяльність потенційно небезпечна. Цей постулат є основним при розв'язанні одного із завдань безпеки життєдіяльності - ідентифікації небезпек