Правове регулювання інвестиційної діяльності в спеціальних (вільних) економічних зонах

Структура, функції та повноваження органів управління спеціальної (вільної) економічної зони визначаються залежно від її типу, розмірів, кількості працівників та (або) мешканців на території спеціальної (вільної) економічної зони.

Місцеві Ради народних депутатів та місцеві державні адміністрації здійснюють свої повноваження на території спеціальної (вільної) економічної зони з урахуванням специфіки її статусу, визначеної законом про її створення.

Органами управління спеціальних (вільних) економічних зон незалежно від їх типу є:

а) місцеві Ради народних депутатів та місцеві державні адміністрації в межах своїх повноважень;

б) орган господарського розвитку і управління спеціальної (вільної) економічної зони, що створюється за участю суб'єктів економічної діяльності України та іноземних суб'єктів такої діяльності. Функції цього органу можуть бути покладені на одного із суб'єктів економічної діяльності спеціальної (вільної) економічної зони.

Державне регулювання діяльності спеціальної (вільної) економічної зони здійснюють органи державної виконавчої влади України, до компетенції яких входить контроль за додержанням вимог законодавства України на території, де створено спеціальну (вільну) економічну зону.

Судові, арбітражні та інші правоохоронні органи, а також органи контролю за додержанням екологічних, санітарних та інших норм керуються при здійсненні своїх функцій чинним законодавством України, за винятками, передбаченими законодавчим актом про конкретну спеціальну (вільну) економічну зону.

Орган господарського розвитку і управління та суб'єкти економічної діяльності спеціальної (вільної) економічної зони є самостійними у здійсненні своєї діяльності стосовно органів державного управління України, за винятками, передбаченими законодавчими актами України.

Органи державного управління України не несуть відповідальності за дії органу господарського розвитку і управління та суб'єктів економічної діяльності спеціальної (вільної) економічної зони, якщо інше не передбачено законодавчим актом про створення спеціальної (вільної) економічної зони або договором між ними. Орган господарського розвитку і управління спеціальної (вільної) економічної зони та зазначені суб'єкти не несуть відповідальності за дії органів державного управління України.

Органи господарського розвитку і управління спеціальної (вільної) економічної зони не несуть відповідальності за дії місцевих Рад народних депутатів та місцевих державних адміністрацій. Місцеві Ради народних депутатів та місцеві державні адміністрації не несуть відповідальності за дії органу господарського розвитку і управління спеціальної (вільної) економічної зони та суб'єктів економічної діяльності спеціальної (вільної) економічної зони, якщо інше не передбачено законом про створення спеціальної (вільної) економічної зони або договором між ними.

Місцеві Ради народних депутатів та місцеві державні адміністрації, на території яких розташована спеціальна (вільна) економічна зона, здійснюють свої повноваження на території зони у повному обсязі, якщо законодавчими актами про створення спеціальних (вільних) економічних зон не передбачено інше. Крім того, до сфери повноважень місцевих Рад народних депутатів та місцевої державної адміністрації належить:

• внесення пропозицій щодо змін у статусі спеціальної (вільної) економічної зони в порядку, встановленому чинним законодавством;

• вирішення разом з органами державної виконавчої влади, суб'єктами економічної діяльності та профспілковими організаціями спеціальної (вільної) економічної зони питань, пов'язаних із специфікою правового та фінансового забезпечення, соціального захисту громадян України, які проживають на території зазначеної зони.

До сфери повноважень місцевих Рад народних депутатів та місцевих державних адміністрацій також належить укладення з органом господарського розвитку спеціальної (вільної) економічної зони генеральної угоди про передачу в її користування земельних ділянок, об'єктів інфраструктури, розташованих на цій території, та природних ресурсів.

Місцеві Ради народних депутатів та місцеві державні адміністрації, на території яких розташована спеціальна (вільна) економічна зона, можуть мати своїх представників у керівництві органу господарського розвитку і управління спеціальної (вільної) економічної зони.

Функції та повноваження органу господарського розвитку і управління спеціальної (вільної) економічної зони визначаються законом про створення конкретної спеціальної (вільної) економічної зони.

Орган господарського розвитку і управління спеціальної (вільної) економічної зони забезпечує загальні умови її функціонування. До виключної компетенції органу господарського розвитку в межах функціонування спеціальної (вільної) економічної зони належить:

• визначення перспективних напрямів розвитку спеціальної (вільної) економічної зони;

• експлуатація та будівництво мереж транспорту, зв'язку, енергопостачання та інших об'єктів виробничої інфраструктури, що використовуються для загальних потреб;

• розвиток мережі комунікаційних зв'язків з партнерами за межами спеціальної (вільної) економічної зони;

• організація міжнародних торгів з метою розміщення на території спеціальної (вільної) економічної зони нових виробництв;

• упорядкування та надання суб'єктам господарської діяльності спеціальної (вільної) економічної зони в користування земельних ділянок, об'єктів інфраструктури та передача їм у користування природних ресурсів;

• видача дозволів (ліцензій) суб'єктам господарської діяльності спеціальної (вільної) економічної зони на будівництво нових господарських об'єктів, реєстрація суб'єктів економічної діяльності та інвестицій, здійснюваних у спеціальній (вільній) економічній зоні.

Виконавчим директором органу господарського розвитку спеціальної (вільної) економічної зони може бути як громадянин України, так і громадянин іншої країни, який працює за строковим контрактом.

4. Стратегія розвитку спеціальних (вільних) економічних зон в Україні

Для створення сприятливого інвестиційного клімату в спеціальних (вільних) економічних зонах необхідно:

• забезпечити довготерміновий і передбачуваний характер економічної політики;

• лібералізувати умови пересування капіталів і товарів;

• забезпечити умови виробництва та торгівлі, які відповідали б світовим стандартам, і тверді правові гарантії захисту права власності;

• сформувати ефективні форми взаємодії місцевих органів державної виконавчої влади, органів місцевого і регіонального самоврядування та органу господарського розвитку й управління спеціальної (вільної) економічної зони на засадах обопільної зацікавленості в досягненні високих соціально-економічних результатів діяльності.

У процесі формування спеціальних (вільних) економічних зон слід дотримуватися концептуальної єдності підходів, що, зокрема означає:

• спрямованість на досягнення ефективного режиму господарювання кожного окремого суб'єкта при позитивному народногосподарському ефекті в цілому;

• гнучкість і динамічність управління спеціальними (вільними) економічними зонами, тобто можливість швидкого і адекватного реагування на зміни в кон'юнктурі ринку і зовнішньому економічному середовищі;

• збалансованість інтересів усіх сторін, що беруть участь у процесі створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон;

• багатоваріантність /альтернативність/ підходів, форм і моделей спеціальних (вільних) економічних зон, закладення в техніко-економічне обгрунтування доцільності їх створення;

• перспективність просторового і функціонального розвитку;

• відповідність пріоритетних напрямів розвитку спеціальних (вільних) економічних зон пріоритетним напрямам розвитку регіону та держави;

• врахування вимог національної безпеки. Створення спеціальних (вільних) економічних зон має здійснюватися з урахуванням певних факторів розміщення, зокрема:

• сприятливого з погляду зовнішніх і внутрішніх можливостей для реалізації намічених цілей місцерозта-шування спеціальних (вільних) економічних зон;

• наявності достатнього ресурсного потенціалу (природно-кліматичних умов, корисних копалин, трудових ресурсів, науково-виробничого потенціалу, тощо);

• забезпеченості об'єктами виробничої та соціальної інфраструктури (яка існує або буде створена в процесі розбудови спеціальних (вільних) економічних зон) згідно з міжнародними стандартами;

• розвинутої системи комунікацій, особливо засобів зв'язку, розгалужена транспортна мережа;

• відсутності (або врахування в документах про створення спеціальних (вільних) економічних зон) екологічних обмежень та заборон щодо створення спеціальних (вільних) економічних зон з огляду на існуючі або передбачувані антропогенні навантаження на навколишнє середовище.

Крім цих загальних для всіх територіально-господарських утворень факторів, повинні враховуватися специфічні умови, характерні для окремих типів спеціальних (вільних) економічних зон. Вони визначаються цільовою і функціональною спрямованістю кожної спеціальної (вільної) економічної зони, її зв'язками з позазональною економікою, ступенем інтегрованості в національне і світове господарство, прив'язкою до наявних систем розселення, виробничих та інших об'єктів. Варто також врахувати ступінь зацікавленості органів місцевого і регіонального самоврядування й населення у створенні на відповідній території спеціальної (вільної) економічної зони.

Важливою передумовою ефективного функціонування спеціальної (вільної) економічної зони є наявність конкретної програми її розвитку з визначенням цілей, етапів, завдань, спрямованих на створення відповідної фінансово-економічної інфраструктури (банківської, страхової, інвестиційної тощо), термінів їх виконання, обсягів та джерел інвестицій.

З урахуванням сучасної економічної ситуації та виходячи з необхідності ефективного використання наявного природного й виробничого потенціалу і кваліфікованих трудових ресурсів в Україні доцільно сформувати розгалужену систему спеціальних (вільних) економічних зон різних функціональних типів з перевагою зовнішньоторговельних, комплексних виробничих і науково-технічних.

За ознаками відкритості та місцерозташування розрізняють інтеграційні спеціальні (вільні) економічні зони (діяльність яких спрямована на тісну взаємодію з позазональною економікою країни) та анклавні (орієнтовані на зв'язки із зовнішнім ринком), зовнішні (розташовані на кордоні з іншими державами) та внутрішні (розміщені у внутрішніх районах країни).

Вибір варіанту організації спеціальних (вільних) економічних зон визначається двома основними критеріями:

економічна ефективність та оптимальне поєднання типових елементів із специфічними умовами конкретного об'єкта.

Максимальні позитивні результати діяльності спеціальних (вільних) економічних зон при мінімумі початкових витрат забезпечуються створенням зовнішньо торговельних зон різної спеціалізації. Критеріям розміщення зон такого типу в цілому відповідають прикордонні регіони, що мають розвинуту транспортну інфраструктуру, яка обслуговує зовнішньоторговельні вантажопотоки (Львівська, Закарпатська, Чернівецька області). Тут може бути створено зовнішньоторговельні (експортні, імпортні, транзитні) зони невеликої площі.

В режимі «порто-франко», з перспективою наступного розширення функцій, можуть працювати порти Одеси, Іллічівська, Ізмаїла, Керчі, Ялти. За умови скоординова-ності економічної політики причорноморських держав у майбутньому може бути створено комплекс вільних митних зон малої площі (від 15 до 30 га), об'єднаних у митний союз.

У разі позитивного вирішення питання про будівництво «сорок п'ятої паралелі» — трансконтинентальної автомобільної безмитної траси Київ-Лісабон — доцільно сформувати комплекс зовнішньоторговельних зон для її обслуговування.

Об'єктивно існуюча спрямованість ряду підприємств України на випуск високотехнологічної наукомісткої продукції європейського та світового рівня, у поєднанні з діяльністю конкурентоспроможних у своїй галузі науково-дослідних установ і експериментальних центрів, здатна за короткий час забезпечити комплексний соціально-економічний ефект у науково-технічних зонах різної модифікації.

Умови, які визначають можливість створення науково-технічної зони:

• високий науково-технічний потенціал навчальних і дослідних інститутів, центрів, лабораторій і конструкторських бюро, що здійснюють перспективні науково-технічні розробки, мають у своєму доробку відкриття та новітні технологічні рішення;

• висока концентрація підприємств, спроможних реалізувати у виробництві результати науково-дослідних і конструкторських розробок;

• просторова можливість для розміщення нових фірм;

• сприятливі умови життєдіяльності та відпочинку науково-технічного персоналу;

• перспективи залучення фінансових ресурсів (у національній та іноземній валютах) для обслуговування розвитку зони.

Зазначеним умовам великою мірою відповідають за своїм інтелектуальним, кадровим і виробничим потенціалом міста Київ, Харків, Львів, Одеса.

Крім того, в Україні доцільно стимулювати створення науково-технічних центрів різної спеціалізації, технопарків та інкубаторів, які навіть при незначних масштабах проектів та галузевій обмеженості досліджуваних проблем сприяють розвиткові науково-технічного потенціалу та реалізації інновацій у сфері виробництва.

Перспективним і економічно доцільним є створення багатопрофільних комплексних виробничих зон, у тому числі експортно-виробничих, на основі існуючої виробничої бази, підсиленої національними й іноземними інвестиціями. Це сприятиме розвиткові експортного потенціалу окремих регіонів та держави в цілому, вирішенню проблем зайнятості населення.

Основними факторами, що обумовлюють вибір виробничої спеціалізації зони, є:

• базовий виробничий потенціал;

• забезпеченість об'єктами виробничої та соціальної інфраструктури;

• наявність відповідних природних і трудових ресурсів необхідної кваліфікації або відносного надлишку трудових ресурсів (незайнятого у суспільному виробництві населення);