Бори́с Іллі́ч Олі́йник

Бори́с Іллі́ч Олі́йник (*22 жовтня 1935, Зачепилівка Новосанжарського району    на Полтавщині) — український поет, перекладач, дійсний член НАНУ, голова     Українського фонду культури. Почесний академік Академії мистецтв України. Член правління Національної спілки краєзнавців України.                            Відомий державний діяч: обирався депутатом Верховних Рад СРСР (з 1989 по 1991 рік — віце-голова Палати Національностей Верховної Ради СРСР) та України.5 липня 2010 року Указом Президента України В. Ф. Януковича Бориса Ілліча Олійника призначено головою Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка.                                                                      Друкуватися почав ще в школі. Після закінчення десятирічки у 1953 році вступив на факультет журналістики Київського Національного університету ім. Т. Г. Шевченка, який закінчив у 1958 .     Одинадцять років він очолював парторганізацію СП України і пишається тим, що за ці роки ніхто з його колег-письменників не був виключений з її лав і тим паче посаджений за ґрати.                     Побував майже в усіх гарячих точках міжетнічних конфліктів колишнього Союзу, про що розповів в есе «Два роки в Кремлі» («Князь тьмы»).    У травні-червні 1986 року одним з перших побував у Чорнобилі, в зоні, звідки вів репортажі на ЦТ СРСР і України. Того ж року виступив зі статтею в «Литературной газете» (Москва), «Випробування Чорнобилем», в якій викрив злочинну діяльність тимчасовців. На початку липня 1988 року на XIX конференції КПРС в Москві Борис Олійник, зупинившись на сталінському терорі 1937 року, цілком неочікувано для присутніх завершив цю тему так: «А оскільки в нашій республіці гоніння почалися задовго до 1937-го, треба з'ясувати ще й причини голоду 1933-го, який позбавив життя мільйони українців, назвати поіменно тих, із чиєї вини сталася ця трагедія».

Посіяла людям 
    літа свої літечка житом, 
Прибрала планету, 
    послала стежкам споришу, 
Навчила дітей, 
    як на світі по совісті жити, 
Зітхнула полегко - 
    і тихо пішла за межу. 
- Куди ж це ви, мамо?! - 
    сполохано кинулись діти. 
- Куди ви, бабусю? - 
    онуки біжать до воріт. 
- Та я недалечко... 
    де сонце лягає спочити. 
Пора мені, діти... 
    А ви вже без мене ростіть. 
- Та як же без вас ми?.. 
    Та що ви намислили, мамо? 
 - А хто нас, бабусю, 
    у сон поведе по казках? 
- А я вам лишаю 
    всі райдуги із журавлями, 
І срібло на травах, 
    і золото на колосках. 
- Не треба нам райдуг, 
    не треба нам срібла і злота, 
Аби тільки ви 
    нас чекали завжди край воріт! 
Та ми ж переробим 
    усю вашу вічну роботу, - 
Лишайтесь, матусю. 
    Навіки лишайтесь. Не йдіть. 
Вона посміхнулась, 
    красива і сива, як доля, 
Змахнула рукою - злетіли увись рушники. 
«Лишайтесь щасливі», - 
    і стала замисленим полем, 
На цілу планету, 
    на всі покоління й віки.

Мої враження від вірша пісня Про Матір: Цей вірш написаний  Борисом Олійником мене вразив своєю пронизливістю і чесними щирими почуттями .