Особливості цивільно-правової відповідальності

     Види  цивільно-правової відповідальності –  це її класифікаційні групи за різними  критеріями.

     О. В. Дзерою надано перелік цих видів  за трьома групами (див. мал. 1.1).

     За підставами виникнення прав та обов'язків, за порушення яких встановлено відповідальність, вона поділяється на договірну та позадоговірну.

     Договірною  вважається відповідальність у формі відшкодування збитків, сплати неустойки, втрати завдатку або позбавлення суб'єктивного права за невиконання або неналежне виконання зобов'язання, яке виникло з договору. Для прикладу, в договорі  будівельного підряду зазначені строки виконання робіт та якість  використовуваних матеріалів, також передбачено відповідальність за їх порушення. У випадку, коли підрядник порушить ці умови договору, то понесе відповідальність, яка в ньому передбачена. Договірна відповідальність також поділяється на види: відповідальність за невиконання чи неналежне виконання умов договору. В наведеному прикладі має місце відповідальність за неналежне виконання умов договору.

     Позадоговірною (або недоговірною) є відповідальність, що настає за вчинення протиправних дій однією особою щодо іншої за відсутності між ними договору або незалежно від наявних між ними договірних відносин. Така відповідальність настає за порушення обов'язку, встановленого законом або підзаконним актом, і найчастіше виражається у формі відшкодування збитків. Зокрема, коли про особу було поширено неправдиві відомості, які завдали шкоди її діловій репутації. В цьому випадку, на підставі ч.2 ст.299 ЦКУ ця особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації. Після цього суд може винести рішення про спростування недостовірної інформації і відшкодування потерпілій особі збитків. І хоча між потерпілим і поширювачем недостовірної інформації не було договору, відповідальність другого матиме місце.

     У цивільно-правовому зобов'язанні з  боку кредитора або боржника можуть діяти дві або більше осіб. Залежно  від розподілу прав та обов'язків  між суб'єктами зобов'язання із множинністю осіб розрізняють часткові (пайові), солідарні та додаткові (субсидіарні) зобов'язання. Відповідальність за порушення цих зобов'язань теж буває частковою, солідарною або субсидіарною.

     Згідно  з ст. 540 ЦКУ якщо у зобов’язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний з боржників повинен виконати обов’язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором чи у цивільному законодавстві. При частковій відповідальності кожна із зобов'язаних осіб відшкодовує збитки і сплачує неустойку пропорційно розміру своєї частки спільного боргу (п.3 постанови Пленуму ВСУ "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди"). Цей вид відповідальності застосовується тоді, коли законом чи договором не встановлено солідарної чи субсидіарної відповідальності.

     У ч.1 ст. 543 ЦКУ зазначається, що у разі солідарного обов’язку боржників (солідарних боржників) має право вимагати виконання обов’язку частково або в повному обсязі від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Цією ж статтею передбачено, що не одержавши повного задоволення своїх вимог від одного із солідарних боржників, кредитор має право вимагати неодержане з решти солідарних боржників. Усі боржники залишаються зобов'язаними доти, доки зобов'язання не буде виконано повністю. Виконання солідарного зобов'язання повністю одним із боржників звільняє решту боржників від сплати боргу кредиторові. Цей вид відповідальності повинен біти чітко зазначений в договорі. Боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право пред'явити регресну вимогу до решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, крім частки, яка припадає на нього. Якщо один із солідарних боржників не сплатив частку, яка належить солідарному боржникові, несплачене припадає на кожного з решти солідарних боржників у рівній частці. За загальним правилом шкода, заподіяна кількома особами, відшкодовується кожною з них в частині, заподіяній нею (в порядку часткової відповідальності). Особи, які спільно заподіяли шкоду, тобто заподіяли неподільну шкоду взаємопов'язаними, сукупними діями, несуть солідарну відповідальність перед потерпілою особою (п.3 постанови Пленуму ВСУ "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди"). Тобто солідарна відповідальність виникає при спільному спричиненні кількома особами шкоди потерпілому і розрахована на ті випадки, коли неможливо встановити, які з дій і якою мірою спричинили збитки, тому в зобов'язанні беруть участь декілька боржників, які відповідають перед потерпілою особою солідарно. Підставою солідарного відшкодування збитків є факт спільності дій учасників правовідносин, в результаті яких завдано збитків. Прикладом солідарної відповідальності є відповідальність учасників товариства з обмеженою відповідальністю  - учасники товариства, які неповністю внесли свої вклади несуть солідарну відповідальність за його зобов’язаннями в межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників (ч. 4 ст. 50 ЗУ "Про господарські товариства"). Також ч.2 ст.554 ЦКУ прямо передбачено, що уразі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено субсидіарну відповідальність поручителя.

     Згідно  з ч.1 ст.619 ЦКУ договором або  законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи. Субсидіарна (додаткова) відповідальність настає тоді, коли існують основне і додаткове до нього зобов'язання і одне, і друге порушені. До заявлення вимоги до особи, яка відповідно до закону, інших правових актів або умов зобов'язання несе відповідальність додатково до відповідальності іншої особи, що є основним боржником (субсидіарну відповідальність), кредитор повинен заявити вимогу до основного боржника. Якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на заявлену вимогу, ця вимога в повному обсязі може бути заявлена до особи, яка несе субсидіарну відповідальність. Кредитор не має права вимагати задоволення своєї вимоги до основного боржника від особи, яка несе субсидіарну відповідальність, якщо ця вимога може бути задоволена шляхом зарахування зустрічної вимоги до основного боржника або безспірного стягнення коштів з основного боржника. Особа, яка несе субсидіарну відповідальність, повинна до задоволення вимоги, поставленої їй кредитором, попередити про це основного боржника, а якщо до цієї особи вчинено позов — залучити основного боржника до участі у справі. Інакше основний боржник має право висунути проти регресної вимоги особи, що відповідає субсидіарно, заперечення, які він мав проти кредитора. Так, батьки або піклувальники можуть бути субсидіарними відповідачами за шкоду, заподіяну неповнолітнім віком від 15 до 18 років. Загальне правило передбачає, що неповнолітній сам повинен відшкодувати заподіяну шкоду. І лише коли у нього немає майна або заробітку, достатнього для цього, до відповідальності притягуються батьки, усиновителі чи піклувальники, за наявності їх вини. Також солідарно несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім майном, що їм належить вкладники повного товариства (наприклад, ломбарду) – ч.1 ст.119 ЦКУ та повні учасники командитного товариства – ч.1 ст.133 ЦКУ. Є. О. Харитонов виділяє ознаки субсидіарної відповідальності:

• настає лише у випадках, прямо передбачених законом чи договором;
• є покладанням додаткової відповідальності;
• покладається на осіб, які не несуть безпосередньо основної відповідальності перед кредитором;
• не може перевищувати обсягу основної відповідальності;
• може бути обмежена законом в часі або пов’язана законом з наявністю певних умов³.

     Залежно від обсягу виділяють повну, обмежену та підвищену відповідальність. За загальним правилом застосовується повна відповідальність. Допускається зменшення розміру відповідальності правопорушника, якщо:

• доказана вина обох сторін у невиконанні або неналежному виконанні зобов'язання (змішана відповідальність);
• кредитор навмисно чи необачно сприяв збільшенню розміру збитків або не вжив заходів щодо їх зменшення чи порушення зобов’язання сталося з вини кредитора (ст. 616 ЦКУ);
• суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину (ст. 1193 ЦКУ).

     Підвищена відповідальність наступає на умовах і в обсязі, передбачених законом. Наприклад, ст. 1200 ЦКУ прямо передбачено, що розмір відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, може бути збільшений законом.

     Отже, цивільно-правова відповідальність має свої види та форми, більшість яких прямо не передбачені цивільним законодавством. 
 

1.3. Умови (підстави) цивільно-правової  відповідальності.

     З кримінального та адміністративного  права відомо, що для того, щоб  винний поніс відповідальність необхідно  визначити склад правопорушення: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. Для настання цивільно-правової відповідальності необхідно  також довести склад правопорушення, але він дещо відрізняється: шкода, протиправні дії правопорушника, причинний зв'язок між дією і шкодою, вина правопорушника. Хоча існують науковці, які схиляються до першого наведеного складу правопорушення. Для притягнення особи до цивільно-правової відповідальності потрібен або повний склад правопорушення, що складається з чотирьох елементів (протиправність, шкода, причинний зв'язок, вина), або у випадках, зазначених у законі чи договорі, — неповний, усічений склад — протиправність і вина (при стягненні неустойки, втраті завдатку тощо). За відсутності хоч би одного з цих елементів (крім випадків безвинної відповідальності) цивільна відповідальність не настає.

     Для прикладу розглянемо склад такого правопорушення: між заводом "Верстатобуд" та приватним підприємством "Космос" був укладений договір поставки, за яким завод повинен був передати деревообробні верстати на суму 10000 грн. Завод свої зобов`язання виконав вчасно, але приватне підприємство не розрахувалося за отримані верстати.

     Заводу "Верстатобуд" було завдано матеріальну  шкоду в розмірі 10000 грн. Оскільки договором передбачено оплату верстатів, то має місце порушення договору – протиправність, яка виражається у бездіяльності ПП "Космос". Внаслідок невиплати коштів замовником постачальник поніс збитки – наявність причинного зв’язку між протиправними діями і завданою шкодою. ПП "Космос" не розрахувалося за верстати, тобто порушило зобов’язання (якщо не доведе, що вжило всіх залежних від нього заходів щодо виконання зобов'язання) – наявність вини.

     Слід  зазначити, що не обов’язково шкода  завдається  у формі збитків. Це може бути моральна шкода (ст. 23 ЦКУ), яка  полягає:

• у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала і зв’язку з каліцтвом або іншими ушкодженнями здоров'я;
• у душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї та близьких родичів;
• у душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв’язку з знищенням чи пошкодженням її майна;
• у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

   Протиправність поведінки може виражатися як у дії, так і у бездіяльності. Причинний зв'язок між шкодою і протиправністю має велике значення в зв’язку з тим, що не завжди потерпіла сторона несе якість збитки через протиправні дії іншої.

   В ст. 614 ЦКУ передбачено вину як важливу  підставу цивільно-правової відповідальності. В цивільному праві існує презумпція винності. Згідно з п. 1.3 За загальним правилом відповідальність наступає лише за наявності вини. Проте існують виключення з правил:

• згідно з ч.2 ст.612 ЦКУ боржник, який прострочив виконання, відповідає перед кредитором за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково (тобто за відсутності його вини) настала після прострочення;
• зміна відповідального власника джерела підвищеної небезпеки не настає при переданні одним громадянином іншому громадянину автотранспортного засобу для керування без юридичного оформлення. Експлуатація транспортного засобу як у присутності, так і без присутності первинного власника зумовлює настання цивільної відповідальності такого власника без наявності його вини у скоєнні ДТП;
• Власник джерела підвищеної небезпеки зобов'язаний відшкодувати шкоду, заподіяну цим джерелом підвищеної небезпеки, якщо не доведе, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (п.2 постанови Пленуму ВСУ "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди");
• за договором зберігання професійний зберігач відповідає також за втрату або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили;
• юридичні та фізичні особи, діяльність яких зв'язана з підвищеною небезпекою для оточення (транспортні та будівельні організації, промислові підприємства, власники автомобілів та ін.), зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, тобто вони фактично несуть  відповідальність без вини.