Зовнішня політика Аргентини

У результаті зміни ряду військових урядів Перон у 1973 році повернувся до влади, але в 1974 році помер, залишивши  главою держави свою другу дружину Ізабель, яка не мала політичного досвіду. У період її правління революціонери марксистського спрямування руху Монтонерос розгорнули терористичну діяльність, яка була виправданням військового перевороту, що стався у 1976 р. Тоді армія розв'язала «брудну війну» проти всіх, кого військові вважали «підривними елементами»: тисячі аргентинців були вбиті і оголошені такими, які пропали без вісті. У 1981 р. замість генерала Відели, який усунув від влади Ізабель Перон, посаду президента обійняв генерал Роберто Віола. Менше ніж через рік Віолу змінив генерал Леопольдо Гальтієрі.

У 1982 р. з метою подолання  економічної кризи Гальтієрі  віддав наказ аргентинській армії  висадитися на Мальвінських островах, територія яких з 1833 р. була окупована  Великою Британією. Уряд військових здивувало, що Сполучене королівство направило в Південну Атлантику свої війська і через три місяці аргентинська армія була розгромлена, а острови повернулися Великій Британії. Гальтієрі пішов у відставку, і в 1983 р. в результаті демократичних виборів до влади прийшов Рауль Альфонсін, кандидат від Радикального цивільного союзу. У період знаходження при владі Альфонсіна економіка Аргентини пережила гостру кризу з найвищим рівнем інфляції. У травні 1989 р. лідером країни, який прийшов до влади демократичним шляхом, став син сирійських іммігрантів Карлос Саул Менем, керівник хустіціалістської (пероністської) партії. До цього Менем протягом 6 років був главою виконавчої влади.

Зіткнувшись з  різкою економічною кризою, Менем  вирішив відмовитися від націоналізації, неприєднання, і автаркічних елементів Пероніста "третьої позиції" і наступного курсу, спрямованого на сприяння реінтеграції в Аргентині у світову капіталістичну систему через ліберальну економічну політику і близькість з Заходом. Відповідно, цілі Менема зовнішньої політики полягають у сприянні більш тісних зв'язків з США, відновленні нормальних відносин з Британією, видаленні усіх, залишившихся проблем у відносинах з ЄС, підтримуванні політики інтеграції з Бразилією та іншими країнами Південної Америки, і змін будь-якої іншої політики - ядерної, військової або комерційної - яка могла б перешкоджати розвитку більш тісних економічних і політичних відносин з розвиненими країнами та сусідніми країнами. Основні перетворення були здійснені в період з 1989 по 1994 р. і включали 3 етапи проведення реформ.

На першому етапі (1989-1990 рр.) були прийняті ключові закони про  приватизацію державної власності  й дерегулюванні товарних ринків, проведена лібералізація валютного  ринку, розпочате перетворення податкової системи й лібералізація режиму іноземних інвестицій. Перший етап заклав основи для залучення до країни іноземних вкладень. Поліпшення зовнішньоекономічної ситуації відбили показники платіжного балансу, що за підсумками 1990 р. був зведений практично з нульовим дефіцитом у порівнянні з дефіцитом в 9,5 млрд. дол. США в 1989 р.

Другий етап (1991 р.) ознаменував  початок рішучих перетворень  економіки Аргентини, які призвели до досягнення макроекономічної стабільності, відновлення довіри інвесторів й  економічного підйому. На даному етапі було прийнято ключове рішення для всієї стабілізаційної програми - введення Валютної ради. Значне поліпшення стану державних фінансів було досягнуто після спрощення податкової системи, поліпшення збору податку на додану вартість і реформування податкової адміністрації. За підсумками 1991 р. уперше за багато років був відзначений істотний ріст ВВП (10%), відбулася стабілізація валютного курсу й інфляційних очікувань, бюджетні доходи зросли на 3,5% ВВП. Ріст фондового ринку в 1991 р. склав 432%. Приплив іноземного капіталу перевищив 3 млрд. дол. США.

На третьому етапі (1992-1994 рр.) в умовах потужного економічного підйому подальший розвиток одержала реформа бюджетної системи, завершилася  лібералізація режиму відносно  іноземних інвестицій і почалися перетворення в соціальній сфері. У цей період відбулося зниження інфляції до світового рівня, економічний ріст склав у середньому 8,4% у рік, бюджет виконувався із профіцитом. Довіра населення до політики уряду призвела до масового повернення капіталів, що пішли з Аргентини за кордон в 70-80-х роках. Однак економічне пожвавлення мало свої негативні сторони. Зміцнення національної валюти при фіксованому курсі призвело до погіршення торгівельного балансу й росту залежності економіки від припливу іноземного капіталу. Якщо в 1989 р. позитивне зовнішньо-торгівельне сальдо становило 5,7 млрд. дол. США, то вже в 1994 р. дефіцит торговельного балансу досяг 4,1 млрд. дол. США. Ці тенденції визначили стрімке зростання зовнішньої заборгованості з 65,2 до 80,3 млрд. дол. США за той же період, при цьому відносний тягар обслуговування зовнішнього боргу практично не зріс. Зниження чисельності держслужбовців і приватизація стали причиною зростання безробіття в два рази в порівнянні з показниками 1991р.

Перша перевірка реформ на міцність відбулася в 1995 р., коли Аргентина  потрапила під вплив фінансової кризи в Мексиці. Уразливість  аргентинської економіки була обумовлена високими обсягами зовнішнього боргу, залежністю від припливу іноземного капіталу, твердістю встановленого валютного режиму й слабкістю фінансової системи. За 1995 р. ВВП скоротився на 4% у реальних цінах, доходи регіональних адміністрацій - на 8%, обсяг ліквідних міжнародних резервів скоротився на 30% (4,8 млрд. дол. США). Наслідком кризи став «набіг» вкладників на регіональні банки, які за 6 тижнів втратили близько 20% (8 млрд. дол. США) всіх депозитів.

В умовах обмеженого доступу  до міжнародних фінансових ринків уряд був змушений приймати жорсткі податкові  заходи. Державні витрати, що особливо вимагали негайних виплат, були скорочені до мінімально можливого рівня. Через обмеженість можливостей ЦБ з проведення грошової емісії, провінції були змушені використати власні засоби для фінансування й рекапіталізації регіональних банків. За підтримки Всесвітнього банку й Міжамериканського банку розвитку федеральний уряд рефінансував зобов'язання регіональних банків перед місцевими адміністраціями на умовах наступної приватизації банків. Для підтримки валютного режиму уряд зібрав пакет міжнародної допомоги в розмірі 11 млрд. дол. США й дійшов згоди з приватними міжнародними банками про надання,якщо буде потреба,термінових кредитів на суму 6,2 млрд. дол. США.

Відновлення в 1996 р. показників економічного росту підтвердило  ефективність  державної політики, що проводилася. За роки підйому економіка змогла набрати певний запас міцності. У період кризи не відбулося скорочення припливу прямих іноземних інвестицій. Владі вдалося запобігти розвитку системної банківської кризи. Істотні зміни були досягнуті в області регулювання й реструктуризації банківської системи. Довіру до фінансової системи було посилено за рахунок закриття ряду недокапіталізованих приватних фінансових інститутів, приватизації 2/3 державних регіональних банків і підвищенні ролі великих іноземних банків на ринку фінансових послуг. Частка іноземних банків на ринку приватних депозитів і кредитування перевищила частку місцевих банків.

Більш сильний тиск на аргентинську економіку зробила світова криза 1997-1999 рр. У цей період темпи росту  ВВП упали й, за наявними оцінками, в 1999 р. взагалі відбулося скорочення ВВП. Падіння цін на товарних ринках і масова девальвація національних валют, у першу чергу бразильського реала, знизили конкурентноздатність аргентинських товарів на зовнішньому ринку. В 1998 р. дефіцит торгівельного балансу склав 5 млрд. дол., в 1999 р. - 2,2 млрд. дол. США. В умовах загальної недовіри міжнародних інвесторів до країн з економікою, що розвивається, на перший план вийшла проблема обслуговування зовнішнього боргу, що за 90-і роки збільшився вдвічі й перевищив 140 млрд. дол. США.

В 1999 р. бюджет Аргентини  був зведений з дефіцитом 7,3 млрд. дол. США або 2,3% ВВП, що був найвищим  показником за увесь час існування  Валютної ради. Для боротьби з проблемою  бюджетного дефіциту був прийнятий Закон про бюджетну відповідальність (Fіscal Responsіbіlіty Law), що встановила графік поетапного скорочення дефіциту до нуля до 2003 р. Аргентина зуміла погодити з МВФ нову трирічну угоду про фінансову допомогу на суму 7,4 млрд. дол. США. До пакету фінансової допомоги ввійшли кредити Всесвітнього банку й Міжамериканського банку розвитку на загальну суму 1,5 млрд. дол. США. Для фінансування витрат й обслуговування боргу федеральному уряду в 2000 р. необхідно було залучити близько 19 млрд. дол. США. Дана проблема загострюється тим, що на найближчі роки доводиться пік платежів по зовнішньому боргу.

Основний показник економічного розвитку, що нерідко розглядають  як умовний індикатор соціального  прогресу, ВВП на душу населення  Аргентини характеризується крайньою нерівномірністю. Так в 1990 р. цей показник становив 4339 дол., 7707 дол. США в 2000 р. й 4920 дол. США в 2007 р.

Економічне становище  країни в 2000-2007 р. було нестабільним. Обсяг  ВВП Аргентини досяг найвищого  рівня в 2000 р. - 284,346 млрд. дол. США, з наступним незначним зниженням в 2001 р., і вже в 2002 р. ВВП Аргентини показав найнижчий  результат цього десятиліття - 102,042 млрд. дол. США. Починаючи з 2003 р., показник ВВП Аргентини неухильно росте. Зміни показника ВВП на душу населення в 2000-2007 рр. відбувалися синхронно зі змінами показника ВВП.

Динаміка показника експорту країни відрізняється крайньою стійкістю, незважаючи на фінансово-економічну нестабільність країни в 2001-2003 р., що відбулась на показнику  експорту країни в незначному зниженні обсягів експортованих товарів. З огляду на дані обставини, показник імпорту Аргентини виявився більше чутливим, і у неблагополучні 2001-2003 р. імпорт до країни різко впав (більш ніж у два рази скоротився в 2001 р. у порівнянні з 2000 р., і в три рази скоротився в 2002 р. у порівнянні з 2000 р.).