Розвиток органічного світу в Мезозойську та Кайнозойську ери

 

 

 

 

 

 

 

 

2.1.1.Органічний Світ

Характерною рисою тріасового органічного світу є його мішаний склад. Більшість тварин і рослин представлені в тріасі новими, типовими для мезозою формами. Поряд з ними залишилися деякі представники палеозойських груп, що доживали в тріасі свої останні часи. З’явився ряд нових форм, які, проте, в мезозої лишилися на початкових стадіях розвитку, а розквіту досягли лише в кайнозойську еру.  
   Фауна тріасових безхребетних представлена всіма типами. З форамініфер, які відомі лише в Тенісі та в прилеглих до нього районах, переважають родини значного вертикального поширення. Важливим є зникнення родини Fusulinidae і значний розвиток родів Ophthalmidim, та Spirophthalmidium. У складі кишечнопорожнинних замість табулят і ругоз з’являються одиничні та колоніальні шестипроменеві. Серед них характерні Stylophyllum, Coccophyllum, Thamnasteria, Conophyllia. У Тенісі корали утворювали рифові будови. Серед молюсків з’являється багато нових пелеципод, частина яких існує й досі. З них нерівно м’язові – Daonella, Gervillia, Hoernesia, Mytilus, Plicatula, Osterea, Liostrea, Septifer; розщеплено зубі – Trigonia; різнозубі – Cardita, Tancredia, Cardium; зв’язкозубі – Corbula, Gastrochaena, Thracia. Характерна виключно тріасова родина – Burmesiidae.  Гастроподи також дають ряд нових форм, переважно передньозябрових. Серед яких з’являються Pleurotomaria, Emarginula, Acmaea, Delphinula, Urocerithium та інші.[6] 
   З примітивних амоноідей, які були у розквіті в пермі, зустрічаються лише 5 – 6 родів, що належать до агоніатитів (Episageceras, Sageceras та ін.). На початку тріасу поширюється ряд кератитів. Найпоширеніші з них представники над родів Ceratitaceae (Sibirites, Olenekites, Tirolites, Doricranites, Hungarites, Ceratites, Dinarites)  та Meekoceratiaceae (Meekoceras, Nannites, Prophychites, Arctoceras). З інших над родин характерні Arcestes, Ptychites, Pinacoceras, Ophiceras, Trachiceras  та ін. Найбільшого розвитку цератити набули в середньому і на початку пізнього тріасу. Пізніше вони почали вимирати і під кінець періоду зникли. Останні представники палеозойської родини Clydonitaceae перед вимиранням дали кілька незвичайних форм або з спрощеною гоніатитовою сутурною лінією або прямою чи гвинтоподібною черепашкою (Paracochloceras, Rhabdoceras). Наприкінці середнього тріасу з’являються перші амоніти з підряду Phylloceratida ( Discjphyllites, Monophyllites, Ussurites). Белемноідеї, розквіт яких настає в юрі і крейді, представлені кількома родами родини Aulacoceratidae (Aulacoceras, Atractites, Dictyoconites).  
   Серед голкошкірих істотну роль відіграють правильні їжаки родини Cidardae,  відомі знахідки морських лілій (Еncrinus) та зірок. Серед брахіоподи більшість пермських над родин вимерли ще до початку тріасу, а склад тих, що залишилися, зменшився. Нові родини Terebratulacea і Thecideacea  значного поширення не набули. [12]    
   Фауна хребетних тріасу представлена багатьма групами риб, останніми представниками палеозойських амфібій – стегоцефалів, багатьма групами рептилій і першими ссавцями. Серед риб знаходимо представників хрящових, у складі яких з’являються перші прісноводні акули – поліакродонти (Polyacrodus, Palaeobates,) і нові роди молюскоїдних гібодонтів (Acrodus, Hybodus, Asteracanthus та ін.). 
  З кісткових риб відомі кистепері (Сoelacanthus, Diplurus), двоякодишні (Ceratodus), давні променеві (Laugia) та хрящові ганоїдні (Saurichthys). У відкладах верхнього тріасу знайдено перші оселедцевидних костистих риб (Leptolepis). Основні знахідки тріасових риб зроблено на Шпіцбергені, Мадагаскарі і в Гренландії. 
   З палеозойських амфібій-стегоцефалів в тріас переходить лише невелика група лабі-ринтодонтів, тісно пов’язаних з водним середовищем і навіть таких, що зовсім перейшли до життя в морі. З нових родів характерні Benthosuchus, Wetlugosaurus, Tupilakosaurus і найбільше із земноводних Mastodonsaurus, ф з водних форм – Trematosaurus, Plagiosaurus. 
   Рухливі і добре озброєні рептилії витіснили лабіринтодонтів із суші. Пов’язані з водним середовищем, обмежені в рухах, лабіринтодонти виродилися а малорухливих, незграбних тварин з слабким тулубом, невеликими кінцівками і непропорційно великою головою з великою пащею, що свідчить про пасивно хижий спосіб їхнього життя ("живі капкани”). 
   У пізньому тріасі вини починають вимирати; останні представники їх зникли в ранній юрі. Інші групи амфібій були представлені дрібними формами, позбавлені зовнішнього панциру, з багатьма хрящовими елементами у внутрішньому скелеті. Викопні рештки їх, як у тріасі, так і взагалі в мезозої, трапляються рідко. 
     Рептилії в тріасі представлені багатьма групами і домінують серед тварин. У складі їх ще зберігалися деякі представники палеозойських котилозаврів і примітивних звіроподібних плазунів син апсид, але переважали нові, складніші тварини як наземного, так і водного, способу життя. 
    Від котилозаврів, які переважали в пермі, у тріасі залишився лише ряд дрібних комахоїдних проколофонів (Ticgwinskia, Procolophon)  та ін. Синапсиди проіснували недовго і швидко були витіснені мезозойськими групами рептилій. З них характерні (Cynognatus, Ericiolacerna, Lystrosausus і Kannemeyeria. Остання відома в Оренбурзькій області, південній Африці і Південній Америці. Lystosaurus  знайдено в Антарктиді, Індо стані, Південній Африці. 
     Місце відмираючих котилозаврів і синапсид у тріасі займають нові, досконаліші групи рептилій з підкласів синаптозаврів, іхтіозаврів та архозаврів. Синаптозаври – переважно мезозойські тварини різної будови і неоднакового способу життя. Представники синаптозаврів: 1) рослиноїдний американський Trilophosaurus великий (до 2,5 м завдовжки) плазун, що нагадував довгохвосту кішку і вів, мабуть деревний спосіб життя; 2) ластоногі зауроптеригії, або звіроплавникові – невеликі (до 1 м) мешканці прибережних вод, але ще пов’язані з сушею (Nothosaurus, Lariosaurus) плезіозаври – морські рептилії (до 15 м завдовжки), які, починаючи з середнього тріасу, дуже поширилися переважно в тенісі (Cymatosaurus, Plesiosaurus); 3) плакодонтні рептилії, які об’єднують велику і різнорідну групу виключно морських молюскоїдних тварин, що формою тіла та кінцівок нагадували тюленів, ящірок або черепах. Існували вони від середнього тріасу до ранньої юри переважно в альпійській зоні Європи та Африці. Це безпанцирний дюгонієподібний Helveticosaurus (2,5 м), ящероподібний (Placodus (2 м), черепахо подібний Placochelys (до 1 м). 

До підкласу іхтіозаврів, або рибо ящерів, належить ще одна група рептилій, які за формою тіла були подібні до риб. Вони відомі з середнього тріасу, а розквіту досягли в юрі, коли стали типовими мешканцями відкритих морських басейнів. Нектон ний спосіб життя зумовив велике поширення їх, особливо в північній півкулі (Mixosaurus, Schastasaurus та ін.). 
   Підклас архозаврів об’єднував велику групу рептилій, які з’явилися в тріасі і мали дуже велике значення для всього мезозою. Вона охоплює багато різноманітних на вигляд тварин, що об’єднуються у чотири великі над ряди – текодонтів, крокодилів, динозаврів  та птерозаврів. Останні з’явилися в юрі. Домінували динозаври. Архозаври, за винятком крокодилів , вимерли наприкінці крейдового періоду, поступившись перед ссавцями та птахами, висхідною групою для яких вони були. Вірогідні текодонтні відомі тільки з тріасу. Представлені вони наземними і водяними хижаками, розмірами від 15 – 20 см до 4 – 5 м. У складі їх встановлено два ряди : псевдозухії – хвостаті , на високих кінцівках ящери (Erythrosuchus) і прісноводні крокодилоподібні фітозаври (Belodon, Rutiodon). Надряд Crocodilia в тріасі був представлений численними примітивними крокодилами – протозухіями. Найхарактерніша невелика тварина  Protosuchus (США). [7] 
     Тріасові динозаври належать до ряду ящеротазових (Saurischia), які були представлені двома рядами – тероподами, що становили більшість цього ряду, та прозауроподами. Тероподи – хижаки різних розмірів (від 0,25 до 15 м) з добре розвиненими задніми і сильно редукованими передніми кінцівками, масивним тазовим поясом, товстими важкими хвостами – балансирами і міцними щелепами (Procompsognathus, Saltopus). 
     Прозауроподи були рослиноїдними або всеїдними тваринами, ходили на чотирьох ногах, мали невеликі розміри черепа, довгі шиї і хвости. Час їхнього життя – пізній тріас. Характерний представник – Plateosaurus. 
  З інших представників тріасових рептилій характерні перші невеликі (до 65 см) справжні черепахи (Triassochelys)  і перші наземні ящери (Prolacerta),  дзьобоголові ящероподібні комахоїдні або молюскоїдні (Rhynchosaurus, Polysphenopod), змієподібний морський ящір Tanystropheus (до 10 м завдовжки) з довгою шиєю й значно редукованими кінцівками. 
   У відкладах верхнього тріасу Західної Європи (Англія, Швейцарія) знайдено рештки перших примітивних ссавців – дрібних хижаків, можливо яйцеродних. З огляду на різноманітність складу цих перших ссавців у тріасовому періоді можна припустити, що вихідні форми їх існували ще раніше. 
    Рештки флори у відкладах тріасу розміщені нерівномірно. Найкраще схарактеризований верхній тріас, зокрема західноєвропейські Кейпер і Рет. Основна маса рослин належить голонасінним – гінкговим, хвойним, бенетидовим, цикадовим. Гінкгові були досить великими деревами з розгалуженими кронами, вузеньким, віялоподібним, цільним або глибоко розщепленим, пластинчатим листям з дихотомічним жилкуванням (Baiera, Phoenicopsis). З хвойних характерні роди Voltzia, Araucaria, Araucarioxylon, які з’явилися в пізньому палеозої, але набули великого поширення з тріасу. З бенетитових, що з’явилися на початку тріасу, характерні Williamsoniella та Wielandiella. З цикадових – Nilssonia, Pterophyllum, які мали клубкоподібні короткі або прямі довгі стовбури з великими пучками вузького, довгого або пір’ястого листя, що нагадувало листя папоротей. З кордаїтових в тріасі знаходимо численні екземпляри родів C0rdaites, Uralophyllum  та ін. Птеридосперми в тріасі представлені небагатьма родами насіннєвих папоротей і кейтонієвих – прибережних трав’яних рослин, що мали широке, розсічене на ланцетоподібні часточки листя з сітчастим жилкуванням. 
   Особливістю флори тріасу є велика  кількість папоротей – близько 400 видів. Найчисленніші роди Clathropteris, Anomopteris, Hausmannia та ін. Досить поширені хвощеві. Характерні роди їх Schizoneura і Phyllotheca, які перейшли з пермі, та Equisetum, що з’явилися в тріасі й існує донині. Знайдено карликових представників плаунових Pleuromeia. В морях особливо різноманітними були зелені водорості, що брали участь в утворенні рифів.[14] 

 

 

 

 

 

 

 

2.2. Юрський період

Назву (від Юрських гір) і обсяг системи запропонував французький геолог       А. Броньяр в 1829 р. Тривалість періоду 25 – 35 млн. років. Юра поділяється на три відділи. 
    Юрські породи дуже різноманітні. У Тетісі багато вапняків і сланців. У геосинкліналях, що оточують Тихий океан, переважають осадові уламкові та магматичні утворення. На платформах поширені конгломерати, глини, вапняки, пісковики, піски, спонголіти, лімнічні вуглевмісткі товщі. На материках Гондвани, особливо в Африці, юра була часом надзвичайно напруженого вулканізму.[13] 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                          

                            2.2.1. Органічний світ

  Органічний світ юрського періоду вивчено значно краще, ніж попередніх періодів, що пояснюється значним поширенням юрських платформних неметаморфізованих осадових порід та фізико-географічними умовами юрського періоду, які сприяли широкому розселенню, захороненню й зберіганню решток рослин і тварин. 
     Серед найпростіших юри – численні й різноманітні форамініфери, у складі яких є перші рота літи і булімініди, а також перші планктонні глобогериніди. Юрські радіолярії досліджено гірше. У складі їх відомі обидва головні ряди скумелярій та населярій. 
     Губки різноманітні. Разом з шестипроменевими коралами вони беруть участь у рифових побудовах. Крем’янисті спікули їх часто концентруються в значній кількості, утворюючи характерні породи – спонголіти, або гези. Серед губок з’являється багато нових форм як вапняковистим (Ventriculites, Stellispongia), так і з крем’янистим скелетом (Cypellia, Craticularia). Вже на початку нижньої юри губки освоюють прісноводні басейни. 
     Починаючи з середини середньої юри, різко збільшується кількість родів і видів коралів, а ареал поширення їх значно збільшується. У пізній юрі, особливо і її кінці корали були істотним елементом морської фауни, утворюючи самостійні банки і великі рифові споруди. З них найхарактерніші: Trochocyathus, Thecosmilia, Amphiastraea, Cyathopora, Stylina ті інші. 
     Фауна молюсків дуже численна й різноманітна і для стратиграфії має велике значення. Головна роль належить амонітам, що пояснюється різноманітністю різноманітністю, їх численністю, великим розвитком і криптогенністю щодо амонітів тріасу.  
     Швидка мінливість амонітів з часом та велике їх географічне поширення зумовлені нектон ним способом життя амонітів, і це робить їх першорядними провідними скам’янілостями. Найхарактерніші роди амонітів для нижньої юри – Amaltheus, Harpoceras, Arietites; для середньї юри – Stephanoceras, Parkinsonia, Witchellia та нові розкручені форми з родини космоцератид (Spiroceras), для верхньої юри – Macrocephalites, Cardioceras, Kosmoceras, Cadoceras; для відкладів Волського басейну, який зберіг зв’язок з кореальним морем , - Peris-phinctes, Virgatites, Craspedites. У складі белемнітів з’являються і переважають представники родини Belemnitidae – Cylindroteuthis, Pachyteuthis та інші.[20] 
    Серед пелеципод значно збільшується кількість Ostreidae. Крім відомих ще з тріасу Ostreidae і Lopha з’являються Gryphaea, Exogyra, Amphidonta; серед інших груп – Arca, Cucullaea, Pecten, Astarte, Venericardia, Spondylus, Pholas, Teredo та інші. Наприкінці юри в теплих морях Тенісу з’являються перші іноцерами та рудисти (Diceras, Valettia), які разом з гастроподами (Nerinea)  і коралами утворюють товщі масивних вапняків (Крим, Кавказ). У морях, пов’язаних з Арктикою, широко розселюється Aucella.  
     Значно поновлюється склад гастропод. З’являються перші представники ряду сучасних родин – Viviparidae, Patellidae, Rissoidae, Hydrobiidae, Melaniidae ті ін. У Тетысы з’являються численны представники підродини Nerineacea – Nerinea, Itieria  та ін.  
     Моховатки представлені рядом циклостомат , серед яких більшість належить до підрядів Tubuliporina і Cerioporina. Серед брахіопод панували представники Terebratulidae і Rhyncho-nellidae. У ранній юрі доживали останні Athyracea та Spiriferidae.  
   Широко представлені голкошкірі, серед яких найбільше значення мають морські лілії та їжаки. Перші належать до характерного для мезо-кайнозою класу Articulata. Його юрські представники: Pentacrinus, Eugeniacrinites, Phyllocrinus, Plicatocrinus  та ін. Морські їжаки зустрічаються в юрі значно частіше, ніж у попередніх системах. У розквіті родина Cidaridae (Stereocidaris, Cidaris, Salenia), одночасно починають розвиватися неправильні їжаки, серед яких характерні Tithonia, Pygaster та ін. 
     У складі Arthropoda багато ракоподібних. Це листоногі (Phyllopoda) та вусоногі раки, остракоди, вищі ракоподібні – ізоподи, бокоплави, десятиногі раки – декаподи. З’являються перші представники родиниCallianassidae,  які заривались в ґрунт. У вугленосних фаціях зустрічаються рештки комах. З крилатих комах відомі справжні одноденки, цикадоподібні та бабки, які досягли великих розмірів (Protoplecia, Pitalia), різноманітні клопи, жуки, дрібні перетинчатостокрилі та ін. 
     Серед фауни хребетних багато риб , з яких перше місце належить кістковим ганоїдним рибам – Lepidotus, Dapedium та ін. Менше костистих риб, розквіт яких починається з крейди. Серед багатьох їх представників характерний Leptoleepis. З інших груп відомі хрящові акули, хрящові ганоїдні риби, зокрема перші осетрові, дводишні та кистепері.[3] 
     Амфібії в юрських відкладах майже не залишили слідів. Єдиним відомим представником амфібій є Notobatrachus – жабоподібна безхвоста землеводна тварина з скредньої юри Аргентини. Дуже поширені рептилії: летючі, сухопутні й водні форми, двоногі або чотириногі, легко рухливі або масивні, незграбні, хижі або рослиноїдні, різних розмірів – від кількох сантиметрів до 30 м. 
На зміну вимерлим тріасовим представника водоплавних звіроплавникових з’явилося багато нових – Peloneuster (Англія)Ю Cryptocleidus (Західна Європа та Східно-Європейська платформа), Pliosaurus (Європа й Азія) та ін.Характерними для юри були представники іхтіозаврів – тварин, які повністю перейшли до життя у воді й набули багато морфологічних рис, що наближають їх до риб. Втративши зв’язок із сушею, іхтіозаври стали живородними. [18] 
 В юрі з’являється нова над родина викопних черепах Pleurosternoida, яка проіснувала до кінця періоду (Pleurosternon, Platychelis), а в пізній юрі – сучасні наземні черепахи з підряду скритошийних – Tretosternon. 
 Значно розширився склад лускатих лепідозаврів, здебільшого дрібних (дщ 40 см) хижа-ків, що мали ящероподібну форму і дзьобоподібні щелепи (Homoeosaurus). Переважну більшість юрської фауни хребетних становлять динозаври. Представники їх поширилися в степах, вологих і залісених низовинах, узбережжях прісноводних і морських водойм. Юрські динозаври представлені обома родами – ящеротазовими й птахотазовими. Останні відомі з середини юри., а розквіту досягли в пізній юрі.  Ящеротазові рухались на чотирьох п’ятипалих кінцівках і були малорухливими рослиноїдними тваринами напівтемного-напівводного способу життя. Це були найбільші з сухопутних тварин, які будї-коли жили на Землі. Деяки їх види досягли 30 м і більше. Їх представники: Сeriosaurus, Brachiosaurus, Brontosaurus, Diplodocus. 
   Птахо тазові – виключно рослиноїдні тварини, які мали чотирипроменеву будову задніх кінцівок , що наближувало їх до птахів. За способом пересування вони поділялися на два ряди : двоногих – орнітопод  або птахоногих (Camptosaurus, Megalosaurus) –і чотироногих стегозаврів (Stegosaurus, Kentrurosaurus) – масивних (до 7 м) тварин з двома рядами великих пластин або виростів на хребцях вздовж усієї спини та парними шипами на хвості. Найбільші і найцікавіші місцезнаходження  динозаврів у США (штати Колорорадо, Пічнічна і Південна Дакота, Вайомінг, Юта). Багато їх решток зібрано в Китаї, Східній Африці, Баварії, Англії. 
   У юрі вперше з’являються летючі ящери – Pterosauria,  Вузько спеціалізовані тварини, які виявляють значну конвергенцію з птахами і біохімічно є аналогами рукокрилих ссавців. Їх розміри різні – від зовсім невеликих, не більше горобця, до гігантів, що досягли в крейдовому періоді 6 – 7 м у розмаху крил. Вони мешкали на узбережжях морів, озер, лагун,. Деякі з них були комахоїдні або молюскоїдних, більшість, мабуть живилися рибою. Їх юрські представники  - Rhamphorhynchus, Dimorphodon, Pterodactylus. Золенгофена в баварії (ФРН) знайдено рештки чотирьох екземплярів перших птахів – Archaeornis і Archaeopteris, перо і три неповні, але такі, що доповнюють один одного, скелети. У класі птахів – Archaeopteris утворює самостійний і найпримітивніший підклас ящероптахіва – Saurornites. Це була невелика, розміром з голуба тварина, яка поєднувала ознаки рептилій і птахів, з перевагою останніх.  
    Ссавці в юрі вже дали три окремі групи: дві хижаків (Phascolotherium, Amphidon) і одну раніше невідомих спеціалізованих рослиноїдних (Plagiaulax). Рештки їх знайдено в СШФ і Західній Європі.. Юрські ссавці були завбільшки з крису, жили на землі або деревах. Залишки їх незначні: уламки черепів, щелепи, зуби.[6] 
   Юрська флора тісно пов’язана з тріасовою і крейдовою. У її складі переважають папороті та різноманітні голонасінні. Серед папоротей численні Cladophlebis, Coniopteris, Comptop-teris Hausmannia та ін. Серед голонасінних багато гінкгових (Ginkgo, Czekanowskia, Baiera), цикадових (Nilssonia, Zamites, Otozamites), хвойних (Williamsonia, Wielandiella), менше хвощів (Eguisetites, Phyllotheca). У догері Англії знайдені мохи-печіночники. Відомі знахідки синьо-зелених, зелених, бурих, багряних, харових та діатомових водоростей. 
Клімат юрського періоду був теплий, відносно рівний і вологий, що сприяло росту розкішної деревної рослинності. Кліматичну зональність з’ясовано мало і тільки для північної півкулі, де виявлено місцезнаходження юрської флори (с. Кам’янка Харківської області, Крим, Ткварчелі та Ткібулі в Грузії, Кузбас, Іркутський басейн, Китай, Монголія, Індія, Шпіцберген). 
У ранній юрі відносно рівний клімат сприяв росту на всій території північної півкулі одноманітної рослинності. У середній юрі почали визначатися два кліматичні пояси: північний більш холодний (Північна і Середня Європа, північ і північний схід Азії) і південний (Південна Європа, Південна Азія і Японські острови). У першому переважали хвойні і гінкгові дерева й трав’янисті папороті та незначна кількість бенетитових і цикадових. Для другого характерні деревовидні папороті і багато цикадових, бенетитових та араукарієвих рослин.    

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.3. Крейдовий період    

  Крейдову систему (назва від білої крейди) виділив в Англії У. Конібір  і У. Філіпс. Тривалість системи 55 – 60 млн. років. Поділяється система на два відділи. Нижній відділ зкладається з п’яти ярусів: валанжинського, готеривського, баремського, аптсьського й альбського. У верхньому відділі виділяють сім ярусів: сеноманський, туронський, коньякський (або емшерський),  сантонський, кампанський, маастрихтський і датський. Крейдовий період зазнав кілька тектонічних фаз. Найістотнішою була австрійська (рання крейда) субгерцинська (сантон) і самарійська (К-Р), якою завершився тихоокеанський цикл тектогенезу. 
     Нижня крейда на платформах представлена глинами, алевритами, глауконіто-вими пісковиками. А альбі з’явилися карбонатні і й теригенно-карбонатні породи. Серед відкладів верхньої крейди характерні біла крейда і мергель, глауконітові піски й пісковики, звичайно з фосфоритами, спонголіти, трепели, опоки, вапняки. Серед геосинклінальних відкладів характерні фліш (ритмічне чергування мергелів, аргілітів, вапнякових пісковиків), паралічні вуглевмісткі породи. Частим супутником осадових порід є донні і наземні ефузиви, туфи, туфіти.[10] 
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                          

                        2.3.1. Органічний світ 
 
     У відкладах крейдового періоду з найпростіших велике значення мають форамініфери, які для стратифікації вапняковистих фацій верхньої крейди нерідко є єдиним критерієм. Для ранньої крейди характерне панування ряду Lagenidae, для пізньої – розквіт пелагічних форм родин Globigerinidae і Globorotaliidae, поява великих форамініфер з родини Rotaliidae і Calcarinidae,  а наприкінці періоду – перших – Nummulitida. 
   Губки перебувають в стадії розквіту. Особливо численні крем’янисті губки тривісні, шестипроменеві (Ventriculites, Coelophychium), а також чотиривісні (Jerea, Siphonia). Серед кишечнопорожнинних найбільше значення мають корали (Heliastraea, Dendrogyra, Meandrophyllia), які разом з рудистами утворювали в Тенісі рифові споруди. 
   Серед морських лілій характерний ряд Uintacrinidae (Uintacrinus, Marsupites),  представ-ники якого не мали стебла, а чашечка складалася з тонких платівок. Із стеблових форм най-більш поширені Bourgueticrinus, Rhizocrinus та ін. Серед морських їжаків найбільше значення для стратиграфії мають неправильні їжаки – Micraster, Hemiaster, Echinocorys, Toxaster, Holaster та ін. Серед моховаток поширені пластинчаті Cyclostomata (Ceriopoda, Tubulipora)  і нові багатошарові – Cheilostomata (Membranipora, Micropora, Lunulites). Брахіоподи представлені тими самими родинами, які жили в юрі, тільки кількість їх родів значно зменшилась. 
    Серед молюсків домінуючу роль зберігають амоніти і белемніти. Більшість амонітів, за винятком деяких представників давніх підрядів Phylloceratina і Lytoceratina, які затрималися переважно в неокомі, нова. Дуже характерною рисою аконітового комплексу є те, що в його складі з’явилися роди з зовсім незвичною для амонітів формою черепашок: спіральною, баштоподібною, клубкоподібною та ін. Деякі форми мали кератитові сутурні лінії або розкручені витки. Для нижньої крейди характерні Pictetia, Ptychoceras, Hamulina, Ancyloceras, Hoplites, Macroscaphites; для верхньої – Turrilites, Nipponites, Baculites, Pachydiscus, Acanthoceras, Scaphites, Tissotia та інші – всі з над родини псевдоцератитів. Серед белемнітів з’являються нові роди – Actinocamax, Duvalia, Gonioteuthis, Belemnitella, Neohibolites.[12] 
    Серед пелеципод з’являються багато нових родин: Glycymeridas, Chamidae, Tellinidae, Solenidae, Solenidae та ін. Найбільш характерні: Inoceramus, Ostrea, Gryphaea, Exogyra, Alec-tryonya, Lopha, Pecten, Spondylus. У мілких теплих морях поширені рудисти, що приростали до дна; серед них - нові родини: Hippuritidae, Radiolitidae, Carprinidae. З інших двостулкових важливі Aucella, Trigonia, Sphaera. У класі гастропод з’являються Patella, Nerita, Solarium, Turritella, Hipponix, Capulus, Natica, Cerithium, Actaeon та ін.Серед хребетних провідну роль зберігали рептилії, зокрема динозаври, які поповнилися рядом нових, ще більш спеціалізованих форм. Серед хижих ящеротазових двоногих з’явилися нові гігантські, до 15 м заввишки, хижаки з гострими зубами та величезними черепами – Tita-nosaurus, Spinosaurus, Tarbosaurus. Група рослиноїдних чотириногих ящеротазових Поповнилася подібними до юрських диплококів велетнями (до 45 м) Mongolosaurus, Anthracosaurus, Astrodon. Значно збільшився склад птахо тазових. Їх представниками були величезні Iguanjdon і дуже поширені в Західній Європі, Азії і Північній Африці гігантські (дщ 15 м) качко носи – Trachodon, Mandschurosaurus та ін. Серед рослиноїдних птахо тазових жили Stegosaurus  і схожі з ними Nodosaurus і Ankylosaurus. У пізній крейді з’явилися також нові рогаті динозаври з величезними клиновидними черепами, дзьобовидними загнутими щелепами, з двома або трьома рогами в передній частині черепа і масивними виростами на потилиці. У деяких форм ці вирости мали вигляд козирків, що звисали над шиями (Triceratops, Protoceratops).  
     Серед летючих ящерів місце птеродактилів, що доживали в ранній крейді, зайняли гігантські Ornithocheirus, Ornithodesmus і Pteranodon, розмах крил яких досягав 8 м, та дрібних карликовий Nyctosaurus.  
   У морських прибережних водах широко розселилися плезшщзаври і серед них нові Ela-smosaurus. У яких шия була довша від голови в 12 – 15 раз; Hydrotherosaurus з довгим (до 13 м) тулубом і маленьким черепом та ін. Існували також хижі пелагічні рептилії – пліозаври з короткими шиями, великими головами і міцними зубами (Leptocleidus). Серед морських тварин велику групу становлять виключно крейдові зміє видні ящери - мозозаври, які мали тіло до  20 м завдовжки, по дві пари коротких ластів і хвостовий плавник (Mososaurus, Tylosaurus, Doli-chosaurus). У ранній крейді доживали іхтіозаври. З інших груп рептилій відомі черепахи, крокодили, гатерії. В нижній крейді з’явилися перші справжні змії – удави. 
     Крейдових амфібій знайдено мало, і всі вони  належать до сучасних родин. Ссавці вже були значно диференційовані. Серед них – примітивні хижаки й рослиноїдні алотерії, а з верхньої крейди – перші дрібні комахоїдні сумчасті і плацентарні.  
     У пізній крейді з’явилися перші справжні птахи, спочатку зубаті (водоплавні Hesperornis до 80 см завдовжки та Ichtyorynis – до 40 см), знайдені в США, а потім беззубі наземні з ряду фламінго та водоплавні – веслоногі із Західної Європи. 
    Внаслідок різкої зміни фізико-географічних умов наприкінці крейдового періоду багато тварин, які колись панували на суші і у воді, вимерло. Це майже всі групи рептилій, крім тих, що живуть зараз, зубасті птахи, амоніти, белемніти, іноцерами, рудисти, гіпурити, тригонії, церинеї і ще чимало різних груп безхребетних. [11] 

                          Розділ 2:Кайнозойська ера

3.1. Палеогеновий період    

 Палеогеновий період  виділив у 1866 році німецький геолог  к, Наума. Тривалість періоду 35 – 40 млн. років. Період поділяється на  три епохи – палеоценові, еоценову й олігоценову. 
 Фаціально палеоген різноманітний. Серед його утворень поширені фліш, алеврити, піщано-глинисті моласи, зоогенні, зокрема нумулітові піски та пісковики з концентраціями фосфоритів, опоки, трепели, спонголіти, вулканогенні і туфогенні породи. Серед відкладів континентального походження значно поширені лімнічні вуглевмісткі породи.[13] 
    

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                           

 

 

 

                             3.1.1. Органічний світ 
 
     З безхребетних найбільше значення для стратиграфії мають форамініфери та молюски. З форамініфер величезного розвитку досяг ряд нумуліти. Замість орбітоїдів, які вимерли в крейді, в палеогені з’явилися нумуліти, дискоцикліни, асиліни, оперкуліни, лепідоцикліди тощо, які широко розселилися в мілководних зонах Тенісу та пов’язаних з ним епіконтинентальних морях. Часом їхнього розквіту був еоцен. Наприкінці олігоцену вони майже вимерли. З інших груп форамініфер найбільше значення мають планктонні форми з ряду Rotaliidae (родини Globigerinidae та Globorotaliidae). 
      Серед молюсків найбільше стратиграфічне значення мають пелециподи та гастроподи, які прийшли на зміну амонітам і белемнітам. Кількість їх родів дуже велика. З дуже різноманітних пелеципод характерні Cucullaea, Arca, Pectunculus, Limopsis, Crassatella, Astarte, Veneri¬cardia, Cyprina, Pitar, Cardium, Corbula, Ostrea, Spondylus, Pecten, Chlamys,  з гастропод – Turritella, Mesalia, Natica, Athleta, Fusus, Pleurotoma, Aporrhais, Solarium. 
     Серед головоних молюсків трапляються всього кілька родів (Nautilus, Aturia, Beloptera та ін.), стратиграфічне значення яких незначне.  
     З інших безхребетних багато губок, рештки яких разом з панцирами радіолярій і діатоміт є істотною складовою частиною трепелів, діатомітів, спонголітів. 
 З хребетних на зміну плазунам прийшли ссавці – сумчасті та плацентарні. У палеогені переважали сумчасті, які мали тоді майже повсюдне розповсюдження. В еоцені панівне становише перейшло до плацетарних. Мезозойські ссавці були виключно наземними тварина-ми. У палеоцені вони пристосувались до життя також на деревах, у середньому еоцені освоїли повітря, а в пізньому еоцені також водне середовище, поступово захоплюючи таким чином, усі ті екологічні сфери, які належали в мезозої плазунам. Палеоценові сумчасті були вже значно спеціалізовані і представлені деревними й наземними комахоїдними та всеїдними тваринами. 
   У складі плацетарних палеогену, крім комахоїдів, які існували вже в крейді, були примітивні копитні (ряд Condylarthra) – п’ятипалі пальцеходячі тварини з ознаками парно- й непарнокопитних, примати, предки сучасних лемурів (Adapis), перші представники виключно палеогенових рядів диноцератів і тапіроподібних пантодонтів, примітивні неповно зубі, зайцеподібні гризуни, хижаки (Creodonta).  
       Еоцен був часом дальшої глибокої спеціалізації і великого поширення ссавців. З давніх груп продовжують існувати пантодонти (Coryphodon), диноцерати, серед яких – невеликий собакоподібний всеїдний Mongolotherium і незграбний слоноподібний Uintatherium, хижі креодонти (Hyaenodon). З’явилися перші рукокрилі  (летючі миши) та китоподібні - зубасті кити (Zeuglodon). Копитні розгалузилися на парно- й непарнокопитних. Серед непарного¬пит-них з’явилися перші кінські (Hyracotherium, Eohippus) розмірами з собаку, носорогоподібні (Amynodon) та тапіроподібні (Desmatothrrium). Серед парнокопитних – перші свиноподібні (Achaenodon) та карликові предки сучасних верблюдів (Protylopus). Пізніше з’явилися справжні хижаки, серед них перші собачі (Canidae), коти (Felidae) і дрібні жуйні (Archaeomeryx).