Хімічний склад крові та її функції

У цільній крові визначають морфологічні показники, а також вміст глюкози, кетонових тіл, міді, цинку, кобальту, марганцю, селену та ін, тобто речовин, рівномірно розподілених між плазмою та еритроцитами. Для дослідження речовин, нерівномірно розподілених між клітинами і рідкою частиною крові, слід використовувати сироватку або плазму. У сироватці, наприклад, досліджують загальний білок і його фракції, залишковий азот, сечовину, вільні амінокислоти, ліпіди, холестерин, білірубін, кальцій, неорганічний фосфор, магній, йод, пов'язаний з білком (СБЙ), каротин, вітаміни, ферменти та ін У плазмі - резервну лужність, вміст натрію, калію, неорганічного фосфору, магнію, каротину, вітамінів А, С та ін

Для отримання проби цільної крові або плазми її стабілізують, тобто в пробірку вносять антизсідальної речовина - антикоагулянт. Антикоагулянти краще застосовувати в вигляді розчинів.

 

 

Отримання сироватки та плазми крові

Отримання сироватки крові. Сироватка – це плазма позбавлена фібрину. Пробірку наповнюють кров’ю і ставлять у водяну баню при температурі 38-40°C, чекають, поки утвориться згусток. Утворений згусток крові відокремлюють скляною паличкою від стінок пробірки. Потім пробірку зі згустком знову поміщають у водяну баню на 1-1,5 год., після чого розглядають вміст пробірки.

Отримання плазми. У пробірку насипають 20-30 мг лимонно-кислого натрію або наливають 0,5 мл його 5%-ного розчину. Наповнюють пробірку кров’ю з яремної або вушної вени і перемішують. Пробірки з кров’ю центрифугують і відмічають пошарове розділення крові.

 

Визначення білка та його фракції рефрактометричним

способом.

 
        Принцип методу. Визначення грунтується на тому, що показник заломлення сироватки крові, залежить від вмісту в ній білкових речовин. Для визначення альбумінів глобуліни беруть в облогу напівнасичення розчином сірчанокислого амонію і потім вимірюють показник заломлення розчину, по якому в спеціальних таблицях знаходять вміст альбуміну (у %).

Для знаходження глобулінів з показника заломлення цільної сироватки віднімають показник заломлення небілкових речовин. Отриману різницю ділять на 0,00229 (показник заломлення 1%-ного розчину глобуліну) і отримують зміст глобуліну у відсотках. Загальна кількість білка в сироватці крові (у %) дорівнює сумі альбумінів і глобулінів. 
       Опис визначення:

1.  На поверхню нижньої призми  скляною паличкою в центр наносять  краплю дистильованої води і  обережно закривають верхній (відкидний) призмою.  
       2. Обертаючи ручку вимірювальної головки, суміщають кордон світла і тіні з перехрестям поля зору. Якщо при цьому спостерігається райдужна забарвлення, її усувають обертанням дисперсійного компенсатора. Потім відраховують показник переломлення за шкалою. Крім того не спостерігається, поворотом ручки вимірювального блоку індекс шкали встановлюють на показник ламанні 1,3330, а перехрестя ниток наводять точно на кордон заспівана і тими за допомогою спеціального ключа. 
      3. Відкривши верхню призму, видаляють залишки коди з обох призм фільтрувальної папером до отримання чистої дзеркальної поверхні нижньої призми і опускають верхню призму. Тепер прилад підготовлений.

Хід визначення:

1. До сироватці крові додають  насичений розчин сірчанокислого  амонію у співвідношенні 1: 1, суміш центрифугують протягом 8-10 хв. Центрифужні пробірки повинні бути закриті гумовими пробками щоб уникнути випаровування води. Для аналізу досить 0,2-0,5 мм сироватки. 
Після центрифугування на дні пробірки в осаді знаходяться глобуліни, а над ними - прозора рідина, що містить альбуміни. 
     2. На нижню поверхню призми рефрактометра скляною паличкою наносять краплю отриманого центрифугата і закривають верхною призмою. 
    3. Поворотом ручки вимірювального блоку суміщають перехрестя нитки сторінкою світла і тіні і на шкалі враховують значення показника заломлення. Якщо межа світла і тіні має райдужну забарвлення, її усувають обертанням ручки дисперсійного компенсатора. 
   4. Після цього так вимірюють показник заломлення цільної сироватки крові. 
   5. За показником заломлення знаходять вміст альбумінів (у %) в досліджуваній пробі і в тому ж рядку, рухаючись направо, шукають показник заломлення дистильованої води, альбумінів і небілкових речовин. 
   6. Зміст глобулінів визначають розрахунком. Для цього з показника заломлення цільної сироватки крові віднімають показник заломлення дистильованої води, альбумінів і небілкових речовин (П3). Отриману різницю ділять на 0,00229 (показник 1%-ного розчину глобулінів) і отримують відсоток вмісту глобулінів. 
  7. Загальний вміст білка (у %) в досліджуваній сироватці крові знаходять підсумовуванням знайдених кількостей альбумінів і глобулінів.

Реактиви:

1. Амоній сірчанокислий розчиняють в 100 мл гарячої дистильованої води, фільтрують і для перенасичення колбу з розчином ставлять на 15-20 хв. У воду, температура якої дорівнює: 20 °. Беруть 5 мл розчину, додають 5 мл дистильованої води (власне готують напівнасичення розчин) і вимірюють його показник заломлення, який повинен бути рівний 1,370. Якщо такого значення не виходить, насичений розчин слід приготувати заново.

Загальний вміст білка визначається: сумою кількостей альбумінів і глобулінів у %. Ставлення вмісту альбумінів до змісту глобулінів називається білковим коефіцієнтом. При нормальному фізіологічному стані тварин значення білкового коефіцієнта становить 1,4-2,0. Підвищення кількості глобулінів спостерігається при інфекційних захворюваннях і пневмоніях

Зменшення вмісту білка в сироватці крові і особливо альбумінів спостерігається при дистрофії. Збільшення кількості глобулінів та зменшення кількості альбумінів у хворих тварин відповідає реакції осідання еритроцитів (РОЕ).

Методи дослідження кількості крові

Питання про визначення кількості крові в організмі тварин і людини має більш ніж столітню історію, і природно, що для його-рішення дослідники кожної епохи користувалися різними методами, що володіють різним ступенем точності. Всі ці методи дослідження можна поділити на групи, в основі яких лежать визначені принципи, що дозволяють з тих чи інших фактів судити про кількість крові в організмі тварини.

Одним з найбільш поширених методів був прямий метод визначення кількості крові в організмі.

Пізніше цей метод був дещо модифікований і замість ступеня розбавлення гемоглобіну визначали обсяг формених елементів крові за допомогою гематокриту. Цим методом Велькер (1858) визначив кількість крові у предстаставників 23 видів (68 тварин), що належать до різних класів хребетних. Основний висновок, до якого дійшов автор, полягає в тому, що у холоднокровних тварин крові менше, ніж у теплокровних.

Інша група методів дозволяє визначати кількість крові в організмі тварин непрямим шляхом - за допомогою введення в судинне русло різних речовин відомої концентрації, за ступенем розбавлення яких можна судити про кількість крові в судинному руслі. Різні речовини мають різні властивості, зокрема вступаючи або не вступаючи в з’єднання з компонентами плазми або еритроцитами крові. Тому завжди враховуються властивості вводиться речовини, а також час, достатній для рівномірного розмішування його в крові, так само як і швидкість зникнення його з судинного русла.

В якості таких речовин зазвичай використовували хлористий натрій, сироватки, антитоксин, гумакація, желатину і гумакація, гемоглобін. Ці речовини мають, однак, тим недоліком, що швидко видаляються з крові шляхом дифузії.

Тому більш широке поширення отримав барвистий метод визначення кількості крові в організмі, введений Кейсі, Раунтрі, і Джерарті, які застосували вітальні фарби, зокрема вітальред. З тих пір різні дослідники застосовували цілий ряд інших фарб, які володіють тими чи іншими перевагами.

З вітальних фарб в останні десятиліття широко застосовувалася, фарба Т-1824 (Evans blue), спектр поглинання якої дозволяє враховувати її концентрацію в крові за допомогою не тільки спектрофотометра, а й фотоелектричного колориметра в зоні 620-625 ммк.

При оцінці ступеня важливості різних вітальних фарб мають значення терміни видалення їх із судинного русла. Занадто тривале перебування в судинному руслі є перешкодою у разі необхідності повторних визначень. У цьому відношенні вигідно відрізняється вітальна фарба бенгальська рожева, що знаходиться в судинному руслі близько 30 хвилин, а отже, дає можливість швидких повторних визначень на одній і тій же тварині.

Грехен і Квінке запропонували для визначення кількості крові в організмі використовувати окис вуглецю. Цей карбонмоноксидний метод є одним з найбільш старих і найбільш критикованих, але точних методів.

Перша спроба застосувати радіоактивні ізотопи для визначення кількості крові була зроблена Ганом і Гевесі, які взяли для цієї мети радіофосфор. Пізніше були запропоновані інші ізотопи, зокрема радіозалізо, радіойод.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

1. Кононенко В. К., Ібатулін І. І., Патров В. С. «Практикум з основ наукових досліджень у тваринництві» - 2003р.
2. Наймушин А. І., Наймушин А.А. «Методи наукових досліджень» - 2000р.
3. Овсянников А. І. «Основы опытного дела в животноводстве», 1976 рік.