Проект по землеустройству

Робочий проект включає:

• оптимальні способи обробітку ґрунту;
• внутрішньо польову організацію території з виділенням робочих і технологічних ділянок, що забезпечують проведення диференційованого обробітку ґрунту і впровадження прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур з урахуванням особливостей кожної ділянки території;
• агротехнічну характеристику полів і робочих ділянок сівозмін;
• технології вирощування сільськогосподарських культур, які дають можливість вирощувати високі врожаї, а також відтворити родючість ґрунту й забезпечують охорону навколишнього природного середовища;
• розміщення культур по робочих ділянках полів і роках ротації сівозміни;
• норми внесення органічних та мінеральних добрив під основні сільськогосподарські культури й баланс гумусу в ґрунті.

На основі матеріалів ґрунтових, агрохімічних і фіто санітарних обстежень  на кожному полі, передусім, проводять  внутрішньо польову організацію  території з виділенням робочих і технологічних ділянок .

Робочу ділянку виділяють  застосуванням однотипного основного обробітку ґрунту відповідної території (напрямок, глибина, терміни тощо). Кожну робочу ділянку формують із ділянок, однакових за рельєфом, ґрунтовим покривом і характером проявлення ерозійних та інших несприятливих процесів (засоленість, кислотність, умови зволоження тощо), що в сукупності забезпечить однотипність агротехнічних прийомів, спрямованих на підвищення родючості ґрунтів, припинення ерозійних процесів і створення оптимальних умов для вирощування сільськогосподарських культур, правильне регулювання й використання поверхневого стоку.

Форма робочих ділянок  повинна сприяти високоефективному використанню машин і механізмів для обробітку ґрунту, догляду за культурами, поливу та ін.

Робочі ділянки проектують одночасно із створенням лісосмуг, дорожньої мережі, гідротехнічних протиерозійних споруд, їх передбачають на полях із складним рельєфом, значною строкатістю ґрунтового покриву, а також на тих, які мають багато мікровпадин, блюдець тощо. їх проектують довгими сторонами впоперек схилу, з наближенням до горизонталей (по контуру) з випрямленням на балках, але без перевищення допустимих схилів, прийнятих для розміщення лінійних рубежів (польові дороги, лісосмуги та ін.), тобто під кутом не більше 10° до напрямку горизонталей. Існуючі польові дороги вздовж схилів, що концентрують поверхневий стік, перепроектовують. На полях із складним рельефом передбачають контурне розміщення меж робочих ділянок. їхня ширина на всій довжині має бути кратною ширині захвата ґрунтообробних і посівних агрегатів. Радіус криволінійних елементів контурних напрямних не повинен бути меншим від критичних для посівних агрегатів величин (60—70 м). Це дасть змогу проводити основний обробіток ґрунту з наближенням до горизонталей або з невеликими відхиленнями від них і звести до мінімуму змив ґрунту.

Для закріплення меж робочих  ділянок на схилах проектують водорегулювальні лісосмуги, а також однорядні або дворядні лісосмуги та польові дороги. Схил робочих ділянок не повинен перевищувати 0,5°. Допускається до 1° на невеликих площах (до 20 га), розташованих на коротких схилах.

Обов'язковим при внутрішньопольовій організації території є залуження балок стоку багаторічними травами, де відбувається інтенсивний змив ґрунту (1-2 проходи сівалкою, а при потребі й більше). В багатьох випадках залужені балки можуть слугувати межами робочих ділянок.

Технологічні ділянки  виділяють у тому разі, коли неможливо застосувати на всьому полі однотипну технологію обробітку сільськогосподарських культур або на окремих ділянках необхідне проведення додаткових агротехнічних заходів (внесення хімічних меліорантів, підвищених норм добрив тощо).

В умовах, коли водну й вітрову ерозії ґрунтів неможливо зупинити вищезазначеними заходами, додатково передбачають смугове розміщення сільськогосподарських культур. На кожній робочій ділянці визначають напрямок основного обробітку ґрунту і сівби, догляд за культурами та застосування протиерозійних агротехнічних заходів.

У сівозміні уточнюють  розміщення посівів культур на полях  і робочих ділянках для того, щоб  кращі попередники відвести, насамперед, під провідні культури. Якщо сівозміна  не освоєна, складають план переходу до передбаченого чергування культур. Розміщення їх на полях і робочих ділянках планують на весь період ротації сівозміни. При цьому визначають ділянки, на яких сівба просапних культур недопустима.

На кожну робочу ділянку  дають технологічну й агрохімічну  характеристики, які включають довжину  робочих гонів, робочий схил, особливості ґрунтового покриву, глибину гумусового горизонту та орного шару, склад гумусу, забезпеченість ґрунтів поживними речовинами тощо. На основі цих показників розробляють технологію обробітку культур у сівозміні, розраховують потребу в мінеральних добривах і хімічних меліорантах на запланований урожай.

Технологія вирощування  сільськогосподарських культур  об'єднує комплекс заходів:

• обробіток ґрунту залежно від засміченості полів та ерозійної небезпеки ґрунтів;
• прогресивні способи сівби сортів інтенсивного типу;
• догляд за посівами;
• використання ефективних гербіцидів і засобів боротьби із шкідниками та хворобами рослин;
• проведення хімічної меліорації ґрунтів;
• здійснення заходів щодо поліпшення фізико-хімічних властивостей ґрунтів і систематичний догляд за полями;
• науково обґрунтовані норми мінеральних та органічних добрив;
• застосування протиерозійних агротехнічних заходів.

Підвищення ефективності землеробства можливе тільки на основі широкого впровадження інтенсивних  технологій обробітку сільськогосподарських  культур, практика застосування яких підтверджує це.

При розробці технології обробітку  культур враховують новітні досягнення науки і вітчизняний та зарубіжний досвід, біологічні особливості сортів і гібридів, природні умови кожної робочої ділянки (ґрунт, рельєф, забезпеченість поживними речовинами, ерозійна небезпека тощо), погодні умови року. Тому до розробки робочого проекту залучають, крім фахівців землевпорядного профілю, спеціалістів сільгосппідприємств та районних агропромислових об'єднань, науковців обласних сільськогосподарських дослідних станцій і науково-дослідних інститутів, фахівців із питань хімізації сільського господарства й захисту рослин.

Найважливішим питанням землеробства є забезпечення сільськогосподарських  культур поживними речовинами. Запаси їх у ґрунтах недостатні в тій чи іншій мірі для одержання запланованих урожаїв, це й має визначати потребу внесення мінеральних і органічних добрив. Кількість їх обчислюють у проекті розрахунково-балансовим методом на основі виносу поживних речовин запланованим урожаєм залежно від вмісту в ґрунті рухомих форм азоту, фосфору й калію, який періодично визначають агрохімічні лабораторії. Розраховану таким способом кількість мінеральних добрив диференціюють за строками, видами і нормами внесення.

Надзвичайно важливо брати  до уваги родючість ґрунтів, що характеризується вмістом гумусу. Для цього у  проекті розробляють баланс гумусу на період повної ротації сівозміни, в якому враховують його втрати від мінералізації під культурами й від ерозії ґрунтів, а також надходження у ґрунт із кореневими і післяжнивними рештками та органічними добривами.

Розробка і впровадження робочих проектів організації вирощування культур дає змогу значно підвищити рівень землеробства й при цьому досягти високих і стабільних урожаїв за одночасного й постійного зростання родючості ґрунтів.

1.3.3.  Робочий проект організації та забудови території колективних садів

Робочі проекти розробляють  на основі архітектурно-планувального  технічного завдання. Плановою основою  при цьому є топографічний план масштабу 1:1000, 1:500, а також матеріали інженерно-геологічних розвідувань, виконані відповідно до діючих інструкцій і вказівок.

У проекті організації  та забудови колективних садів передбачають зонування території - зону індивідуальних садових ділянок із дорогами і проїздами й зону загального користування. При цьому враховують існуючі на проектованій і суміжній територіях функціональні та планувальні елементи, обов'язковим є також поєднання зонування з навколишнім природним середовищем.

Зону загального користування в основному проектують із головного  в'їзду на територію колективного саду, де розміщуються об'єкти суспільного  призначення (медичні й торговельні  будівлі, автостоянки для автомобілів  тощо). Не обхідно прагнути, щоб ця зона була архітектурно-планувальним композиційним центром усієї  запроектованої території.

Під садові ділянки виділяють  максимально можливу частину території, яку відводять під колективні сади. Конфігурацію садових ділянок встановлюють у міру можливості прямокутною, із співвідношенням сторін, близьким до 2:3 і обов'язковим дотриманням їхніх розмірів.

Внутрішні дороги та проїзди  передбачають завширшки 6 м із мінімальним  радіусом повороту (8 м). Проектом рекомендують типові садові будиночки згідно з діючим типовим проектом, вказують розміщення їх на копаній садовій ділянці. Окремо обумовлюють вимоги щодо дотримання при розміщенні садових будиночків відстаней від червоних ліній і меж сусідньої ділянки, а також відстаней від господарських будівель.

Інженерна інфраструктура проектованої території включає:

• во<span class="List_0020Paragraph_