Бюджет України у складі бюджетної системи Росії в кінці XVIII - на початку XX ст

 
4. Бюджет України  у складі бюджетної системи  Росії в кінці XVIII - на початку XX ст. 
Основним джерелом доходів у Російській імперії у першій половині XIX ст. були оброчний і подушний податки з селян, шинкові та митні збори, податки з капіталів і торговельних оборотів. Платили ці податки, переважно селяни і торговці. Дворяни сплачували незначні збори. У структурі доходів перед 1861 р. близько ЗО % становив "питейний" дохід. Селяни за 1845-1861 рр. сплатили майже 1 млрд крб. податків. Податки збирались також і в натуральній формі, і лише в 1828 р. у шести українських губерніях було зібрано податків на суму близько 3,5 млн крб. 
Крім сплати податків державі кріпаки - чоловіки і жінки - відбували панщину. На Лівобережній Україні вона становила здебільшого три-чотири дні, на Правобережній доходила до шести, а на Південній Україні, де кріпаків вистачало, - не більше двох днів на тиждень. Панщиною праця кріпаків не обмежувалась - по всіх господарствах вони виконували різні повинності: возили дрова з лісу, продавали збіжжя, прокладали та лагодили мости, давали панові курей, гусей, іноді овець, телят, корів. Жінки мусили збирати гриби, давати яйця, полотно, прядиво тощо. 
Дещо кращим було становище селян, які йшли "на оброк", тобто діставали право сплачувати дідичеві певну суму грішми й мешкати, де вони захочуть. "Оброчні" селяни працювали по містах як ремісники, обслуга в готелях, візниками, служниками тощо. 
У 1830-х роках збільшується число так званих місячників - селян, які не мали свого господарства і діставали від пана утримання. У 1840-х роках на Лівобережній Україні кількість "місячників"доходила до 25 % загальної кількості кріпаків. 
Отже, основними формами експлуатації селян були відробіткова, грошова і натуральна ренти. Переважала панщинна організація селян. Серед поміщицьких селян панщинників-кріпаків у Правобережній Україні було 97,4 %, Лівобережній - 99,3 %, Південній - 99,1 %. 
Хоча закон від 1797 р. встановлював триденну панщину, вона була більшою. Державні селяни вважались вільними. Податки державні забирали 40 % річного прибутку, і тому значна частина селян була неспроможна їх сплатити. 
У 1839-1841 рр. була проведена реформа, яка ліквідувала оренду державних маєтностей, замість подушного введено оброк із землі та прибутків від промислів. Ця реформа прискорила перехід селянських господарств до ринкових методів господарювання. У 1847- 1848 рр. була проведена нова реформа, яка мала на меті інвентаризацію земель селян Правобережжя; земля, яка була в користуванні селян, закріплювалась за ними, регламентувались повинності на користь поміщика. Селяни, які мали робочу худобу, зобов'язувались відробляти три дні на тиждень і один жіночий день, інші селяни -два чоловічих і один жіночий день. Городники за користування садибою та присадибною ділянкою або платили оброк, або відробляли 24 дні на панщині. Натуральні данини скасовувались. Якщо селяни чритягувались до додаткових відробітків, вони отримували за це плату. Але оскільки відповідного контролю за інвентарними правилами не було, їх практично не дотримувались. 
Розглянемо за цей період видатки бюджету. Видаткова частина становила майже 15-20 % національного доходу Росії. Більшість витрат припадала на воєнне і морське міністерства. У 1804 р. із 122 млн крб. бюджету на утримання цих міністерств було витрачено майже 53 млн крб.; у 1855 р. з 526 - 270 млн крб. Крім того, 10 % йшло на утримання двору, тоді як на освіту виділялось менше, ніж 1 % усіх бюджетних коштів. 
Незважаючи на фінансові реформи, видатки бюджету зростали значними темпами, і якщо на початку XIX ст. сума державного боргу (внутрішні та зовнішні позики) дорівнювала майже чотирьом річним бюджетам Росії, то напередодні 1861 р. державний борг перевищував річний бюджет майже у 8 разів. 
Розвиток подій після 1861 р. диктував необхідність упорядкування фінансової системи, тому до кінця XIX ст. було зроблено кілька спроб налагодження стійкої діяльності грошово-кредитної, банківської, податкової, митної підсистем. З 1863 р. в усіх великих газетах 1 або 2 січня публікувалась "Всепіддана доповідь міністра фінансів про державний розпис доходів і видатків", де детально вказувалось, скільки і яких податків буде зібрано і на які цілі витрачено. 
8 березня 1906 р. були затверджені правила про порядок розгляду державного розпису доходів і видатків Російської імперії. Прийняття конституції й утворення Державної думи поряд із реформованою Державною радою сприяли бюджетному процесу, налагоджувався державний контроль, поліпшувалась касова справа. 
Розглянемо ситуацію в податковій справі. Були скасовані винні відкупи як неефективні й замінені на акциз на вино. 
Також були введені акцизи на цукор і тютюн. Але порядок стягування податків із урахуванням станів не був скасований майже до 80-х років. У 1863 р. подушний податок з міщан міст європейської Росії замінив податок на міське нерухоме майно, за яким у 1898 р. дохід становив 8,6 млн крб. У 1894 р. було запроваджено квартирний податок. Із 1875 р. частка місцевих повинностей перетворилась на державний поземельний податок без розмежування власників. Цей податок на селянські землі в три і більше разів перевищував податок на приватні землі. У 70-х роках прямі податки з селянської десятини землі були в 10 разів більшими, ніж прямі податки з десятини поміщицької землі. 
У результаті селянських заворушень 1879-1880 рр. було скасовано подушний податок (у 1882 р.), зменшені викупні платежі. Скасування подушного податку компенсувалось збільшенням непрямих податків і платежів колишніх державних селян. У губерніях європейської Росії платежі і примуси, що їх сплачували селяни наприкінці XIX ст. з десятини землі, дорівнювали в середньому 1,39 крб., що становило 36,8 % чистого прибутку з десятини, або 15,4 % валового прибутку. 
У багатьох повітах податки перевищували прибутки. 
У 1900 р. населення Російської імперії сплатило непрямих податків на суму 657 млн крб., у тому числі з алкогольних напоїв - 317, тютюну - 41, цукру - 63, нафти - 25, мита - 204 млн крб. Значна частка спирту, тютюну, цукру була українського виробництва. Дев'ять українських губерній з 1868 до 1880 р. дали Російській імперії 2899,2 млн крб., а повернуто було на власні потреби лише 1749 млн крб. 
За 15 років, починаючи з кінця XIX ст., бюджет Російської імперії одержував з України 3289 млн крб.прибутку, а на потреби України залишалось 2605,2 млн крб. Незважаючи на заходи, що їх проводив уряд з метою впорядкування надходжень до бюджету, державний борг невпинно зростав. 
З середини 80-х років Росія за величиною державного боргу посідала третє місце після Франції та Великобританії. У 1903 р. борг становив 6679 млн крб. Для стабілізації фінансової системи виникла необхідність грошової реформи, яка і була проведена в 1897 р. 
Відомості, подані в табл. 1, показують, що за 15 років - з 1900 по 1914 р. частка доходів, мобілізованих в Україні, в доходній частині державного бюджету Росії становила в середньому 20,8%, проти 12,3% середнього показника видатків в Україні у загальній структурі видаткової частини держбюджету Росії.[6]