Виникнення і розвиток вітчизняного (українського) нотаріату

Писарі найдавніших цивілізацій є далекими попередниками нотаріату, але справжніми родоначальниками професії стали особливі категорії посадових осіб, наділених повноваженнями формувати і закріплювати юридичні докази. У Стародавньому Єгипті це були агораномоси, а в Давній Греції - іеромемнеси (від слів «Ієро» - священний і «Мнезос» - пам’ять) або епістати, які були священнослужителями. Однак історію сучасного нотаріату прийнято зводити до Стародавнього Риму. Юридична сторона все розширюється цивільного обороту Стародавнього Риму вимагала облачення правових актів і договорів у письмову форму. Зі зростанням майнового обороту затребуваність професії писарів (писарів) тільки наростала.

Писарі стали провісниками табелліонального нотаріату в Стародавньому Римі. У їх обов’язки входило не тільки складання різного роду послань і прохань, але і здійснення різних угод. Було дві категорії писарів: що перебували на державну службу (лат. scribae) і на утриманні приватних осіб (лат. exceptores et notarii). Які перебувають на державній службі (scribae) обиралися магістратом довічно, з римських громадян, не позбавлених при цьому громадянської честі. Вони виготовляли публічні документи, вели громадські рахунки, робили виписки і видавали копії з цих документів, а також готували декрети і розпорядження магістрату і зберігали їх. Упреторських судових процесах вони вели судовий журнал.

Писарів, що складалися на службі приватних осіб (exceptores et notarii), були, як правило, працюють за наймом, вільновідпущені і раби. Вони виконували писарські функції на розсуд свого господаря. Виникла і третє, особлива категорія осіб, зайнятих оформленням правових документів і матеріалів - табелліони (tabellio) [1].

Табелліони займалися складанням для всіх бажаючих юридичних актів і судових паперів - за винагороду і під контролем держави. Свої функції вони могли відправляти тільки в конторах. Акти складалися на гербовою папері з папірусу, підписувалися сторонами та свідками, засвідчується підписом табелліона, після чого опечатується. Для додання документом, складеним табелліоном, характеру публічного акта його необхідно було внести в судовий протокол, після чого суперечка про дійсність цього акта ставав неможливим. Свої функції табелліони здійснювали в спеціально відведених приміщеннях на вулицях міст і тільки у виняткових випадках - на дому. Табелліоном міг стати тільки вільний римський громадянин, що володіє правовими знаннями, «абсолютною чесністю», прийнятий в корпорацію табелліонов і затверджений на посаді префектом міста (пізніше при Юстиніані необхідно було офіційний дозвіл займатися цією професією). Належність до корпорації мала на увазі, що вони не були на службі держави і приватних осіб. Але держава здійснювала контроль за діяльністю табелліонов. Наприклад, табелліони займалися складанням юридичних актів і судових паперів для громадян за плату, розмір якої встановлювався державою. Інститут нотаріату був заснований римською церквою [2]. Сліди його виникнення ведуть до кінця II - початку III століття. Нотаріуси були присутні при єпископів під час бесід з народом, які і записувалися ними стенографічних. Слово «Нотаріат» походить від лат. notta - знак, що використовується для швидкості запису. В епоху гонінь християн нотаріуси тим же способом записували все, що говорили мученики та ісповідники віри перед своїми суддями, і передавали це для науки віруючим. Завдяки стенографічних записами нотаріусів церква отримала багатий матеріал для своєї історії в перші століття. У той час нотаріат вже був цілком організованим установою з ієрархічним розчленуванням і ясно позначена формами діяльності.

Число нотаріусів при кожній церкві не був обмежений і, найімовірніше, при нескладності церковних справ і відносин їх було небагато. Знаходилися в межах церкви, розподілені між представниками її адміністрації, вони утворювали корпорацію. Функції церковних нотаріусів зводилися до наступного:

• присутність при єпископів під час їх бесід і нарад з народом і стенографічні записування;
• складання актів у справах церкви (наприклад, про обрання єпископів);
• складання актів відпущення рабів на волю, що відбувалися в церкві;
• складання та посвідчення своїм підписом документів, що надходили від церкви, або на користь церкви (наприклад, дарчі церкви).
• Для надання цих документів публічного значення церковні нотаріуси повинні були подавати ці документи у судові установи та брати участь при внесенні їх до протоколу як представники церкви. Церква з часом розширила практичне значення нотаріату, поступово вивела його в область світської життя. Трохи пізніше діяльність нотаріусів отримала законодавчу регламентацію і широко розповсюдилася в найбільших містах Італії, а далі вже й у Європі.

Стосовно виникнення і розвитку вітчизняного (українського) нотаріату слід зазначити, що уже в ХІІ ст. юридичні акти і документи складали дяки і піддячі, а з ХІІІ ст. їх стали називати писцями. Спочатку це були люди вільної професії, пізніше, з ХVст., вони склали первісний склад приказів, а з розвитком приказної системи (ХVІІ ст.) – стали обов’язковими членами приказів і серйозно впливали на хід судових і адміністративних справ. Основним завданням дяків та їх помічників – піддячих було ведення діловодства у державних установах, складання і підписання грамот, видача оригіналів, копій і довідок. Вони ж виконували нотаріальні функції приказів, які їм були надані у ХVІІ ст. Паралельно з приказними дяками у ХVІ ст. з’являються майданні піддячі, які складали письмові акти у містах. На думку багатьох юристів, майданні піддячі стали родоначальниками сучасного нотаріату; це свого роду табеліони, які раніше з’явилися в Римі .

↑ Правовые основы нотариальной деятельности: Учебное  пособие / Под ред. В. Н. Аргунова. — М.: БЕК, 1994. — С. 7.

↑ Лепидевский Н. История нотариата // Нотариальный вестник. 1997. № 2. С. 46.

↑ Хрестоматия  по истории государства и права  России. / Под ред. Титова Ю. П. — М: Проспект, 1997. — С. 28.

↑ Хрестоматия  по истории государства и права  СССР. Дооктябрьский период / Под ред. Ю. П. Титова, О. И. Чистякова. — М: Юрид. лит., 1990. — С. 44.

↑ Косарева И. А. Роль нотариальных действий в гражданско-правовом регулировании: Дисс… канд. юрид. наук. — Хабаровск, 2004.