Степан Львович Рудницький (1877 — 1937)

 

 

 

 

 

     

                       

 

 

 

 

 

 

      

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

     

     Степан Львович Рудницький (1877 — 1937) — український географ і картограф, академік НАНУ. Основоположник української антропогеографії, політичної та військової географії.

      Степан Рудницький народився 3 грудня 1877 року у Перемишлі (тоді Австро-Угорщина). Вищу освіту здобув у Львівському та Віденському університетах, де студіював історію, географію, германістику.

На філософський факультет Львівського університету майбутній вчений вступив у 1895 р. Спочатку спеціалізувався в галузі історії. Його вчителем був М.Грушевський, саме за його порадою С.Рудницький розпочинає астрономічні, геологічні та географічні студії. В цій сфері першою великою працею стала монографія "Про плями сонячні", яка лягла в основу габілітації на доктора географії (1901 p.). Його вчителем з географії у Львівському університеті був відомий польський фізико-географ і геоботанік А.Реман.

       У 1901 р. С.Рудницький стає дійсним членом Наукового товариства ім. Т.Шевченка і співредактором "Збірника природописно-математично-лікарської секції "НТШ".

       Деякий час С.Рудницький вчителював у гімназіях Львова і Тернополя. У перші 6-7 років після закінчення навчання у Відні та Берліні в 1902 році С.Рудницький проводить географічні дослідження басейну Дністра. Ідеї і висновки вченого виводили українську географію на європейський рівень. Особливо важливою в цьому плані стала праця "Нинішня географія" (1905 р.), в якій закладено теоретичні, методологічні та методичні основи української географічної науки.

       Ще на початку XX століття С.Рудницький обгрунтував необхідність в коленому географічному дослідженні чотирьох підходів: морфологічного (встановлення геопросторових форм, явищ, які вивчаються), гилологічного (вивчення змісту цих форм), генетичного (встановлення походження форм), динамічного (вивчення їх змін у часі).

       Що ж стосується положення географії у системі наук, то вчений відносив її повністю до природних наук. У системі ж самого географічного знання С.Рудницький виділив дві групи наукових дисциплін: загальні систематичні (номотетичні) та спеціальні (описові, ідіографічні). В структурі загальної географіїним виділяються: математична географія (в т.ч. геодезія і картографія), фізична географія (власне фізична географія і геофізика), біогеографія (окрема географія рослинного і тваринного світу), антропогеографія (географія людини, економічна, політична географія і географія культури).

      Наступний період життя вченого (1908-1914рр.) тісно пов'язаний з працею у Львівському університеті. Найголовнішою подією в житті С.Рудницького і в українській географії цього періоду стало написання і публікація двотомної праці "Коротка географія України" (1910 і 1914 pp.)

      У передмові до "Короткої географії України" він писав: "Ми українці, земля, де живемо, зветься Україна, чи вона під Російською державою, чи під Австрійською, чи під Угорщиною. Бо хоч і ділять її кордони, хоч розірвана вона на шматки, але ж один народ, що її заселяє, з одною мовою, вдачею та звичаями. Та не тільки народ лучить українську територію в одну цілісність. Україна також з нинішніх оглядів мусить бути вважана за виразно зазначену одноцільну територію серед інших територій Європи. Навіть серед незалежних держав мало таких, що б могли зрівнятись з українською такою географічною особливістю".

      З виходом у світ двох книг "Короткої географії України" (перший том мав підзаголовок "Фізична географія", другий — "Антропогеографія") було покладено початок географічному українознавству і зокрема науковій антропогеографії України, спочатку у її етнічних межах, згодом — у державних.

       1 листопада 1918 р. проголошено Західно-Українську Народну Республіку (ЗУНР). С.Рудницький є експертом і радником в уряді ЗУНР з економіко- і політико-географічних проблем.

        В роки Першої світової війни і відразу після її закінчення С. Рудницький закладає основи політичної географії і геополітики України, особливо такими працями як "Україна і великодержави", яка була видана у 1920 р.

       С.Рудницький вже в перших своїх працях стояв на позиціях самостійництва. Не автономія, не федеративна частина іншої держави, а самостійна, незалежна, суверенна держава Європи - такою уявляв собі вчений Україну. Визначальним у державо-будівництві має бути національний принцип. Виходячи з цього, С.Рудницький виводить перший геополітичний постулат:"українська справа — це проблема нової великої національної держави Європи".

       Для С.Рудницького в геополітичному положенні України особливо важливий його "близькосхідний" аспект (Україна являє собою одну з найважливіших "ключових точок" цілого Близького Сходу), положення в "північному запіллі Чорного моря", чим визначається найкоротший шлях для експансій великих держав Європи в одних випадках на Балкани, в інших — на Закавказзя, Персію (Іран), Месопотамію, Азію, положення по відношенню до Польщі і Росії.

      С.Рудницький здійснює аналіз політико-географічного відношення до України її безпосередніх і посередніх сусідів. В "Додатку" до книги "Українська справа..." С.Рудницький розглядає проблеми формування нашої держави з погляду економічної географії і географії транспорту. Основна ідея праці полягає в тому, що "змагання українців до здобуття своєї самостійної держави мають не лише національний, але й економічний підклад". По суті це було обгрунтування економічного принципу державобудівництва.

      С.Рудницький, виходячи з природно-ресурсного потенціалу історичних, економічних традицій українського народу, накреслює перспективу розвитку народногосподарської системи України як самостійної держави, структури її господарства і пріоритетних галузей в ньому (особливо хліборобства), місця України у світі і у Європі, участі як виробника продукції і посередника торгівлі. Що ж стосується державно-політичного статусу, то, на думку С.Рудницького, для майбутньої України не потрібна ні монархія, ні буржуазна парламентарна республіка. Форма української держави "повинна бути республікансько-демократична й опиратися на тісній федерації автономних по суті поодиноких українських земель".

     У 1919 р. С.Рудницький був запрошений на посаду професора до Кам'янець-Подільського університету, але довго там не затримався і емігрував з України спочатку у Відень, а потім у Прагу.

    У Відні С. Рудницький викладав географію в Академії експорту і світової торгівлі, працював в інституті Сходу та Орієнту. Проте головна праця полягала в іншому: він був одним із фундаторів Українського Вільного Університету (УВУ) і першим деканом філософського факультету УВУ, де викладав майже усі географічні дисципліни. Одночасно він працював у Карловому університеті (Прага), де вів курси з географії Східної Європи, а також у Празькому Німецькому університеті та Українській господарській академії в Подєбрадах. З 1923 р. С.Рудницький викладав географію в Українському Вищому педагогічному інституті імені М.Драгоманова.

 

       Вчений взяв активну участь у підготовці і проведенні влітку 1924р. у Празі Першого Міжнародного з'їзду слов'янських етнографів і географів, на якому зробив дві наукові доповіді: "Природні області України" та "Проблеми геології і морфології Підкарпатської Руси (Закарпаття)".

      Празький період життя — це інтенсивна праця над новим виданням двох книг під загальною назвою "Основи землезнання України", які вийшли відповідно у 1924 та 1926 роках. Це були грунтовно оновлені і перероблені праці, започатковані ще "Короткою географією України". Завершився цей період виходом у 1925 р. "Історії землезнання", частина І (старі віки). Ця порівняно невелика праця поклала початок систематичного вивчення в українській географії історії географічної думки.

      У вченого була мета створити багатотомну працю "Географія України" і "Систему загальної й описової географії". Як український патріот, він бачив можливі умови для реалізації своїх задумів лише на Україні. У зв'язку з цим С.Рудницький надіслав листа Народному Комісаріату освіти у Харків (тодішню столицю радянської України), в якому, пропонуючи свої послуги, накреслив загальний план розбудови географічної науки і освіти в Україні. Одержавши позитивну відповідь, С.Рудницький приїхав до Харкова і зайняв посаду завідуючого кафедрою географії у Геодезичному інституті. Але головною метою вченого стало створення географічного інституту академічного типу, що й здійснилося 1 жовтня 1927 р. з заснуванням Українського науково-дослідного інституту географії і картографії у Харкові.

      Основні програмні напрями діяльності якого викладено в статті "Завдання Українського Географічного Інституту й його видавництв", опублікованій у першому номері "Записок..." цього інституту в 1928 році. Серед них: 1) розвиток новітньої географії, яка включає в себе комплекс математико-географічних, природно- і антропогеографічних дисциплін; 2) планомірне географічне вивчення усіх українських земель, складання курсу географії України (80-100 друк. арк.), розвиток географічного краєзнавства; 3) підготовка якнайбільше висококваліфікованих географів-науковців; 4) всемірне поширення географічних знань серед широких верств населення; 5) розвиток досліджень в сфері картографії; 6) організація періодичного (щомісячного) видання — географічного журналу; 7) організація підготовки і видання монографій з загальної описової географії, багатотомної системи землезнання; 8) здійснення науково-популярних географічних видань: описів подорожей визначних мандрівників минулого, краєзнавчих книг, популярних монографій природно-географічних явищ, процесів і предметів тощо.

     Як географ-природодослідник С.Рудницький розумів, що лише безпосередня праця може дати плідні наслідки і тому організовує експедиції на Дніпро і Донецький кряж.

    У 1929 року Рудницького обрано дійсним членом ВУАН, йому доручено керівництво трьома академічними підрозділами — Кафедрою географії, Комісією краєзнавства і Музеєм антропогеографії ім. Ф.Вовка (роботу в них, на жаль, не вдалося розгорнути). У цей період ВУАН приступила до підготовки багатотомної (40-50 томів) "Української радянської енциклопедії" і ввела С.Рудницького до складу редколегії УРЕ, доручивши очолити відділ географії (у 1934 р. підготовлено три томи УРЕ, але їх було знищено, а редколегію розпущено).

     У 1932 р. С.Рудницький підготував перший том 14-томної праці "Система географічних знань" (доля його невідома), за домовленістю з ВУАН вчений працював над українським географічним словником.

     Від'їзд С.Рудницького до Харкова не припинив його широких наукових контактів із вченим світом Європи — Праги, Берліна,Львова, Відня. Він залишився дійсним членом географічних товариств Праги і Берліна. У1932 р. виходить остання прижиттєва наукова праця вченого — стаття "Тераси і долинкові ступені порожистої ділянки Дніпра".

      23 березня 1933 року С.Рудницький був заарештований. Він бездоказово звинувачувався у членстві в "контрреволюційній Українській Військовій Організації", шпигунстві. 23 вересня того ж року його засуджено на п'ять років позбавлення волі. Український науково-дослідний інститут географії і картографії було ліквідовано, ряд співробітників репресовано. Після суду Рудницького переведено у спецтабори "Свірлаг" і "Біломорсько-Балтійський табір". Навесні 1935 р. С.Рудницького відправлено на Соловки. З листопада 1937 р. розстріляно. Місце поховання вченого невідоме й досі.

      Реабілітовано С.Рудницького у травні 1965 року.

      Степан Рудницький - значною мірою засновник української геоморфології, антропогеографії, політичної, соціально-економічної та демографічної географії. Особлива його заслуга в тому, що він започаткував картографічний напрямок в українській географії. Розробляти географічні карти українською мовою почав у Львові, продовжував в еміграції у Відні, а також в радянській Україні. Завдяки йому Україну чи не вперше було представлено у картографічних працях як цілісну просторову одиницю.

       Головні праці С. Рудницького: "Нинішня географія" (1905 р.), "Начерк географічної термінології" (1908 р.), "Коротка географія України" (1910—1914 рр.), "Україна: земля і народ" (1916 р.), "Україна — наш рідний край" (1917 р.), "Основи землезнавства України" (1924, 1926 рр.), "Основи геології й морфології Закарпаття" (1925, 1926 рр.), "Завдання географічної науки на українських землях" (1927 р.).

Рудницький створив велику школу українських географів, до якої належали В. Баб'як, В. Буцура, В. Геринович, М. Дольницький, М. Іваничук та ін.