Порівняльний аналіз повноважень Президента України, Франції, Німеччини

Відповідно до розділу V Конституції  України Президент України є  главою держави. Основні повноваження Президента у сфері виконавчої діяльності закріплено в ст. 106 Конституції України. Деякі повноваження в цій сфері  Президент України здійснює за згодою Верховної Ради України, інші — самостійно чи за поданням Прем'єр-міністра України.

За згодою Верховної Ради України Президент України призначає  Прем'єр-міністра України; призначає  на посаду та звільняє з неї за згодою Верховної Ради України Голову Антимонопольного комітету України, Голову Фонду державного майна України, Голову державного комітету телебачення і радіомовлення  України.

За поданням Прем'єр-міністра України Президент України призначає  членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів  виконавчої влади, а також голів  місцевих державних адміністрацій  і припиняє їхні повноваження на цих  посадах; утворює, реорганізовує й  ліквідовує за поданням Прем'єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в  межах коштів, передбачених на утримання  органів виконавчої влади.

Президент України скасовує акти Кабінету Міністрів України  й акти Ради міністрів АРК; є Верховним  Головнокомандувачем Збройних Сил  України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сфері  національної безпеки та оборони  держави; очолює Раду національної безпеки  й оборони України, яка є координаційним органом з питань національної безпеки  й оборони при Президентові України; вносить до Верховної Ради України  подання про оголошення стану  війни та приймає рішення про  використання Збройних Сил України  в разі збройної агресії проти  України; приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію й введення воєнного стану в Україні або в окремих  її місцевостях у разі загрози  нападу, небезпеки державши незалежності України; приймає в разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує в разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації — з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України; присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання й класні чини. Президент України приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні; здійснює помилування.

Президент України підписує закони, прийняті Верховною Радою  України; має право вето щодо прийнятих  Верховною Радою України законів  із наступним поверненням їх на повторний  розгляд Верховної  Ради України.

На основі й на виконання  Конституції та законів України  Президент України видає укази  й розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України. У випадках, передбачених ч. 4 ст. 106 Конституції  України, акти Президента України скріплюють підписами Прем'єр-міністр України  й міністр, відповідальний за акт  і його виконання.

 

Повноваження президента Франції.

 Президент республіки  займає вершину в ієрархії  державних органів. Найважливішим  особистим повноваженням президента  Франції є право розпускати  Національні збори, обмежене лише  трьома умовами: по-перше, не  може бути здійснено розпуск  протягом року, наступного після  попереднього розпуску, по-друге,  розпуск не може бути проведений  під час дії надзвичайного  становища і, по-третє, розпуск  не може бути здійснений тимчасовим  президентом республіки, тобто головою  Сенату, який посідає вакантну  посаду глави держави до обрання  нового президента.

Президент може передати на референдум будь-який законопроект, що стосується організації публічної  влади, який не суперечить Конституції  і відбився б на функціонуванні державних  інститутів.

Особливо зростає роль глави держави, коли він вирішує  ввести в країні надзвичайне становище. Стаття 16 Конституції дозволяє президентові запровадити справжню одноособову  диктатуру, за якої він вживає всіх заходів, продиктованих, на його думку, обставинами. Але в цій статті визначаються дві умови для введення надзвичайного становища: 1) має бути наявною одна з чотирьох вимог  – серйозна і безпосередня загроза  або інститутам республіки, або незалежності нації, або цілісності її території, або виконанню міжнародних зобов'язань; 2) має бути порушене нормальне функціонування органів державної влади, створених  відповідно до Конституції

Президент практично повністю, від верху донизу, формує виконавчу  владу. Він призначає міністрів, усіх вищих урядовців. Президент  – глава збройних сил, він головує  у вищих радах і комітетах  національної оборони. Надзвичайно  важливим є не врегульоване Конституцією право президента вводити в дію  стратегічні ядерні сили; це право  передбачено простим декретом від 14 січня 1964 р.

У галузі міжнародних відносин президент укладає і ратифікує  міжнародні договори, за винятком тих, які потребують обов'язкової ратифікації  парламентом. Ратифікація вимагає  контрасигнації членів уряду.

У судовій галузі президент  реалізує традиційне право глави  держави – право помилування. Президент представляє вершину  судової влади, будучи гарантом її незалежності.

Друга частина повноважень  глави держави, яка вимагає контрасигнації прем'єр-міністра або міністрів, також  є достатньо значною. Він головує  в Раді міністрів, підписує декрети  й ордонанси, прийняті нею, бере участь у розгляді законопроектів уряду, призначає на цивільні та військові посади, акредитує послів і надзвичайних посланників в іноземних державах. З контрасигнацією міністрів здійснюється право скликання парламенту на надзвичайні сесії; за його рішенням палати утворюють Конгрес для ратифікації поправок.

На практиці президент  має більший обсяг прав, ніж  якщо дотримуватись букви закону. Так, вів приймає рішення у  сферах, що належать до компетенції  уряду, коли в парламенті є "одноколірна" з президентом більшість. Президент  часом відкрито втручається в  компетенцію прем'єр-міністра. Наприклад, видання ордонансів на основі делегації, одержаної від парламенту, порушення питання про довіру та деякі інші не обходяться без санкції президента.

Президенту допомагає  в його діяльності особистий апарат, який становить кілька сот осіб. До його складу входять кабінет, генеральний секретаріат, військовий штаб, декілька урядовців для особливих доручень; усі співробітники цих служб призначаються особисто президентом.

 

Повноваження Президента.

 

Президент Німеччини представляє  федерацію в міжнародно-правових відносинах. Він укладає від імені  федерації договори в іноземними державами. Він акредитує і приймає  послів (ч. 1 ст. 59 Конституції).

 

Договори, що регулюють політичні  відносини федерації або стосуються предметів федерального законодавства, потребують схвалення або сприяння компетентних органів федерального законодавства у формі федерального закону (ч. 2 ст. 59 Конституції).

Повноваження Президента у внутрішніх справах.

 

 Федеральний президент  Німеччини призначає федерального  канцлера, а за його поданням  – федеральних міністрів. Аналогічно  відбувається їх звільнення (ч. 1 ст. 64 Конституції).

 

Президент призначає і  звільняє федеральних суддів, федеральних  службовців, офіцерів і унтер-офіцерів (ч. 1 ст. 60 Конституції).

 

Накази і розпорядження  Президента дійсні лише за умови контрасигнації федеральним канцлером або відповідними федеральними міністрами (ст. 58 Конституції). Ця ж стаття встановлює випадки, коли контрасигнація не вимагається. Наприклад, призначення і звільнення федерального канцлера, розпуск бундестагу (ст. 63 Конституції).

 

Президент Німеччини в  окремих випадках здійснює від імені  федерації право помилування (ч. 2 ст. 60 Конституції).

 

Відносини з парламентом  країни. Президент Німеччини може розпустити бундестаг згідно з ч. 4 ст. 63 лише у разі не-обрання федерального канцлера.

 

Звинувачення в умисному порушенні Основного закону або  іншого федерального закону проти президента Німеччини можуть порушити бундестаг  і бундесрат. Для цього потрібно більше двох третин членів бундестагу або дві третини голосів бундесрату.

 

Рішення про винність Президента приймає Федеральний конституційний суд (ч. 2 ст. 61 Конституції).

 

Оскільки ФРН є республікою  парламентського типу, повноваження федерального президента Німеччини  є значно вужчими, ніж у розглянутих  вище США і Франції.

 

Реальна влада у ФРН  належить федеральному канцлеру. Це дає  фахівцям у галузі порівняльного  конституційного права підставу говорити про існування так званої "канцлерської" республіки в Німеччині  на противагу президентській республіці, наприклад Франції. Роль канцлера в  державному механізмі ФРН є надзвичайно  великою. Фактично саме він визначає основний курс у сфері внутрішньої  і зовнішньої політики країни. У  разі відставки канцлера у відставку  повинен піти весь уряд. Бундестаг  може висловити недовір'я не всьому уряду або окремим його членам, а лише канцлеру. Припинення повноважень  канцлера передбачене лише у разі обрання нового канцлера.