Характеристика морфогенетичних особливостей і агрономічного потенціалу дерново-підзолистого ґрунту

МІНІСТЕРСТВО  АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ТАВРІЙСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРОТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

КАФЕДРА ЗАГАЛЬНОГО ЗЕМЛЕРОБСТВА

 

Курсовий проект

з навчальної дисципліни

“ҐРУНТОЗНАВСТВО з основами ГЕОЛОГІЇ”

на тему:

Характеристика морфогенетичних  особливостей

і агрономічного потенціалу дерново-підзолистого ґрунту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

ВСТУП………………………………………………………………………..…..3

1. Клімат ……………………………………………………………..…………4
2. Рельєф………………………………………………………………………...5
3. Рослинність…………………………………………………………………..6
4. Материнські породи…………………………………………………………7
5. Процес ґрунтоутворення…………………………………………………….9

2.1 Генетико-морфологічна  будова……………………………………………10

2.2 Гранулометричний склад  ґрунту…………………………………………..11

2.3 Фізико-хімічні властивості…………………………………………………13

2.4 Гумусовий стан ґрунту……………………………………………………..15

2.4.1 Розрахунок балансу  гумусу у ланці сівозміни………………………….18

2.5 Заходи, спрямовані  на підвищення родючості ґрунту…………………...19

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..21

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ…………………………………………………………22

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Ґрунтознавство –це наука про ґрунти, їх утворення, склад, властивості, закономірності поширення, формування та розвиток головної властивості – родючості, про найраціональніше використання ґрунту. Воно вивчає ґрунт як природне тіло, як засіб виробництва, предмет людської праці та її продукт.

Як основний засіб  виробництва в сільському господарстві ґрунт має такі важливі особливості: незамінність, обмеженість, не переміщення  у просторі та родючість.

  З появою ґрунтознавства виникла необхідність наукового визначення його предмета - ґрунту. Існуючі до даного часу визначення були непридатні, бо не характеризували специфіку ґрунту як самостійного тіла природи, або не відображали в повній мірі його найбільш важливі властивості.

Перше наукове визначення ґрунту дав В.В.Докучаєв. Відкинувши речовинну основу ґрунту він підкреслює його функціональні зв'язки: «Ґрунти – це вічно змінювані функції від: клімату (вода, температура, кисень повітря та ін.); материнських гірських порід; рослинних і тваринних організмів - особливо нижчих; рельєфу і висоти місцевості і нарешті; ґрунтового, частково і геологічного, віку країни» (1899).

Ідеї В.В.Докучаєва  знайшли подальший розвиток в  уявленнях В. І. Вернадського про ґрунт як біомінеральну («біокосну») динамічну систему, яка перебуває в постійній матеріальній та енергетичній взаємодії із зовнішнім середовищем, системі, яка частково замкнена біологічним кругообігом речовин.

Основна властивість  ґрунту, що відрізняє його від мертвої  геологічної породи - родючість. Ґрунт - це частина біосфери, тієї оболонки Землі, яка насичена живими організмами, які використовують енергію сонячного проміння і створюють органічні сполуки із вуглекислоти, повітря, води і поживних речовин ґрунту.

Родючість - це здатність ґрунту задовольняти потреби рослин в елементах живлення, воді, забезпечувати їх кореневі системи достатньою кількістю повітря, тепла для нормальної життєдіяльності і створення врожаю.

 

1. Природні умови господарства або грунтово-кліматичної зони
1. Клімат

Клімат – помірно континентальний з теплим вологим літом і м’якою зимою. Західна частина Полісся знаходиться під впливом вологого атлантичного повітря, східна – під впливом більш континентального арктичного. Континентальність клімату збільшується в напрямку із заходу на схід.

Сумарна річна радіація становить 380-420 кДж/см . Величина радіаційного балансу за рік коливається в межах 167-176 кДж/см . Середньорічна температура 5-7 С° (знижується з заходу на схід), кількість днів з температурою понад 10°С 140-160. без морозний період триває 170-175 днів. Тривалість снігового періоду до 120 днів.

Зволоження надмірне. Річна кількість опадів становить 560-550 мм, більшість яких (400-450 мм ) випадає  в теплий період року з квітня по жовтень. Для зони характерне високий рівень підгрунтових вод.

Характерною особливістю  кліматичних умов Полісся є суми опадів за рік над випарованістю вологи, що зумовлює промивний тип водного режиму, а на понижених ділянках – заболочування, особливо на заході Полісся. 

Таблиця 1.- Кліматичні показники

Середня температура  повітря, °С			Середня кількість опадів, мм		Сума активних температур (вище 10 °С)	Гідротермічний коефіцієнт (ГТК)
річна	січня	липня	річна	за період з температурою вище 10 °С
6-7° С	-6,2°С	+18°С	550-560 мм	390-400 мм	2400-2600°С	1,1 – 1,5

 

 

 

2. Рельєф місцевості

Територія Українського Полісся – слабодренована рівнина  з дуже розвиненим мезорельєфом у  вигляді моренних горбів, гряд, піщаних  дюн і валів. У західній частині  сучасний рельєф характеризується нерівністю поверхні крейдяних відкладів, які утворюють великі горби. В пониженнях між ними рельєф мандрований, слабохвилястий.

В межах Українського кристалічного розвинутий типовий  моренно-зандровий ландшафт. Підвищені  території, що вкриті супіщаними флювіогляціальними відкладами, являють собою одноманітні рівнини з окремими моренними горбами, камами й озами.

Знижені зандрові рівнини  мають слабохвилястий, пологий грядово-дюнний рельєф у вигляді піщаних дюн, гряд, холмів і увалів. Такі форми  рельєфу розвинуті також на надзаплавних терасах рік і в міжріччях. Характерною рисою низинних ділянок є наявність западин них форм рельєфу різних розмірів і глибини.

Будова поверхні денудаційних територій визначається складом порід. Поряд з рівними ділянками зустрічаються хвилясті, горбисті, грядові місцевості. На карбонатних породах розвинуті карстові утворення у вигляді воронок, провалів та інших форм.

Пасма і височини добре  виділяються за рельєфом. На вододілах  панує моренно-зандровий горбистий, місцями слабохвилястий рельєф. Льодовикові води залишили багато прохідних або мертвих долин, вкритих флювіогляціальними відкладами. Найбільш знижені їх частини зайняті великими торфовищами.

На терасах переважає  зандровий, слабохвилястий рельєф. Великі підвищені острови лесу подекуди дуже еродовані і мають глибоко розчленований яружний рельєф. В інших терасових місцях – монотонні рівнини з чисельними мікро западинами.

 

 

3. Рослинність

В зоні Полісся поширені три типи природної рослинності: ліси, болота і луки. Лісова рослинність  значною мірою знищена. Більшою мірою зберігся трав’яний покрив, хоча й він дуже змінений.

Серед лісової рослинності 57% припадає на соснові ліси, 21% - дубові, 10% - березові, 6% - вільхові. За геоморфологічною приуроченістю, трофністю, вологістю та рослинністю серед борів виділяють: сосняки лишайником, зеленомошні, довгомошні, сфагнові; а за вологістю – сухі, свіжі, вогкі, сирі й заболочені.

По окраїнах боліт  при затопленні з поверхні трапляються  заболочені типи лісу. Тут суцільний  сфагновий покрив помітно пригнічує  розвиток деревостану.

Під шпильковими лісами трав’яна рослинність розвинута слабо. Вони часто поширені на піщаних грунтотворниих породах східної частини Полісся.

Більшу частину зони вкривають, мішані шпильково-дубові ліси (субори). У підліску є крушина, бруслина. Травостій представлений: брусницею, буквицею, чебрецем, орляком, медункою.

Діброви мало поширені. У  підліску зустрічається крушина, ліщина, брусниці, а в травостані -  конвалія, підлісник, ряст, медунка, перестріч.

Березових та вільхових  лісів мало.

Лучна рослинність представлена суходільними, низинними і заплавними луками.

На Поліссі зосереджено 50% заболочених земель України, а  ліси займають лише 29% території. Верхові  болота займають 5% площі зони.

Рослинний покрив низинних боліт різноманітний. За високого рівня підгрунтових вод формуються осокові, осоково-мохові, очеретові та рогозові болота. Рослинність представлена переважно мохами, душицею, осоками, росянками, богульник, журавлина та ін.

На Поліссі поширені дюнні піщані горби, вкриті псамофітною  рослинністю, яка представлена різнотравними і злаковими ценозами.

 

4. Материнські породи

Ґрунтотворними породами на Поліссі  найчастіше є льодовикові (моренні), нодольодовикові та давно льодовикові  відклади, рідше зустрічаються леси, озерні та інші відклади. Як правило, морена залягає на підвищених елементах рельєфу окремими островами або на схилах. Морена Українського Полісся являє собою невідсортовану породу супіщаного та легкосуглинкового гранулометричного складу, містить вкраплення дрібних валунів, твердих кристалічних порід. Це найбагатша за хімічним складом ґрунтотворна порода, на якій формуються найродючіші з групи дерново-підзолистих ґрунтів. У місцях близького залягання крейдяних відкладів утворюється місцева карбонатна морена з уламків вапняків і крейдяних мергелів. Завдяки високому вмісту CaCO , підзолистий процес на цих породах гальмується. За забарвленням морени бувають, як правило, червоно-бурими або жовто-бурими.

У деяких місцях морени мають важкий гранулометричний склад, що спричиняє  низьку водопроникність, зв’язність і, в кінцевому результаті перезволоження і оглеєння верхньої частини ґрунтового профілю. Діяльність льодовику призвела до формування таких форм рельєфу, як кучеряві скелі, баранячі лоби, троги. Під дією льодовиків утворилися також, акумулятивні та морені рівнини або ж пасма кінцевих морен у вигляді крутих підвищень великої протяжності. Льодовикового походження є також крутосхилові пасма та друмліни.

Флювіогляційні відклади вкривають  численні простори моренно-зандрових  рівнин Полісся. За гранулометричним складом вони піщані, супіщані, рідше піщано-суглинкові.

За механічним складом  серед дерново-підзолистих ґрунтів  переважають супіщані різновиди - 48,2%, піщані та глинисто-піщані складають 37,5%, легкосуглинкові - 11,7%.

Мінеральна частина дерново-підзолистих ґрунтів складає понад 96% їх маси. Вона складена переважно з силікатів, алюмо-, феросилікатів, оксидів, солей і огрганомінеральних сполук. Основними компонентами мінеральної частини ґрунту є силікати, алюмо- і феросилікати .

В складі оксидів мінеральної частини  ґрунту звертає на себе увагу розподіл у ґрунтовому профілі оксидів кремнезему, алюмінію та заліза.

Майже всі ґрунтотворні породи Полісся  є легкими за гранулометричним складом  і переважно не містять карбонатів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. Процес грунтотворення.

Підзолистий процес відбувається під  наметом лісової рослинності  за наявності промивного режиму (КЗ > 1), як правило на без карбонатних ґрунтотворних породах і пов’язаний з утворенням (внаслідок переважно грибного розкладу лісової підстилки) органічних кислот, агресивних до мінеральної частини ґрунту. При підзолистому процесі у верхній частині профіля відбувається руйнування ґрунтових мінералів і переміщення продуктів розкладу в нижню частину профілю ґрунту та підгрунтові води. Крім того, відбувається процес лесиважу – дисергації і переміщення з низхідними токами води глинистих часток.

Грубий лісовий опад, захищений  від прямих сонячних променів, знаходячись в умовах стійкого зволоження, сприяє розвитку грибної мікрофлори. Тому лісова підстилка розкладається переважно грибами, актиноміцетами і в меншій мірі бактеріями. Гриби виділяють в оточуюче середовище специфічні ферменти, які розкладають лісову підстилку з утворенням СО , Н О, амонійних та фосфорнокислих солей, а також специфічних органічних сполук високої дисперсності – типу фульвокислот.

Ґрунтовий розчин, збагачуючись органічними  і частково мінеральними кислотами, гідролізує і розчиняє мінерали ґрунту. Алюмосилікати руйнуються переважно живими організмами. Вивільнений кремнезем випадає в осад у формі халцедону і кварцу чи переходить у ґрунтовий розчин. В ґрунті утворюються вторинні глинисті мінерали, кремнекислота, оксиди алюмінію, заліза і частково марганцю.

За умов промивного водного режиму продукти гідролізу та розкладу мікроорганізмів переносяться у нижні генетичні горизонти: гумусо-елювіальний, елювіальний (горизонт виносу), ілювіальний (акумулятивний), далі може бути перехідний до породи горизонт і, як правило, без карбонатна материнська порода.