Жіночі партії та організації в Україні

2. Діяльність українських жіночих організацій

Протягом двадцяти років незалежності Української держави жіночий рух виявив надзвичайну активність в утвердженні тендерної демократії. Відроджуються жіночі організації, які були створені наприкінці ХХ - на початку ХХ століття і діяльність яких  була припинена в 20-30 роки в період тоталітаризму. Утворилася велика кількість нових жіночих організацій з орієнтацією на підвищення статусу жінки, які прагнуть до науково осмислених процесів у жіночому русі, нового його змісту, нових рис розвитку.

Сьогодні спостерігається  консолідація  жіночих сил у  суспільстві, вихід за межі власної  громадської структури і включення  в політичну та суспільну діяльність, у розв’язання загальнодержавних  проблем [4, с. 170].

 Відповідно до статті 36 Конституції України громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей [17].

Основним законом, що пояснює  існування та мету створення організацій  феміністичного характеру чи їм подібних є Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок  і чоловіків» [16].

Метою цього закону є досягнення паритетного становища жінок і чоловіків   у   всіх  сферах  життєдіяльності  суспільства  шляхом правового  забезпечення  рівних  прав  та  можливостей   жінок   і чоловіків,   ліквідації   дискримінації   за   ознакою   статі  та застосування  спеціальних  тимчасових  заходів,   спрямованих   на усунення   дисбалансу   між   можливостями   жінок   і   чоловіків реалізовувати рівні права, надані їм Конституцією і законами України.

Особливості розвитку жіночого руху, його організованого сегменту визначаються значною мірою сутністю політичної системи та адаптацією державної  політики до потреб жіночої частини  населення. Від цього залежить: спрямованість їхньої ініціативи, ступінь її радикалізму та безкомпромісності; кількість подібних організацій та ступінь їхньої політизованості; поширення неформальних рухів.

Сучасні жіночі рухи в Україні  представлені не тільки такими організаціями, які борються за права жінок, за створення рівності між чоловіками та жінками, але й такими, які спрямовують свою активну діяльність на допомогу дітям, на різноманітні потреби молодого покоління, на здобуття грандів для здійснення поставлених статутних цілей [4, с. 169].

Важливим етапом у згуртуванні  різноманітних організацій, що діяли  згідно зі своїми статутними положеннями, стало створення Національної Ради жінок України, яка об’єднала 11 найвагоміших жіночих формувань.

На національному рівні  в Україні діють такі міжнародні організації:

• Міжнародна організація «Жіноча громада»
• Міжнародна федерація ділових жінок «Либідь»
• Міжнародна асоціація «Надія»
• Міжнародний гуманітарний центр «Розрада»
• Міднародний правозахисний центр «Ла Страда-Україна»
• Міжнародна громадська організація «Міжнародний фонд« Панна»

[4, с. 176].

На сьогодні в Україні  нараховується тисячі жіночих організацій  різного типу: асоціації, ліги, об’єднання, кризові центри, клуби за інтересами. Найбільш значними серед них є «Спілка жінок України», «Ліга українських жінок», «Дія», «Союз українок», «Жіноча громада», «Жіноче товариство імені Олени Теліги» та інші. Активно діють  всеукраїнські організації: Комітет солдатських матерів України, Спілка жінок України, асоціація жінок «За генофонд України», Союз жінок-трудівниць «За майбутнє дітей України», Всеукраїнський жіночий центр інформації та соціально-економічної адаптації.

 Жіноча організація  «Жіноча громада» була зареєстрована  в 1993 року і сьогодні об’єднує  не лише жінок України, але  й українок, які проживають за  її межами. Спочатку виникла як «Жіноча громада Руху». Цим обумовлювались і завдання Громади – участь жінок у розбудові держави, захист української мови, підтримка національних шкіл і національної культури. Згодом жіноча громада стала окремою організацією і її керівником сьогодні є Костарчук Раїса Іванівна.

        Організацію створено з метою формування і підтримки громадських ініціатив, які сприяють підвищенню соціального статусу жінок, розуміння ними своєї ролі в суспільстві. Організація надає фінансову та гуманітарну допомогу багатодітним сім'ям, чорнобильцям, одиноким, престарілим, дітям-сиротам, дітям-інвалідам, ветеранам Великої Вітчизняної війни, афганцям. Проводить благодійні акції до визначних дат – «Перший дзвоник», «Весна-красна», «Золота осінь», «Весела зима», вечір творчості Сухомлинського, «День міста», «Тато, мама і я - спортивна сім'я», «День здоров'я», «Масляна», «Я – господиня», «Маленький перукар» та ін. Організація бере участь у розробці соціально-економічних і просвітницьких програм, підготовці та написанні доповнень до Статуту Громади міста, надає консультації з приватизації житла, продажу землі, організовує кондомініуми, зустрічі, вечори відпочинку, дискотеки та ін. Співпрацює з державними, комерційними структурами, фондами, партіями, іншими громадськими організаціями, депутатами.

Діяльність організації  направлена на багатодітних, ветеранів  воєн, ветеранів праці, дітей, жертв  екологічних катастроф, жінок, малозабезпечених, молодь, неповнолітніх, об'єднання громадян і благодійні фонди, студентів, інвалідів

Організація бере участь в  таких об’єднаннях, як Міжнародна організація "Жіноча громада" (з 1996); Всеукраїнська рада жінок України (з 1998) Організація постійно  проводить наукові конференції, семінари з економіки, підприємництва і т.д. [12].

Ще однією найбільш авторитетних є жіноча організація «Союз українок», яка була заснована 30 грудня 1996 року. Основна мета цієї організації – об'єднати українських жінок для відродження демократичного жіночого руху, національних ідеалів і духовної культури, виховати  нову  генерацію української молоді, здатної будувати правову українську державу, відродити національні традиції  шляхом проведення масових заходів із святкування національних та християнських свят як на рівні цілого міста, так і окремих шкіл, дитячих садків, лікарень, сиротинців. Організація надає матеріальну допомогу малозабезпеченим, стипендіальну підтримку обдарованим учням та студентам, а також  юридичну допомогу жінкам. Нею ведеться просвітницька робота, спрямована на відродження імен видатних педагогів та діячів української культури, які працювали в місті та області.

Їхня діяльність направлена на багатодітних, безробітних, вдів, дітей, жертв політичних репресій, жінок, малозабезпечених, молодь, самотніх людей, сиріт, студентів, інвалідів. Організація допомагає в реєстрації та юридичному забезпеченні діяльності інших громадських організацій, захищає права людей,проводить консультування, організовує благодійні акції, надає фінансову допомогу та інші [14].

Один з найбільш відомих дослідників українського жіночого руху Л. Смоляр, класифікуючи його, розглядає два основні типи жіночих організацій:

1) традиційні, організаційно  сформовані жіночі організації,  які діють на основі принципу  ієрархічної побудови і самоврядування  і характеризуються значним кількісним  складом. Діяльність таких організацій часто носить не тільки суспільний, але і суспільно-політичний характер. Це такі організації, як «Жіноча громада», «Союз Українок», «Спілка жінок України» і ін., відроджені на базі історично існуючих жіночих організацій;

2) організації, у яких  відсутня чітко позначена структура  лідерства і ієрархії, їх діяльність  базується на неформальних відносинах. Це такі організації, як Харківський  центр гендерних досліджень, Черкаський Жіночий Центр, Вінницьке товариство “Прогресивні жінки” і ін.

 Таким чином, в українському  жіночому русі виділяються два  основні напрями, які, як і  описані вище, зорієнтовані на  різний вид колективної діяльності. На державному рівні використовуються зв’язки раніше існуючих жіночих (женсоветов), а також партійних і профспілкових організацій, ареною дії яких є політичні інститути [22].

Констатуючи факт реального  впливу жіночого руху, як громадсько-політичної сили на суспільні процеси, слід визнати, що це ще сила молода, яка розвивається переважно шляхом «спроб та помилок». У таких умовах важливим є самоосмислення жіночими організаціями свого місця в українському соціумі та об’єктивної оцінки тих проблем, які стають на заваді цьому рухові

Однією з найсерйозніших проблем жіночого руху взагалі є  подолання загангажованості українського суспільства на звичні стереотипи, традиційні забобони, за якими ігнорується особистісне життя жінки-людини, а соціальна роль її зводиться тільки до обслуговування чоловічої частини населення та родини. Декретами, постановами їх не ліквідувати. Вони змінюються практикою соціального життя, включаючи практику жіночого руху. Другою стороною цієї ж проблеми є низька самооцінка жінок з елементами низької поваги до жіночої особистості. Більшість жінок не здатні ще фіксувати проблему нерівності за ознакою статі та патріархатної домінації, а тому не здійснюють спроби їй протистояти.

Другою проблемою жіночого руху є недостатність ресурсів. Реальне  складне соціально-економічне становище, в якому перебуває українська жінка, позбавляє багатьох жінок можливості та бажання займатися громадською діяльністю. Жінка фактично працює у дві зміни – безпосередньо на службі чи виробництві і вдома. Причому «друга зміна», тобто домашня робота, набагато тяжча і потребує більше часу, здоров’я і терпіння.

Третьою важливою проблемою  жіночого руху є також небажання  в суспільстві сприйняти жіночий  рух як важливий і вагомий чинник розвитку суспільства.

Четверта проблема –  є недостатня поінформованість суспільства  про жіночий рух в Україні. Діяльність жіночих організацій, врешті, як і багатьох інших об’єднань «третього сектору», знаходиться поза зоною інтересу і уваги засобів масової інформації. ЗМІ не пропагують ні цілей, ні досягнень жіночих неурядових організацій, що зменшує їх шанси отримати схвалення з боку громадськості, яке саме по собі є позитивною цінністю. Може тому жіночі організаії прагнуть створити власний інформаційний простір [5].

Отже, можна зробити висновок, що за роки незалежності в Україні  сьогодні відбувається консолідація жіночих  сил, відроджуються тисячі різноманітних  жіночих організацій, які ставлять собі за мету  не лише відстоювання прав жінок на рівні з чоловіками, але і спрямовують свою діяльність на допомогу дітям, бездомним людям, борються проти насилля, наркоманії, а також тісно співпрацюють з державними, комерційними структурами, фондами, партіями, проводять різні заходи, благодійні акції і т.д. Особливо виділяються серед жіночих організацій «Жіноча громада», метою якої є формування і підтримка громадських ініціатив, які сприяють підвищенню соціального статусу жінок, розуміння ними своєї ролі в суспільстві та «Союз українок», який прагне об'єднати українських жінок для відродження демократичного жіночого руху, національних ідеалів і духовної культури, виховати  нову  генерацію української молоді, здатну будувати правову українську державу. Проте ряд проблем не дають їм функціонувати на повну потужність, а саме: недостатність ресурсів, небажання в суспільства сприйняти жіночий рух як важливий і вагомий чинник розвитку суспільства, недостатня поінформованість суспільства про жіночий рух в Україні та інші.

РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ  ПАРТІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЖІНОК В  УКРАЇНІ

2.1 Функціонування жіночих партій (на прикладі «Жінок         України» та «Жіночої партії (об’єднана)») та політична активність жінок в Україні

Жіночі політичні партії – це політичні організації з переважно жіночим (або лише жіночим) членством, створені жінками, щоб розширити свою участь у формуванні та діяльності державних владних структур, захистити політичні й інші права, досягти гендерної рівності, встановити гендерну справедливість у своїй країні та досягти розвитку гендерної (паритетної) демократії. Загалом жіночі партії виникають тоді, коли влада або ігнорує гендерну проблематику, або розв’язує її вкрай повільно й поверхово, а також коли в суспільстві переважають патріархальні традиції, а державна влада тяжіє до патріархальних форм управління, не встигаючи чи не бажаючи утвердити егалітарні форми в усіх життєвих сферах.

Термін «жіночі партії» досить поширений у західній літературі, проте радше в тій, що стосується рухів жінок за політичні права, ніж теорії політичних партій. Це пов’язане з визначенням високоорганізованого суспільства, в якому процес гуртування жінок відбувається поступово і де «жіночі» партії постають на певному етапі як одна з чергових форм об’єднання задля участі в політичних процесах [10].

Наприкінці ХХ – на початку ХХІ століть спостерігалося стрімке зростання кількості політичних партій, що можна сприймати як зростання політичної активності громадян. Партійна належність жінок, обраних народними депутатами, є показником політичної зрілості політичних партій, розуміння ними процесу емансипації жінки, захисту її прав, необхідності формувати жінок-політичних лідерів і висувати їх до державних структур, підтримувати їхню діяльність [23].

Розвиток  жіночого руху України історично  зумовив появу «жіночих» партій з метою встановлення гендерно-правового  балансу на законодавчому, соціально-політичному, культурному рівнях суспільної життєдіяльності. «Жіночі» партії з'явились в умовах розбудови демократичного суспільства  у сприятливому нормативно-правовому  полі для розвитку та подальшого втілення гендерної демократії на теренах  української державності. Проте  на тлі сприятливих історичних, нормативних, суспільних чинників партії не змогли знайти правильної ідеології та підтримки  українського електорату [1].

Ряд партії України, з метою широкого залучення  жіночого електорату, сприяють створенню при партіях політичних жіночих організацій: 1)Всеукраїнська громадська організація «Жінки і діти України», зареєстрована в 1997 році (партія «Жінки України»; 2) Всеукраїнська асоціація жінок-підприємниць, зареєстрована в 1997 (партія «Жінки України); 3) Всеукраїнське жіноче народно-демократичне об’єднання «Дія», зареєстроване  в 1997 році (НДП); 4) Всеукраїнське громадське об’єднання жінок-республіканок, зареєстроване в 1997 році (РХП); 5) Всеукраїнська ліга українських жінок (КУН); 6) Міжнародна федерація ділових жінок «Либідь»(Ліберальна партія України) [4, с. 171].