Загальна фізико-географічна характеристика Галицького району

Панівним типом рослинності в минулому на території району були дубові й букові ліси. На сьогодні в регіоні ліси займають близько 11 тис. га. Це, переважно, похідні дубово-грабові й дубові (представлені дубом звичайним та дубом північним) ліси, букові діброви. В дубових і дубово-грабових лісах перший ярус сформований дубом звичайним та дубом північним, другий – грабом звичайним. Ростуть клен гостролистий, явір, липа серцелиста, ясен звичайний, в’яз голий, бук лісовий, рідко трапляється ялиця біла, ялина європейська. Підлісок представлений в основному ліщиною звичайною, видами глоду, бруслиною європейською, бруслиною бородавчастою, калиною цілолистою, свидиною кров’яною, видами шипшини та ін. У трав’яному покриві в дубових лісах ростуть види осоки, яглиця звичайна, підмаренник запашний, зірочник гайовий, квасениця звичайна, орляк, веснівка дволиста, апозерис смердючий, герань лісова, герань темна, барвінок малий, купина кільчаста, тирлич ваточниковий та ін. Дубово-грабові ліси приурочені до добре дренованих вологих світло-сірих і сірих опідзолених суглинистих ґрунтів на підвищеннях рельєфу з хвилястою розчленованою поверхнею. Це дуже затінені густі насадження з погано вираженим підліском та трав’яним ярусом. У таких лісових масивах трапляються вапнякові та гіпсові відслонення, зустрічаються карстові западини з глибокими підземними печерами.[12, 57]

В дубових і дубово-грабових лісах яскраво виражена присутність ранньовесняних ефемероїдів – це підсніжник білосніжний, білоцвіт весняний, що занесені до Червоної книги України, пшінка весняна, зірочки жовті, анемона жовтецева, анемона дібровна, ряст порожнистий, ряст ущільнений, зубниця бульбиста, зубниця залозиста, медунка темна, медунка лікарська та ін. З рідкісних зникаючих видів, занесених до Червоної книги України, в дубових та дубово-грабових лісах ростуть лілія лісова, скополія карніолійська, любка дволиста, любка зеленоквіткова, коручка пурпурова, коручка морозниковидна, зозулині сльози яйцевидні, булатка великоквіткова.

Букові ліси представлені кількома невеликими масивами. В їх деревостані приймають участь дуб звичайний, граб звичайний, липа серцелиста, ясен звичайний та ін. У підліску ростуть ліщина звичайна, калина цілолиста, вовчі ягоди звичайні, бруслина бородавчаста, бруслина європейська. Травостій формують підмаренник запашний, види осоки, яглиця звичайна, копитняк європейський, медунка темна, медунка лікарська, зірочник гайовий, зеленчук жовтий, барвінок малий, купина кільчаста, квасениця звичайна та ін. З раритетних видів, занесених до Червоної книги України, в букових лісах зустрічаються підсніжник білосніжний, білоцвіт весняний, цибуля ведмежа, лілія лісова, любка дволиста, любка зеленоквіткова, коручка пурпурова, коручка морозниковидна, зозулині сльози яйцевидні, астранція велика, лунарія оживаюча.

Велику наукову і природоохоронну цінність мають осередки лучно-степової флори та наскельні степи, що формуються на південних схилах опільських горбистих пасм з відслоненнями на денну поверхню карбонатних порід та гіпсів.[14, 67]

З відступом моря, теплоємні гіпсові товщі древніх морських берегів опинилися на денній поверхні і стали реліктовими рідкісними осередками зростання давньої середземноморської флори. Нині на південних схилах гіпсових горбів збереглися осередки древньої теплолюбної флори, представлені унікальними наскельними степами та кальцифільними остепненими луками, що мають надзвичайно високу природоохорону регіональну цінність.

Під схилами опільських горбастих пасм у долинних типах місцевостей регіону ще збереглися залишки реліктових гіпсових і карбонатних боліт, які вціліли після проведеного осушення і господарського освоєння земель протягом останнього сторіччя. Кальцифільні болотні масиви формуються на карбонатних материнських породах і гіпсах за умов надлишкового зволоження грунту завдяки потужному підпору підземних водоносних горизонтів. Гіпсові та карбонатні болота мають винятково важливе природоохоронне значення в регіоні, так як вони є осередками унікального комплексу реліктової гігрофільної флори. На таких презволожених ділянках відомі місцезростання рідкісних зникаючих рослин, які занесені до Червоної книги України, це пальчатокорінник травневий, коручка болотна, рябчик шаховий, верба сиза, тофільдія чашечкова.

Згідно зоогеографічного районування правобережжя Дністра належить до Центрально-Європейського (Карпатський район, Східна передгірна ділянка), а лівобережжя – до Східно-Європейського (район мішаного, листяного лісу та лісостепу, Дністровсько-Дніпровська підділянка) округу. Різноманітні біотопи, помірний клімат, наявність значної площі водойм, лісових масивів і відкритих просторів справили значний вплив на формування фауни та населення тварин, котрі представлені, як карпатськими так і подільськими видами.

В лісових масивах типовими мешканцями є олень шляхетний, козуля європейська, кабан, нориця руда, мишак жовтогорлий, білка звичайна, вовчки сірий та лісовий, борсук, куниця звичайна і лисиця звичайна, рясоніжки велика та мала, мідниця звичайна, їжак європейський.

Траплялися випадки зустрічі рідкісних ведмедя бурого та кота лісового. На відкритих просторах чисельними є хом’як звичайний, заєць сірий, тхір чорний, ласка, куниця кам´яна, кріт європейський. З рідкісних зустрічаються горностай і тхір степовий. Для водно-болотних біотопів типовими є ондатра, щур водяний, видра річкова, дуже рідко можна зустріти норку європейську.

Спостерігається значне домінування гніздових (з 10-ма ймовірно гніздовими видами) – 160 (66% від загальної кількості сучасної орнітофауни), над не гніздовими – 82 (34%). Осілими є 55 (23%) видів, 38 (16%) – пролітними, 104 (43%) – перелітними, 20 (8 %) – залітними, 9 (4%) літуючими 5 (2%) – випадково літуючими, 21 (9%) – зимуючими. Також, виявляли 36 (15%) видів, котрі випадково залишались зимувати.

У весняно-міграційний – гніздовий період зареєстровано 205 (85%) видів, в осінньо-міграційний – 228 (94%) , а взимку – 117 (48%). Найбільше видове різноманіття у міграційний та гніздовий періоди спостерігається на риборозплідних ставках (Рс) – виявлено 86 (42 % від всіх виявлених в зазначений період) видів, яке послідовно зменшується в наступній послідовності: водосховище (Вд) та молоді лісові масиви (Л) – по 71 (35 % ) → болота і вологі луки (БЛ), очисні гідроспоруди (Ог) – по 55 (27%) → річки (Р) – 54 (26%) → корінні, стиглі, перестиглі лісові масиви (Кл) – 48 (23 %) → стариці (С) – 43 (21 %) → степи і луки (СЛ) – 35 (17 %). [11, 10]

Молодим лісовим насадженням віддають перевагу:

протягом року: яструби великий та малий, канюк звичайний, дятли звичайний, малий, сирійський та середній, кропивник, дрізд чорний, синиці велика і блакитна, повзик, підкоришник звичайний;

у гніздовий період: припутень, горлиця звичайна, вивільга, зозуля, вівчарик-ковалик, вівчарики весняний і жовтобровий, зеленяк, зяблик, крутиголовка, кропив’янки чорноголова, сіра та прудка, мухоловка сіра, костогриз, дрізд-омелюх, щеврик лісовий, вільшанка;

під час весняної міграції: тинівка лісова; в осінньо-зимовий період: сова вухата, синиці блакитна, чорна та довгохвоста, золотомушка жовточуба, сорока, костогриз, гаїчки болотяна і гаїчка-пухляк, чиж, снігур.[9, 218]

Старим лісовим масивам (корінним, стиглим і перестиглим) віддають перевагу:

у гніздовий період: лелека чорний, сова довгохвоста, сова сіра, підорлик малий, синяк, шпак звичайний, дрізд співочий, мухоловки білошия та строката;

в осінньо-зимовий період: жовни чорна та сива.

Відкритим ландшафтам віддають перевагу:

у гніздовий період та підчас міграцій: боривітер звичайний, підсоколик великий, перепілка, деркач, бджолоїдка, горобець польовий, пугач, сова болотяна, одуд, трав´янки лучна і чорноголова, просянка, жайворонки чубатий і польовий, щеврик лучний, плиска жовта кам´янка звичайна;

у зимовий період: підсоколик малий, лунь польовий, зимняк, щиглик, коноплянка, вівсянка звичайна, крук;

протягом року: куріпка сіра.

На водоймах і (або) прибережних ділянках зустрічаються (віддають перевагу):

у гніздовий період: пірникози велика, сірощока, чорношия та мала, чаплі сіра і руда, чепури велика та мала, бугайчик, бугай, квак, широконіска, чернь білоока, попелюх, лунь очеретяний, пастушок, курочка водяна, погонич, пісочник малий, чайка, крячки білощокий, чорний, річковий, та малий, рибалочка, очеретянки ставкова, лучна та велика, ремез, ластівка берегова, соловейко східний;

період міграцій: гагара чорношия, гуски сіра і білолоба, гуменник, лебідь-кликун, чирянка велика, свищ, нерозень, шилохвіст, чернь морська, морянка, турпан, скопа, кулик-сорока, сивка морська, коловодники лісовий, болотяний, звичайний і великий, набережник, брижач, побережники малий і чорногрудий, баранці великий та звичайний, кульон великий, грицик великий;

у зимовий період: чирянка мала, гоголь, крехи великий і малий, крех середній, пронурок;

протягом року: баклан великий, лебідь-шипун, крижень, чернь чубата, лиска, мартини звичайний, жовтоногий, сріблястий, сивий, вусата синиця, вівсянка очеретяна;

Плазуни представлені черепахою болотяною, гадюкою звичайною, мідянкою, вужем звичайним, ящірками прудкою і живородною, веретільницею ламкою.[13, 115]

Земноводні представлені: тритонами звичайним, гребенястим і карпатським, саламандрою плямистою, джерлянками жовточеревою і червонодеревою, ропухами сірою та зеленою, часничницею, краковкою звичайною, жабами трав´яною, ставковою, їстівною, озерною, гостомордою.

У водоймах, що знаходяться в межах парку, виявлено одного представника круглоротих – міногу українську і 56 видів риб. У річках водяться щука звичайна, плітка, вирезуб, головень звичайний, ялець, в’язь звичайний, гольян звичайний, краснопірка, білизна, вівсянка, підуст, пічкур звичайний, пічкур дністровський довговусий, марена звичайна, марена балканська, верховодка звичайна, бистрянка, плоскирка звичайна, лящ звичайний, синець, клепець, рибець звичайний, чехоня шаблевидна, гірчак звичайний, короп європейський, голець звичайний, щиповка звичайна, в'юн звичайний, сом європейський, вугор річковий, мінь річковий, колючка триголкова, судак звичайний, окунь річковий, йоржі звичайний та донський, бичок-головач, бички кругляк, пісочник і гонець, бибець звичайний, бабець пістрявоплавцевий. Тільки у Дністрі зустрічаються стерлядь, чоп великий (в минулому виявляли севрюгу і шипа), а в Лімниці – форель струмкова, харіус європейський, щиповка гірська. Для дністрових стариць характерні: лин озерний, карасі звичайний і сріблястий, бичок-ротан. У риборозплідних господарствах (ставки, водосховище) розводять коропа, товстолоба, амура білого.[2, 325]

6. Грунти

Ґрунтовий покрив у межах Галицького району неоднорідний. Основні типи ґрунтів на лівобережжі Дністра – опідзолені чорноземи, темно-сірі ґрунти, а на правобережжі – дерново-підзолисто глеєві.

Сірі опідзолені ґрунти сформовані на карбонатних лесоподібних суглинках. Вони поділяються на кілька підтипів: світло-сірі, сірі, темно-сірі.

Світло-сірі опідзолені ґрунти зустрічаються на високих плато та їх схилах. За механічним складом ці ґрунти переважно пилувато-легкосуглинисті, але трапляються середньо- та важко-суглинисті відміни. Ґрунти бідні на поживні елементи та гумус: у верхньому горизонті його вміст дорівнює 1,8-2,7%; мають високу кислотність.

Сірі опідзолені ґрунти розвинулись на менш розчленованих формах рельєфу, ніж світло-сірі, від яких відрізняються відсутністю елювіального горизонту, більш гумусовані. Вміст гумусу в орному шарі складає 1,9-3,0%, реакція ґрунтового розчину кисла (рН=4,3-4,9).

Темно-сірі опідзолені ґрунти сформувались на лесоподібних суглинках під покривом лісової та трав’янистої лучно-степової рослинності в умовах достатнього атмосферного зволоження. Залягають вони на вододілах і використовуються переважно як орні землі. За механічним складом ґрунти легко- та середньосуглинисті. В орному шарі міститься 2,6-2,8% гумусу. Ґрунти середньокислі.[4, 41]

Опідзолені чорноземи розміщені на плакорах і пологих схилах південних експозицій в умовах глибокого залягання ґрунтових вод. Сформувались на лесоподібних карбонатних суглинках. За механічним складом ці ґрунти пилувато-, легко- або середньосуглинисті. Вміст гумусу в верхньому горизонті – 3,4-4,4%. Реакція ґрунтового розчину слабокисла.

На плакорах Придністер’я місцями поширені глибокі малогумусні (слабоструктурні) чорноземи, що сформувались на лесоподібних відкладах, підстелених вапняками. Для них характерний значний вміст гумусу (5-6%), насиченість основами, наближеність реакції ґрунтового розчину до нейтральної (рН – 6,2), найвищий запас рухомих поживних речовин.[8, 45]

На правобережжі Дністра переважають дерново- середньо- і сильнопідзолисті поверхнево-оглеєні ґрунти, сформовані на алювіальних, переважно безкарбонатних суглинках та глинах терас передкарпатських річок. За механічним складом ґрунти переважно суглинкові, характеризуються низьким вмістом гумусу (1,0-2,5%), значною кислотністю.

На межиріччі Лімниці та Лукви розміщені переважно дерново-середньо- і сильнопідзолисті глейові ґрунти, за механічним складом – супіщані та суглинкові. Незначне поширення на південний схід від р. Луква мають також дерново-слабопідзолисті глеєві ґрунти, за механічним складом піщані та глинисто-піщані.