Фінансові ресурси - невід'ємна частина
будь-якої держави, підприємства і навіть
в деякій мірі домашніх господарств. Дані
ресурси необхідні для перерахованих
вище суб'єктів з багатьох причин. Одна
з основних - можливість фінансування
різних цільових програм. Держава, наприклад,
через систему податків формує бюджет,
тобто мобілізує кошти в цілях їх витрачання
на різні цілі. Це і соціальні програми,
і розвиток інфраструктури, і підтримка
економіки. І це далеко не весь перелік.
Природно виникає питання про джерела
поповнення фінансових ресурсів. Для підприємства
питання фінансових ресурсів відіграє
не меншу роль. Так, для нормального функціонування
підприємство повинно інвестувати в основні
та оборотні засоби. Це можливо тільки
при наявності певних ресурсів.
З появою
фінансових ресурсів і при їх розподілі
виникає основна проблема: ефективність
використання фінансових ресурсів. І мова
йде не про корупцію і розкрадання. Навіть
діючи з благими намірами, суб'єкт господарювання
може неефективно використовувати наявні
фонди, що призведе до різного роду перекосів.
Коли ми говоримо про державу, то також
повинні звернути увагу на проблему використання
наявних фінансових ресурсів. Адже роль
держави не тільки у виплаті зарплат, але
і в проведенні бюджетно-податкової політики
для регулювання економіки на макрорівні.
Поняття чистого
доходу, форми його виразу:
Фінанси підприємств є важливою складовою
частиною фінансової системи республіки.
Вони обслуговують основну ланку суспільного
виробництва, де створюються матеріальні,
нематеріальні блага і формується основна
частина фінансових ресурсів країни. З
урахуванням характеру обслуговуваних
сфер суспільного виробництва фінанси
підприємства поділяються на фінанси
сфери матеріального виробництва і фінанси
невиробничої сфери. Фінансів сфери матеріального
виробництва властиві риси, що характеризують
економічну природу фінансів у цілому.
Разом з тим вони володіють специфічними
ознаками, які випливають з особливостей
господарювання, характеру виникаючих
тут розподільних відносин.
У сфері матеріального виробництва виробляються
товари, основу організаційної структури
її утворюють підприємства, об'єднання,
асоціації. Тому важливою особливістю
фінансів цієї сфери є їх безпосередній
зв'язок з формуванням первинних доходів
і використанням цільових фондів внутрішньогосподарського
призначення. Фінанси сфери матеріального
виробництва безпосередньо обслуговують
процес створення вартості і є умовою
безперебійного кругообігу виробничих
фондів.
Об'єктом розподілу на підприємстві є
виручка від реалізації продукції. На
основі її розподілу формується фонд відшкодування
поточних витрат підприємства, виробляються
відрахування у загальнодержавні фонди
(у формі податку на додану вартість, акцизів,
у позабюджетні фонди) і утворюється чистий
дохід. За рахунок чистого прибутку формуються
фонди виробничого призначення, необхідні
для розширення виробництва, удосконалення
його матеріально-технічної бази, фонди
споживчого призначення, т. е. з допомогою
фінансів створюються передумови для
задоволення потреб підприємств у розвитку
виробництва, задоволення соціальних
потреб колективу працівників даного
підприємства.
Чистий прибуток також
є джерелом утворення загальнодержавних
ресурсів у наступних формах:
податок на прибуток;
податок на нерухомість;
податок на дохід.
Таким чином, фінанси підприємств являють
собою систему грошових відносин, пов'язаних
з формуванням і використанням грошових
фондів і нагромаджень підприємств на
загальнодержавні цілі, фінансування
витрат самих підприємств, соціальні потреби
та матеріальне стимулювання працівників.
Величина створеного у сфері матеріального
виробництв вартості визначає розміри
грошових фондів, що формуються на їх основі
фінансових ресурсів підприємства і республіки
в цілому. У той же час створені фонди при
їх оптимальному розподілі забезпечують
можливості зростання виробництва і збільшення
обсягу загальнодержавних фінансових
ресурсів.
З урахуванням специфіки сформованих
фондів фінанси сфери матеріального виробництва
включають грошові відносини підприємств:
- з іншими підприємствами (вони складаються
в процесі отримання виручки від реалізації,
надходження позареалізаційних доходів,
оплати матеріальних витрат, сплати та
одержання штрафів при порушенні договірних
зобов'язань, реалізації цінних паперів,
інвестування коштів у акції та облігації
інших підприємств, сплати і отримання
по них дивідендів і процентів; при комерційному
кредитуванні);
- з колективом працівників даного підприємства
(ці відносини опосередковують створення
фонду оплати праці, премій, розподіл прибутку
та виплати працівникам допомоги з фонду
споживання, а також залучення коштів
працівників (продаж цінних паперів, пайові
внески для формування фінансових ресурсів
підприємства);
- госпрозрахунковими підрозділами всередині
підприємств при розподілі фінансових
ресурсів між ними; - з державою по сплаті
податків до бюджету, відрахувань у позабюджетні
фонди, асигнування з бюджету, при купівлі
державних цінних паперів, а також отримання
виплат по них;
C банками (ця група фінансових відносин
одержує форму отримання банківських
позичок, їх повернення, сплати відсотків
по позиках, надання банкам у тимчасове
користування вільних грошових коштів
за певну плату, операцій з цінними паперами,
які реалізуються банками);
- з вищестоящими організаціями в межах
внутрішньогалузевого перерозподілу;
- з засновниками (ці відносини складаються
при внеску засновником коштів для формування
статутного фонду, а також при розподілі
прибутку підприємства та перерахування
її частини засновнику згідно з договором).
Чистий дохід товариства при капіталізмі
виступає у вигляді додаткового продукту
і, відповідно, додаткової вартості. К.
Маркс, аналізуючи процес відтворення
сукупного суспільного продукту та його
окремі елементи, розкрив сутність Чистий
дохід суспільства як економічної категорії
при капіталістичному способі виробництва.
«Чистий... дохід є додаткова вартість,
отже - додатковий продукт, який залишається
за вирахуванням заробітної плати і представляє
собою реалізовану капіталом і підлягає
розділу з земельним власником додану
вартість і вимірюваний нею прибавочний
продукт» (Маркс К., див. Маркс К. і Енгельс
Ф., Соч., 2 изд., т. 25, ч. 2, с. 409). При капіталізмі
Чистий дохід суспільства - продукт експлуатації
трудящих. К. Маркс вказував: «Прибавочний
працю взагалі, як праця надміру даних
потреб, завжди повинен існувати. Але при
капіталістичній, як і при рабовласницької
системи і т.д., він має тільки антагоністичну
форму і доповнюється повною бездіяльністю
відомої частини суспільства» (там же,
с. 385-86). У процесі розподілу чистий дохід
капіталістичного суспільства виступає
у двох основних грошових формах - прибутку
і ренти.
Чистий дохід товариства
при соціалізмі, будучи виразом додаткового
продукту, не стає додатковою вартістю,
а використовується в інтересах всього
суспільства. «Хоча всяка додаткова вартість
представлена в якомусь абсолютно додатковий
продукт, додатковий продукт сам по собі,
навпаки, не представляє додаткової вартості»
(Маркс К., там же, т. 26, ч. 3, с. 383). Відповідно
із двома формами соціалістичної власності
Чистий прибуток товариства складається
з чистого доходу державного (общинної)
сектора і чистого доходу кооперативно-колгоспного
сектора. В обох випадках він створюється
на соціалістичних підприємствах і має
єдиний соціально-економічний зміст. Чистий
дохід товариства, що створюється в державному
секторі, виступає в грошовій формі у вигляді
податку з обороту, прибутку підприємств
(об'єднань) від виробничо-господарської
діяльності, їх внесків на соціальне страхування.
В кооперативно-колгоспному секторі, на
відміну від державного, Чистий дохід
суспільства виступає як у грошовій, так
і в натуральній формі. Грошова частина
чистого доходу представляє собою прибуток,
отриманий від реалізації товарної продукції.
Інша ж частина чистого доходу в натуральній
формі йде на внутрішньогосподарське
споживання (насіння, корми, молодняк тварин
для відгодівлі, страхові фонди).
Чистий дохід соціалістичного суспільства
в процесі його розподілу, перерозподілу
та використання за допомогою фінансово-кредитного
механізму і цін розпадається на дві частини:
централізовану і децентралізовану. В
централізований чистий дохід держави
входять податок з обороту, платежі державних
підприємств (об'єднань) з прибутку (плата
за фонди, фіксовані, рентні платежі, внески
вільного залишку прибутку тощо), внески
на соціальне страхування. Колгоспні і
кооперативні підприємства поповнюють
централізований фонд у формі сплати прибуткового
податку, страхових внесків. Централізований
чистий дохід витрачається державою в
плановому порядку на задоволення загальнодержавних
потреб: фінансування народного господарства,
формування суспільних фондів споживання,
покриття витрат на оборону та управління,
створення резервних фондів. Частина Чистий
дохід суспільства залишається в розпорядженні
державних і кооперативно-колгоспних
підприємств і використовується децентралізовано
на фінансування частини капітальних
вкладень, поповнення оборотних засобів,
сплату відсотків за кредит, технічне
вдосконалення виробництва, поповнення
неподільних фондів, утворення фондів
економічного стимулювання. Така система
розподілу, перерозподілу і використання
чистого доходу соціалістичного суспільства
відповідає принципам демократичного
централізму, відповідає госпрозрахунковому
методу управління.
Шляхи підвищення конкурентоспроможності
підприємства та продукції
Ключові фактори успіху – це характерний
для певної галузі перелік чинників, що
приносять їй переваги перед іншими галузями,
а також однієї фірми галузі над іншою.
Ці фактори не є постійними , вони змінюються
залежно від особливостей галузі, сегментів
ринку, що обслуговуються, а також часу
та життєвого циклу галузі та фірми.
Ключові фактори успіху базуються
на: науково-технічному рівні виробництва
та продукту, рівні маркетингу, рівні менеджменту,
організаційно-технічному рівні виробничих
процесів, фінансово-економічному рівні
та рівні персоналу.
Для кожної галузі є свої специфічні
вимоги до комбінації наведених ключових
факторів успіху. Проте, при внутрігалузевій
оцінці перевага будь-якого із цих факторів
може стати інструментом перемоги у конкурентній
боротьбі.
Ключові фактори успіху формують конкурентоспроможність
об¢єкту дослідження (товару, виробництва,
фірми, галузі, держави).
Найчастіше конкурентоспроможність
розглядається у двох аспектах:
1) конкурентоспроможність товару
тобто ступінь його відповідності
на певний момент вимогам цільових груп
споживачів або обраного ринку за найважливішими
характеристиками: технічними, економічними,
екологічними і т.д.
2) конкурентоспроможність фірми
– це рівень її компетенції відносно
інших фірм-конкурентів у нагромадженні
та використанні виробничого потенціалу.
Цих два аспекти тісно зв¢язані між собою,
оскільки конкурентоспроможні товари
– це результат функціонування конкурентоспроможної
фірми, здатної їх виготовити і забезпечити
необхідний рівень споживання у замовників.
Конкуренція в галузі може бути більше
або менше інтенсивна. Це залежить як від
наявності кількості фірм у галузі, так
і від насиченості ринку, особливості
функціонування галузі, місця галузі у
економіці.
Для характеристики конкурентів можна
використати такі фактори:
· Частка ринку, що обслуговується;
· Імідж, досвід, наявність добре відомих
торгових марок;
· Фінансовий стан;
· Наявність передової технології та
виробничих потужностей;
· Наявність висококваліфікованих кадрів;
· Вид і рівень реклами та інші.
Однак, просте порівняння факторів не
дає змоги врахувати всі аспекти конкуренції
в галузі. Як правило, порівняння факторів
дає змогу лише констатувати кращий чи
гірший рівень діяльності фірми. Проте,
найважливішим є розуміння, чому конкуруюча
фірма досягла кращих результатів та вжити
відповідні заходи на своїй фірмі.
Слід розрізняти параметри та показники
конкурентоспроможності.
Параметри конкурентоспроможності –
це найчастіше кількісні характеристики
властивостей товару, які враховують галузеві
особливості оцінки його конкурентоспроможності.
Розрізняють наступні групи параметрів
конкурентоспроможності: технічні, економічні,
нормативні (різних типів).
Технічні параметри характеризують технічні
та фізичні властивості товару, а також
функції які виконує товар у процесі його
використання.
Економічні параметри визначають рівень
витрат та ціни споживання, обслуговування
і т. д.
Нормативні параметри визначають відповідність
товару встановленим нормам, стандартам
і вимогам, що обумовлені законодавством
та іншими нормативними документами.
Показники конкурентоспроможності –
це сукупність системних критеріїв кількісної
оцінки рівня конкурентоспроможності,
які базуються на параметрах конкурентоспроможності
(ціна, собівартість, прибутковість, потужність
і т. д.).
Конкурентоспроможність є відносна характеристика
споживчих якостей продукції у порівнянні
з аналогічною продукцією конкурентів,
її оцінюють за певною системою показників
на основі порівняльного аналізу параметрів
виробів.
Вивчення ринку не обмежується аналізом
попиту і конкурентоспроможності продукції.
З'ясовуються також інші характеристики:
географія ринку і його сегменти, в яких
діє підприємство; місткість ринку і можлива
частка. Підприємства у її покритті за
сприятливих і несприятливих умов; основні
конкуренти підприємства на ринку, особливості
їх продукції і стратегії маркетингу;
прогнозна оцінка кон'юнктури ринку на
найближчий рік і перспективу (2-5 років):
місткість ринку, динаміка попиту, гострота
конкуренції, цінова політика тощо.
Ринок як сукупність покупців може бути
структуризований, тобто розподілений
за певними ознаками на групи покупців
— сегменти. Той чи інший сегмент ринку
складається з покупців, які мають споріднені
мотиви купівлі даного товару і приблизно
однаково реагують на маркетингові дії
підприємства (варіант продукції, рекламу,
ціну тощо). Сегментація дозволяє вибрати
привабливі для підприємства сфери ринку
— цільові сегменти і сконцентрувати
на них основну увагу.
На основі аналізу сукупності покупців
вибираються критерії сегментації, які
відрізняються для ринку товарів народного
споживання і ринку товарів виробничого
призначення. Для предметів народного
споживання такі критерії встановлюються
за результатами мотиваційного аналізу
покупців. До них належать: географічні
(ринок розмежовується територіальне),
демографічні (стать, вік, рівень доходу,
освіта людей тощо), соціальні (суспільні
групи, партії), психологічні (тип особистості,
характер поведінки, спосіб життя тощо).
Критерії сегментації ринку товарів виробничого
призначення вибираються у процесі профільного
аналізу підприємств і організацій. Ними
можуть бути: географічні, галузеві, вагомість
споживача (великі, середні, малі підприємства),
стабільність клієнтури (постійні, періодичні,
епізодичні споживачі) та інше.