Проблеми входження української освіти в простір Болонського процесу

Проблеми входження української освіти в простір Болонського процесу

На сучасному етапі глобалізація є основною силою в процесі встановлення як теоретичних, так і політичних рамок для все більшої кількості  сфер людської діяльності. І, звичайно, вона не може не торкнутися сфери вищої освіти, де готуються наукові, науково-технічні й управлінські кадри, тобто носії сучасного науково-технічного прогресу. Вагомим аргументом сучасної політики, орієнтованої на вищу освіту й науку, є структурна залежність економіки, соціальної системи, національної безпеки від знань і технологічних інновацій кожної країни.

Інакше кажучи, вищі навчальні заклади розглядаються і як джерело нових ідей, і як їхня основа. Варто звернути увагу ще на один немаловажний фактор. Це створення загальносвітової ринкової економіки, і виникнення на цій основі потужних міграційних потоків. Дані процеси поставили досить важливе питання визнання кваліфікацій фахівців, що одержали освіту в різних країнах, при їхньому працевлаштуванні.

Для того щоб здійснити інтеграцію системи вищої освіти, треба було підготувати законодавчу базу, розробити комплекс заходів і програм, спрямованих на вільний обмін не тільки капіталами й товарами, а що більш важливо, - студентами й викладачами між країнами, вишами, так само як і між науковими співтовариствами й промисловістю. У сукупності усе вище перераховане з'явилося причиною появи ініціативи, відомої нині як Болонський процес, метою якого є створення в Європі єдиного освітнього простору й перетворення цієї частини світу у світовий центр "суспільства знань".

Україна приєдналася до Болонського процесу в травні 2005 року. Зауважимо, що до «болонізації» системи вищої освіти ставлення неоднозначне: від захоплення до нищівної критики, від поміркованої зваженості й прагматизму до неприйняття її засад узагалі.

Під Болонським процесом науковці та освітяни розуміють процес об'єднання Європи, який супроводжується формуванням спільного освітнього й наукового простору та розробленням єдиних критеріїв і стандартів. Цей інтеграційний процес має дві складові: формування співдружності провідних європейських університетів під егідою документа, що отримав назву Magna Charta Universitetum (Велика Хартія Університетів), та об'єднання національних систем освіти і науки в європейський простір з єдиними вимогами, критеріями й стандартами.

Болонський процес — один з інструментів не лише європейський інтеграції, а й загальної світової тенденції нашого часу — глобалізації. Європейська спільнота має намір зробити внесок в якісну освіту шляхом заохочення країн-учасниць до сприяння підвищенню якості власної освіти. Відштовхуючись під цього, Європейська комісія надає фінансову і політичну підтримку цьому процесові, що виходить за рамки ЄС. Сьогодні східноєвропейські країни лише починають приймати Болонські ідеї.

Однак, незважаючи на вище наведені кроки, зроблені Україною для адаптації національної освіти до Болонського процесу, є деякі проблеми та суперечності у контексті входження України до європейського освітнього простору.

Проблемою, яка потребує нагального вирішення, є диспропорція між ступенем підготовленості системи вищої освіти України до неформального переходу на принципи Болонського процесу та вимогами, на яких він ґрунтується. Саме такий перехід під час розгляду процесу входження України до європейського освітнього середовища, на нашу думку, є більш конструктивнішим, аніж пояснення всіх складнощів модернізаційного поступу простим небажанням або інертністю професорсько-викладацького складу.

Зауважимо, що у національній вищій школі не завжди є розуміння стратегічної мети Болонського процесу, його пріоритетів, а головне - не має чіткого усвідомлення власного місця в ньому, а також програми конкретних дій входження України у європейський освітній простір.

По-перше, в Україні дуже слабко поставлений зв'язок вишів з роботодавцями. По-друге, це свідчить про ріст номенклатури вузьких спеціальностей. Слід акцентувати ще такий момент, як реклама вишів, а точніше - часто неконтрольована самореклама. Зміст, аналіз рекламних проспектів робить нас свідками того, як окремі університети обіцяють студентам закордонне стажування, двудипломну програму, не маючи на це певних можливостей. У результаті, люди залишаються обманутими, губиться довіра ВНЗ, падає його авторитет. Очевидним є й те, що майже всі вітчизняні ВНЗ готовлять майбутніх фахівців одних й тих самих спеціальностей, і в підсумку виходить надлишок певних спеціалістів, молоді люди не можуть працевлаштуватися або працюють не за фахом. Тому вишам, разом з роботодавцями, у першу чергу, треба вирішити проблему забезпечення роботою випускників ВНЗ усередині країни, а потім уже думати про їхню затребуваність на міжнародних ринках праці.

В умовах ринкової економіки, інтернаціоналізації вищої освіти ще більше актуалізується завдання підготовки конкурентоздатного, творчомислячого фахівця, що вміє вирішувати нестандартні виробничі, управлінські, спеціальні й інші проблеми. І дана реальність у числі інших факторів, що відзначалися вище, сприяла просуванню питання про якість української системи освіти при переході до світових стандартів.

У реалізації принципів Болонської декларації одним із пріоритетних напрямків стало введення уніфікованої системи залікових одиниць за типом ECTS, тобто  кредитної технології навчання, а також перехід до триступінчастої вишівської й після вишівської системі освіти із присудженням ступенів бакалавра, магістра, доктори Ph. У даний момент державні вузи переведені практично повністю на європейську систему навчання. Здавалося б, проблема кількісно вирішена, але якість викликає й донині істотну критику з боку професорсько-викладацького складу, студентів, науковців , тобто  тих, хто бере участь   безпосередньо у освітньому процесі. Так, за твердженням деяких експертів, вища школа України  недостатньо адаптована до європейської системи, зокрема, ряд обов'язкових дисциплін закордонних університетів не відображується в українських освітніх програмах.

Вища школа країни має потребу в розробці  нової системи фінансування й оплати за навчання. Адже щорічно істотно зростає ціна на освітні послуги, причому, не враховується матеріальне становище батьків студентів. Більше того, наш студент не має можливості взяти меншу кількість дисциплін - тільки зазначені в навчальному плані. У силу цих обставин, студенти, що не сплатили за один семестр повністю, відраховуються з ВНЗ, а отримав "незалік" у сесію, залишаються на так званий "третій семестр" і додатково оплачують  заборгованості. Вітчизняні ВНЗ повинні привести ці й багато інших питань у відповідність із вимогами кредитної системи навчання. Наболілою проблемою є також навчальне навантаження викладачів.

З іншого боку, на якість утворення впливає негативно не тільки більше навчальне навантаження, але й відсутність конкуренції між викладачами за викладання тієї або іншої навчальної дисципліни. У вишівської практиці склалася несприятлива ситуація - викладач, щоб набрати необхідне річне навчальне навантаження, змушений вести заняття за 4-5 і більше предметами. Студенти ж дотепер не реалізують своє право на вибір того або іншого викладача-предметника. У такій обстановці говорити про конкуренцію не доводиться.

Серйозний негативний вплив на розвиток вищої освіти робить надмірне роздування комерційного контингенту студентів у державних ВНЗ і зростання кількості самих комерційних ВНЗ. Треба особливо відзначити, що для виправдання такого положення справ підводить ідеологічна база. Наприклад, ректора окремих комерційних вузів затверджують, що їхні студенти краще одержують професійну освіту, ніж студенти, що навчаються на бюджеті. Але на чому засноване це сміливе твердження - інше питання. Інші прихильники комерціалізації намагаються довести, що якщо студенти заплатили, вони щосили   будуть намагатися виправдати вкладені грошові кошти за навчання. Але реальність свідчить про зворотне. Значна частина таких студентів слабко підготовлена й досить байдужа до процесу одержання вищої освіти. Особливо небезпечна й неприпустима комерціалізація медичної і юридичної освіти. Безсумнівно, професіоналізм потрібний у всіх сферах. Нам не потрібна бездарність людей у будь-яких областях людської діяльності. Страшно представити майбутнє країни з напівосвіченими людьми, які в силу різних обставин виявляються на керівних постах, про що нерідко свідчать результати суспільної думки й соціологічних досліджень.

Особливі дорікання з боку студентів і викладачів ВНЗ України викликає тестування як становий хребет кредитної технології. Зрозуміло, не слід огульно заперечувати тестовий контроль знань студентів. Однак про його істотні недоліки умовчувати не можна.

По-перше, заміняється діалог викладача зі студентом, тобто  живий процес класичного навчання й контролю підсумкових знань, комп'ютерним тестуванням. І ця заміна далека від тотожності. Комп'ютер не може оцінити оригінальність й індивідуальність мислення, простежити логіку студента, його творчий задум. По-друге, тести, у значній мірі, вихолощують частину навчальної дисципліни й не сприяють розвитку цілеспрямованого творчого мислення.

Тестовий контроль знань став реальністю, і його в жодному разі  заперечувати не можна, але у всьому повинна бути міра. Такий вид незамінний при перевірці поточної успішності, перевірці різних завдань.

На сьогодні система вищої освіти України перебуває на перехідному етапі, переживає процес реформування її відповідно до  умов кредитної технології навчання, Болонського процесу. На цьому шляху зберігається чимало проблем, що вимагають свого рішення. У самому короткому виді суть їх полягає в наступному:

- забезпечення внутрішньої мобільності  студентів і викладачів, створення  для цього необхідних організаційних, фінансових, соціальних й інших умов;

- приведення у відповідність освітніх стандартів України з європейськими й американськими, наявність максимально повної, прозорості в даному аспекті;

- здійснення мовної підготовки студентів, магістрантів, викладачів для забезпечення їхньої мобільності з вишами далекого зарубіжжя й гідне фінансування таких проектів;

- перегляд навчального навантаження професорсько-викладацького складу вишів убік  зменшення, коректування процедури іспитів у плані альтернативних підходів;

- збільшення в державних ВНЗ числа студентів-бюджетників на конкурсній основі;

- використання (збереження) у кредитній  технології навчання кращого  з попередньої, радянської моделі освіти, урахування особливостей (специфіки) нашого історико-культурного розвитку.