Фіскальна політика і функції

1 Фіскальна політика і функції: - вплив на стан господарської кон'юнктури;-перерозподіл національного доходу; - нагромадженнянеобхідних ресурсів для фінансування соціальних програм;- стимулювання економічного зростання; - підтримка високого рівня зайнятості тощо. Заходи фіскальної політики визначаються поставленою метою (боротьба з інфляцією, стабілізація економіки, забезпечення економічного зростання). Держава регулює сукупний попит і реальний національний дохід за допомогою державних витрат, трансфертних виплат та оподаткування.

Дискреційна політика - це цілеспрямована зміна величини державних податків, видатків і сальдо державного бюджету результаті зміни законодавства, метою якої є: - стабілізація економіки; - досягнення рівноваги; - збільшення рівня зайнятості; - зниження темпів інфляції. Дискреційна політика може здійснюватися тільки з часом, оскільки вона пов'язана з прийняттям законодавчих рішень. До інструментів належать: - зміна ставок оподаткування; - скасування або запровадження нових податків чи податкових пільг; - трансферти, обсяги яких нейтральні щодо розмірів доходів. Залежно від фази циклу може бути: стимулювальною (експансії) фіскальною політикою – це бюджетно-податкова політика, спрямована на збільшення державних витрат та зменшення податків з метою розширення сукупного попиту в економіці в період циклічного спаду; стимулювальною (обмежувальною) фіскальною політикою - це бюджетно-податкова політика, за якої відбувається скорочення державних видатків та збільшення податків з метою скорочення сукупного попиту в умовах надлишкового попиту при циклічному піднесенні;

Автоматичний ("вбудованим") стабілізатор - це механізм, який дає змогу зменшити циклічні коливання в економіці без зміни податкового законодавства. Такими стабілізаторами є: - прогресивна податкова система; - трансфертні платежі;- система участі в прибутку; - допомоги по безробіттю в період економічних спадів.

2 Державний бюджет — це система грошових відносин, яка виникає між державою, з одного боку, і підприємствами, фірмами, організаціями та населенням, з іншого, з метою формування та використання централізованого фонду грошових ресурсів для задоволення суспільних потреб. Іншими словами, це — щорічний баланс надходжень та видатків, який розробляють державні органи для активного впливу на економічний процес та підвищення його ефективності. Структура бюджетної системи значною мірою залежить від державного устрою країни. Джерелами доходів державного бюджету є податок на прибуток підприємств, об'єднань і організацій; податок на додану вартість; акцизні податки; доходи від зовнішньоекономічної діяльності; прибутковий податок з громадян та ін. Залежно від співвідношення доходів і видатків державний бюджет може бути: - збалансованим - видатки дорівнюють доходам; - дефіцитним - доходів не вистачає для фінансування видатків; - профіцитним - сума доходів переважає над видатками.

Державний борг – сума заборгованості держави перед своїми кредиторами. - це загальна сума, на певний момент, непогашених позик, отриманих державою, невиплачених відсотків за обслуговування цих позик, а також наданих гарантій за зобов'язаннями інших державних структур. 

Головні причини виникнення державного боргу [ДБ]: - хронічни йдефіцит державного бюджету; - перевищення темпів зростання державних видатків над темпами зростання державних доходів; - розширення економічної функції держави; - залучення коштів нерезидентів з метою підтримки стабільності національної валюти; -вплив політичних бізнес-циклів (надмірне збільшення державних видатків нарпередодні виборів з метою завоювання популярності у виборців).

Державний борг складається з: 1) внутрішнього державного боргу – заборгованості держави по випущених і непогашених внутрішніх державних позиках; 2) зовнішнього державного боргу – заборгованості за межами даної країни. Загальний обсяг внутрішньої заборгованості держави поділяються на дві частини: - Монетиризований борг, який складається з боргів опосередкований кредитними стосунками держави з банками; - Немонетиризований борг, що складається з 1) невиконаних державою фінансових зобов’язань, передбачених чинним законодавством; 2) із заборгованості по господарських стосунках з реальним сектором економіки. Розрізняють: 1. Номінальна та ринкова вартість боргу. 2. Консолідований та неконсолідований - перший не враховує тієї частини боргу, яка є у власності інших структурних одиниць цього сектора. 3) Борг, який обліковується касовим методом та методом нарахувань. 4) Чистий та валовий борг - чистий борг розраховується шляхом віднімання від пасивів, що оформлені певними інструментами, що формують борг, активів за цими ж інструментами.

1  Монетарна політика — політика держави, через яку уповноважена державою інституція контролює обсяг пропозиції грошей з метою встановлення цінової стабільності, сприяння економічному зростанню, дотриманню рівня безробіття населення на низькому рівні. Може бути стимулюючою (експансивною) у разі пом'якшення монетарних умов, зазвичай, зниження відсоткових ставок (або ж збільшення темпів зміни пропозиції грошей понад усталений рівень). Призводить до зростання сукупного попиту, таким чином стимулюючи економічне зростання та знижуючи рівень безробіття. В звичайний час подібна політика призводить до прискорення інфляції. Стримуюча (рестриктивна) політика зазвичай використовується задля уповільнення інфляції через протилежний стимулюючій політиці, а саме, охолоджуючий вплив на економічне зростання.

Головна ціль монетарної політики полягає в забезпеченні стабільності цін, повної зайнятості і зростанні реального обсягу ВВП. Цілі досягаються за допомогою таких інструментів: операції на відкритому ринку; відсоткова політика; норма обов'язкових резервів; вплив на обмінний курс національної валюти. Види:

 Інфляційне таргетуванн - ціллю є рівень інфляції, основний інструмент - короткострокова відсоткова ставка центрального банку.

Монетарне таргетування - ціллю є рівень грошової маси, основний інструмент - пропозиція грошей центральним банком.

Таргетування обмінного курсу – ціллю є рівень обмінного курсу національної валюти по відношенню до певної стабільної валюти. Задля досягнення цілі по величині обмінного курсу центральний банк використовує політику інтервенцій на валютному ринку (купівлю або продаж іноземної валюти).  Змішаний підхід. Основна ціль чітко не визначається, використовуються як досягнення цілі по інфляції так і по рівню безробіття. Основний інструмент зазвичай процентна ставка центрального банку.

Фіна́нсовий ри́нок — це сукупність обмінно-перерозподільних відносин, пов'язаних з процесами купівлі-продажу фінансових ресурсів, необхідних для здійснення виробничої та фінансової діяльності. Відносини обміну пов'язані з переданням одним суб'єктом іншому за відповідну плату (проценти, дивіденди, дисконтні скидки тощо) права на тимчасове чи постійне використання фінансових ресурсів. Призначення фінансового ринку — забезпечити підприємствам належні умови для залучення необхідних коштів і продажу тимчасово вільних ресурсів. Об'єктивною передумовою функціонування фінансового ринку є незбіг потреби у фінансових ресурсах з джерелами їх задоволення. В організаційному плані фінансовий ринок — це сукупність ринкових фінансових інституцій, що супроводжують потік коштів від власників фінансових ресурсів до позичальників. Об'єктами відносин на фінансовому ринку є: цінні папери, фінансові послуги, грошово-кредитні ресурси. Суб'єктами: держава, підприємства різних форм власності, окремі громадяни. Функції фінансового ринку: мобілізація тимчасово вільних фінансових ресурсів; розподіл акумульованих вільних коштів між чисельними кінцевими споживачами; прискорення обороту капіталу; забезпечення умов для мінімізації фінансових ризиків. Принципи на фінансовому ринку: вільний доступ до ринкової інформації і ринкових інструментів для всіх учасників фінансового ринку; прозорість ринку і реальний захист інвесторів; конкурентність та ефективність; відповідність міжнародним стандартам. За видами фінансових активів поділяється на: кредитний ринок; ринок цінних паперів (фондовий ринок); валютний ринок (іноземна валюта і фінансові інструменти, що обслуговують її); страховий ринок (страховий захист); ринок золота (срібло, платина) ринок фінансових послуг (кредитні операції та ін.). за періодом обертання фінансових активів:ринок грошей; ринок капіталів.за регіональною ознакою.

Банківська система — сукупність різних видів національних банків і кредитних установ, що діють в рамках загального грошово-кредитного механізму. Включає Центральний банк, мережу комерційних банків і інших кредитно-розрахункових центрів. Центральний банк проводить державну емісійну і валютну політику, і є ядром резервної системи. Комерційні банки здійснюють усі види банківських операцій. У країнах з розвиненою ринковою економікою склалися дворівневі банківські системи. Верхній рівень системи представлений центральним (емісійним) банком. На нижньому рівні діють комерційні банки, що підрозділяються на універсальні та спеціалізовані банки і небанківські кредитно-фінансові інститути. Типи банківських систем: Банківська система розподільного (централізованого) типу має такі особливості: Держава є єдиним власником. Монополія держави на формування банків. Однорівнева банківська система. Відповідальність держави по зобов'язанням банків. Банки підкоряються уряду і залежать від його оперативної діяльності. Кредитні і емісійні операції зосереджені в одному банку. Керівник банку призначається центральною або місцевою владою державними органами управління. Банківська система ринкового типу: Відсутністю монополії держави на банківську діяльність. Емісійні і кредитні функції розділені між собою. Емісія готівки зосереджена в центральному банку, кредитування підприємств та населення здійснюють різні ділові банки — комерційні, інвестиційні, інноваційні, іпотечні, ощадні і т. д. Комерційні банки не відповідають по зобов'язанням держави, так само як і держава не відповідає по зобов'язанням комерційних банків. Банківська система перехідного типу.

Грошовий мультиплікатор – коефіцієнт, що характеризує зв'язок між збільшенням (скороченням) надлишкових резервів банківської системи і сумою нових кредитних грошей, яку вона може створити. Ефект грошового мультиплікатора базується на тому, що резерви, втрачені одним комерційним банком, внаслідок кредитування стають набутком іншого й використовуються ним також для кредитування. Ефект мультиплікатора виникає тому, що резерви, які втрачають окремі банки, надаючи позики, не втрачає банківська система загалом. Внаслідок цього вона спроможна створювати кредитні гроші в розмірах, значно більших за її надлишкові резерви. Але така спроможність банківської системи не є безмежною. Вона обмежується, зокрема, необхідністю формування комерційними банками обов'язкових резервів, величина яких визначається резервною нормою, що регулюється в законодавчому порядку. Формування обов'язкових резервів робить джерелом кредитування лише надлишкові резерви. Саме тому грошовий мультиплікатор розкриває зв'язок грошоутворюючої здатності банківської системи з її надлишковими резервами. М=І/Рн, де Рн – резервна норма. Оскільки грошовий мультиплікатор вказує, яку максимальну кількість нових грошей створить одна грошова одиниця надлишкових резервів за даної резервної форми, то для визначення всієї максимальної маси нових грошей, яку спроможна створити банківська система за наявності надлишкових резервів, необхідно надлишкові резерви помножити на грошовий мультиплікатор.

Грошово-кредитна політика — це сукупність заходів у сфері грошового обігу та кредитних відносин, які проводить держава. Інструменти: — здійснення операцій на відкритому ринку, де реалізуються державні цінні папери(це здійснення купівлі та продажу уповноваженими установами держави її цінних паперів.); — регулювання резервної норми комерційних банків; — зміну норми банківського процента; — рефінансування комерційних банків; — валютне регулювання.

Міжнародна торгівля у широкому розумінні охоплює всяку обмінну діяльність, як товарами, так і іншими продуктами людської праці. Світова торгівля — це сукупність зовнішньої торгівлі країн світу. Суттєвий вплив на міжнародну торгівлю має зовнішньоекономічна політика окремих держав чи їх груп. Зовнішньоекономічна інфраструктура. У цій системі основною є матеріально-технічна база та спеціалізовані організації для післяпродажного технічного обслуговування. Країна, яка не має зовнішньоекономічної інфраструктури, змушена нести великі втрати для забезпечення доступу до зовнішньоекономічної інфраструктури інших держав. Особливості розвитку на сучасному етапі: 1. Підвищені темпи зростання міжнародної торгівлі порівняно з темпами росту виробництва. 2. Зміни в товарній структурі міжнародної торгівлі на користь готової продукції(особливо наукоємної) та послуг. 3. Зростання ролі країн, що розвиваються. 4. Посилення ролі зовнішньоекономічної політики країн. 5. Транснаціоналізація міжнародної торгівлі. 6. Посилення ролі НТП.

Структура міжнародної торгівлі за формами міжнародної торгівлі: 1. Традиційна торгівля — це торгівля між суб'єктами за традиційними правилами: гроші — товар. 2. Торгівля продукцією у рамках кооперації за трансфертними цінами у пільговому режимі. 3. Зустрічна торгівля — це сукупність міжнародних торговельних угод, при укладанні яких закупівля продукції супроводжується зворотнім постачанням товарів, з метою досягнення балансу експортно-імпортних операцій: а) бартер — це оцінені і збалансовані товарообмінні операції за єдиним договором-контрактом без грошового еквівалента; б) зустрічна закупівля;

в) компенсаційні  угоди — це довгострокові угоди(10—20 років), при яких покупець оплачує  вартість товарів постачанням інших  товарів або наданням послуг, а  при необхідності різницю доплачує грошима; г) кліринг — це система безготівкових розрахунків за товари, цінні папери та послуги, яка базується на зарахуванні взаємних вимог і зобов'язань; д) угода "світч" — передача зобов'язань, угоди з багаторазовим перепродажем товарів; 4. Біржова торгівля — це оптова торгівля масовими товарами, що мають стійкі та чіткі якісні параметри, при посередництві бірж. 5. Міжнародний аукціон6. 6. Міжнародні торги (тендери) — це змагальна форма закупівлі, при якій покупець оголошує конкурс для продавців з різних країн на товір чи послугу, які б відповідали певним техніко-економічним даним. 7. Міжнародний ярмарок — це великий, періодично діючий і відкритий ринок, що проводиться у визначеному місці і пору року (час), і в установлений термін. Метою ярмарку є: укладання угод, демонстрація зразків товарів, обмін науково-технічною інформацією, ділові переговори. 8. Міжнародна виставка — це демонстрація досягнень в області науки та техніки однієї або декількох країн на території іншої країни з метою зацікавити суб'єктів МЕВ для підписання протоколів 9. Консигнаційна торгівля — це продаж товарів за кордон, коли власник товару передає їх продавцю для продажу з його складу.