Основи сімейного права України

2) родинні відносини. Тобто у шлюбі між собою не можуть перебувати особи, які є родичами прямої лінії споріднення. А саме:

- рідні (повнорідні, неповнорідні) брат і сестра. Повнорідними є брат і сестра, які мають спільних батьків. Неповнорідні є брат і сестра, які мають спільну матір або спільного батька;

- двоюрідні брат і сестра, рідні тітка, дядька та племінник, племінниця;

- усиновлювач та усиновлена ним  дитина.

Упродовж  своєї багатовікової історії  людство переконалося у шкідливості  шлюбів між особами, які є родичами, насамперед прямої лінії споріднення і тому заборона таких шлюбів спрямована на запобігання кровозмішанню;

3) недієздатність одного з тих, хто одружується, яка встановлена в судовому порядку.

Шлюб  реєструється та засвідчується Свідоцтвом про шлюб. Державна реєстрація є обов'язковим елементом шлюбу, тому без неї шлюбу як правової категорії немає. Шлюб - це акт цивільного стану. Державна реєстрація шлюбу засвідчує створення сім'ї, є правоутворюючим юридичним фактом, а також створює презумпцію права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, та презумпцію батьківства щодо дитини, яка була зачата і (або) народжена у шлюбі.

Заява про реєстрацію шлюбу подається жінкою та чоловіком до будь-якого державного органу реєстрації актів цивільного стану за їхнім вибором, особисто. З моменту подання заяви особи вважаються зарученими (нареченою чи нареченим). При прийомі заяви орган державної реєстрації актів цивільного стану зобов'язаний ознайомити осіб, які бажають одружитися, з порядком і умовами реєстрації шлюбу, роз'яснити їм права й обов'язки як майбутньому подружжю і батькам та попередити про відповідальність за приховання перешкод до реєстрації шлюбу. Особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, повинні повідомити одна одну про стан свого здоров'я.

Шлюб  реєструється по закінченню одного місяця від дня подання особами заяви  про реєстрацію шлюбу. Присутність  нареченої та нареченого в момент реєстрації їхнього шлюбу є обов'язковою. Якщо наречені або хтось із них  не з'явились у день, визначений для  реєстрації шлюбу то це не робить відповідну заяву нечинною і наречені мають право вимагати реєстрацію шлюбу ще протягом двох місяців.

Наречені  мають право обрати прізвище одного з них, як спільне прізвище подружжя або надалі іменуватися дошлюбними прізвищами. Вони мають право приєднати до свого прізвища прізвище нареченого, нареченої. Складання, як правило, більше двох прізвищ не допускається.

Час виникнення прав і обов'язків у подружжя виникають з моменту реєстрації шлюбу в органах РАЦСу. Шлюб, зареєстрований у відсутності нареченої і (або) нареченого, вважається неукладеним.

Особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжя, мають  право на укладення шлюбного договору. Якщо шлюб реєструється з неповнолітньою особою (тобто у віці від 14 до 18 років), на укладання з нею шлюбного договору потрібна згода батьків або піклувальника. Відмова їх дати згоду на укладення шлюбного договору може бути оскаржена до суду.

Отже, шлюбний договір це угода осіб, що вступають до шлюбу або перебувають у шлюбі, яка спрямована на врегулювання їхніх майнових відносин.

Сімейний  кодекс України містить ряд вимог до змісту і форми шлюбного договору.

Зміст шлюбного договору включає тільки майнові права й обов'язки подружжя одне до одного і щодо їхніх дітей (правовий режим власності подружжя, користування житлом, право на утримання, можливий розподіл майна і таке інше). Особисті відносини подружжя, а також особисті відносини батьків і дітей не можуть міститися у шлюбному договорі. Не припускаються обмеження прав дитини, а також поставлення одного з подружжя у занадто невигідне матеріальне становище.

Шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. Жодна інша служба чи посадова особа посвідчити такій договір в Україні не може.

Якщо  шлюбний договір укладений до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу. Якщо шлюбний договір укладений подружжям, він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення. За вимогою одного з подружжя шлюбний договір може бути змінений, у будь-який час розірваний або визнаний недійсним у судовому порядку.

У ст.104 СК України встановлений вичерпний  перелік підстав для припинення шлюбу.

6. Порядок припинення  шлюбу.

Під припиненням шлюбу розуміється припинення правовідносин між подружжям, що викликані настанням певних юридичних фактів. Законодавством передбачені наступні підстави для припинення шлюбу:

1) внаслідок смерті або оголошення  в судовому порядку померлим одного з подружжя;

2) внаслідок розірвання шлюбу.

Шлюб  може розриватися в судовому порядку або через органи РАЦСу. Органи РАЦС розривають шлюб у таких випадках:

1) за спільною заявою подружжя, яке не має дітей;

2) за заявою одного із подружжя, якщо другий із подружжя:

- визнаний безвісно відсутнім;

- визнаний недієздатним;

засуджений  за вчинення злочину до позбавлення  волі на строк не менше як три роки. У всіх трьох ситуаціях право на розірвання шлюбу виникає з моменту набрання чинності відповідним рішенням або вироком суду. Однак наявність цих обставин не є „запрошенням" до розірвання шлюбу. Кожна з них створює лише право, яке особа може здійснити за власним розсудом, тобто вона сама вирішує скористатися їй цим правом чи ні.

Суд розриває шлюб у таких випадках:

1) за спільною заявою подружжя, яке має дітей. До заяви має бути поданий письмовий договір про те, з ким із них будуть проживати діти і як у їх утриманні та вихованні братиме участь той із батьків, хто буде проживати окремо;

2) за позовом одного з подружжя. Не може бути поданий позов про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини.

При розгляді справи про розірвання шлюбу суд має встановити дійсні мотиви розлучення, з'ясувати фактичні взаємини подружжя і зобов'язаний вжити заходів щодо їх примирення. Шлюб розривається лише у тому разі, якщо суд дійде до висновку про неможливість подальшого спільного проживання подружжя. Ст.П5 СК України передбачує обов'язковість державної реєстрації розірвання шлюбу, здійсненого судом. Отже рішення суду про розірвання шлюбу - це акт, який припиняє шлюбне правовідносення, а свідоцтво про розірвання шлюбу - це документ єдиної форми, який засвідчує припинення шлюбу.

Жінка та чоловік, шлюб між якими було розірвано, мають право подати до суду заяву  про поновлення їхнього шлюбу, за умови, що жоден із них не перебував  після цього у повторному шлюбі. Поновлення шлюбу засвідчується виданням нового свідоцтва про шлюб.

7. Особисті немайнові права та  обов'язки подружжя. Майнові правовідносини  подружжя

Подружжя, яке перебуває в зареєстрованому шлюбі, набуває особистих немайнових прав та обов'язків. Особисті немайнові права та обов'язки - це такі, що не мають майнового змісту. В основу регулювання особистих немайнових відносин між подружжям покладено принципи рівності при набутті та здійсненні особистих немайнових прав та обов'язків.

 

 

Згідно  зі сі.ст.49-56 СК України до особистих немайнових прав подружжя належать:

1) право на материнство та  батьківство. Мати дітей - природна потреба і природне право жінки і чоловіка. Народження дитини є природною і найважливішою соціальною функцією жінки, яку, крім неї, ніхто здійснити не може. Реалізація права на материнство та права на батьківство є законодавчим визнанням природного права жінки та чоловіка на статеве життя.

Оскільки  право дружини на материнство  може бути, за нормальних обставин, реалізоване  завдяки статевих стосунків з  її чоловіком, небажання чоловіка маги дитину або його нездатність до зачаття  дитини може спричинити розірвання шлюбу. В свою чергу відмова дружини  від народження дитини або нездатність  її до народження дитини також може бути причиною розірвання шлюбу;

2) право дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності. Індивідуальність особи - це неповторна своєрідність людини. Чоловік і дружина мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок, уподобань. Звичайно мова не йдеться про повагу до шкідливих звичок, які можуть завдати шкоди дітям, другому з подружжя та шлюбові взагалі;

3) право дружини та чоловіка на фізичний та духовний розвиток, на здобуття освіти, прояв своїх здібностей, на створення умов для праці та відпочинку;

4) право дружини та чоловіка на зміну прізвища після реєстрації шлюбу. У цьому разі орган РАЦС видає нове свідоцтво про шлюб;

5) право дружини та чоловіка на розподіл обов'язків та спільне вирішення питань життя сім'ї. Подружжя мають право самостійно розподіляти між собою обов'язки в сім'ї на основі взаємної згоди, повної рівності. Дана правова норма спрямована проти диктатури в сім'ї з боку одного з подружжя, нехтування думкою другого з подружжя, а також сприяє побудові сімейних відносин на засадах шлюбної гармонії;

6) право дружини та чоловіка на особисту свободу. Змістом такого права є право на: вибір місця свого проживання; припинення шлюбних відносин; вжиття заходів, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства щодо підтримання шлюбних відносин.

Подружжя зобов'язане:

1) спільно опікуватись побудовою сімейних відносин на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги;

2) спільно піклуватися про матеріальне забезпечення родини;

3) вагітній дружині мають бути  створені умови для збереження  її здоров'я і народження здорової  дитини; а дружині-матері - умови для поєднання материнства зі здійсненням нею інших прав і обов'язків.

Крім особистих немайнових прав і обов'язків, подружжя мають і відповідні майнові права та обов'язки. Реєстрація шлюбу не припиняє права власності на майно, яке належало дружині та чоловікові до цього моменту.

СК  України встановлює два види власності  подружжя: особиста приватна власність  дружини і чоловіка та спільна  сумісна власність подружжя.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:

1) майно, набуте кожним із них  до шлюбу;

2) майно, набуте кожним із подружжя  за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;

3) майно, набуте кожним із подружжя  за час шлюбу, але за кошти,  які належали їй, йому особисто;

4) речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя;

5) премії і нагороди, отримані за особисті заслуги;

6) кошти, одержані як відшкодування матеріальної чи моральної шкоди;

7) страхові суми, одержані за обов'язком або добровільним особистим страхуванням.

Кожен з подружжя самостійно розпоряджається, володіє і користується належним йому майном, але з урахуванням  інтересів сім'ї, насамперед дітей. Це означає, що право власності одного з подружжя не є правом, здійснювати яке він може лише відповідно до свого інтересу.

Спільною сумісною власністю вважається майно, набуте подружжям за час шлюбу. Кожен з подружжя має рівне право щодо такого майна. Подружжя користуються рівними правами на майно, набуте за час шлюбу і в тому разі, коли один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, здійснював догляд за дітьми, навчався, хворів чи з інших поважних причин не мав самостійного заробітку (доходу).

Згідно  ст.61 СК України об'єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обігу, а також заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним  із подружжя і внесені до сімейного  бюджету або внесені на його особистий  рахунок у банківську (кредитну) установу.

Майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається  за взаємною згодою.

Розірвання  шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно набуте за час шлюбу. 1 навпаки, незалежно  від розірвання шлюбу колишнє  подружжя має право на розподіл спільної власності. Частки подружжя у спільній сумісній власності є рівними, якщо інше не передбачено договором між ними.

Законодавством  також передбачені права та обов'язки подружжя по утриманню один одного. Як правило, цей обов'язок виконується  добровільно. У разі невиконання цього обов'язку чоловік або дружина, що потребує матеріальної допомоги, має право по суду вимагати надання утримання (аліментів) від іншого, якщо останній спроможний їх надати. Це право зберігається і після розірвання шлюбу.

Категорії осіб, що мають право  на утримання (аліменти):

1) непрацездатні чоловік чи дружина. Непрацездатним вважається той з подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом І, II чи III групи;

2) чоловік чи дружина, у яких  заробітна плата, пенсія та  інші доходи нижчі за прожитковий  мінімум;

3) дружина під час вагітності та протягом трьох років після народження дитини (якщо дитина має недоліки фізичного чи психічного розвитку - до досягнення дитиною шести років);

4) чоловік, з яким проживає дитина, до досягнення дитиною трьох  років (якщо дитина має недоліки  фізичного чи психічного розвитку - до досягнення дитиною шести років);

5) чоловік або дружина, з ким  проживає дитина-інвалід.

Не  має права на утримання той  із подружжя, хто негідно поводився  у шлюбних відносинах, а також  той хто став непрацездатним у  зв'язку із вчиненням ним умисного злочину, якщо це встановлено судом.

Право на одержання аліментів зберігається і за розведеними чоловіком і  жінкою, якщо він або вона стали  непрацездатними у шлюбі чи протягом одного року після розірвання шлюбу. Необхідно відзначити, що норма ч.4 ст.76 СК України вперше передбачила право на аліменти того, хто є працездатним, запозичивши досвід законодавчого регулювання цієї проблеми у інших державах Європи. Працездатні колишня дружина, колишній чоловік мають право на аліменти лише протягом трьох років від дня розірвання шлюбу. Розмір аліментів визначається судом з урахуванням матеріального і сімейного стану обох сторін.