Якість зерна пшениці

Застоюванню талих вод  і вимокання рослин із факторів зовнішнього  середовищ сприяють, високий рівень підґрунтових вод, погані водно-фізичні  властивості грунту, слабка його водопроникність  ступінь ослоєння і перезволоження, важкий гранулометричний склад, випадання великої кількості опадів, утворення притертої льодової кірки, глибоке промерзання грунту, повільне наростання: позитивних температур у весняний період. З іншого боку, ступінь вимокання зумовлюється етаном рослин: рослини, що добре розкущилися, пошкоджуються менше, ніж слабкі, які встигають утворити лише два-три, листочки; добре загартовані рослини і менш ослаблені протягом зимового період також відзначаються більшою стійкістю проти вимокання. Слід зазначити, що перезволоження грунту. В період активної вегетації зернових культур, у тому числі й озимих, також негативно впливає на рослини.

Загибель рослин від  вимокання почекається з мацерації  меристиматичних ткани листкової  піхви, а потім відбуваються руйнування воскоподібних речовин клітинних стінок, розпад хлоропластів, втрата тургору і ослизнення.

Вимокання — настільки  шкідливе явище, що навіть короткочасне застоювання на посівах талих сод призводить до їх зрідженій, ураження кореневої системи рослин хворобами, зменшення інтенсивності ростових процесів, залізнення з настанням фаз розвитку, зменшення продуктивності кущистості, величини колоса, їх озерненості, виповненості зерна, а отже, й до значних втрат врожаю.

Боротьба з процесами  вимокання посівів озимих зернових культур потрібно розпочинати з профілактичних заходів, спрямованих на поліпшення водно-фізичних властивостей грунту шляхом влаштування мілкого закритого дренажу, системи відвідних канав, вапнування кислих грунтів, систематичного внесення органічних і мінеральних добрив. Поряд з цими агротехнічними заходами слід забезпечувати підвищення морозо- і зимостійкості рослин.

Випрівання. Дослідженнями  було доведено, що сніг, навіть при метровому  шарі, не перешкоджає нормальному  газообміну рослин, оскільки повітря під ним за вмістом кисню майже не відрізняється від повітря над його поверхнею. При тривалому перебуванні рослин під глибоким шаром снігу вони відчувають нестачу не в кисні, а в запасних речовинах, необхідних для нормального дихання та обміну речовин. У зв'язку з цим процес випрівання озимих дослідники розподілили на три фази: 1 — вуглеводну-виснаження озимих рослин; 2 — розпад органічних речовин (білків та ін.); З — ураження сніговою пліснявою ослаблених на зиму рослин. Причинами ослаблення рослин можуть бути осіннє перезволоження, нестача елементів живлення й освітлення у період з'явлення сходів і кущення, випадання снігу на не досить промерзлий грунт, а також пізнє танення снігу весною. До речі, не всі дослідники поділяють думку, що незамерзлий стан грунту при випаданні снігу має вирішальне значення для випрівання озимих культур. Випадки їх випрівання ряд дослідників спостерігали як при випаданні, снігу на добре промерзлий, так і незамерзлий грунт, коли на його поверхні утримувалася температура, близька до 0 °С.

Результати досліджень з вивчення причин випрівання озимих хлібів у різних грунтово-кліматичних  умовах переконливо свідчать, що стан грунту в період утворення глибокою снігового покриву є одним з факторів, які визначають ступінь випрівання рослин лише в тих місцевостях, де наступні умови перезимівлі озимих посівів (температура повітря, випадання опадів, тривалість зимового періоду, висота і строки залягання снігового покриву) не можуть тривалий час змінити температуру під снігом.

Випирання. Однією з причин пошкодження озимих хлібів є здування грунту, що викликає випирання рослин. Воно виникає внаслідок частого замерзання і відтанення грунту, що найчастіше спостерігається ранньою весною або на початку зими, коли морозні ночі змінюються теплими днями.

Грунт під час замерзання у зв'язку з утворенням у ньому  льоду розширюється в об'ємі і, здуваючись, захоплює із собою рослини. Під час відтанення грунту і перетворення кристалів льоду на воду грунт  зменшується в об'ємі й осідає,. а рослини лишаються немов би висмикнутими з нього, з оголеними вузлами кущення й обірваними корінцями.

Механічне пошкодження  рослин при випиранні можливе  лише у тому випадку, якщо грунт міцно  примерзає до рослини.

Льодяна кірка в окремі роки дуже шкідлива, особливо в морозні зими. Вона буває притертою й висячою. Висяча] кірка з'являється на посівах озимих тоді, коли сніг тане частково. Після похолодання на його поверхні утворюється щільний льодяний шар, а під ним нещільний шар снігу або пустоти. Така кірка менш шкідлива. Якщо відлиги тривалі; й сніг тане майже повністю або просочується водою, на посівах залишається шар води, яка, замерзаючи, утворює суцільну льодяну кірку. Дощі під час відлиг посилюють ці утворення. Така кірка вмерзає у грунт на глибину його відтавання, а вузли кущення й корені рослин вмерзають у лід. Дія притертої кірки різнобічна. Лід механічно пошкоджує рослини. Він у п'ять разів теллопровідніший, ніж сніг, і посилює дію морозів, тому рослини швидше вимерзають. Під кіркою порушується газообмін, рослини відчувають нестачу кисню. У них переважає аеробне дихання з утворенням спирту, який токсично діє на клітини. Шкідливість кірки підвищується із збільшенням її товщини й часу перебування на посівах. Краще виживають під кіркою добре розвинені рослини. Дещо послабити шкідливість дії кірки можна снігозатриманням.

Загальна оцінка стану  посівів. Стан посівів визначають на око за п'ятибальною шкалою: 5 балів  — рослини міцні, здорові, вирівняні  за густотою, ріст і розвиток нормальний, очікуваний урожай — високий; 4 бали — добрий, але не відмінний стан посівів, є невеликі відхилення від норми (нерівномірна густота, незначне засмічення, пошкодження тощо), очікуваний урожай вищий за середній; 3 бали середній стан, не досить рівномірні густота, висота, кущистість, є пошкодження, очікуваний урожай середній; 2 бали — поганий стан, посіви зріджені, густота нерівномірна, часто трапляються ділянки без рослин, очікуваний урожай . нижчий за середній; 1 бал — дужі поганий стан, посіви дуже зріджені, рослини низькорослі, є значні пошкодження, передбачається низький урожай; 0 балів — повна або майже повна загибель посівів.

Спостереження за станом озимих культур. В Україні більше половини площі зернових займають озимі  культури. Проте частина їх через  несприятливі умови (морози, різкі коливання  температури, притерта льодяна кірка  тощо) зріджується або зовсім гине. Щоб у такому випадку своєчасно вжити заходів, протягом осінньо-зимового та весняного періодів треба систематично стежити за станом посівів.

Осіннє та весняне обстеження посівів. Восени озимі посіви обстежують після припинення вегетації рослин, тобто коли середня добова температура повітря утримується нижче 5 °С, у південних районах — нижче 3 °С протягом п'яти днів. Навесні посіви обстежують через 10 днів після відновлення вегетації рослин.

Осіннє суцільне обстеження починають з огляду посівів на кожному полі із зазначенням культури, сорту, попередника, строку сівби, кількості добрив та часу їх внесення. На підставі визначення рівномірності густоти, фази та інтенсивності розвитку рослин, забарвлення листків, ступеня пошкодження рослин шкідниками і хворобами, засміченості бур'янами дають окомірну оцінку стану посівів — добрий, задовільний, поганий. Потім на пробних ділянках уточнюють кількість та кущистість рослин, зрідженість посіву з встановленням причин цього явища,, визначають глибину загортання насіння та закладання вузла кущення.

Пробні ділянки завдовжки  1 м відбирають по діагоналі поля на двох суміжних рядах у характерних для посіву чотирьох місцях.

На розкущених посівах  з оптимальною густотою рослини  на ділянці викопують. Після цього підраховують кількість рослин та стебел, визначають коефіцієнт кущення (частка від ділення всієї кількості стебел на загальну кількість рослин з однієї ділянки). Вимірюють глибину загортання і залягання вузла кущення по етіольованій підземній частині стебла не менш як у 25 рослин.

За інтенсивністю забарвлення  листків встановлюють ступінь забезпеченості рослин поживними речовинами (переважно  азотом): добра забезпеченість —  темно-зелені листки; задовільна — зелені; недостатня — жовто-зелені з окремими відмерлими листками.

На підставі окомірної  оцінки та визначення середніх показників, які одержали на пробних ділянках, дають остаточку оцінку стану посіву кожного поля;

добрий — нормально розкущені (три-п'ять стебел) та добре укорінені посіви з оптимальною і рівномірною густотою не менше 350-^400 рослин на 1 м²;

задовільний — розкушені (понад п'ять стебел), перерості пости (заввишки 30—35 см). Крім того, недостатньо розвинені посіви (початок кущення — з'явлення третього листка) • зріджені на 10—15 %;

поганий — посіви у фазі двох-трьох листочків і сході а також пошкоджені та дуже зріджені (на 25 % і більш незалежно від стану розвитку рослин.

Окремо обліковують  площі без сходів. Навесні стан озимих оцінюють лише за ступенем зрідженості: посіви незріджені — 5 балів; зріджені на 20—30 % - 4; на 30—-50 % — 3; понад 50 % — 2; зріджені на 80—85% — 1 бал.

Зрідженість посівів  визначають на ділянках розміром 1 м (1 м х І м), виділених у чотирьох характерних для посіву місцях. На кожній з них підраховують кількість живих загиблих рослин та стебел. На основі цих даних визначають кількість рослин на одиниці площі та зрідженість посіву, а також кущистість рослин (коефіцієнт кущення).

Зрідженість посіву обчислюють за формулою: , де Зп — зрідженість, %; а — загальна кількість рослий (живі + загиблі); б — кількість рослин, що загинули.

Результати осінньої та весняної оцінок посівів на окремих  полях узагальнюють у цілому по господарству, складають відповідний акт обстеження посівів, у якому, крім даним оцінки їх стану, зазначають основні показники агротехнікою та рекомендації щодо дальшого догляду за посівами на кожному полі.

Спостереження за життєздатністю рослин лід час зимівля та методи оцінки їх стану. Монолітний метод. На основі відрощування рослин з вирубаних на полі монолітів розміром 30 х 30 і завтовшки 15 — 20 см визначають життєздатність рослин посіву.

На площі 50 га посівів вирубують не менше двох таких монолітів, кожний з яких містить рослини двох суміжних рядків. Моноліти відбирають на полях, які найповніше характеризують стан посівів залежно від попередників, сортового складу та розвитку рослин.

Місця для взяття монолітів  на полях визначають з осені і  позначають їх. Вони не повинні знаходитися  близько від лісосмуг, у балках чи на пагорбах. Густота посіву та стан розвитку рослин у місцях взяття монолітів, мають бути тиновими для всього поля.

Для полегшення вирубування  монолітів узимку доцільно з осені (до замерзання грунту) по периметру моноліту завести в грунт на глибину 15—20 см напір, а краще поліетилевову плівку. Для цього на лопату завтовілки 2 мм прямолінійним тупим нижнім кінцем надівають згорнутий вдвоє лист плівки, який заводять у грунт лише натиском ноги на лопату без попереднього нарізування щілин. Моноліти підрубують знизу плоско відтягнутим ломом. У місцях її взяття заміряють висоту снігового покриву, а коли є витерта льодяна кірка, то її товщину заміряють снігомірною осикою і лінійкою з поділками. Моноліти зразу ж кладуть спеціальні ящики, які ретельно вкривають мішками або деталі, щоб запобігти пошкодженню рослин під час транспортування.

До кожного ящика  з монолітом додають етикетку, в якій зазначають дату відбору, назву  культури, сорту, номер сівозміни  та поля, попередник, висоту снігового  покриву, товщину льодяної кірки.

Розморожують моноліти поступово. Спочатку їх встановлюють у  приміщенні з температурою від  5 до 10 °С. Відталі моноліти переносять у світле приміщення з температурою 18—20^е. Рослини поливають водою кімнатної температури, не допускаючи пересихання або перезволоження грунту.

На 8—10-й день після встановлення монолітів у теплому приміщенні можна попередньо передбачити життєздатність рослин, а на 15—20-й день — визначити її остаточно. Для цього всі рослини обережно виймають з грунту, корінці їхні відмивають водою, після чого відокремлюють живі рослини (з відрослими листками та новими корінцями) і загиблі (без ознак відростання).

Стан посівів у зимовий  період визначають за кількістю загиблих рослин, обчислюючи цей показник так  само, як зрідженість посіву.

Водний метод дає можливість швидше одержати дані про стан -озимих, ніж монетний, і полягає він у відрощуванні рослин у воді.

Проби для відрощування за цим методом також вирубують із двох суміжних радів завдовжки 50 і завглибшки 8-10 см у трьох-чотирьох місцях поля. Потім їх разом з етикетками, на яких позначають ті самі дані, що й для монолітів, кладуть у ящики або кошики, утеплюють на час транспортування і доставляють у відносно тепле приміщення з температурою повітря 5—7 ₀С.

З грунту відталих проб вибирають  рослини, відмивають корінці водою, вибраковують пошкоджені під час вирубування, а в тих, що залишають, відрізають корінці на 3—4 см нижче вузла кущення і верхню частину листочків. Після цього рослини для відрощування розміщують по краях глибокої тарілки з таким розрахунком, щоб корінці та нижня частина вузла кущення були занурені у воду. У кожній тарілці розміщують одну пробу рослин. З одного поля беруть три— чотири проби.

Умови для відрощування рослин у воді (світло, тепло такі самі, як і для рослин, які відрощуються в монолітах воду в тарілках міняють через кожні два-три дні.

Визначити стан рослин можна  вже на 4—6-й, а в cyмнівних випадках — 7—8-й та 15-й день таким самим способом, як при монолітному методі.

Метод цукрового  розчину. Щоб терміново визначити стан посівів, рослини, відібрані й підготовлені вказаним вище способом, спочатку відрощують протягом 13—15 год у 2 %-му цукровому розчині (20 г цукру на 1 л води), після чого розчин замінюють водою. Життєздатність рослин визначают на четвертий—п'ятий день після початку відрощування.