Підстави визнання договору дарування недійсним

Міністерство освіти і науки

Національний університет «Юридична академія України

імені Ярослава Мудрого»

 

Кафедра цивільного права №1

 

 

 

 

 

 

Узагальнення судової практики на тему:

«Підстави визнання договору дарування недійсним»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала: студентка ІПКОЮ,

3 курс, 13 група

Іваницька Дар’я В’ячеславівна

Перевірив: асистент,

Лавріненко Ігор Анатолійович

 

 

Харків – 2013

 Д.Д. Грімм розрізняв дарування у широкому і вузькому розумінні. Даруванням в широкому розумінні він називав будь-яке надання особою безоплатної вигоди іншій, оскільки це здійснюється по добрій волі без будь-якого обов'язку, хоча б навіть це не призвело за собою зменшення майна дарувальника. Дарування у вузькому розумінні – це таке добровільне надання безоплатної («безвозмездной») вигоди однією особою іншій, яке передбачає зменшення власного майна дарувальника. Різниця між широким та вузьким розумінням дарування полягає в тому, що в римському праві обмеження стосувались лише дарування у вузькому розумінні (обмеження свободи дарування між подружжям).

На сьогодні укладання договорів дарування є досить поширеним явищем. Так, звернувшись до глави 55 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) та Роз’яснення Міністерства юстиції України про договір дарування від 16.03.2011, можна розкрити зміст та особливості такого договору.

В частині 1 статті 717 Цивільного кодексу України Цивільного кодексу України визначено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати у майбутньому іншій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно    (дарунок) у власність.

Предметом договору  дарування  може  бути  будь-яке майно (як індивідуально визначені  речі,  так  і  речі,  визначені  родовими ознаками), не вилучене з товарообороту і яке може бути у власності особи, якій  воно  дарується.  Згідно  статті   718   ЦК   України дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери,  а також нерухомі речі. Дарунком можуть бути  також майнові  права,  якими  уже  володіє  дарувальник,  або які можуть виникнути в майбутньому.

Трапляються випадки, коли одна із  сторін прагне визнати такий договір недійсним (наприклад, коли стосунки дарувальника і обдарованого зіпсувалися після укладання договору), оскільки договір дарування є правочином, то недійсним його можна визнати тільки за наявності підстав для недійсності правочинів.

Як зазначає Верховний суд України в Практиці розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 24.11.2008 недійсність правочину виникає  через  те,  що  дія  схожа  на правочин,  але  за своєю суттю не відповідає його характеристикам.

    В своєму роз’ясненні від 16.03.2011 року Міністерство юстиції вказує підстави недійсності договору, такі як:

     1) недотримання  в   момент   укладення   договору   стороною (сторонами) таких вимог:

     - волевиявлення  учасника  правочину  має  бути   вільним   і відповідати його внутрішній  волі;

     - правочин має бути  спрямований на реальне настання  правових наслідків, що обумовлені  ним;

     - правочин,  що вчиняється  батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх,  неповнолітніх чи непрацездатних дітей;

     2) договір  є  недійсним,  якщо  його недійсність встановлена  законом (нікчемний правочин):  у  разі недотримання  вимоги  закону  про нотаріальне посвідчення договору; укладення договору дарування від імені неповнолітнього без згоди органу опіки та піклування  не потребує рішення суду;

     3) також договір є  недійсним в разі:  недотримання  письмової форми;  вчинення  під  впливом помилки;  обману; насильства;  під впливом  тяжкої  обставини,  тощо.  В   цьому   разі   недійсність встановлюється судом.

Тепер слід більш детально звернути увагу на регулювання такого питання на практиці. Так, рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 26 квітня 2011 року задоволено позов ОСОБИ_3 до ОСОБИ_4 про визнання договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки недійсними.

Суд встановив,  що при укладенні договору дарування позивачка погодилася укласти договори дарування, тому що відповідач зобов’язався доглядати її до кінця її життя, надавати їй їжу, одяг та все необхідне, оскільки позивачка є хворою та літньою людиною. Після укладення договорів дарування відповідач відмовився доглядати позивачку належним чином, лише декілька разів надавав позивачці гроші, а з 2009-2010 р. зовсім перестав будь-яким чином піклуватися про неї, тобто своїми діями відповідач порушив свої зобовязання перед позивачкою. Позивачка не мала намір укладати договори дарування, відповідач навмисно ввів в оману її для того, щоб вона підписала договори дарування. Позивачка вчиняючи правочин дарування, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення щодо прав та обовязків сторін. 

Отже, позивачка помилялася щодо правових наслідків договору і це є обставиною, що має істотне значення,  а тому є передбачені ст. 229 ЦК підстави для визнання правочину недійсним.

Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду м. Могилів-Подільський від 02.07.2012 року задовольнити позов ОСОБИ_1 до ОСОБИ_2 про визнання договору дарування житлового будинку з надвірними будівлями недійсним.

Позивачка, посилаючись на те, що вона людина похилого віку, хворіє і потребує стороннього догляду, погодилась на пропозицію доньки ОСОБИ_2 відносно догляду за нею в рахунок передачі у власність відповідачки належного позивачу  на праві власності будинку з надвірними будівлями. Вважала, що між нею і відповідачкою укладається договір довічного утримання, а не договір дарування, договір підписала внаслідок обману зі сторони відповідача.

В судовому засіданні встановлено, що договір дарування, вчинений позивачкою, не відповідав її внутрішній волі, оскільки вона думала, що укладає договір довічного утримання, який забезпечував  би їй сторонній догляд з боку доньки. Даний правочин не може залишаться в силі, так як не відповідає загальним вимогам, додержання яких, є необхідною умовою для чинності правочину і відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України такий правочин являються недійсним. Таким чином суд повністю задовольняє вимоги позивача.

Тепер досить влучно зазначити, шо в вищезазначеній практиці ВСУ вказано, що у правочині зовнішнє волевиявлення особи має відповідати його внутрішній  волі.  Вона  має   бути   спрямована   на   досягнення відповідного  юридичного наслідку,  тому не можуть розглядатися як правочини ті фактичні дії особи,  які не призводять  безпосередньо до  виникнення,  зміни чи припинення цивільних прав та обов'язків. На  цих  підставах  необхідно  виділити  правочини,  вчинені   під впливом:  помилки  (ст.  229  ЦК  ( 435-15 ));  обману (ст.  230); насильства (ст.  231);  тяжкої обставини  і  на  вкрай  невигідних умовах   (ст.  233),  а  також  унаслідок  зловмисної домовленості (ст. 232). Тому, на мою думку, суд повинен був при винесенні рішення посилатися ще й перераховані вище статті, які б підтвердили вплив на таку особу.

Рішенням Рiвненського мiського суду м.Рiвне 21 грудня 2011 pоку задовольнити позов ОСОБИ_2 до ОСОБИ_5 про визнання договору дарування недійсним.

Позивач в судовому засіданні позов підтримав і просить суд визнати недійсним договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого в АДРЕСА_1, укладений 25 листопада 2003 року між ним та ОСОБА_5. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що вказаний договір дарування був укладений без наміру створення юридичних наслідків, тобто є мнимою угодою, а тому є недійсним.

Суд, дослідивши усі обставини справи, ухвалив рішення про задоволення вимог позивача, оскільки відповідно до вимог ст. 243 ЦК України 1963 року, чинного на час укладання оспорюваного договору, за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.

Згідно ч.1 ст.58 ЦК України 1963 року недійсною є угода, укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода).

Аналогічні положення закріплені і чинним Цивільним кодексом України 2003 року. Так, згідно ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Також суд звертає нашу увагу до розяснень, наведених у п.13 постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 28 квітня 1978 року «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними»(чинної на час укладення оспорюваного договору дарування), мнима угода, тобто угода, укладена про людське око, без наміру створити юридичні наслідки, є в силу ч.1 ст.58 ЦК недійсною, незалежно від мети її укладення. Оскільки сторони ніяких дій по здійсненню мнимої угоди не вчиняли, суд у таких випадках постановляє рішення тільки про визнання угоди недійсною без застосування будь-яких наслідків.

Як пояснює Верховний Суд України у Практиці розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 24.11.2008 року розглядаючи цивільні   справи   про    визнання    правочинів недійсними   за   такою   підставою,   суди   в  цілому  правильно враховували,  що  фіктивний  правочин  не   відповідає   загальним підставам   дійсності  правочинів,   зазначеним у ч. 5 ст.  203 ЦК,  оскільки не спрямований на реальне настання  правових наслідків,  зумовлених ним.  У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін  не  відповідає  зовнішньому  її  прояву,  тобто   сторони, укладаючи  його,  знають  заздалегідь,  що  він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. При розгляді справ судді мають  враховувати,  що  ознака  фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину.  Якщо  одна  сторона  діяла  лише  про людське око,  а інша - намагалася досягти правового результату, то акий правочин не визнається фіктивним.

Таким чином, суд задовольнив у повному обсязі вимоги позивача.

Також хотілося б звернути увагу і на таке рішення. Заводський районний суд м. Миколаєва від 19.10.2012 року ухвалив рішення про визнання договору дарування недійсним у зв’язку з тим, що на момент вчинення договору дарування у позивача з відповідачем існувала домовленість, що остання буде доглядати за нею, сплачувати комунальні платежі, проводити ремонт будинку і господарських споруд, прати речі, готувати їжу та купувати ліки. Між тим, після укладання договору дарування, досягнуті домовленості щодо її догляду відповідачкою не виконуються.

Посилаючись на те, що відповідач скористалась її віком, станом здоров'я, договір вчинено під впливом помилки просила визнати договір дарування від 24.10.2011р. недійсним на підставі ст.ст. 229, 233 ЦК України.

Суд мотивував своє рішення тим, що згідно з п. 23 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними, 06.11.2009, роз'яснено , що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Отже, як ми бачимо, така обставина, як вчинення такого правочину під впливом тяжкої обставини і вкрай невигідних умов є підставою для визнання договору дарування недійсним.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 12 вересня 2011 року задовольнити позов ОСОБИ_1 до ОСОБи_2 про визнання договору дарування будинку та земельної ділянки недійсним.

Суд мотивував це тим, що відповідно до вимог ст. 203 ч. 1 ЦК України зміст угоди не може суперечити даному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Згідно з вимогами ст. 377 ЦК України, до особи, що придбала житловий будинок, будови або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення,у розмірах, встановлених договором.

 Відповідно до п. «ж» ч. 2 ст. 132 Земельного кодексу України, угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються, при угоди повинні містити кадастровий номер земельної ділянки.

Отже, така обставина, що договір дарування суперечить ЦК, іншим актам цивільного законодавства є підставою для визнання договору дарування недійсним.

 

Таким чином, проведений аналіз дає підстави вважати, що невід'ємним елементом  ринкових   відносин   є   правочин , як найпоширеніший  юридичний факт,  з яким закон пов'язує виникнення, зміну та припинення цивільних правовідносин. 

У зв'язку   з   появою   нових   формулювань,   підходів   та оцінювальних  категорій  у  новому  ЦК між  ним  та спеціальним   законодавством   виникають   певні   колізії    щодо недійсності правочинів, а це призводить до неоднакового тлумачення і застосування судами законодавства у цій сфері. Зазначені фактори є  причиною  помилок,  що  допускають суди при розгляді спорів про недійсність правочинів,  тому  вивчення  та  узагальнення  судової практики вирішення спорів цієї категорії є необхідним.