Методи оцінки вартості основних засобів

Міністерство освіти і науки України

Київський національний економічний університет

Кафедра маркетингу та реклами

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

з теми «Методи оцінки вартості основних засобів»

 

 

 

 

Роботу виконала:

Студентка 2 курсу 2 групи

 

 

 

 

 

Київ 2014

 

Методи оцінки вартості основних засобів

Основні засоби - матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Основні засоби оцінюють за сумою витрат на виготовлення, спорудження або придбання об'єктів, включаючи витрати на їх доставку та встановлення.

Для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікуються за такими групами:

1.Основні засоби

• Земельні ділянки.
• Капітальні витрати на поліпшення земель, не пов'язані з будівництвом.
• Будівлі, споруди та передавальні пристрої.
• Машини та обладнання.
• Транспортні засоби.
• Інструменти, прилади, інвентар (меблі).
• Тварини
• Багаторічні насадження.
• Інші основні засоби .

2. Інші необоротні матеріальні активи

• Бібліотечні фонди.
• Малоцінні необоротні матеріальні активи.
• Тимчасові (нетитульні) споруди.
• Природні ресурси.
• Інвентарна тара.
• Предмети прокату.
• Інші необоротні матеріальні активи.

Власник підприємства або потенційний інвестор отримує у разі потреби інформацію про вартість необоротних активів, у тому числі основних засобів, з балансу підприємства та приміток до фінансової звітності.

Формування та об'єктивність оцінки вартості основних засобів залежить від способу їх оцінки. Помилки при визначенні вартості основних засобів створюють неправдиве враження у власників підприємства стосовно величини їх основного капіталу, призводять до невірного нарахування суми амортизації, необ'єктивної оцінки стану основних засобів з використанням системи показників, а також недостовірної оцінки ефективності використання основних засобів підприємства. Наслідком цього може бути прийняття помилкових рішень щодо стратегії ведення бізнесу. Інтерес власника або менеджменту підприємства до проблем оцінки вартості основних засобів зумовлений потребою мати достовірну інформацію.

 

Розрізняють такі види визначення вартості основних засобів:

• первісна вартість;
• переоцінена вартість;
• ліквідаційна вартість;
• вартість, яка амортизується;
• справедлива вартість;
• залишкова вартість.

Первісна вартість - історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів. Придбані (створені) основні засоби зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю. Величина первісної вартості характеризує сукупні витрати підприємства на придбання об'єкта основних засобів. Саме ця вартість вважається поточною ринковою вартістю активу на момент його придбання. Вона не змінюється через якісь ринкові обставини, а залишається у фінансовій звітності постійною протягом усього строку корисного використання активу, доки не здійснюється переоцінка. Первісна вартість об’єкта основних засобів, переданого в обмін (або частковий обмін) на неподібний об’єкт, дорівнює справедливій вартості переданого об’єкта основних засобів, збільшеній (зменшеній) на суму грошових коштів чи їхніх еквівалентів, що була передана (отримана) під час обміну. На основі величини первісної вартості визначається вартість основних засобів, яка підлягає амортизації. Витрати на сплату відсотків за користування кредитом не включаються до первісної вартості основних засобів, придбаних (створених) повністю або частково за рахунок запозиченого капіталу.

Первісна вартість включає:

• суми, сплачені згідно з договором постачальнику (продавцю);
• суми, сплачені організаціям за здійснення робіт за договорами будівельного підряду та іншими договорами;
• суми, сплачені організаціям за інформаційні та консультаційні послуги, пов’язані з придбанням (створенням) основних засобів;
• реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, здійснені у зв’язку з придбанням (отриманням) прав на об’єкт основних засобів;
• сплачені мито, податки та інші платежі, пов’язані з придбанням (створенням) основних засобів, що не відшкодовуються підприємству;
• винагороди, сплачені посередницькій організації, через яку було придбано об’єкт основних засобів;
• витрати з страхування ризиків, пов’язаних із доставкою основних засобів;
• витрати на установку, монтаж, настройку та налагодження основних засобів;
• інші витрати, безпосередньо пов’язані з придбанням (створенням) основних засобів та приведенням їх у робочий стан.   

 

Приклад 1.

Підприємство придбало автомобіль, сплативши 50 тис. грн, в тому числі ПДВ - 8,3 тис. грн. Для визначення величини первісної вартості в практичній діяльності підприємства - платника ПДВ застосовується величина вартості автомобіля без ПДВ, яка становитиме:                                    50 - 8,3 = 41,7 тис. грн.

 

Залишкова вартість - вартість основних засобів з урахуванням ступеня їх спрацювання на певний момент часу. Визначається як різниця між повною первісною вартістю і нарахованим за фактичний період експлуатації основних засобів зносом (сумою амортизаційних відрахувань). За економічним змістом залишкова вартість характеризує величину невідшкодованої шляхом амортизації на певний момент часу вартості основних засобів і застосовується для оцінки (за умов відсутності інфляційних процесів в економічному середовищі) суми реальних необоротних активів підприємства, а також є їх поточною вартістю.

Переоцінена вартість - вартість необоротних активів після їх переоцінки. Переоцінена первісна вартість та сума зносу об'єкта основних засобів визначається множенням відповідно первісної вартості і суми зносу об'єкта основних засобів на індекс переоцінки. Індекс переоцінки визначається діленням справедливої вартості об'єкта, який переоцінюється, на його залишкову вартість.

Якщо залишкова вартість об'єкта основних засобів дорівнює нулю, то його переоцінена залишкова вартість визначається додаванням справедливої вартості цього об'єкта до його первісної (переоціненої) вартості без зміни суми зносу об'єкта. При цьому для таких об'єктів, що продовжують використовуватися, обов'язково визначається ліквідаційна вартість.

 

Приклад 2.

На 31 грудня 2006 р. первісна вартість легкового автомобіля становила 30 тис. грн, залишкова вартість - 10 тис. грн, а справедлива вартість на цю саму дату - 15 тис. грн. Визначте вартість автомобіля після проведеної відповідно до правил бухгалтерського обліку переоцінки.

1. Перевіряємо, як  відрізняється залишкова вартість  автомобіля від його справедливої вартості на 31 грудня 2003 р.:   ((10 - 15 ) : 15) × 100 = - 33,3 %.

Оскільки залишкова вартість автомобіля суттєво відрізняється від його справедливої вартості, підприємство може здійснити переоцінку.

2. Визначаємо  коефіцієнт переоцінки вартості  автомобіля: 15:10 = 1,5.

3. Обчислюємо  вартість автомобіля після переоцінки:

а) переоцінена (відновна) вартість становитиме:  30 + 1,5 = 45 тис. грн;

б) залишкова відновна вартість ( його справедлива вартості) = 15 тис. грн.

 

Ліквідаційну вартість складає сума коштів або вартість інших активів, яку банк очікує отримати від реалізації чи ліквідації необоротних активів після закінчення терміну їх корисного використання за вирахуванням витрат, пов’язаних із продажем або ліквідацією цих основних засобів.

Справедливою вартістю основних засобів(будівель, машин, устаткування та землі) у більшості випадків є їх ринкова вартість. Інформацію про неї можна отримати з прайс-листів посередників, відомостей заводів-виробників, безпосередньо на ринку, в агентствах нерухомості, у міському відділі цін тощо. Якщо даних про ринкову вартість немає, в обліковій процедурі оперують категорією відновлювальної вартості з вирахуванням суми зносу іш дні ту оцінювання. Такий підхід щодо справедливої вартості поширюється на решту об’єктів основних засобів.

Вартість, яка амортизується, - первісна або переоцінена вартість необоротних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості.

 

Приклад 3.

Візьмемо актив вартістю 21000 грн., ліквідаційною вартістю 1000 грн. та терміном використання 5 років. Ліквідаційна вартість – це вартість активу, при досягненні якої він повинен бути списаний. Вартість, що амортизується, розраховується виходячи з різниці між його первісною (початковою) та ліквідаційною вартістю.

Прямолінійний метод (або лінійний) – найбільш поширений метод, який використовується при обліку активів. Суть методу така:

1. Вартість активу  ділиться на термін його служби;

2. Отримана сума  вираховується із залишкової  вартості;

3. По досягненні  терміну служби, він списується  з балансу.

Таким чином, вартість активу, що амортизується, дорівнює 20000 грн. Річна сума амортизації – 20000 : 5=4000 грн. Місячна сума амортизації 4000 : 12=333,33 грн.

 

У світовій практиці при визначенні вартості об’єктів оцінки використовують три основні методи: метод капіталізації доходу; метод порівняння аналогів продажу та метод витрат.

Метод капіталізації доходу грунтується на принципі, що вартість має той об’єкт, який приносить прибуток. Названий метод враховує очікуваний прибуток, який приносить об’єкт, місце розташування, наявність під’їзних шляхів, віддаленість ринків збуту, переробних підприємств, іншу ринкову інфраструктуру. Він передбачає використання у розрахунках методів прямої капіталізації та дисконтування доходів. Він не часто використовується для сільськогосподарських підприємств, оскільки часто дуже важко дати оцінку потенційних можливостей кожного оцінюваного об’єкта.

Метод прямої капіталізації передбачає використання коефіцієнта, який характеризує зв’язок між середньою величиною доходу та вартістю підприємства.

Метод дисконтування доходів грунтується на перетворенні майбутніх доходів від експлуатації об’єкта у нинішню вартість. Для приведення майбутніх доходів від експлуатації об’єкта в нинішню вартість необхідно розрахувати ставку дисконту, оцінити характер дисконтування, вибрати адекватний його коефіцієнт.

Для розрахунку ставки дисконту використовують метод кумулятивної побудови, який грунтується на підсумовуванні безризикової ставки з преміями за всі види ризиків, що притаманні оцінюваному об’єкту.

Оскільки в Україні не сформований ринок сільськогосподарських виробничих будівельних об’єктів, а галузь сільськогосподарського виробництва збиткова і перебуває у глибокій кризі, метод капіталізації доходів практично не використовується.

Метод порівняння аналогів продажу грунтується на аналізі даних про фактичний продаж об’єктів, аналогічних об’єкту оцінки. Його суть полягає в тому, що покупець не заплатить за об’єкт більшу суму, ніж вартість відомого йому аналогічного об’єкта. Різновидами цього методу є способи оцінки на основі одиниці порівняння, використання регресивного аналізу з урахуванням поправок на основі співвідношення доходу і ціни продажу. Його застосування передбачає порівняння умов та дати продажу, місця розташування та характеристики об’єкта. Цей метод застосовується для оцінки транспортних засобів, сільськогосподарської техніки та обладнання.

Метод витрат грунтується на тому, що вартість об’єкта оцінки не перевищує витрат на заміну його новим. Крім того, враховується, що потенційний покупець не заплатить більше від мінімальної суми витрат на будівництво аналогічного за конструктивним рішенням та функціональним призначенням об’єкта. Основний результат експертної оцінки методом витрат – визначення відновної вартості об’єкта оцінки за вирахуванням зносу.

В Інституті аграрної економіки розроблені «Методичні рекомендації з експертної оцінки основних засобів в АПК». Згідно з ними оцінка нерухомості здійснюється на базі використання методу витрат, а машин, устаткування, транспорту, продуктивної і робочої худоби – методу порівняння аналогів продажу.

Вартість будівель і споруд розраховують за укрупненими показниками вартості окремих конструкцій та елементів (фундаменту, каркаса, стін, перекриттів, покрівлі, прорізів, підлоги, оздоблення тощо)і їх загальних розмірів стосовно кожного будівельного об’єкта. Фізичний знос приміщень визначають стосовно кожного інвентарного об’єкта, виходячи з діючих норм амортизації та його фізичного стану.