Створення підприємства і порядок його державної реєстрації

 

 

зміст

 

 

 

 

Вступ

 

Актуальність теми дослідження зумовлена тим, що в сучасних умовах соціально-економічного розвитку розвиток сектору підприємництва є стратегічною необхідністю підвищення політичної, економічної та соціальної стабільності держави. Підприємництво сприяє підвищенню бази оподаткування для бюджетів всіх рівнів, зниженню рівня безробіття, насиченості ринку різноманітними товарами та послугами.

Відповідно, метою дослідження є визначення загальних умов створення підприємства і порядку його державної реєстрації

Предмет дослідження складають основні правові засади українського законодавства з питань здійснення підприємницької діяльності.

Відповідно, об’єктом дослідження є правові відносини створення підприємства і його державної реєстрації.

Відповідно до мети, завданнями дослідження є:

• визначення поняття та цілі створення підприємства;
• дослідження видів підприємств та їх організаційно-правових форм;
• аналіз правових основ функціонування підприємства;
• визначення юридичного змісту поняття «легітимація суб’єктів господарювання»;
• аналіз порядку ліцензування та патентування певних видів підприємницької діяльності;
• дослідження державної реєстрації як обов’язкової юридичної дії при створенні підприємства.

В ході дослідження були використані наступні методи: пошуку, обробки наукової та методичної літератури, узагальнення, аналізу нормативно-правових джерел, порівняння, прогнозування, спостереження тощо.

Нормативно-правовою базою дослідження є Конституція України, Господарський, Цивільний та Податковий кодекси України, закони України, що регулюють сферу підприємницької діяльності та підзаконні нормативно-правові акти. Основними нормативно-правовими актами, що регулюють на сьогодні в Україні здійснення підприємницької діяльності, є Господарський кодекс України № 436-IV вiд 16.01.2003 та Цивільний кодекс України № 435-IV вiд 16.01.2003, що вступили в дію з 01.01.2004 року.

Сфера підприємництва впливає на розвиток економіки, процеси її стабілізації. Важливе значення мають ефективність діяльності підприємств, активізація виробничої та інвестиційної діяльності.

 

 

 

Розділ 1. Підприємство – як самостійний суб’єкт господарювання

 

1.1. Поняття та цілі  створення підприємства

 

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність)1.

Згідно з ст. 42 ГКУ підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку2.

Створення (заснування) суб'єкта підприємницької діяльності юридичної особи, а також володіння корпоративними правами не є підприємницькою діяльністю, крім випадків, передбачених законодавством.

Матеріальну основу підприємницької діяльності становить власність. Власність як економічна категорія - це відносини між людьми з приводу речей, які полягають у присвоєнні або в належності матеріальних благ одним особам і відповідно у відчуженні цих благ від усіх інших осіб.

Власник має право використовувати належне йому майно (будівлі, споруди, засоби виробництва, вироблену продукцію, транспортні засоби, грошові кошти, цінні папери тощо) для підприємницької діяльності. Власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Власність не повинна використовуватися на шкоду людині й суспільству.

Поняття "підприємство" є узагальнюючим, або збірним. Воно, по-перше, визначає підприємства як суб'єкти господарського права стосовно всіх форм і видів власності в Україні (організаційні форми і види підприємств). По-друге, це поняття є загальногалузевим, тобто взагалі визначає промислові (фабрики, заводи, шахти), будівельні, транспортні, сільськогосподарські, торговельні та інші підприємства.3

Підприємство як соціально-економічний і правовий інститут має певну сукупність економічних, організаційних і юридичних ознак, за якими кваліфікується як господарюючий суб'єкт і суб'єкт права.

Відповідно до ст. 62 ГКУ підприємство   –   самостійний   суб'єкт   господарювання, створений   компетентним   органом  державної  влади  або  органом місцевого самоврядування,  або іншими суб'єктами  для  задоволення суспільних  та  особистих  потреб шляхом систематичного здійснення виробничої,  науково-дослідної,  торговельної, іншої господарської діяльності   в  порядку,  передбаченому  Господарським   кодексом  та  іншими законами.

Підприємство має необхідне для господарюючого суб'єкта майно - основні і оборотні кошти, інші цінності, якими воно володіє, користується і розпоряджається на певному правовому титулі (на праві власності, повного господарського відання чи оперативного управління). Це майно юридичне відмежоване, як правило, від майна власника підприємства і закріплене за підприємством як суб'єктом права. Основні і оборотні кошти перебувають на самостійному бухгалтерському балансі, гроші - на поточному рахунку підприємства в банку.

Підприємство є самостійним суб'єктом права. З одного боку, закон визначає його компетенцію (права та обов'язки) як господарюючого суб'єкта, з другого - зазначає, що підприємство є юридичною особою, яка не має у своєму складі інших юридичних осіб.

При створенні (заснуванні) підприємства або іншої підприємницької структури мають бути визначені конкретні цілі їхньої діяльності, тобто кінцевий стан господарювання, якого фірма сподівається досягти на певний момент у майбутньому.

Особиста мета підприємця може зводитись до бажання4:

1) отримувати якомога більше  грошей;

2) працювати творчо;

3) почувати себе комфортно;

4) привести у рівновагу складові  елементи життя “ власні кар’єру  і сім’ю, друзів тощо;

5) домогтися того, щоб колеги визнали його професіоналом, знавцем у вибраній сфері підприємницької діяльності.

Звичайно підготовлені і досвідчені підприємці ставлять перед собою і своїми фірмами не лише короткотермінові (поточні), а й перспективні цілі, тобто планують як тактику, так і стратегію свого становлення, функціонування і розвитку. Зокрема, тактика підприємця може полягати у тому, щоб на початковому етапі своєї діяльності накопичити певну суму власного капіталу, яка потім буде використана для організації, зокрема, виробництва нових меблів тощо.

У період започаткування або розвитку власного бізнесу кожний підприємець може вибрати перспективну спеціалізацію свого виробництва (сфери діяльності). На початку підприємницької діяльності такий вибір зробити непросто. Тому здійснення тактичних завдань і цілей виконую важливу функцію виходу на перспективні цілі.

Вибрані цілі мають бути конкретними і реальними, формуватись і визначатись у певних показниках, максимально точно вимірюватись. До них можна віднести такі:

• прибутковість (обсяг прибутку, доходів від інвестованого капіталу, відношення прибутку до обсягу продажу тощо);
• продуктивність або ефективність (виробіток на одного працівника, витрати на виробництво одиниці продукції тощо);
• продукція (зміна номенклатури й асортименту, впровадження нових її видів);
• виробничі потужності (поточна величина, можлива динаміка у майбутньому);
• персонал (підвищення рівня кваліфікації, зниження плинності, поліпшення умов праці);
• ринок (обсяг продажу, частка участі на ринку тощо).

Результативність цілей діяльності підприємства залежить від того5:

• наскільки обґрунтовано вони сформульовані;
• як широко і повно про них інформований персонал фірми;
• як організовано нішу стимулювання їх практичного здійснення.

Сформульовані цілі мають відповідати певним вимогам, а саме бути:

• конкретними і кількісно вимірюваними;
• зорієнтованим у часі, тобто мати конкретний горизонт прогнозування;
• реалістичними, практично досяжними і збалансованими з можливостями фірми;
• взаємноузгодженими і підтримуючими;
• сформульованими письмово.

Нагромаджений вітчизняний і світовий досвід господарювання свідчить про те, що будь-який підприємець на початку свого шляху у сфері підприємницької діяльності має подолати “доріжку” кроків, спрямованих на формування власного бізнесу. В загальному випадку такі кроки за змістом і послідовністю можуть бути такими6:

1) пошук і знаходження своєї  господарсько-ринкової ніші на  вітчизняному  чи світовому ринку;

2) свідомий вибір форми підприємницької  діяльності (індивідуальне або колективне підприємництво);

3) усвідомлення та розробка власної  стратегії і тактики вибраного  бізнесу, виходячи з загальної  ситуації на ринку;

4) придбання засобів реалізації  підприємницької ідеї – технічних  засобів і предметів праці, найом  необхідних працівників;

5) встановлення ринкової ціни на запропонований виріб (надану послугу);

6) започаткування конкретного виробництва, визначення каналів збуту власної  продукції.

Успішне подолання цих кроків у цілому має засвідчити здатність конкретної особи до здійснення ефективної підприємницької діяльності і дає змогу безпосередньо наблизитись до практичної реалізації формальної акції - підготовки документів для заснування, державної реєстрації й ліцензування діяльності започаткованої власної фірми.

 

1.2. Види підприємств, їх організаційно-правові форми

 

Підприємство є основною організаційно-правовою формою здійснення господарської діяльності в Україні. Це самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної та іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і некомерційної господарської діяльності.

Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту. Підприємство наділене правом здійснювати будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України та відповідають статуту підприємства. Воно є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в банках, печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом, знак для товарів і послуг. Підприємство не може мати у своєму складі інших юридичних осіб.

За критерієм форми власності підприємства поділяються на: приватні, засновані на приватній власності громадян України або іноземних громадян, або осіб без громадянства, чи приватній власності юридичної особи; колективні, засновані на колективній власності (підприємство колективної власності); комунальні, засновані на комунальній власності територіальної громади; державні, засновані на загальнодержавній власності; засновані на змішаній формі власності (на базі об’єднання майна різних форм власності).

За критерієм чисельності працівників та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік підприємства поділяються на малі і великі. Малими, незалежно від форми власності, визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції, робіт, послуг за цей період не перевищує розміру, еквівалентного 500 000 євро за середньорічним курсом щодо гривні. До малих підприємств може застосовуватися за їх вибором загальна або спрощена система оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності. Згідно із Законом України «Про державну підтримку малого підприємництва» від 19.10.00 така система передбачає, зокрема, заміну сплати встановлених законодавством податків і зборів (обов’язкових платежів) сплатою єдиного податку.

Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує 1000 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік перевищує розмір, еквівалентний 5 млн євро за середньорічним курсом щодо гривні.

За способом утворення та формування статутного фонду виокремлюють унітарні та корпоративні підприємства. Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для цього майно, формує відповідно до закону статутний фонд, неподілений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. До унітарних належать державні і комунальні підприємства, підприємства, засновані на власності об’єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності особи чи осіб.