Призначення і специфічні ознаки сфер та ланок фінансової системи

Національна академія статистики, обліку та аудиту

Держкомстату України

 

Кафедра фінансів

 

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліні «Фінанси»

Варіант № 4

 

 

 

 

 

 

Виконав студент

1234 групи    3 курсу

Заочного відділення

Білецька Т.Г.

 

Роботу перевірив:

П.І.Б. викладача  Брус С.І.

 

 

Київ 2013

План

1. Сфера та ланки фінансової системи.
2. Класифікація фінансових ресурсив підприємств.Особливості формування фінансів різних форм  власності.
3. Бюджетний процес в Україні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Сфера та ланки фінансової системи. 
Кожна сфера і ланка фінансової системи має відповідне призначення і 
специфічні ознаки. 
Фінанси суб’єктів господарювання призначені для забезпечення діяльності підприємств. Вони є основою всієї фінансової системи, оскільки саме тут створюється ВВП який є об’єктом фінансових відносин. 
Обмінно-розподільні відносини, що характеризують фінанси підприємств, поділяються на дві групи — внутрішні й зовнішні. Внутрішні відносини характеризують грошові потоки на підприємстві й відображають процеси формування, розподілу і перерозподілу його доходів. Зовнішні відносини характеризують зв’язки з іншими підприємствами та сферами і ланками фінансової системи. Вони поділяються на вхідні та вихідні грошові потоки. 
Діяльність суб’єктів господарювання залежить від забезпеченості 
фінансовими ресурсами. Можливості їх нарощення визначаються величиною отриманих доходів та рівнем їх вилучення і надходження через систему зовнішніх фінансових відносин. 
Мета господарської діяльності — виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг. 
Мета фінансової діяльності — отримання прибутку. 
Фінансова діяльність суб’єктів господарювання регулюється: 
законодавчо — в частині взаємовідносин з державою;  
на підставі угод — з іншими суб’єктами, в основі яких лежать інтереси 
підприємства; 
статутними документами — внутрішні відносини. 
Внутрішні фінансові відносини можуть мати фондовий чи канальний 
характер. Фондовий характер означає, що спочатку відбувається 
концентрація фінансових ресурсів у фондах грошових коштів, а потім їх використання згідно з призначенням фонду. При цьому виділення фондів може мати частковий характер, коли окремо ведеться їх облік, і повний,коли вони концентруються на окремих рахунках у банку. У разі канального характеру фінансових відносин використання коштів відбувається за певними напрямами з одного рахунку згідно з потребами підприємства. 
Страхування являє собою відособлену ланку фінансової системи, яка 
відображає відносини з приводу формування і використання колективних страхових фондів. З одного боку, страхування забезпечується через страхові компанії, які є звичайними суб’єктами підприємництва, тобто їх діяльність належить до рівня мікроекономіки. З іншого боку, створювані фонди відображають перерозподіл фінансових ресурсів між окремими суб’єктами страхування і таким чином мають ознаки належності до макрорівня. При цьому колективні страхові фонди можуть створюватись і державними страховими компаніями. У цьому випадку вони належатимуть до системи державних фінансів. 
Державні фінанси відображають суспільну централізацію доходів та 
підприємницьку діяльність держави. Це основна сфера перерозподілу ВВП, і тому всі суб’єкти розподільних відносин заінтересовані в її 
оптимальності. Оптимальність означає, що рівень централізації повинен як забезпечувати державу достатніми коштами, так і не підривати фінансової бази суб’єктів господарювання. 
Державні фінанси включають централізовані ланки — бюджет, фонди 
цільового призначення і державний кредит, а також децентралізовані —фінанси суб’єктів господарювання у державному секторі. 
Фінансові відносини у сфері централізованих державних фінансів мають фондовий характер і поділяються на два напрями: мобілізація коштів державою та їх виділення. Мобілізація коштів здійснюється за допомогою податків, платежів, відрахувань, внесків і зборів, які надходять до бюджету, та фондів цільового призначення. Виділення коштів здійснюється у формі інвестицій, дотацій і субсидій, кредитів, кошторисного фінансування, державних пенсій і допомог, відшкодування витрат. 
Взаємовідносини з бюджетом та фондами цільового призначення регулюються на законодавчій основі.  
Бюджет держави — це основний фонд грошових коштів і визначальна ланка державних фінансів. Він призначений для фінансового забезпечення виконання державою її функцій: управління суспільством, оборони країни, економічної та соціальної сфери. Через бюджет регулюється діяльність усіх сфер і ланок фінансової системи, тобто з позицій управління фінансами це визначальна ланка, яка спрямовує в заданому напрямі розвиток суспільства. 
Фонди цільового призначення являють собою централізацію коштів для вирішення конкретних завдань і проблем. Їх характерною ознакою є чітко визначені джерела формування і напрями використання. Створення таких фондів визначається конкретними потребами, тому їх склад досить різноманітний у різних країнах і в різні часи. Серед них виділяються такі, котрі мають стабільний характер, наприклад пенсійні фонди і фонди зайнятості, а також ті, що відбивають відносно тимчасові потреби.  
Державний кредит відображає відносини, при яких держава виступає 
позичальником або гарантом за позичками юридичних осіб даної країни. 
Кредиторами можуть бути юридичні й фізичні особи даної та інших країни, у ряди інших країн, міжнародні організації та фінансові інституції. 
Мобілізовані державою кошти спрямовуються на покриття бюджетного дефіциту або в окремий фонд, призначений для інвестицій при випуску цільових позик. 
Фінанси державного сектора економіки включають ті самі відносини, що й фінанси будь-якого суб’єкта господарювання, оскільки характер і напрями господарської і фінансової діяльності не залежать від форми власності. 
В одночас фінансові ресурси й отримані доходи цих підприємств належать держави, а їх фінансова діяльність регламентується державою як напідставі законів, так і у формі державного управління. 
Міжнародні фінанси відображають відносини, що складаються на рівні 
світового господарства і характеризують діяльність на цьому рівні як 
національних суб’єктів господарювання і держави, так і міжнародних 
організацій та фінансових інституцій. 
Проблеми, пов’язані з функціонуванням валютного ринку, на якому 
здійснюються операції купівлі-продажу валют, досить складні, оскільки встановлений на ньому курс валют не завжди збігається з економічними реаліями. Відхилення курсу валют від цих реалій, також, як і відхилення цін товарів і послуг від їх вартості, нагадує коливання маятника. 
Усунути ці коливання практично неможливо. Ураховуючи це, а також значні технічні труднощі, що виникають при міжнародних розрахунках, у межах Європейського союзу реалізується проект переходу до єдиної валюти - євро. 
Фінанси міжнародних політичних, економічних, гуманітарних та інших 
організацій характеризують формування і використання доходів цих 
організацій. Суб’єкти і характер цих взаємовідносин визначаються 
статутом тієї чи іншої організації. Наприклад, усі країни — члени ООН 
сплачують членські внески до бюджету цієї політичної організації. Кошти з бюджету ООН використовуються на утримання її органів, на фінансування міжнародних програм і проведення різних заходів. Міжнародні організації також можуть надавати фінансову допомогу окремим країнам. Отже, через цю ланку міжнародних фінансів здійснюється міжнародний перерозподіл доходів. 
Міжнародні фінансові інституції є своєрідною надбудовою надсукупністю національних фінансових систем. Вони характеризують зародження єдиної фінансової системи світового співтовариства. Нині ці інституції виконують здебільшого функції надання фінансової допомоги у формі кредитів тим країнам, що її потребують. До їх складу входять: 
— Міжнародний валютний фонд; 
— група Світового банку; 
— Європейський банк реконструкції та розвитку; 
— Африканський банк розвитку; 
— Азіатський банк розвитку;  
— Міжамериканський банк розвитку. 
Фінансовий ринок є важливою складовою фінансової та економічної систем. 
З одного боку, це елемент насамперед фінансової системи, який займає в ній особливе місце. По-перше, він являє собою своєрідну надбудову, через яку координується діяльність усієї фінансової системи. По-друге, це сполучна сфера, через яку здійснюється рух фінансових ресурсів. Тобто, якщо фінанси суб’єктів господарювання виконують роль двигуна, а державні фінанси — функції системи керування, то фінансовий ринок можна порівняти з трансмісією. Образно кажучи, це кровоносна система, яка живить весь фінансовий організм. З іншого боку, фінансовий ринок поряд з ринками праці, товарів та послуг, засобів виробництва і технологій, духовних благ є надзвичайно важливою складовою ринкової економіки, її визначальним елементом, без якого не може працювати весь механізм. Усе поченається з фінансового забезпечення діяльності суб’єктів господарювання. 
Сутність відносин у сфері фінансового ринку полягає в купівлі-продажу фінансових ресурсів. Їх ціною є плата за користування ресурсами, насамперед у вигляді процента. 
Фінансовий ринок поділяється на дві ланки: ринок грошей і ринок 
капіталів. 
Ринок грошей — це сфера, де можна їх купити. Його функціонування 
забезпечується насамперед кредитною системою - сукупністю кредитних установ, які здійснюють концентрацію тимчасово вільних грошових коштів та їх надання в кредит. Кредитна система складається з двох частин: банківської системи і небанківських кредитних установ (кредитні спілки, ломбарди, каси взаємодопомоги та ін.) 
Банківська система є ядром кредитної системи. Вона складається з двох 
рівнів: центральний банк та комерційні банки. Центральний банк здійснює емісію грошей, організовує грошовий обіг, керує діяльністю  всієї банківської системи, виконуючи роль банку банків. Комерційні банки виконують функції мобілізації ресурсів, кредитування і проведення розрахунків. Вони можуть бути універсальними (які виконують усі операціїдля всіх галузей) і спеціалізованими (на певних операціях та галузях). 
Ринок капіталів — це сфера торгівлі не тільки грошима, а й правом 
власності. Інструментом ринку капіталів є спеціальні цінні папери — 
акції. Крім того, до ринку капіталів належать середньо- та довгострокові кредитні зобов’язання. Акції та інші цінні папери, що не дають прававласності, у тому числі ті, що випускаються державою, формують ринок цінних паперів. За його допомогою здійснюється швидкий і ефективний перерозподіл ресурсів між окремими суб’єктами господарювання, галузями, регіонами і країнами. При чому на  відміну від сфери державних фінансів, насамперед бюджету держави, де подібний перерозподіл має певні ознаки суб’єктивізму, перерозподіл через ринок цінних паперів завжди має об’єктивний характер, оскільки визначається критеріями ефективності  використання фінансових ресурсів. 

Класифікація фінансових ресурсів підприємств. Особливості формування фінансів підприємств різних форм власності. Фінансові ресурси підприємства - це кошти, що перебувають в розпорядженні підприємств і призначені для виконання ними певних фінансових зобов'язань. Фінансові ресурси підприємств формуються за рахунок внутрішніх (статутний капітал, амортизаційні відрахування, валовий дохід і прибуток) і зовнішніх (отримані кредити; пайові й інші внески; кошти, мобілізовані на фінансовому ринку) джерел. Складовими фінансових ресурсів підприємств є: - статутний фонд (капітал); - додатково вкладений капітал; - резервний капітал; - централізовані кошти для фінансування капітальних вкладень;. - нерозподілений прибуток; - амортизаційні відрахування; - забезпечення поточних витрат і платежів; - кредити банків; - відстрочені податкові зобов'язання; - кредиторська заборгованість усіх видів. Фінансові ресурси підприємств класифікують за основними ознаками: - за джерелами формування; - за етапами формування; - за використанням; - за формою реалізації. Основними джерелами формування фінансових ресурсів є власні та залучені кошти: 1. Під час формування статутного капіталу: - внески засновників у статутний капітал. 2. За рахунок власних  фінансових ресурсів: - доходи: - валовий і чистий дохід, прибуток від основної діяльності; - прибуток від іншої операційної діяльності; - прибуток від фінансових операцій; - прибуток від додаткової діяльності і надзвичайних ситуацій; - надходження: - амортизаційні відрахування; - цільові надходження; - стійкі пасиви; - цільові внески членів трудового колективу; - інші види надходжень (спонсорська допомога). 3. Шляхом мобілізації  на фінансовому ринку: - надходження коштів відемісіїакцій, облігацій і інших видів цінних паперів; - кредитні інвестиції. 4. У порядку розподілу  коштів? - фінансові ресурси, отримані від галузевих структур, концернів і асоціацій; - страхові відрахування; - бюджетні субсидії. Класифікацію фінансових ресурсів за джерелами формування подано на рис. 1.   Рис. 1. Класифікація фінансових ресурсів за джерелами фінансування. Однією найважливіших  задач фінансової служби підприємств  є пошук ефективних джерел формування фінансових ресурсів, оптимізація їх структури та напрямів інвестування.     Фінансова діяльність підприємств Під організацією фінансів підприємств розуміють форми, методи формування і використання фінансових ресурсів, контроль за їх кругообігом  за для досягненням економічних  цілей підприємств.      Організація  фінансів підприємств за умов  ринкової економіки ґрунтується  на принципах саморегулювання,  самоокупності та самофінансування, рис. 2.                         Рис. 2. Принципи організації фінансів підприємств   Основний метод  фінансової діяльності-комерційний  розрахунок. Це метод ведення господарювання шляхом постійного порівняння (у грошовому вираженні) витрат і результатів діяльності. При ньому фінансова діяльність будується за такою схемою, рис. 3.:       Рис. 3. Фінансова діяльність підприємства за комерційним рахунком. Комерційний розрахунок передбачає, що фінансові відносини регламентуються  державою в основному економічними методами за допомогою важелів відповідної  податкової, амортизаційної, валютної, протекціоністської політики.                                          На організацію фінансів впливають організаційно-правові форми господарювання, сфера і характер діяльності підприємств, що виявляється в процесі формування капіталу, розподілу прибутку, утворення грошових фондів, взаємовідносини з бюджетом. Організація фінансів підприємства відображає галузеві особливості, специфіку виробництва, рівень його технічного забезпечення і рівень технологічних процесів, склад і структуру виробничих витрат, вплив природно-кліматичних факторів на виробництво. Управління фінансами  підприємств включає: - визначення потреби і джерел фінансових ресурсів, що повинні забезпечити процес виробництва і реалізації продукції; - визначення потреби в оборотних коштах; - фінансове забезпечення капіталовкладень на технічне переозброєння, реконструкцію, розширення виробництва; - забезпечення формування і розподілу виторгу від реалізації продукції для відновлення оборотних коштів, формування амортизаційного фонду, валового і чистого доходу; - формування, розподіл і використання прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства. Фінансовий механізм підприємства - це система керування фінансами, призначена для організації взаємодії фінансових відносин і грошових фондів з метою оптимізації їхнього впливу на кінцеві результати його діяльності. Фінансовий механізм підприємства - сукупність форм і методів формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення фінансування діяльності підприємств, рис.4. - планування; 1) дохід; 1) закони України; - прогнозування; 2) прибуток 2) постанови ВР; - інвестування; 3) ціна 3) укази Президента України; - кредитування; 4) відсотки 4) статутні документи; -податкування; 5) ставки податку 5) інструкції; - самофінансування; 6)ставка дисконту 6) норми; - система розрахунків; 7) звіти бухгалтерські; 8) статистичні дані; - матеріальне стимулювання; 7) ліміти; - страхування; 8) амортизаційні відрахування; - оренда; 9) форми розрахунків; - лізинг; 10) види кредитів; - факторинг; 11) фінансові санкції; - взаємини з засновниками, 12) пені.           Рис. 4. Фінансовий механізм підприємства

3. Бюджетний процес в Україні.

Бюджетний процес - це регламентована законом діяльність органів влади та управління із складання, розгляду, затвердження та виконання бюджету. У сучасній економічній літературі існує єдина точка зору щодо визначення змісту бюджетного процесу -- це процес складання, розгляду, затвердження і виконання бюджетів усіх рівнів. Визначення бюджетного процесу в українському законодавстві дається більш розширеним, оскільки процедура бюджетного процесу починається зі складання бюджету і закінчується затвердженням звітів про їх виконання. Усі стадії бюджетного процесу повторюються систематично, щорічно. В цьому втілюється принцип щорічності бюджету. Бюджет складається і затверджується на рік, який має назву бюджетного року, або бюджетного періоду. В Україні він співпадає з календарним роком: з 1 січня по 31 грудня. У Франції, Бельгії, Швейцарії бюджетний рік також співпадає з календарним. Але слід зазначити, що не у всіх країнах цей період співпадає з початком року. Так, у Великобританії, Канаді, Японії він починається з 1 квітня, в Італії -- з 1 липня, в США -- з 1 жовтня.

Перші три стадії в структурі  бюджетного процесу, а саме: складання, розгляд і затвердження складають бюджетне планування.Бюджетне планування являє собою комплекс організаційно-технічних, методичних і методологічних заходів із визначення доходів і видатків бюджетів в ході їх складання, розгляду та затвердження. Бюджетне планування базується на наступних завданнях, які стоять перед органами, наякі покладена функція складання проекту бюджету:- визначення реальної величини доходів, які необхідно мобілізувати в наступному бюджетному періоді;

- обґрунтованість і визначення  розмірів бюджетних видатків за кожним напрямком;- збалансування бюджету.

Бюджетний кодекс визначає чотири стадії бюджетного процесу:

1. складання проектів бюджету;
2. розгляд та прийняття закону про Державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети;
3. виконання бюджету, в тому числі у разі необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети;
4. підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього.

Ефективний бюджетний  процес - це значно більше, ніж підготовка юридичного документа, що асигнує фонди коштів за групами статей. Ефективне складання бюджету є загально визначеним процесом, який має політичний, управлінський, плановий, комунікаційний і фінансовий виміри.Ефективний бюджетний процес:

• включає довгострокову перспективу,
• - встановлює зв'язок із загальними організаційними цілями,
• зосереджує бюджетні рішення на результатах і наслідках,
• включає і заохочує ефективне спілкування із зацікавленими особами, надає стимули керівництву. Ці основні риси складання бюджету вказують на те, що бюджетний процес є не просто вправою на збалансування доходів і видатків одного року, але стратегічною дією, яка охоплює багаторічний та оперативний фінансовий план з розподілу ресурсів відповідно до визначених цілей. Ефективний бюджетний процес виходить за межі традиційної концепції постатейного контролю видатків, даючи стимули і гнучкість головним розпорядникам коштів.

Учасники бюджетного процесу визначені Бюджетним кодексом, де передбачені їх функції, повноваження та відповідальність. Окремі повноваження учасників бюджетного процесу визначені Конституцією України та іншими правовими актами.

Розглянемо найбільш вагомі повноваження основних учасників бюджетного процесу.

Президент України: підписує Закон Про Державний бюджет України на відповідний бюджетний рік. Уразі незгоди із Законом про Державний бюджет, прийнятий Верховною Радою, накладає вето. Вносить в установленому чинним законодавством порядкузміни та доповнення до державного бюджету. Вносить на розгляд Верховної Ради законопроекти, у тому числі в першочерговому порядку, які стосуються бюджетного процесу. Видає укази, які можуть регулювати окремі поточні питання,що стосуються бюджетного процесу.

Верховна Рада України: розробляє пропозиції до проекту Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період з конкретних макроекономічних показників, визначених у Бюджетному кодексі.

Приймає постанову про  схвалення або взяття довідома Основних напрямів бюджетної політики. Розглядає проект бюджету в трьох читаннях.Ухвалює Закон про Державний бюджет України. Вносить зміни і доповнення в Закон про Державний бюджет України. Розглядає та приймає рішення щодо звіту про виконання Закону про Державний бюджет України. Комітет Верховної Ради з питань бюджету: бере участь практично в усіх стадіях бюджетного процесу, а саме:                                                               

- розглядає і вносить пропозиції стосовно основних напрямів бюджетної політики;                                                                                                                    -бере участь у підготовці, розгляді, уточненні, узагальненні пропозицій, доповіданні на всіх трьох читаннях проекту Закону про Державний бюджет при його проходженні у Верховній Раді;                                                                - розглядає звіт про проведені таємні видатки;                                                      - розглядає ситуації, пов'язані із перевиконанням дохідної частини Державного бюджету;                                                                                                   - готує співдоповідь, з якою виступає Голова комітету, про виконання Державного бюджету України.

Рахункова палата: здійснює зовнішній контроль та аудит фінансової та господарської діяльності бюджетних установ у частині контролю за використанням коштів Державного бюджету. Після закінчення бюджетного року готує висновки щодо використання коштів Державного бюджету. Здійснює контроль за проведенням таємних видатків. Готує співдоповідь про виконання Державного бюджету, з якою виступає Голова Рахункової палати.

Кабінет Міністрів  України: подає на розгляд Верховної Ради проект Основних напрямів бюджетної політики. Розробляє проект Закону про Державний бюджет. Доопрацьовує проект Закону про Державний бюджет України після першого та другого читання у Верховній Раді. Приймає рішення про виділення коштів із резервного фонду Державного бюджету. Забезпечує виконання Державного бюджету України. Подає річний звіт про виконання Державного бюджету Верховній Раді. Доводить до відома Ради міністрів АРК, місцевих державних адміністрацій та виконавчих органів відповідних рад положення та показники міжбюджетних відносин (обсяги міжбюджетних трансфертів, текстові статті).

Міністерство  фінансів: погоджує єдині правила бухгалтерського обліку всіх фінансових операцій, активів і фінансових зобов'язань. Розробляє і доводить до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції щодо підготовки бюджетних запитів. Проводить аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів на будь-якій стадії бюджетного процесу. Визначає основні організаційно-методичні засади бюджетного планування, які використовуються для підготовки бюджетних запитів, і розробляє пропозиції щодо проекту Державного бюджету. У період підготовки пропозицій до проекту Державного бюджету розглядає та вживає заходів щодо усунення розбіжностей з головними розпорядниками бюджетних коштів. Подає проект Закону про Державний бюджет України на розгляд Кабінету Міністрів України. Допрацьовує проект Державного бюджету після першого та другого читання у Верховній Раді України. Здійснює загальну організацію та управління виконанням Державного бюджету України, координує діяльність учасників бюджетного процесу. Міністерство в особі Міністра фінансів затверджує та контролює розпис, за яким виконується Державний бюджет України. Здійснює прогнозування та аналіз доходів бюджету протягом поточного бюджетного року. Установлює факт перевиконання дохідної частини бюджету. При суттєвому невиконанні (більш ніж: 15 %) доходів бюджету готує пропозиції про внесення змін до Закону про Державний бюджет. Здійснює контроль (разом з Рахунковою палатою) за проведенням таємних видатків. Доводить до відома Ради міністрів АРК, місцевих державних адміністрацій та виконавчих органів відповідних рад особливості складання розрахунків до проектів бюджетів на наступний бюджетний період. Забезпечує опублікування проекту Закону про Державний бюджет, даних про виконання Закону по кварталах і за підсумками року, показників зведеного бюджету, іншої відкритої інформації про виконання Державного бюджету.