Система організації безготівкових розрахунків

Розрахункові документи, складені підприємцями без створення юридичної особи, підписуються однією відповідальною особою, зразок підпису якої зазначений в картці зразків підписів та відбитка печатки (за наявності печатки).

Розрахункові документи від фізичних осіб приймаються банком до виконання за підписом такої фізичної особи, що відповідає зразку вміщеного в картку рахунка.

Розрахунки за документами, що надійшли до банку платника протягом операційного дня, виконуються банком того ж дня, а розрахункові документи, які надійшли після операційного дня, банк виконує наступного дня.

Банк одержувача зобов'язаний зараховувати кошти на рахунки клієнтів не пізніше наступного дня після отримання інформації від розрахункової палати.

Інструкція №22 встановлює правила використання під час здійснення розрахункових операцій таких видів платіжних інструментів:

• меморіального ордера;
• платіжного доручення;
• платіжної вимоги-доручення;
• платіжної вимоги;
• розрахункового чека;
• акредитива.

Отже, коротко розглянемо кожен із видів платіжних інструментів, відповідно до Інструкції №22.

Платіжне доручення.

Найпоширенішою в господарському обороті є форма розрахунків із застосуванням платіжних доручень.

Платіжне доручення - розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача [2].

Розрахунки із застосуванням платіжних доручень можуть здійснюватись:

• за фактично одержані товарно-матеріальні цінності (виконані роботи, надані послуги);
• в порядку попередньої плати;
• для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств;
• для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії, грошові доходи тощо) на їх рахунки, відкриті в установах банків;
• в інших випадках за згодою сторін.

Платіжні доручення приймаються банками до виконання протягом 10 календарних днів з дня виписки, не враховуючи день виписки.

Банки приймають до виконання доручення від платників тільки в межах наявних коштів на їх рахунках.

Платіжні доручення на перерахування з основних рахунків підприємств до бюджетів та державних цільових фондів сум податків і зборів, неподаткових платежів, пені, штрафів та інших санкцій, передбачених законодавством, приймаються банками незалежно від наявності коштів на цих рахунках.

У разі відсутності коштів на основному рахунку платника такі доручення обліковуються банком на позабалансовому рахунку.

При цьому платник зобов'язаний протягом трьох робочих днів надати доручення на перерахування залишків коштів з інших поточних рахунків на основний рахунок для забезпечення погашення заборгованості.

У разі недостатності коштів на основному рахунку підприємства для виконання таких доручень здійснюється їх часткова оплата, яка оформлюється меморіальним ордером [4].

Платіжна вимога-доручення.

Платіжна вимога — доручення є комбінованим розрахунковим документом, який складається з двох частин:

• верхня — вимога постачальника (одержувача коштів) безпосередньо до покупця (платника) сплатити вартість поставленої йому за договором продукції (робіт, послуг):
• нижня — доручення платника своєму банку перерахувати з його рахунка суму, яка проставлена в рядку «Сума до оплати літерами».

Платіжні вимоги — доручення приймаються банками протягом двадцяти календарних днів з дня виписки [2].

Строк, протягом якого платник повинен подати в свій банк акцептовані платіжні вимоги-доручення, визначається самостійно сторонами в угоді і банком не контролюється. У договорі може бути передбачена відповідальність платника за невчасне подання в банк для оплати платіжної вимоги-доручення.

Банк приймає до сплати платіжну вимогу-доручення в сумі, яка може бути сплачена за наявними коштами на рахунку платника. При відсутності достатніх коштів на рахунку платника платіжна вимога-доручення повертається без виконання.

У разі відмови платника сплатити вимогу-доручення він повідомляє про мотиви відмови безпосередньо одержувачеві коштів у порядку і строки, зазначені в договорі [4].

Порядок сплати, строки проходження документів між покупцем і платником визначаються сторонами господарських відносин у своїх договорах. Банк не втручається в цей процес. Це вигідно для банка, бо він виконує тільки доручення свого клієнта. Якщо платнику необхідно зробити платіж терміново, він на документі робить помітку - телеграфом. Оскільки витрати сплачуються клієнтом, банк без заперечень виконує його доручення.

На мою думку, саме ця правова форма розрахунків найнадійніша для підприємницьких стосунків і одночасно для банку. Справа не в тому, що бланк, розроблений банком складається з двох частин, а тому, що виписана вимога на оплату не подається в банк попередньо, бо це забирає час, а подається безпосередньо платнику-покупцеві. Банківські правила рекомендують для прискорення доставки вимог-доручень платникам передавати їх у комплекті розрахункових та розвантажувальних документів за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, передбачені договором.

Позитивним моментом даної форми безготівкових розрахунків є те, що при використанні вимог-доручень підвищується відповідальність суб’єктів розрахункових відносин за організацію розрахунків у зв’язку з тим, що розрахункові документи пересилаються постачальником платника, обминаючи банк. Проте, незважаючи на переваги розрахунків платіжними вимогами-дорученнями, ця форма безготівкових розрахунків є мало поширеною.

Недоліком розрахунків за допомогою платіжних вимог-доручень є відсутність гарантії платежу. Невчасна оплата рахунків платниками, відмови від акцепту сповільнює рух грошових коштів [5].

Розрахункові чеки.

З метою скорочення обсягів розрахунків готівкою в безготівкових розрахунках за отримані товари, виконані роботи та надані послуги можуть застосовуватись розрахункові чеки.

Розрахунковий чек - це документ, який містить письмове розпорядження власника чека (чекодавця) установі банку (банку-емітенту), яка веде його рахунок, сплатити чекодержателю зазначену в чеку суму коштів [2].

Чекодавець - юридична або фізична особа, яка здійснює платіж за допомогою чека та підписує його.

Чекодержатель - юридична або фізична особа, яка є одержувачем коштів за чеком.

Банк-емітент - банк, що видає чекову книжку (розрахунковий чек) підприємству або фізичній особі.

Чекова книжка видається строком на один рік. Строк дії розрахункового чека, який видається для разового розрахунку фізичній особі,—три місяці.

Чек заповнюється від руки (кульковою ручкою, чорнилом) або з використанням технічних засобів.

В Україні використовується строго фінансова уніфікована форма розрахункового чека. Бланки чеків брошуруються в спеціальні чекові книжки. Чекові книжки (розрахункові чеки) виготовляються на спеціальному папері на банкнотній фабриці НБУ за зразком, затвердженим НБУ. Чекові книжки брошуруються по 10, 20 та 25 аркушів.

З дозволу НБУ чекові книжки (розрахункові чеки) можуть бути виготовленні комерційними банками самостійно з дотриманням усіх обов’язкових вимог і мати фірмову позначку банку.

На чеках не допускається виправлень та використання факсиміле замість підпису [4].

У чеку мають бути заповнені всі реквізити. Чек, в якому відсутній будь-який із реквізитів, вважається недійсним і повертається банку чекодавця без виконання.

Виписуючи чек, чекодавець переносить залишок ліміту з корінця попереднього чека на корінець виписаного чека і виводить новий залишок ліміту.

Чекодержатель здає в банк чеки разом з трьома примірниками реєстрів, якщо рахунки чекодавця і чекодержателя знаходяться в одній установі банку, і в чотирьох примірниках — на кожну установу банку окремо, якщо рахунки чекодавця і чекодержателя ведуться в різних банках.

Акредитив.

Акредитив — це форма розрахунків, при якій банк-емітент за дорученням свого клієнта зобов'язаний виконати платіж третій особі за поставлені товари (роботи, послуги) або надати повноваження іншому (виконавчому) банку здійснити цей платіж [2].

В акредитивній формі розрахунків беруть участь:

· заявник акредитива — платник, що звернувся до банку, що його обслуговує, для відкриття акредитива;

· банк-емітент — банк платника, що відкриває акредитив своєму клієнту;

· виконуючий банк, що здійснює платіж за акредитивом;

· бенефіціар — юридична особа, на користь якої виставлений акредитив.

Умови та порядок проведення акредитивної форми розрахунків визначаються договором між бенефіціаром і заявником акредитива.

Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:

а) покритий — акредитив, для здійснення платежів при якому завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку емітента або виконавчому банку;

б) непокритий — акредитив, оплата за яким у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.

Акредитиви поділяються на відкличні та безвідкличні. На кожному акредитиві має бути зазначено, відкличний він чи безвідкличний. Якщо такого позначення немає, акредитив вважається безвідкличним [2].

Відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком-емітентом без попереднього погодження з бенефіціаром (наприклад, у разі недотримання умов договору, відмови в гарантуванні платежу).

Усі розпорядження про зміну умов відкличного акредитива заявник передає бенефіціару тільки через банк-емітент який повідомляє про це виконавчий банк, а останній — бенефіцара.

Виконавчий банк не має права приймати розпорядження безпосередньо від заявника акредитива.

Виконавчий банк зобов'язаний оплатити документи, які відповідають умовам акредитива, виставлені бенефіціаром і прийняті виконавчим банком, до отримання останнім повідомлення про зміни або анулювання акредитива.

Безвідкличний акредитив — це акредитив, який може бути змінений або анульований тільки за згодою бенефіціара, на користь якого він був відкритий.

Платіжна вимога.

Платіжна вимога — це письмове доручення одержувача грошей своєму банку стягнути (інкасувати) вказану суму коштів з платника (боржника) і зарахувати на його рахунок. Зараз ця форма розрахунків застосовується рідко — лише у випадках безспірного стягнення та списання коштів без згоди (акцепту) з рахунків їх власників.

Платіжні вимоги оплачуються банком негайно, якщо основний рахунок платника і рахунок стягувача ведуться в одній установі банку і на цьому рахунку платника є достатня сума коштів. Якщо рахунки ведуться в різних установах банків, то платіж здійснюється по каналах міжбанківських розрахунків. За відсутності чи недостатності коштів на основному рахунку платника банк приймає вимогу до виконання, залучаючи для її оплати кошти з додаткових рахунків платника. Для цього банк не пізніше наступного дня мусить повідомити платника про необхідність перерахування коштів з додаткових рахунків на основний для оплати платіжних вимог до основного рахунку або про оплату їх безпосередньо з додаткового рахунку.

Стягувачами можуть бути:

• державні податкові органи;
• державні виконавці та підприємства, що здійснюють примусове списання коштів на підставі визнаних претензій.

Примусове списання (стягнення) коштів з рахунків платників дозволяється лише у випадках та на підставі виконавчих документів, установлених законами України, рішень податкових органів та визнаних претензій.

Стягувач несе відповідальність за обґрунтованість і правильність даних, що внесені в платіжну вимогу на примусове списання (стягнення) коштів [5].

Платіжну вимогу стягувач подає до банку разом з оригіналом листа-відповіді платника про визнання претензії (який оформляється згідно з вимогами законодавчих актів), а якщо в цьому листі не зазначено суму визнаної претензії, то додається також копія претензії.

Банк стягувача приймає платіжні вимоги протягом десяти календарних днів з дня їх складання; банк платника — протягом 30 календарних днів з дати їх складання.

Якщо стягувача і платника обслуговують різні банки, то банк стягувача надсилає платіжну вимогу (не менше ніж два примірники, один з яких перший) та супровідні документи в банк платника. Стягувачу повертається не менше ніж один примірник платіжної вимоги та реєстру. Перший примірник реєстру залишається в банку стягувача.

Платіжні вимоги стягувачів приймаються банком до виконання незалежно від наявності достатнього залишку коштів на рахунку платника та виконуються банком частково в межах наявного залишку коштів платника, а в невиконаній сумі повертаються разом із супровідними документами.

Платіжна вимога відкликається лише у повній сумі.

Меморіальний ордер.

Важливою формою, за допомогою якої списуються кошти з рахунка платника, є меморіальний ордер.

Меморіальний ордер - розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунку платника і внутрішньобанківських операцій відповідно до Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та нормативно-правових актів Національного банку.

Факт списання коштів з рахунка платника документально оформляється меморіальним ордером (залежно від конкретного випадку) для:

• часткової оплати розрахункових документів; документального підтвердження операцій з перерахування з банківських рахунків на користь клієнтів-одержувачів (фізичних та юридичних осіб) внесених до каси банку коштів; перерахування коштів, зарахованих на рахунок “Кредитні суми для з’ясування”;

 

• перерахування банком коштів для вжиття заходів щодо виконання рішення (ухвали) суду, санкціонованої прокурором постанови слідчого, постанови державного виконавця про арешт коштів на рахунку;