Відшкодування шкоди у цивільному законодавстві

Цивільний кодекс Франції не проводить різниці  між матеріальною і моральною  шкодою. Наприклад, визначаючи збитки, французький Цивільний кодекс говорить про відшкодування збитку чи утраті взагалі, не обмежуючи тільки грошовим збитком. На відміну від Німецького цивільного уложення, Французький цивільний  кодекс дозволяє одержати компенсацію  за моральну шкоду, незалежно від  того, що послужило причиною його виникнення — порушення договору чи делікт. Але традиційно у Франції розмір відшкодування за моральну шкоду  менше, ніж у країнах, де діє Common Law. У сфері дії деліктного права Франції інститут відшкодування моральної шкоди захищає особисті інтереси громадян, а саме: право на тілесну недоторканність, на честь і репутацію; право на усе, що індивідуалізує особистість (сюди входить право на ім’я і зображення); право на таємницю професійної діяльності і кореспонденції; авторські права; право на вільне пересування і вибір професії. Звичайними в судах Франції є позови про відшкодування моральної шкоди у випадках приниження жіночої честі, неправомірного використання чужого імені чи псевдоніма, зловживання чужим прізвищем на виборах, вторгнення в чуже житло, заподіяння шкоди здоров’ю і т.д. [14, с.27].

Отже, чинне  українське законодавство, що регулює  питання, пов’язані із моральною  шкодою та її відшкодуванням, ввібрало в себе положення законодавства  багатьох європейських країн та США. Важливим для будь – кого з нас  залишається питання про розмір відшкодування. Лімітів не встановлено, але роз’ясненням Вищого Арбітражного Суду України “Про деякі питання  практики вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням моральної шкоди”, за усіх обставин розмір відшкодування  моральної шкоди не може бути меншим п’яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Сьогодні  перед юристами України постає ще одне важливе питання, пов’язане  із проблематикою моральної шкоди: а чи існує моральна шкода юридичних  осіб? Всі суперечки про те, чи існує моральна немайнова шкода  юридичних осіб починаються із визначення понять. Так, словник іноземних слів визначає категорію моралі як моральність, сукупність норм та принципів поведінки  людей по відношенню до суспільства  та інших людей, як одну з форм суспільної свідомості. А отже, яка може бути мораль у юридичної особи?   

Саме  тому ані битовий здоровий глузд, ані загальноприйняте визначення моралі, з точки зору О.Волочай, содиректора Міжрегіональної Консультаційної групи, не можуть дати відповідь на поставлене запитання, оскільки в подібних суперечках забувається, що категорія моральної шкоди носить юридичний характер, а не моральне. Просто законодавець має справу із невдалим терміном, оскільки термін “моральна шкода” викликає в першу чергу нравоповчальні, а не правові асоціації. Це зайвий раз доводить те, що вже зазначалось раніше: більш доречним та вдалим є термін немайнової шкоди [15].

На жаль, сучасне законодавство, як і попереднє, не містить більш – менш повного  переліку випадків, коли юридична особа  може вважати, що їй нанесено моральної  шкоди. Законодавець говорить про два  випадки : розповсюдження, в тоvу числі – через ЗМІ, даних, які порочать ділову репутацію чи заподіюють шкоди юридичній особі. Також моральна шкода юридичній особі може бути заподіяна через порушення авторського чи суміжних прав.

Отже, Україна  у своїй подальшій європеїзації подолала ще одну химеру – моральну шкоду, яка для нас все ще залишається  “невиданной зверушкой”, а для всього іншого цивілізованого світу вже давно є джерелом встановлення справедливості.

Розділ 2

Моральна шкода: соціально-правові  аспекти

2.1. Підстави моральної шкоди

Під моральною  шкодою, відповідно до чинного законодавства, слід розуміти втрати немайнового характеру  внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній  особі незаконними діями або  бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: 1) у  фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку  з каліцтвом або іншим ушкодженням  здоров’я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у  зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї  чи близьких родичів (незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під  вартою, незаконного проведення в  ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного  накладення арешту на майно, незаконного  відсторонення від роботи) (посади); 3) у душевних стражданнях, яких фізична  особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі, гідності, а  також ділової репутації фізичної або юридичної особи [26, с.154].

Дещо  інше значення має немайнова шкода, заподіяна юридичній особі, під  якою слід розуміти втрати немайнового  характеру, що настали у зв’язку  з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням  комерційної таємниці, а також  вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності. Проте в будь-якому випадку  при встановленні факту моральної  шкоди потрібно керуватись критеріями загальнолюдських цінностей. З одного боку, це критерії, що визначають суб’єктивні  відчуття потерпілого, наприклад, честь, гідність, авторитет. Вони оцінюються лише потерпілим, ступенем його сприйняття травми та її наслідків. З іншого боку, це критерії, котрі характеризують зовнішній прояв наслідків пошкодження  здоров’я. Тут моральна шкода виражається в порушенні звичного для конкретної людини способу життя, викликаного нещасним випадком. Моральна шкода може виражатись і в реальній втраті потерпілим можливості нормально спілкуватись з друзями, знайомими, жити повноцінним життям [18, с.47].

2.2. Деякі особливості відшкодування  моральної шкоди

Хочемо  наголосити на тому, що моральну шкоду  не можна відшкодувати в повному  обсязі, позаяк немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної  школи не може бути адекватною дійсним  стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим  більше, якщо така компенсація стосується юридичної особи. Однак, у будь-якому  випадку розмір відшкодування повинен  бути адекватним завданій моральній  шкоді, а також мають ураховуватися  вимоги розумності і справедливості. Так, за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну  працівником під час виконання  трудових обов’язків, відповідальність несе організація, з якою цей працівник  перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею  в порядку регресу – ст.ст. 130, 132-134 КЗпП, якщо спеціальною нормою закону не встановлено іншого (наприклад, ст. 47 Закону України “Про телебачення і радіомовлення”). Відповідно ж до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров’я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов’язок із відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Умови відшкодування моральної (немайнової) шкоди, як правило, передбачаються укладеним сторонами контрактом, який, у разі погіршення становища працівника, порівняно з положеннями ст. 237-1 КЗпП чи іншим законодавством згідно зі ст. 9 КЗпП вважатиметься недійсними [17, с.50].

Іншого  аспекту моральної шкоди торкається ст. 1168 ЦК України, яка передбачає, що моральна шкода, завдана каліцтвом  або іншим ушкодженням здоров’я, може бути відшкодована одноразово або  шляхом здійснення щомісячних платежів. Так, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім’єю. Крім цього, Законом України від 1 грудня 1994 р. за № 266/94-ВР “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду” (із змінами і доповненнями) передбачено, що відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України “Про оперативно-розшукову діяльність”, “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” та іншими актами законодавства [19, с.46].

Підставою для відшкодування шкоди в  цих випадках є: постановлення виправдувального вироку суду; закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю  у діянні складу злочину або недоведеністю  участі обвинуваченого у вчиненні злочину; відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи із зазначених підстав; закриття справи про адміністративне правопорушення. Однак не слід забувати, що право на відшкодування шкоди, завданої оперативно-розшуковими заходами до порушення кримінальної справи, виникає за умови, що протягом шести місяців після проведення таких заходів не було прийняте рішення про порушення за результатами цих заходів кримінальної справи або таке рішення було скасоване. Цікавим, на думку автора, було і обговорення проблем, що торкаються випадків заподіяння моральної шкоди через поширення у ЗМІ відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, які порочать ділову репутацію або завдають шкоди певним інтересам (ст. 49 Закону України “Про інформацію”). Відповідно до чинного законодавства обов’язок відшкодування моральної шкоди покладений на автора інформації (фізичну особу) та на орган масової інформації, які несуть відповідальність виходячи із ступеня вини кожного з них. Однак оскільки без участі у справі автора – фізичної особи спір про відшкодування моральної школи вирішити неможливо, а господарському суду непідвідомчі спори за участю фізичних осіб, позивач може звернутися до господарського суду з позовом до органу масової інформації лише у тому випадку, коли цей орган не надав позивачеві відомостей про автора і, отже, всю вину за поширення відомостей, які порочать ділову репутацію, взяв на себе. Якщо ж позов подано лише до органу масової інформації, який повідомив позивача про автора, спір підлягає вирішенню загальним, а не господарським судом [6, с.62].

Слід  також зазначити, що орган масової  інформації, його працівники та автор  не відшкодовують моральної шкоди  у випадках, передбачених ст. 42 Закону України “Про друковані засоби масової  інформації (пресу) в Україні” і  ст. 48 Закону України “Про телебачення  і радіомовлення”. Зокрема, редакція, журналіст не несуть відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, порушують права і законні інтереси громадян або являють собою зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації і правами журналіста, якщо: ці відомості одержано від інформаційних агентств або від засновника (співзасновників); вони містяться у відповіді на інформаційний запит щодо доступу до офіційних документів і запит щодо надання письмової або усної інформації, наданої відповідно до вимог Закону України “Про інформацію”; вони є дослівним відтворенням офіційних виступів посадових осіб державних органів, організацій і об’єднань громадян; вони є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим друкованим засобом масової інформації з посиланням на нього; в них розголошується таємниця, яка спеціально охороняється законом, проте ці відомості не було отримано журналістом незаконним шляхом тощо [11, с.118].

Розділ 3

завдання моральної шкоди іншій  особі

3.1. Деліктні зобов’язання як  зобов’язання 

з відшкодування шкоди

Юристи-науковці часто називають зобов’язання з  відшкодування шкоди деліктними зобов’язаннями (завдяки походженню із римського цивільного права) [16, с.90].

Деліктні  зобов’язання є позадоговірними. Юридичне значення поділу відповідальності на договірну і позадоговірну полягає  в тому, що форми і розміри позадоговірної відповідальності визначаються тільки законом, в той час як договірної відповідальності – як законом, так  і умовами договору [16, с. 91].

Разом з  тим правила про деліктну відповідальність поширюються й на завдання шкоди  особою, з якою у потерпілого укладено договір. Мова йде, зокрема, про відшкодування  шкоди, завданої внаслідок недоліків  товарів, робіт (послуг).

Залежно від об’єкта завдання розрізняють деліктну відповідальність за завдання шкоди майну та деліктну відповідальність за завдання шкоди особі.

У ст. 1166 ЦК України міститься законодавче  визначення деліктної відповідальності за шкоду, завдану майну та підстави її виникнення. Так для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме:

• наявність шкоди;
• протиправна поведінка заподіювача шкоди;
• причинний зв’язок між шкодою та протиправною поведінкою, заподіювача;
• вина.

Перераховані  підстави визнаються загальними, оскільки їх наявність необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди, якщо інше не передбачено законом. Якщо закон змінює, обмежує або розширює коло підстав, необхідних для покладення відповідальності за завдану шкоду, то мова йде про спеціальні підстави відповідальності, що характеризують особливості тих чи інших правопорушень. Наприклад, завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, володілець якого відповідає незалежно від наявності вини.

Шкода полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється правом, а майнова шкода – у зменшенні майнової сфери потерпілого, що в свою чергу тягне за собою негативні майнові наслідки для правопорушника [27, с.105].

За загальним  правилом ч. 1 ст. 1166 ЦК України шкода  підлягає відшкодуванню:

• в повному обсязі, тобто відшкодовується як реальна шкода, тобто втрачене або пошкоджене майно в результаті протиправної поведінки правопорушника, так і упущена і   вигода (у разі завдання шкоди особою, Яка є суб'єктом підприємницької діяльності);
• особою, яка безпосередньо завдала шкоду. На віджяу від загального правила, у випадках, визначених законом:
• обов’язок відшкодувати завдану шкоду може бути покладено на особу, яка не є її заподіювачем (наприклад, шкода, завдана малолітньою особою відшкодовується її батьками (усиновителями) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітнього);
• розмір відшкодування може бути зменшеним (наприклад, у разі завдання шкоди фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоду, завдано вчиненням злочину);
• розмір відшкодування може бути збільшеним (наприклад, при завданні шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я) [24, с.268].