Великі географічні відкриття ХV-ХVІ ст

Великі географічні  відкриття ХV-ХVІ ст. 
Пошуки шляху до Індії в епоху Середньовіччя

В епоху Середньовіччя (V – середина ХVІІ ст.) все більший інтерес проявляють європейці до заморських земель. Особливо приваблювали своїми багатствами країни Сходу, які в Європі зазвичай називали єдиним словом “Індія”. Купці із Сходу проклали торговельні шляхи до європейських країн, якими привозили цінні товари: перлини, коштовне каміння, прянощі. Тому європейці намагалися знайти шлях до багатих країн Сходу: Індії та Китаю, щоб налагодити торгівельні зв’язки з ними. 
Марко Поло – перший з європейців у Китаї та Індії

Марко Поло (близько 1254–1324) – венеціанський  купець і мандрівник, який першим пройшов  крізь безводні й високогірні  райони Азії, досяг берегів Тихого океану, 25 років свого життя подорожував країнами Сходу, 17 з яких прожив у Китаї й успішно повернувся додому морем. Написана з його слів “Книга про розмаїття світу...” (1298 р.) – одне з перших джерел знань європейців про країни Азії. Біографи представляють Марко Поло як енергійну, витриману й терплячу людину. Він мав хист спостерігача, був хорошим, але захопливим оповідачем. Саме від Марко Поло в Європі вперше дізналися про паперові гроші, кам'яне вугілля, азійські прянощі, які були на вагу золота.

А все  почалося з того, що батько й дядько майбутнього мандрівника, які багато років вели торгівлю із країнами Сходу, взяли сімнадцятирічного юнака у свою чергову торговельну подорож. Після довгих мандрівок вони перетнули майже всю Євразію. Марко Поло перебував сімнадцять років на службі у великого монгольського хана Хубілая, обійшов увесь Східний Китай, а на зворотному шляху побував в Індії. У Венецію Поло повернувся в 1295 році морем, супроводивши за дорученням монгольського хана його дочку царівну, видану заміж за правителя Персії.

Через два роки Марко Поло, беручи участь у морському бої між Венецією і її торговельним сусідом Генуєю, потрапив у полон. У в'язниці його яскраві розповіді про подорожі записав один зі співкамерників – полонений Рустичано. Після звільнення Поло повернувся в рідне місто, де прожив ще 25 років заможним чоловіком, без сумніву, не раз переповідаючи свої спогади. З них європейці одержували уяву про велику країну Китай, нібито казково багату Японію, острови Ява та Суматра, про найбагатший острів Цейлон (нині Шрі-Ланка) і Мадагаскар. Сучасникам було нелегко розпізнати, де у словах Марко Поло правда, а де фантазія. За схильність до перебільшень та вигадок йому дали прізвисько “мессір Мільйон”.

Проте “Книга” Марко Поло відіграла велику роль у подальшому освоєнні світу. Вона надихала купців на пошуки нових торгівельних шляхів з країнами Сходу, що згодом призвело до європейської колонізації країн Азії та переділу світу. В ХІV-ХV ст. оповідання Марко Поло стали важливими для картографів, хоча в оцінці відстаней мандрівник найчастіше помилявся. Однак провідну роль “Книга” мала в історії географічних відкриттів, ставши наріжним каменем для португальських й іспанських мореплавців, у тому числі для Христофора Колумба, чиєю рукою через 200 років зроблені позначки на її полях. Твір Поло належить до числа тих рідких середньовічних здобутків, які читають й дотепер. У книзі багато народних повір'їв, легенд і казок. 
Ібн Баттута – мандрівник до Індії і не тільки

Майже 30 років свого життя провів у подорожах видатний арабський мандрівник й письменник Ібн Баттута (1304-1377), який пройшов суходолом і морем близько 130 тис. км, тобто відстань утричі більшу земного екватора. Народився мандрівник на півночі Марокко в родині учених та суддів. У 21 рік вирішив здійснити пало¬мництво в священне місто мусульман Мекку. Пройшовши вздовж північного узбережжя Африки, Ібн Баттута попрямував на Близькій Схід, де приєднався до каравану й двічі відвідав Мекку. Подорожував також Персією (нині Іран) й арабськими країнами, плавав на кораблі у Східну Африку.

Згодом у мандрівника визрів задум побу¬вати в Індії. Знайти корабель для подорожі, не вдалося, і Ібн Баттута вирішив відправитися в подорож по суші. Перетнувши територію сучасної Туреччини, мандрівник відплив у Крим, а звідти дістався до резиденції хана Золотої Орди, звідки продовжив шлях до Індії. У Делі він прожив вісім років. Там Ібн Баттута був направлений послом до монгольського імператора, що правив Китаєм, але в дорозі його загін потрапив у біду. Не бажаючи повертатися в Делі, Ібн Баттута відплив на Мальдівські о-ви, де певний час працював на посаді мусульманського судді. Мандрівник також відвідав острови Цейлон та Су-матра, де пересів на судно, що відходило у Китай. Згодом, повернувшись до Індії, мандрівник знову попрямував до Мекки, а з неї – на батьківщину у Марокко.

Свою  останню подорож Ібн Батута здійснив у 48 років. Він відправився до Африки й перетнув пустелю Сахара, дійшовши до великої річки Нігер.

Після повернення на батьківщину, Ібн Баттута розповів про свої подорожі одному з писарів султана, який записав спогади видатного мандрівника. Згодом вийшла книжка “Подарунок споглядачам про диковинки міст й чудеса подорожей”, у якій в нитку живої розповіді Ібн Баттути вплітаються написані пишномовним стилем фрагменти, які не завжди відповідають дійсності. Особливі сумніви викликали глави, що стосуються описів Китаю, Константинополя, Індії. Однак у цілому твір містить багато цікавої й пізнавальної інформації про країни Сходу. 
Афанасій Нікітін та його мандри за три моря

Значний внесок у вивчення країн Сходу  в епоху Середньовіччя зробив російський купець Афанасій Нікітін, який у середині ХV ст. побував в Індії, перетнувши на своєму шляхи три великих моря. Тому написана ним книжка, має назву “Ходіння за три моря”, яка складається лише з 20 сторінок, але містить багато цікавої інформації про природу та побут Індії. У ній поєднана відданість автора рідній землі з повагою до іншої віри та культури.

Навесні 1468 р. Афанасій Нікітін з міста Твер, спорядивши два судна, направився зі своїми земляками торгувати. Шлях тягнувся вниз Волгою до Каспійського моря. На продаж везли дорогі товари, у тому числі хутра. Під Астраханню на купців напали татари й майже все розграбували.

Перетнувши Каспійське море, Нікітін провів більше двох років в Персії, розпродаючи залишки товару. Там він довідався про Індію, в якій можна дешево купити дорогі на Русі речі. Тому Афанасій Нікітін сів на корабель, який прямував до цієї багатої країни, й перетнув друге на своєму шляху море – Аравійське.

А далі почалися майже трирічні мандри Індією. Афанасій Нікітін подорожував різними містами під виглядом ходжі (почесний титул у мусульман), терплячи гоніння від місцевої влади. У своїх спогадах мандрівник описав пишні виїзди місцевого султана, страшну вбогість селян, значні кастові й релігійні відмінності населення.

Вирішивши повернутися на батьківщину, Афанасій Нікітін сів на корабель, після місячного плавання якого Аравійським морем, судно було віднесене вітром до африканського берега. Звідки через Персію, повертаючись додому, росіянин перетнув Чорне море й опинився у Криму у місті Кафа (нині Феодосія). Тут він перезимував й упорядкував свої записи. Навесні рушив на північ по Дніпру й, не дійшовши до рідного міста, помер під Смоленськом. Записки Афанасія Нікітіна про подорож до Індії знайшли купці у його дорожній сумці та згодом привезли до Москви. “Ходіння за три моря” містять цінне описання середньовічної Індії, яку змальовано просто й правдиво. Не даремно книжку переписували щонайменше шість разів.

Для вшанування подвигу Афанасія Нікітіна на його батьківщині у місті Твер було встановлено пам'ятник  
.Пошуки португальцями морського шляху до Індії

Ходити до Індії суходолом, як ще робили Марко Поло та Ібн Баттута, стало небезпечним у ХV ст. через набіги кочівників та грабіжників. Тому португальці, жителі однієїз найпотужніших у той час країни, почали шукати морський шлях до Індії навколо Африки. Це відкриття тривало... 85 років!!! Португальські каравели освоювали морський шлях уздовж західного узбережжя Африки, досягаючи усе більше південних широт.

Все розпочалося з захоплень територій на північному узбережжі Африки Генріхом Мореплавцем (1394-1460) – португальським принцом, четвертим сином в королівській родині. Він відзначився завоюванням ряду міст у Марокко, що поклало початок просуванню португальців вглиб Африки. Це стало першою в історії серйозною спробою європейців колонізувати нові землі. Згодом португальці захопили Канарські та Азорські острови й активно почали плавання вздовж західного узбережжя Африки. Як повний володар завойованих островів, Генріх Мореплавець серйозно зайнявся їхнім заселенням й освоєнням. Під його керівництвом у найкоротший час колонізовані землі стали джерелом вивозу пшениці, цукру, вина, цінних порід деревини.

Зі смертю Генріха Мореплавця у португальських монархів на якийсь час зник інтерес до досліджень. Лише у 80-х роках ХV ст. біля західних берегів Африки знову з’являються португальські кораблі. Португальці прагнули обігнути Африку з півдня. Це, ймовірно, було основною метою плавань Діого Кана (близько 1440-86?). Мореплавець, пройшов вздовж західного берега африканського континенту та оголосив ці землі власністю короля Португалії. Кан дійшов до гирла річки Конго й трохи південніше, а потім повернув назад. Перервавши плавання, мандрівник позбавив себе слави відкриття південного краю Африки й воріт до Індійського океану. Не виключено, що він вирішив повернутися на батьківщину через погане самопочуття. Можливо, перебуваючи в плаванні, Кан помер.

Це підштовхнуло до рішучих дій одного з найкращих португальських моряків Бартоломеу Діаша (близько 1450-1500), який вирішив йти далі на південь, ніж його попередник. Незважаючи на сильну бурю, корабель неспинно плив на південь. Діаш сподівався вдало використати вітер. А материк все не кінчався й буря не вщухала. Далеко на півдні Діаш потрапив у зону західних вітрів. Тут було холодно, з усіх боків – відкрите море. Він вирішує з'ясувати, чи тягнеться далі берег. Беріг йшов на захід і на схід. Тут, очевидно, був кінець материка. Але змучений екіпаж уже втратив надію перебороти труднощі, яким, здавалося, не буде кінця, і зажадав, щоб кораблі повернули назад. З гірким почуттям капітан віддав наказ рушити в зворотну дорогу. Повертаючись додому, кораблі обігнули гострий мис. На згадку про перенесені випробування Діаш назвав його мисом Бур, але король Португалії перейменував його в мис Доброї Надії – сподівання на те, що здійсниться заповітна мрія португальців: буде відкритий шлях до Індії.

Коли почалася підготовка нової експедиції в Індію, Діаш був призначений керівником будівництва кораблів. Але головою експедиції король призначив Васко да Гаму, багатого вельможу, який своїм подвигом увінчав справу, розпочату Генріхом Мореплавцем. У 1497-99 рр. він здійснив плавання з Португалії до Індії, обігнувши Африку, і назад, уперше проклавши морський шлях з Європи до Індії. Екіпаж із трьох кораблів складав близько 170 чоловік.

Обігнувши крайній південь Африки – мис Голковий, експедиція вийшла в Індійський океан. З попутним вітром кораблі швидко дісталися індійського берега, придбали прянощі та коштовне каміння. На зворотному шляху мореплавці змушені були зупинитися на східному березі Африки йспалити один з кораблів. Через хворобу команда сильно поріділа й була не в змозі керувати всіма суднами. На батьківщину повернулися тільки два кораблі й менше половини екіпажу.

Така ціна була сплачена за нанесення на карту світу більш ніж 4000 км східного узбережжя Африки та відкриття морського торговельного шляху з Європи через Африку в Південну Азію. За це Васко да Гама був призначений віце-королем Індії.