Корисною для користувачів може  бути лише достовірна інформація. Достовірність досягається за відсутності суттєвих помилок та необ'єктивних (упереджених) суджень. Ступінь достовірності фінансової звітності оцінюється з допомогою аудиту.

      Щоб бути достовірною, інформація у фінансових звітах повинна бути також повною, зважаючи на її важливість для користувача  та витрати, пов'язані з отриманням цієї інформації. Тому фінансова звітність містить примітки, які надають інформацію про облікову політику підприємства та додаткові пояснення до окремих статей цих звітів. У примітках розкриваються важливі для користувачів фінансової звітності події, які відбулися після дати балансу, наприклад, оголошення дивідендів за акціями. За П(С)БО 6, непередбачені події та події після дати балансу поділяються на дві групи та коригують певні статті звітності або розкриваються у примітках (рис. 1).

      Метою П(С)БО 1 є також забезпечення зіставності  фінансової інформації, як наданої  одним підприємством за різні звітні періоди, так і різними підприємствами. За П(С)БО 1 зіставна інформація попередніх звітних періодів має бути розкрита в фінансовій звітності як в описовому, так і в цифровому вигляді, якщо вона необхідна для розуміння фінансових звітів за поточний період. 
 

        
 
 
 
 
 
 
 
 

Рис.1 Класифікація подій після дати балансу за П(С)БО 6. 

      Для досягнення якісних характеристик  інформації, яка міститься в фінансовій звітності, під час її формування дотримуються ряду принципів.

      1. Принцип автономності підприємства. Полягає в тому, що під час підготовки фінансової звітності кожне підприємство розглядається як юридична особа, що відокремлена від власників — фізичних осіб. Особисте майно та зобов'язання власників не повинні відображатись у фінансовій звітності підприємства. Тому в фінансовій звітності (зокрема, в балансі) передбачене відображення лише зобов'язань власників за внесками до капіталу та розподілу власникам (у вигляді відсотків, дивідендів, вилучення капіталу тощо).

      2. Принцип безперервності. Означає,  що підприємство не має ні наміру, ані потреби ліквідуватися або суттєво зменшувати масштаби своєї діяльності, і залишатиметься таким у подальшому (принаймні протягом наступного звітного періоду). За протилежних обставин, якщо події після дати балансу свідчать про наміри підприємства припинити свою діяльність або про неможливість її продовження, підприємство не може використовувати П(С)БО як основу для підготовки своїх фінансових звітів (п.18 П(С)БО 6).

      3. Принцип періодичності. Припускає  розподіл діяльності підприємства на певні періоди часу (звітні періоди) з метою складання фінансової звітності.

      За  П(С)БО 1 звітний період складає календарний  рік. Проте для новоствореного підприємства або для підприємства, яке ліквідується, тривалість звітного періоду може бути іншою (рис. 2).

      Передбачається  також складання проміжної звітності (квартальної та місячної) наростаючим  підсумком з початку року.

      4. Принцип історичної собівартості. Під час визначення оцінки  активів у балансі пріоритет  надається їх історичній собівартості, яка складається з витрат на їх виробництво або придбання. 

      5. Принцип нарахування. Полягає  в тому, що результати господарських  операцій визнаються, коли вони  відбуваються (а не тоді, коли  отримуються або сплачуються  грошові кошти), і відображаються в бухгалтерському обліку та фінансових звітах тих періодів, до яких вони відносяться. Завдяки цьому користувачі отримують інформацію не тільки про минулі операції, пов'язані з виплатою або отриманням грошових коштів, але й про зобов'язання сплатити грошові кошти в майбутньому та про ресурси, які мають надійти у майбутньому. Така інформація щодо минулих операцій є найбільш корисною для прийняття користувачами економічних рішень. 

        
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Рис. 2 Тривалість звітного періоду за П(С)БО 1 

      6. Принцип відповідності. Застосовується одночасно з принципом нарахування. За  цим принципом витрати визнаються у звіті про фінансові результати на основі прямого зв'язку між ними та отриманими доходами.

      7. Принцип послідовності. Щоб скласти  фінансову звітність, керівництво підприємства формує облікову політику, тобто обирає принципи, методи і процедури обліку таким чином, щоб достовірно відобразити фінансове положення і результати діяльності підприємства та забезпечити зіставність фінансових звітів. Надання користувачам інформації про політику бухгалтерського обліку, яку підприємство повинно використовувати постійно при складанні фінансових звітів, будь-яких змін у цій політиці та впливу таких змін на показники фінансових звітів є вимогою цього принципу. Дотримання цього принципу є передумовою зіставності фінансових звітів, адже користувачі отримують можливість визначати відмінні риси різних політик бухгалтерського обліку щодо схожих операцій та інших подій, які використовуються одним і тим же підприємством або різними підприємствами протягом певних звітних періодів. За П(С)БО 1 підприємство буде висвітлювати свою облікову політику у примітках, описуючи принципи оцінки та методи обліку щодо окремих статей звітності.

      8. Принцип обачності. Цілий ряд  господарських операцій, таких як погашення сумнівної дебіторської заборгованості, визначення можливого строку корисного використання основних засобів тощо, супроводжуються певною невизначеністю та потребують професійного судження. Тому при складанні фінансових звітів слід застосовувати даний принцип, щоб активи або дохід не були завищені, а зобов'язання чи витрати — занижені. Якщо запаси підприємства на момент їх отримання відображаються в обліку за історичною собівартістю (застосовується принцип історичної собівартості), то під час складання балансу вони переоцінюються за нижчою з оцінок — історичною собівартістю або чистою вартістю реалізації. Тут перевага надається принципу обачності.

      9. Принцип єдиного грошового вимірника  передбачає вимірювання та узагальнення  всіх операцій підприємства у його фінансовій звітності.

      Під час складання фінансової звітності  необхідно намагатися збалансувати усі перелічені принципи таким чином, щоб досягти якісних характеристик  фінансової звітності.

      В наступних розділах даної роботи детально викладається зміст, склад та порядок заповнення окремих частин фінансової звітності – стандартів бухгалтерського обліку та їх значення і роль у складанні комплексної рейтингової оцінки підприємств.

2. Призначення балансу  та його структура

      Баланс  — це звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов'язання і власний капітал.

      Зміст і форма балансу та загальні вимоги до визнання і розкриття його статей визначаються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 "Баланс", який затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. N 87. Форма балансу наведена у додатку 1.

      Норми цього Положення (стандарту) застосовуються до балансів підприємств, організацій  та інших юридичних осіб усіх форм власності, крім банків та бюджетних установ.

      Метою складання балансу є надання  користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на звітну дату.

      Як  і будь-яка форма фінансової звітності, баланс включає заголовок, основні  її елементи (класи) та підкласи. У заголовку наводиться назва підприємства, його організаційно-правова форма та місцезнаходження;  назва звіту;  дата, на яку складено звіт; валюта, в якій складено звіт та рівень її точності.

      Баланс  має чітко визначену структуру. Він складається з двох частин – активу та пасиву, які поділені на розділи, а розділи, у свою чергу, на статті.

      Активи  і зобов'язання не підлягають згортанню, за винятком випадків, передбачених окремими стандартами.

      Підсумок  активів балансу повинен дорівнювати сумі зобов'язань та власного капіталу.

2.1 Актив балансу.  Визначення, оцінка  та класифікація  активів

      Активи  — це ресурси, контрольовані підприємством  в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до збільшення економічних вигод у майбутньому.

      Нові  підходи до визначення і визнання активів базуються на Концептуальній основі складання та подання фінансових звітів, розробленій Комітетом з  Міжнародних стандартів бухгалтерського  обліку. Визначення активів містить  ряд нових понять:

      1. Виникнення у результаті минулих подій (тобто господарська операція чи інша подія, що забезпечує збільшення прав на вигоду або контроль над нею, вже відбулася).

      2. Здійснення контролю підприємством.  Такий контроль випливає з  права управління певними ресурсами. Це дає підприємству можливість контролювати майбутні вигоди, які очікується одержати від використання цих ресурсів.

      3. Майбутня економічна вигода, втілена  в активі, є потенціалом, що  сприяє надходженню, прямо або  непрямо, грошових коштів чи  їх еквівалентів на підприємство.

      Витрати на придбання та створення активу, які не відповідають зазначеним умовам, не можуть бути відображені в балансі  і включаються до складу витрат звітного періоду у звіті про фінансові  результати.

      Активи  мають визнаватись і відображатись в балансі у грошовому виразі з використанням певної бази оцінки, а саме:

      1. Історичної собівартості

      2. Поточної собівартості.

      3. Вартості реалізації.

      4. Теперішньої вартості.

      Основою оцінки, яка найчастіше приймається  підприємствами для складання фінансових звітів, є історична собівартість.

      З метою задоволення інформаційних  потреб широкого кола користувачів, баланс відображає фінансовий стан підприємства, надає загальну інформацію про його діяльність та ліквідність. Для кращого  сприйняття і розуміння даних фінансової звітності ця інформація структуризується певним чином. Розмежування поточних і непоточних активів і зобов'язань дає змогу визначити суму оборотного капіталу як різницю між поточними активами і поточними зобов'язаннями.

      Активи  нового балансу складаються з наступних розділів:

      - Необоротні активи 

      - Оборотні активи

      - Витрати майбутніх періодів

        Нова форма балансу зберігає порядок ліквідності статей, що традиційно склався в нашій країні. 

      Особливості оцінки та відображення у балансі необоротних активів.

      У статті "Нематеріальні активи" відображається вартість об'єктів, які  віднесені до складу нематеріальних активів згідно з відповідними положеннями (стандартами). У цій статті наводяться окремо первісна та залишкова вартість нематеріальних активів, а також нарахована у встановленому порядку сума зносу. Залишкова вартість визначається як різниця між первісною вартістю і сумою зносу. Нематеріальний актив — це немонетарний актив, який не має матеріальної форми, може бути ідентифікований (відокремлений від підприємства) та утримується підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в оренду іншим особам.

      У статті "Незавершене будівництво" показується вартість незавершеного  будівництва, що здійснюється для власних  потреб підприємства, а також авансові платежі для фінансування такого будівництва.

      У статті "Основні засоби" наводиться вартість власних та отриманих на умовах фінансового лізингу об'єктів і орендованих цілісних майнових комплексів, які віднесені до складу основних засобів згідно з відповідними положеннями (стандартами). У цій статті також наводиться вартість інших необоротних матеріальних активів.

      У цій статті наводяться окремо первісна (переоцінена) вартість, сума зносу  основних засобів та їх залишкова  вартість. До підсумку балансу включається  залишкова вартість, яка визначається як різниця між первісною (переоціненою) вартістю основних засобів і сумою їх зносу на дату балансу. Основні засоби — це матеріальні активи, які утримуються підприємством для використання у виробництві або постачанні товарів та наданні послуг, для здачі в оренду іншим особам або для адміністративних цілей; будуть використовуватися, як очікується, протягом більше одного періоду.

      Первісна  оцінка об'єкта основних засобів здійснюється за його собівартістю.