Категорії процесу наукового пізнання

 

Категорії  процесу наукового пізнання

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

До теоретичних основ  пізнання (дослідження) відносяться основні категорії, поняття, закономірності розвитку явища, що вивчається, методика дослідження.

 Дослідникові необхідно  чітко розрізняти такі поняття:  об'єкт науки, теорія науки, методологія науки і метод науки.

 Об'єкт науки (пізнання) — це певні фрагменти дійсності матеріального світу.

 Теорія науки —  це здобуття знань про певну  предметну сферу діяльності у формі системи взаємопов'язаних понять, це система істинних знань і суджень про більш або менш широку сферу діяльності, яка має бути об'єднана в одне ціле за допомогою логічних принципів. Теорія фіксує знання про об'єктивні особливості, зв'язки, закономірності, тобто існує утому, що є об'єктом дослідження.

 Теоретичні відкриття  перетворюються в методологічні функції, вони стають засобами пізнання, збагачення і розвитку науки.

 Об'єкт науки (пізнання) і теорія науки — це два  крайніх полюси процесу пізнання, що об'єднані між собою практикою.

 У процесі подальшого  вдосконалення теорії відбувається уточнення понять, термінів, створення нових, більш глибоких абстракцій, відкриття нових закономірностей, розкриття сутності явищ.

 Науковий рівень досліджень  виявляється не його предметом,а  методом. Поміж методами пізнання  і методами практичної діалектики існує нерозривний зв'язок, що виражається в спільності елементів, системності, підпорядкованості мети.

 Необхідно відрізняти  також методи науки і методи, що виникають на її базі. У процесі пізнання використовуються різні методи. Вся сукупність методів пізнання поділяється на дві великі групи: загальнонаукові і спеціальні.

 До загальнонаукових  методів пізнання (дослідження) відносяться аналіз, синтез, класифікація, експеримент, абстрагування, індукція, дедукція, моделювання, системний метод тощо. Всі загальнонаукові методи пізнання об'єднуються утри групи: змістовні, формалізовані і теоретичні.

 Дослівно аналіз означає  розчленування, але у процесі пізнання не можна обмежуватись його елементарними формами. Мета аналізу полягає не стільки у розчленуванні предмета, скільки в проникненні в його сутність, у розкритті законів його функціонування і розвитку.

 Синтез дослівно означає об'єднання, створення сукупності. Цей спосіб пізнання дозволяє знаходити зв'язки загального з одиничним. Аналіз і синтез застосовуються у сукупності,вони взаємопов'язані і взаємозумовлені. З ними нерозривно пов'язані й інші методи пізнання.

 Класифікація — це  розподіл предметів, явищ і  понять за класами, групами, відділами, розрядами в залежності від їх загальних ознак. Науково обґрунтована і строго проведена класифікація, що висловлює результати попереднього розвитку, часто означує новий етап у розвитку.

 Особливе значення  в емпіричних дослідженнях належить експерименту, тобто такому методу, який передбачає проведення досліду. Дослід у цьому випадку має за мету створення таких умов, які замінюють природний хід подій і дозволяють виявити властивості предметів і явищ. Дослідження передбачає заздалегідь відому, тобто планомірну і цілеспрямовану зміну досліджуваних явищ із метою їх вивчення.

 Експеримент (дослід) цінний тим, що його можна повторити, а також тим, що дослідження можна здійснювати у таких умовах, які у повсякденному житті не спостерігаються(надвисокі тиски, температури та ін.).

 Однак необхідно мати  на увазі, що експеримент як  метод дослідження використовується не у всіх точних науках. Він безумовно придатний для дослідження у природних, технічних науках, але мало використовується, наприклад, в історичних дослідженнях. У зв'язку із цим експерименти можуть бути прямими або модельними. У першому випадку досліджується реально існуючий об'єкт, а в іншому — його модель. Тому в останні роки широкого поширення набули експерименти, у яких засобом пізнання виступає комп'ютер. У ряді випадків комп'ютерні експерименти різко спрощують процес дослідження — з їх допомогою «програються» ситуації шляхом побудови моделі досліджуваної системи.

 Окрім того, експерименти  можна поділяти на якісні і кількісні, перевірні й дослідницькі. Зазвичай якісні експерименти спрямовані на те, щоб встановити дію тих чи інших факторів на об'єкт дослідження. Але встановлення такого фактора вимагає точної кількісної визначеності міри цієї взаємодії.

 Перевірні експерименти  здійснюються для підтвердження або заперечення будь-якої теорії, гіпотези. Пошукові (дослідницькі) експерименти мають іншу мету. Вони дають інформацію для висунення або уточнення нової гіпотези. Під гіпотезою розуміється наукове припущення, здогадка чи пророкування на основі знань або нових фактів.

 Абстрагування — це  уявне відволікання від тих  чи інших сторін, властивостей або зв'язків об'єкта. Наукова абстракція являє собою відволікання в процесі пізнання від часткових і неістотних сторін явища, що розглядаються, з метою зосередження уваги на загальних, основних, істотних його рисах.

 Виділяючи істотне,  наукова абстракція призводить до поглиблення пізнання. Абстрактне мислення (абстрагування) має вирішальне значення для розробки наукової теорії предмета.

 Для наукової роботи  велике значення має умовивід. Він може бути індуктивним і дедуктивним, у зв'язку з чим говорять про індукцію і дедукцію як методи пізнання.

 Під індукцією розуміють умовивід «від часткового до загального», тобто таке мислення, яке дозволяє на основі знань про окремі частини предметів і явищ робити висновки про всі сукупності в цілому.

 Дедукція передбачає  таке мислення, яке дозволяє робити висновок про частину будь-якого явища, предмета на основі знань загального, притаманного цьому явищу. Отже дедукція — це такий умовивід, який будується за принципом «від загального до часткового». Однак у науковому пізнанні індукція і дедукція настільки тісно пов'язані, що віддати перевагу одному з них неможливо. Обидва ці методи у сукупності дають можливість отримати наукову істину. У технічних дослідженнях вчені часто приходять до такого роду умовиводів,які базуються на знанні частини явищ в їх загальній сукупності, тобто на індукції.

 Об'єкти пізнавальної  діяльності людини не завжди  можуть бути вивчені безпосередньо. Особливо це відноситься, наприклад, до вивчення космічних об'єктів, до медицини, економіки тощо. У цих випадках доводиться здійснювати заміну реального об'єкта дослідження на його модель. Це означає, що сучасний науковий апарат дослідження дозволяє застосовувати експеримент навіть у тих науках, в яких раніше він був неможливим. Звідси значущість моделювання як методу наукового пізнання,який застосовується всюди, свідомо і цілеспрямовано.

 Методи моделювання  у науковому пізнанні відіграють особливу роль. Сутність методу моделювання заключається утому, що вивчення об'єкта заміщують вивченням його замінника — моделі. Реальний процес у цьому випадку відображається у вигляді математичних формул і логічних схем.

 Пізнання предмета (об'єкта) в його розвитку можливе лише на основі пізнання його сутності і притаманних його внутрішнім зв'язкам протиріч. Щоб розкрити сутність предмета,необхідно використовувати логічний метод.

 Сучасна наука постійно стикається з необхідністю вивчення все більш складних об'єктів, які являють собою цілі системи (наприклад, наукове керування підприємством, міністерством, галуззю). Сутність системного методу полягає утому, що об'єкт вивчення як єдина система розподіляється на частини (елементи). Останні, в свою чергу, представляються як сукупність і продовжують поділятися на частини доти, доки не буде отриманий неподільний, з точки зору принципу поділу, елемент. Взаємозв'язок частин (елементів) виявляється в утворенні цілісності.

 Кожна наука розробляє  свої конкретні наукові методи пізнання, за допомогою яких відбувається вивчення її проблем. Методи пізнання однієї науки можуть бути з успіхом використані іншою наукою. Таке явище не суперечить методології діалектичного матеріалізму. Такому прийому сприяють складні і суперечливі процеси диференціації і інтеграції знань. Діалектичний матеріалізм озброює дослідника на лише основними методологічними принципами пізнавальної діяльності, а й основами теоретичного мислення, системою логічних прийомів.

 Наукове пізнання (дослідження) у своєму розвитку здійснюється у двох основних видах: емпіричному (дослідному) і теоретичному. Цей поділ достатньо умовний, але він дозволяє, певною мірою, розмежувати методи дослідження, класифікувати їх. Разом із тим часто методи емпіричного пізнання використовуються на теоретичному етапі наукової роботи і навпаки. Серед методів, що широко використовуються при здійсненні емпіричного дослідження, виділяються спостереження, порівняння, вимірювання.

 Спостереження — найдавніший метод вивчення навколишньої дійсності. Але істинно наукове спостереження відрізняється від того, що має місце у повсякденній життєвій практиці. Життєве спостереження — це таке сприйняття предметів і явищ, яке здійснюється без достатньої цілеспрямованості, організованості. Наукове ж спостереження відрізняється не лише планомірністю і організованістю, а й цілеспрямованістю.

 Спостереження забезпечує дослідникові отримання первинної інформації про явища природи і суспільства. Але воно втрачає свою наукову цінність, якщо на його основі не можна зробити узагальнень, оскільки лише на матеріалах узагальнень будуються істинно наукові висновки, формулюються закони, створюються наукові гіпотези і теорії.

 Як істинно науковий  інструмент пізнання спостереження характеризується наявністю заздалегідь встановленої конкретної мети, цілеспрямованим вибором об'єкта і свідомим спрямуванням своєї уваги на певні сторони об'єкта для встановлення закономірних діалектичних зв'язків між окремими явищами.

 Основним методом спостереження є експеримент. Він використовується головним чином як метод доведення положень, що ґрунтуються на основі даних, отриманих іншими методами. Ці дані найчастіше є припущеннями дослідника і вимагають перевірки на практиці. Необхідність кількісних характеристик явищ і процесів об'єктивно зумовлює використання математичних методів у дослідженні.

 Іншим методом пізнання  є порівняння. В практиці наукової роботи порівняння завжди виступає важливим етапом будь якого дослідження. Порівняння має за мету встановити подібність або відмінність явищ і предметів дійсності. І в тому, і в іншому випадку воно дозволяє встановити загальні риси, характерні для явищ і предметів і, відповідно, зробити крок вперед до пізнання закономірностей.

 Порівняння має задовольняти певні вимоги. Не можна порівнювати, наприклад, речі і явища, які є непорівнянні, адже можна дійти до неправильних і інколи абсурдних висновків. Окрім цього при порівнянні необхідно брати до уваги найбільш істотні, основні ознаки. Формалізація порівняння може призвести до омани.

 Порівняння має бути  або безпосереднім, коли порівнюються два або більше об'єктів, явищ, або опосередкованим. Опосередковане порівняння передбачає співставлення з якимось третім предметом, явищем, яке виступає які зразок (еталон). Результатом безпосереднього порівняння виступає первинна інформація. Однак більш цінним буває отримання так званої похідної або вторинної інформації, яка виступає як результат обробки первинної інформації.

 Однак порівняння не  може бути дійовим інструментом наукового пізнання без вимірювання. Наука лише тоді буває точною, коли вона застосовує вимірювання, базується на ньому.

 За сутністю вимірювання  і встановлення на його базі кількісних характеристик предметів і явищ зовнішнього світу є наукове пізнання, але на більш високому рівні.

 

 

 

Використана література:

 

1. Грищенко І. М. Основи наукових досліджень: Навч.посібник / І.М. Грищенко, О.М. Григоренко, В.О. Борисейко. — К.: Київ. нац. торг.екон. ун-т, 2001. — 186 с.

 

2. Крушельницька О. В. Методологія та організація наукових досліджень: Навч. посібник / О.В. Крушельницька. — К.: Кондор, 2006. — 206 с.

 

3. Цехмістрова Г. С. Основи наукових досліджень: /Г.С. Цехмістрова. — К.: Слово, 2003. — 240 с.

 

4. Шейко В. М. Організація та методика науково-дослідницької діяльності: Підручник / В.М. Шейко,Н.М. Кушнаренко. — 5-е вид., стер. — К.: Знання,2006. — 307 с.