Мікотоксикози

Мікотоксикози

Мікотоксикози – хвороби тварин, що викликаються отруйними речовинами, що накопичуються в кормах, уражених токсичними грибами. Для мікотоксикозів характерна раптова поява, масовість, відсутність заразливості, припинення хвороби при зміні кормів. Виникнення мікотоксикозів можливе восени або весною при пасінні по неприбраних зимуючих злаках, отмерзшей рослинності; у стійловий період — при згодовуванні твариною рослинних кормів, що зберігалися в приміщеннях з підвищеною вологістю. Тягар і клінічний прояв мікотоксикозів залежать від кількості отрути, що попала в організм, тривалості його дії, видових і вікових особливостей макроорганізму. Вивчені мікотоксикози виділені в самостійні нозологічні одиниці і називаються по роду або вигляду гриба, що викликав отруєння. 

Найбільше число токсінообразующіх грибів мешкає в грунті, тому утворені ними мікотоксини накопичуються в рослинному сільськогосподарській сировині, особливо при неправильному зборі, зберіганні та переробці. Особливу небезпеку представляє їх накопичення в продуктах тваринного походження (молоко, м'ясо, яйця) внаслідок згодовування худобі і птиці кормів, що містять мікотоксини.

Мікотоксини стійкі до термічних впливів, висушування і УФ-випромінювання. Найбільш поширені збудники мікотоксикозів - гриби роду Aspergillus і Fusarium. Мікробіологічна діагностика захворювань заснована на виділенні токсинів та їх продуцентів. Мікотоксикози не слід плутати з міцетізмом - отруєннями після вживанні в їжу отруйних грибів.

 

 

Харчові  мікотоксикози

 

Харчові мікотоксикози виникають внаслідок потрапляння в організм мікотоксинів - продуктів життєдіяльності мікроскопічних (плісеневих) грибів, які розмножилися на харчовому продукті.

Розмножуючись на харчових продуктах, плісеневі гриби не лише забруднюють їх токсинами, а й погіршують органолептичні властивості, знижують харчову цінність, зумовлюють псування продуктів, роблять їх

непридатними до технологічної переробки Використання в  тваринництві кормів, уражених грибами, може викликати загибель худоби і птиці.

Відомо 350 видів різних мікроскопічних грибів, що продукують близько 100 токсичних сполук, які можуть стати причиною аліментарних мікотоксикозів. Доведена їх реальна небезпека для здоров'я людини, майже повсюдне поширення, значні розміри зумовлених ними економічних збитків. Наприклад, понад 10 % харчових продуктів і кормів щороку втрачаються внаслідок ураження плісеневими грибами.

Найчастіше продуцентами мікогоксинів є види грибів із родів аспергілюс, пеніциліум, фузаріум.

Мікроскопічними грибами може уражуватися більшість харчових продуктів рослинного і тваринного походження. Перелік зернових культур, забруднених у природних умовах мікроскопічними грибами, досить великий: кукурудза, пшениця, жито, овес, рис, просо, ячмінь і продукти їх переробки. Із зернобобових культур найчастіше містять мікроскопічні гриби квасоля, соя, сочевиця, боби какао, кофе.

Існують такі шляхи забруднення продуктів харчування мікроскопічними грибами: 1) обсіменіння сировини в природних умовах; 2) забруднення готової продукції мікроскопічними грибами і токсинами у процесі зберігання або при внесенні інших компонентів у продукт після його виготовлення.

Розвиток мікроскопічних грибів (мікроміцетів) на харчовому субстраті та їх здатність до токсиноутворення залежать від температури і вологості навколишнього середовища та самого продукту. Оптимальною умовою для синтезу токсичних речовин є вологість повітря 90-95%, що відповідає вологості зерна 18-21 %.

Більшість мікроміцетів росте при температурі 0-60 °С. Їх спори добре переносять низьку температуру, зберігають життєдіяльність протягом декількох місяців при температурі -20° - +20°С. Спори плісеневих грибів містяться звичайно в грунті і можуть забруднювати всі продовольчі культури, що зростають на ньому. Певну роль відіграє пошкодження рослин та плодів комахами-переносниками аспергілу, несвоєчасне збирання врожаю, недостатнє висушування його перед зберіганням або зберігання і транспортування продуктів при недостатньому їх захисті від зволоження. Все це призводить до розмноження мікроміцетів та утворення ними токсичних речовин - мікогоксинів. Сільськогосподарські продукти та корми, вражені мікроскопічними грибами, змінюють свій зовнішній вигляд, що допомагає виявити їх недоброякісність.

Мікотоксини можуть потрапляти в організм людини з молоком, м'ясом та рибою при використанні забруднених мікроскопічними грибами кормів. Мікотоксини накопичуються в тканинах та органах тварин, у яйценосної птиці,

а також у яйцях. З організму тварин мікотоксини виділяються з молоком. Такі продукти небезпечні для людини, тому що мікотоксини можуть бути присутні в них без видимого поширення плісняви. Однак пряма залежність між ураженням харчового субстрату мікроскопічними грибами та наявністю в ньому мікотоксинів не простежується. Дуже часто в заражених мікроскопічними ірибами продуктах мікотоксини відсутні, і навпаки.

Мікотоксини стійкі до дії хімічних і фізичних факторів. Загальноприйняті засоби технологічної та кулінарної обробки лише частково зменшують їх вміст у харчових продуктах. Висока температура (вище 200 °С), заморожування, висушування, опромінення радіоактивними та ультрафіолетовими променями малоефективні.

Серед мікотоксинів токсичними властивостями та поширеністю в природних умовах відзначаються афлатоксини, охратоксини, зеараленон і трихотеценові мікотоксини, хоча потенційно небезпечними для людини та сільськогосподарських тварин є багато інших мікотоксинів.

Харчові мікотоксикози не передаються від однієї людини до іншої, перебігають у гострій чи хронічній формі при різноманітній клінічній картині.

Основним у профілактиці мікотоксикозів є попередження розвитку плісеневих грибів і токсиноутворення на харчових продуктах. За останні роки в даному напрямі вживаються інтенсивні загальнодержавні заходи. Установлено суворий санітарний контроль як за вітчизняною, так і за імпортованою продукцією. Розробляють засоби знешкодження забруднених мікотоксинами продуктів і кормів. Для ряду мікотоксинів встановлені відповідні регламенти. Наприклад, у продуктах дитячого та дієтичного харчування (всі види), в молоці та молочних продуктах вміст мікотоксинів не допускається. Граничнодопустима концентрація найбільш токсичного афлатоксину В і в решті продуктів - не більше 0,005 мг/кг.

У фруктових, овочевих соках і пюре, крім афлотоксину, нормується патулін (граничнодопустима концентрація 0,05 мг/кг). У зерні та зернових, крім афлатоксину, нормується зеараленон (граничнодопустима концентрація 1 мг/кг).

Мікотоксикози рідко перебігають у гострій формі, частіше - в хронічній, проявляються через тривалий час після отруєння, у зв'язку з чим важко простежити безпосередній зв'язок захворювання з уживанням ураженого плісенню продукту.

Попередження мікотоксикозів забезпечується ретельним відбиранням насіннєвого зерна, своєчасним його збиранням та правильним зберіганням.

 

 

Профілактика

Для партії продуктів, які довго зберігаються в несприятливих умовах і мають навіть слабкий плісеневий запах, потрібно провести санітарно-мікологічний контроль, щоб з'ясувати питання про харчове використання.

 
Найскладнішим варіантом є продукти без видимої плісені і вираженого плісеневого запаху.

 
Останніми роками досягнуто значних успіхів у розробленні методів деконтамінації і детоксикації продуктів, які забруднені афлатоксином. Із механічних методів деконтамінації в низці країн застосовують електроколориметричні сортувальники, які автоматично видаляють запліснявілі зерна арахісу. Із термічних методів віддають перевагу варінню в умовах підвищеного тиску (руйнується до 70% афлатоксину) і смаженню (50%).

 
Санітарно-мікологічне дослідження продукту включає:

1) сенсорне дослідження органолептичних властивостей;

2) мікологічне дослідження, що складається з визначення  загального обсіменіння спорами (а також поверхневого і глибинного  обсіменіння і вивчення мікопейзажу);

3) кількісне визначення  вмісту афлатоксину фізико-хімічними методами;

4) визначення токсичності  біологічними методами. Якщо загальне  обсіменіння продукту харчування  перевищує 10 тис. в 1 г, то продукт  слід терміново реалізувати, навіть, якщо немає афлатоксину.

 

Мікотоксикози — актуальна проблема свинарства

Свиней від мікотоксикозів не лікують. Чисто з економічної точки зору невигідно. Але знаючи симптоми хвороби, можна проводити її профілактику. Тож читайте продовження огляду найбільш загрозливих у свинарстві мікотоксинів та мікотоксикозів, які вони викликають.

Свиней від мікотоксикозів не лікують. Чисто з економічної точки зору невигідно. Але знаючи симптоми хвороби, можна проводити її профілактику. Тож читайте продовження огляду найбільш загрозливих у свинарстві мікотоксинів та мікотоксикозів, які вони викликають.

 

Охратоксини

 
До групи охратоксинів належать три види цього токсину: А, B і C. Найважливішим вважають охратоксин А, який продукують гриби Aspergillus ochraceus і Penicillium viridicatum. Окрім охратоксину, ці гриби утворюють також цитринін і щавлеву кислоту. Охратоксини зустрічаються як у зоні тропіків, так і в країнах із помірним кліматом, їх частіше виявляють у вівсі, ячмені, пшениці та кукурудзі. Концентрація охратоксину може сягати 10 мг/кг, хоча вже за вмісту 0,2 мг/кг корму охратоксин становить певну небезпеку для свиней. Цим мікотоксинам властиві нефротоксична, тератогенна та імунодепресивна дії. Інгібують синтез білка, порушують обмін глікогену. Охратоксин А в чистому вигляді нестабільний, чутливий до дії світла й кисню, стійкий у розчинах. 
Клінічні ознаки охратоксикозу:

• бліді та збільшені нирки - дегенерація канальців, інтерстиціальний фіброз;
• порушена фільтраційна функція нирок - гіперпротеїнемія, азотемія;
• підвищене споживання води (полідипсія) і сечовиділення (поліурія);
• ниркова недостатність - смертність;
• супресія клітинного імунітету - підвищена сприйнятливість до інфекцій;
• зниження якості сперми й запліднювальної здатності;
• набряки та викривлення спини в поросят, скута хода;
• виразки шлунково-кишкового тракту.

Потрапивши в організм моногастричних тварин, охратоксин забруднює органи, жирову й м'язову тканини та кров. У разі хронічної інтоксикації цей мікотоксин може забруднити більшість тканин і спричинити серйозні порушення в нирках, іноді це призводить до вибракування туші. 
Гострий охратоксикоз (концентрація перевищує 5 мг/кг корму) характеризується нефропатією, жировою дистрофією печінки, некрозом лімфатичних вузлів, імуносупресією тощо. У критичних випадках смерть може бути спричинена гострою нирковою недостатністю. Зважаючи на те, що охратоксин має канцерогенний потенціал, його зараховано до переліку небезпечних забруднювачів м'яса. Механізм канцерогенного впливу поки що не вивчено, хоча було висловлено гіпотези як про генотоксичні, так і негенотоксичні його дії. 
Діагноз "охратоксикоз" ставлять на підставі клінічних ознак і посмертних змін, підтверджують ідентифікацією токсину в кормі або в нирках за допомогою відповідних тестів. 
Останні дослідження визначають охратоксини як натуральні забруднювачі крові свиней у Канаді, а також у багатьох європейських країнах, у тому числі в Німеччині, Норвегії, Польщі, Швеції та країнах колишньої Югославії. Крім того, охратоксин було виявлено в нирках свиней у США, Австрії, Бельгії, Данії, Фінляндії, Німеччині, Польщі, Швейцарії, Британії та країнах колишньої Югославії. 
У європейських країнах 1997 року було встановлено максимальний толерантний рівень охратоксину для всіх харчових продуктів - 5 мкг/кг, крім Німеччини, - там норма становить 3 мкг/кг. У Данії, якщо на післязабійному огляді в крові свині виявляють охратоксин у дозі 25 мкг/мл, тушу вибраковують. 

 
Клінічні прояви:

 
Основні симптоми отруєння охратоксином проявляються зниженням інтенсивності приростів і конверсії корму. Може уражатись печінка, але основний деструктивний вплив спрямовується на нирки, що призводить до інтерстиціального фіброзу. Підвищується споживання води (полідипсія), розвивається поліурія. У молодих свиней може виникати нирковий набряк, рідше - виразки шлунково-кишкового тракту. Якість сперми кнурів знижена, що позначається на запліднювальній і загальній репродуктивній здатності. 
Сигнальні концентрації 
Вміст охратоксину в кормах для свиней не повинен перевищувати 50 мкг/кг. Вживання більшої кількості цієї сполуки призведе до появи залишків токсину в м'ясі, що становитите загрозу для здоров'я людини. 

 
Зеараленон

 
Зеараленон - токсичний метаболіт грибів роду Fusarium (Fusarium gramearum і proliferatus), який виявляє анаболічні властивості, головним чином, через естрогенний ефект. Потрапляючи в організм, зеараленон може негативно впливати на репродуктивну функцію, виявляти ознаки гіперестрогенізму, порушувати перебіг поросності. 
Згідно з даними за 2005 рік, зеараленон - один із мікотоксинів, який найчастіше виявляли в зерні, вирощеному на території країн СНД. 
Зеараленон абсорбується з корму і протягом п'яти днів після його останнього надходження в організм цей токсин можна виявити в плазмі крові. Виводиться він разом із сечею і каловими масами у формі глюкоруніду. Зеараленон впливає на репродуктивну функцію, знижує активність 3-альфа-гідроксистероїддегідрогенази. 
Забруднення зеараленоном часто відбувається в комбінації з дезоксиніваленолом за ураження фузаріозом кукурудзи або паршею пшениці, але під час зберігання його концентрація в зерні може значно збільшитися проти польової. 
До дії токсину найбільш сприйнятливі статевонезрілі поросята, у свинок і свиноматок спостерігається почервоніння й набряк вульви, буває, що випадає піхва й пряма кишка. Навіть за порівняно невисоких доз токсину порушується естральний цикл і зменшується кількість поросят у виводку. Внаслідок порушення кровообігу матки, народжуються поросята з різною вагою, зі зниженою життєздатністю, бувають і мертвороди. В разі згодовування зеараленону в кількості 60-90 мг/кг протягом перших 15 днів після осіменіння припиняється розвиток плодів. Відновлення еструсу, або тічки, у свиноматок відбувається не раніше ніж через кілька місяців. У тварин на відгодівлі характерним симптомом є випадіння прямої кишки. 
Сигнальні концентрації - 200 мкг/кг. 
 
Клінічні ознаки: 
Свинки (3-5 мг/кг)