Ресурси органічного палива в Україні

Паливно-енергетичні ресурси. Перспективи України¨

За прогнозними проектами Європейської комісії, Світової енергетичної ради та Міжнародного енергетичного агентства до 2020 року в умовах очікуваного розвитку світової економіки та приросту населення з 5,1 до 8 млрд. чоловік, в світі передбачається збільшення споживання електроенергії на 50-100%, у порівнянні із рівнем дев'яностих років XX ст. При цьому вважається, що в наступні десятиріччя головним джерелом енергії будуть невідновлювані викопні види органічного палива – вугілля, нафта та природний газ. З урахуванням значного прогнозованого зростання обсягів споживання, загальних розвіданих світових ресурсів викопних палив усіх видів вистачить відповідно: вугілля – на 250-300, нафти – на 30-40, природного газу – на 50-70 років. Уже в другій половині XXI сторіччя тільки запаси вугілля будуть достатні для компенсації зниження розвіданих ресурсів палива, тоді як запаси нафти і газу скоротяться настільки, що вже через 30 років для нафти і 40-50 років для газу через граничне виснаження запасів доведеться суттєво обмежити їх видобуток. Знизяться до критичних меж і обсяги їх споживання. В цілому ж той факт, що сьогодні доводиться все більш зростаючими темпами витрачати невідтворювані запаси органічних палив є трагедією нашої цивілізації.

Ресурси органічного палива в Україні. За рахунок власного видобутку викопного органічного палива Україна на цей час може забезпечити свої потреби лише частково, у тому числі: з нафти – на 10-12%, з природного газу – на 20-25%, з вугілля – на 85-90%. Значного збільшення ресурсів цих видів енергетичного палива у перспективі, за експертними оцінками, в країні не прогнозується. Основний власний енергоносій в Україні – вугілля. Його ресурси складають 117,1 млрд. т, яких вистачить країні на 450-500 років.

Через обмеженість власних запасів природного газу і нафти та повільні темпи реструктуризації і оновлення вуглевидобувної галузі, теплова енергетика України достатньо скоро  почне зазнавати дефіцит в органічному енергетичному паливі. Цей дефіцит може загостритися і через низьку ефективність спалювання палива на теплових електростанціях (ТЕС і ТЕЦ), що обумовлено граничним моральним і фізичним зносом на цей час теплоенергетичного устаткування теплових електростанцій України.

Прогноз зміни світових цін на енергнетичні палива до 2030 року

Основу теплової енергетики України складають 104 енергетичні блоки потужністю 150-800 МВт, встановлені на 14 теплових електростанціях, загальною потужністю 28,7 млн кВт. На цей час 90,6% потужностей, встановлених на ТЕС, вже давно відпрацювали свій розрахунковий ресурс, а 63,9% з цих потужностей перетнули межу граничного ресурсу та фізичного зносу. Проектним паливом для більшості енергетичних блоків ТЕС (встановлена потужність близько 25 млн кВт) є вугілля, для меншості ТЕС і всіх ТЕЦ – природний газ. В останні роки теплові електростанції країни щорічно споживали палива від 29,4 до 30,4 млн т у. п. (всього), у т. ч.: вугілля – від 15,4 до 19,5 млн т у. п.; природного газу – від 13,8 до 10,5 млн т у. п. (12,1-9,2 млрд. куб. м); мазуту – від 0,2 до 0,4 млн т у. п.. Скорочення обсягів споживання тепловими електростанціями України природного газу відбулося завдяки поліпшенню якості вугілля, що дозволило суттєво скоротити (на 20-30%) його (разом з мазутом) витрати на так зване підсвічування, необхідне для спалювання високозольного вугілля.

Рівень цін на основні види енергетичного палива в світі і в Україні. Міжнародне енергетичне агенство прогнозувало збільшення в наступні 20 років загальної потреби у первинних енергоносіях на 65%. При цьому виснаження ресурсів органічного палива (передусім нафти і газу), при високому рівні витрат на видобуток і транспортування, викличе суттєве зростання світових цін на всі його види. Прогноз зміни світових цін на енергетичні палива (за видами) наведений нижче у таблиці, складеній за матеріалами XVI Конгресу Всесвітньої енергетичної ради і автора.

З таблиці видно, що рівень цін на енергетичне вугілля прогнозується відносно стабільним, очікуване зростання його до 2030 року незначне – 15-20%. Така цінова стабільність пояснюється наявністю в світі значних запасів вугілля (67% від усіх), а також зростаючого міжнародного його ринку, на якому зараз щорічно продасться близько 700 млн т вугілля, і цей показник збільшується на 4-6% кожного року. Ціни на нафту і природний газ тим часом суттєво зростуть. Більшою мірою очікується зростання цін на нафту, що пов'язане з більш швидким вичерпанням світових ресурсів нафти і постійним збільшенням витрат на її видобуток та транспортування. Вже зараз з цих причин та через військові дії в Іраку, зростаючий попит на нафту в Китаї, ціна на російську нафту стала стрімко зростати і досягла 300 дол. США за 1 тонну. А на світових ринках, вперше за 13 років, ціни на сиру нафту перевищили 50 дол. США за барель. Внаслідок відбувся різкий (на 55-60%) стрибок цін на нафтопродукти. Ряд західних експертів прогнозує реальну вірогідність подальшого підвищення світових цін на нафту у середньостроковій перспективі до 60-70 дол. США за барель при встановленому ще недавно ОПЕК «коридорі» в межах 22-28 дол. США за барель. При цьому відзначається, що обсяги видобутку нафти наблизилися на цей час до свого пікового значення і у недалекій перспективі почнуть скорочуватися. Очікується, що дефіцит нафти, за одночасного скорочення ресурсів і збільшення її споживання, призведе до економічної, енергетичної і кліматичної дестабілізації в усьому світі.

Рівень світових цін на природний газ може бути деякий час дещо вищим від рівня цін на ринках газу в Східній і Західній Європі в основному за рахунок імпорту цими регіонами значних обсягів відносно дешевого  російського газу.

Ціна сибірського газу після ретельного підрахунку витрат на видобуток і транспортування в країни ЄС (на відстань більше 4500 км) у перспективі повинна стати такою ж високою, як і ціна газу, що видобувається із дна Північного моря.

Російські ціни на газ для промислових підприємств будуть підвищені з теперішніх 27-28 дол. США за 1 тис куб. м до 37-42 дол. США до 2006 р. і до 49-57 дол. США за 1 тис куб. м до 2010 р. Експортні ціни на російський газ згодом теж будуть поступово зростати до рівня європейських з урахуванням транспортування – основного компоненту витрат у газовій галузі. Різниця в ціні буде тим більша, чим далі постачальник і споживач знаходяться один від одного. На цей час (станом на початок 2004 р.) ціни на газ у різних країнах ЄС коливаються від 160 дол. США в Латвії і Естонії, 185 дол. США в Польщі, Угорщині та Чехії, 200 дол. США у Великобританії і до 295 дол. США за 1 тис куб. м газу в Німеччині. Безперечно може почати зростати (вже десь з 2006 р.) і ціна російського газу для України. У підсумку, рівень ціни газу з Росії може стати через деякий час (за песимістичним прогнозом) не набагато нижчим чим для Латвії, Естонії або Польщі.

Розрахунки на дешевий середньо-азійський газ перекреслюються політикою, яку проводить Росія щодо повної монополізації нею газового сектора у Центральній Азії. Намір бути монополістом у газовій сфері Росія узгодила на міжнародному рівні – в Європарламенті було визнано, що альтернативи російському газу для країн Європи нема. Стратегія Росії, що реалізується вже на практиці з 2003 р., передбачає усунення загрози виходу до Європи конкурентного газу з країн Центральної Азії. Зараз середньоазійський газ закуповується Росією за ціною 40-45 дол. США за 1 тис куб. м на тривалий період, для забезпечення виконання контрактів з країнами ЄС.

До 2010 року слід очікувати закупівлі російським «Газпромом» майже всього цього газу в обсязі від 100 до 120 млрд. куб. м. Блокування виходу середньоазійського газу до Європи вже значною мірою здійснено російським ВАТ «Газпром» і на довгострокову перспективу. Це кардинально зміцнило позиції Росії як у Європі, так і в світі (у т. ч. щодо вступу до ВТО), з'явилась можливість цінового диктату на газ для Європи та інших країн, включаючи Україну та Білорусь. Росія у регіоні Східної Європи стала єдиним монополістом – одночасно власником і транспортувальником газу до країн ЄС і СНГ, у т. ч. до України, яка стає абсолютно залежною від Росії як монопольного постачальника газу, без якихось реальних надій і можливостей на диверсифікацію джерел природного газу, що стає реальною загрозою енергетичній безпеці країни.

Рівень цін на різні види енергетичного палива на ринку енергоносіїв України в період з 1997 по 2003 рік коливався у наступних межах:

·  паливо власного видобутку: природний газ – від 29 до 66 дол. США за 1 тис куб. м; енергетичне вугілля – від 45 до 55 дол. США за 1 т у. п.; мазут –від 80 до 100 дол. США за 1 тонну;

·  паливо за імпортом: російський природний газ (комерційні ціни) – від 45 до 83 дол. США за 1 тис куб. м; російський газ від ВАТ «Газпром» (у якості сплати за транзит) – від 50 до 83 дол. США за 1 тис куб. м, туркменський газ – 38 дол. США за 1 тис куб. м; вугілля (російське, польське) – від   44 до 49 дол. США за 1 т у. п.; мазут – від 120 до 140 дол. США за 1 тонну.

З початку 2004 р. ціна на природний газ для промислових споживачів на ринку палива Ураїни збільшилася на 12,2% (приблизно з 53 до 60 дол. США за 1 тис куб. м газу), а ціна газу, що імпортується з Туркменістану, – на 15,7% (з 38 до 44 дол. США без транспортування), з транспортуванням на кордоні туркменський газ коштуватиме приблизно 64 дол. США за 1 тис куб. м газу. В наявності негативна тенденція до підвищення цін на газ на ринку палива України у той час коли споживачі (у т. ч. енергетика) не мають можливості розраховуватися за спожитий газ вчасно і в повному обсязі навіть за теперішніх помірних цін.

Поступово зростатиме і ціна на газ з Росії за імпортом (власного видобутку та куплений середньоазійський). Тепер газ, якого не вистачатиме Україні, не можна буде придбати в Туркменістані, Узбекистані чи Казахстані так просто, напряму та за помірними цінами. Його доведеться купувати за ціною, яку диктуватиме Росія, і, мабуть, тільки у неї, через те що з 2006 р., згідно із міжурядовими угодами, цей газ (майже весь) буде пропонувати виключно Росія.

Обмеженими очікуються обсяги газу для України через тенденцію збільшення Росією обсягів транзиту газу до країн ЄС за рахунок країн СНД. Сприятимуть цьому також обмеженість пропускної спроможності російських магістральних газопроводів та умови домовленості про погашення боргу України за природний газ перед російським «Газпромом» (1,62 млрд. дол. США), яка передбачає зменшення сплати (газом) за послуги з транзиту російського газу територією України протягом 2005-2006 рр. Таким чином можна очікувати поступове підвищення ціни на газ з Росії та скорочення його обсягів для України, що за відсутності альтернативних джерел може призвести з часом до дефіциту природного газу для економіки та енергетики країни.

Забезпечення теплової енергетики вугіллям. Світові ресурси вугілля значні, ринок досить широкий, ціни відносно помірні на цей час і на довгострокову перспективу. Державна політика багатьох розвинутих країн світу, з урахуванням очікуваного вичерпання ресурсів нафти та газу, орієнтується зараз на поступове збільшення вуглевидобутку з метою використання вугілля в промисловості та енергетиці. За оцінками західних експертів, світова потреба у вугіллі до 2020 р. може зрости вдвічі, а до 2030 р. – майже у три рази. Таким чином вугілля стане основним енергоносієм на доступну для огляду перспективу у XXI ст. Однак в такому випадку обсяги забруднюючих викидів у навколишнє середовище відповідно зростуть, що серйозно відіб'ється на екології та посилить парниковий ефект. Тому треба передбачити використання нових ефективних і максимально екологічно чистих технологій спалювання вугілля, які вже існують, але мають високу вартість.

Існуюче уявлення про наддостаток вугілля в Україні відноситься до його запасів, а не до видобутку, який у подальшому може стати недостатнім для повного покриття потреби в ньому економіки та енергетики країни. За останні 12 років у вугільній галузі вибуто понад 90 млн т виробничих потужностей, що призвело до падіння видобутку вугілля з 135,6 млн т в 1991 р. до 81,85 млн т у 2004 р.

На перспективу, за умови обмеженого фінансування, що найбільш реально, закриються близько 90 шахт (з 180) та 4 розрізи і рівень видобутку вугілля, за прогнозами спеціалістів, якщо не вжити екстрених заходів, може знизитися у 2010 р. до 75-76 млн т, а в 2030 р. –до критичної межі у 35-36 млн т. Виникне дефіцит вугілля для теплової енергетики, який  може загостритися через очікуване подальше зростання економіки країни, яка скоро матиме потребу у суттєво більших обсягах енергії ніж тепер і відповідно більш значних обсягах енергетичного палива для енергетики. Цьому також буде сприяти не лише можлива нестача інвестицій у вугільну галузь, а й нестача часу, бо для будівництва необхідної кількості нових шахт і введення їх в дію потрібно щонайменше 10 років.

На цей час головними проблемами вугільної галузі України є збитковість та низька інвестиційна привабливість вуглевидобувних підприємств, неплатежі за відвантажене вугілля, дефіцит плагіжного балансу, недосконале ціноутворення, значна заборгованість з платежів у бюджет та з виплати заробітної плати, нестача коштів на розвиток, соціально-економічні, екологічні і технічні проблеми при ліквідації шахт (розрізів), недостатній рівень техніки безпеки та охорони праці. Вирішення цих проблем передбачає Програма «Українське вугілля», мета якої – підвищення ефективності роботи галузі та досягнення обсягів видобутку вугілля, необхідних для задоволення потреб національної економіки. Залучення в галузь значних обсягів інвестицій з боку приватного капіталу в доповнення до державних асигнувань може стати однією з основ її стабільної роботи в майбутньому.

Однак серйозних масштабів залучень недержавних інвестицій у галузь не слід очікувати через наявність незначного числа привабливих шахт (не більше 10), необхідність у дуже значних (до 20 млрд. дол. США) коштах інвестування та значні ризики капіталовкладень у нові шахти, в яких до того ж накопичується метан. Загалом вугільній галузі необхідно визначити чітку перспективу розвитку шляхом прийняття Енергетичної стратегії України, з урахуванням введення в дію нових атомних енергоблоків та вступу в ЄЕП, внаслідок якого до країни стануть надходити дешеві енергоносії, що негативно вплине на розвиток вітчизняного вуглевидобування і енергетичну безпеку України в цілому. За оптимістичним прогнозом річний видобуток вугілля в 2010 р. повинен бути на рівні 109 млн т (у т. ч. близько 30-35 млн т енергетичного), який можна вважати достатнім на визначений період, однак з урахуванням очікуваного суттєвого (десь з 2015-2020 рр.) підвищення рівня світових цін на газ (у тому числі російський), що зробить його недоступним за ціною, слід вже зараз вжити енергійних заходів (на державному рівні) з реанімації галузі з метою збільшення видобутку власного вугілля і переведення теплової енергетики (не пізніше 2020 р.) на спалювання переважно вугілля. Спалювання природного газу на ТЕС, скоріш за все через очікувані високі ціни на нього за прогнозом (див. табл.), буде неекономічним. Доцільно буде і надалі постійно та суттєво збільшувати видобуток вітчизняного вугілля і його частки у енергетичному балансі країни. Можливо, необхідно буде імпортувати його, бо світова ціна на вугілля збільшиться за прогнозом (див. табл.) відносно помірно.