Судовий наказ

заявлено вимогу про компенсацію  витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника;

заявлено вимогу про стягнення  заборгованості за оплату житлово- комунальних  послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості;

заявлено вимогу про присудження  аліментів на дитину в розмірі  тридцяти відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необ­хідністю залучення інших зацікавлених осіб;

заявлено вимогу про повернення вартості товару неналежної якості, якщо є рішення суду, яке набрало  законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола споживачів.

 

(У редакції Закону України  від 07.07.2010р. № 2453-VI, зміни, внесені  Законом України від 07.07.2010 р.  № 2453-VI щодо здійснення повноважень  Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ — 1 листопада 2010 року)

1. Коментована стаття передбачає вимоги, щодо яких може виникнути наказне провадження. Вимоги, перелічені у ч. 1 ст. 96 ЦПК, повинні бути документально підтвердженими та безспірними, тобто не може викликати сумнівів ні момент настання права вимоги, ні сума грошових коштів чи вартість майна. В наказному провадженні не може розглядатися спір про право.

Першою підставою для видачі судового наказу є заявлення вимоги про стягнення нарахованої, але  не виплаченої працівникові суми заробітної плати.

Проблема невиплати заробітної плати набула значного розповсюдження, тому вказана вимога буде найпоширенішою. Потрібно зазначити, що на цю підставу не поширюється позовна давність. Відповідно до ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом (в нашому випадку з заявою) про стягнення йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Оплата праці регулюється гл. 7 Кодексу законів про працю  України та Законом України «Про оплату праці» від 24.03.95 р.

Заробітна плата виплачується працівникам  регулярно в робочі дні в строки, встановлені у колективному договорі, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує  шістнадцяти календарних днів. У  разі, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше, ніж за три дні до початку відпустки.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що йому належать від роботодавця, проводиться у день звільнення. Якщо особа не працювала у день звільнення, то не пізніше наступного дня після пред'явлення нею вимоги про розрахунок.

Доказом нарахування  заробітної плати є довідка з  місця роботи про розмір нарахованої, але не виплаченої заробітної плати. Стягнення не нарахованої заробітної плати відбувається в позовному  провадженні.

Другою підставою для  видачі судового наказу, яка передбачена ЦПК, є вимога про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника. Звернутися до суду з заявою можуть органи внутрішніх справ та інші особи, у яких виникло право вимоги.

Третьою підставою для видачі судового наказу є вимога про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості.

Четвертою підставою  для видачі судового наказу є вимога про присудження аліментів на дитину в розмірі тридцяти відсотків  прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших зацікавлених осіб.

Останньою підставою  для видачі судового наказу є вимога про повернення вартості товару неналежної якості, якщо є рішення суду, яке  набрало законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола споживачів.

Перелік підстав для  видачі судового наказу, встановлений у частині першій коментованої статті, є вичерпним. Це означає, що коментована  стаття не допускає можливості заявлення  інших вимог для видачі судового наказу.

Глава 14 Закону України  «Про нотаріат» від 02.09.93 р. та розділ 32 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Міністерством юстиції  України від 03.03.2004 р. (наказ № 20/5), передбачають, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість (перелік таких документів встановлює Кабінет Міністрів України). Виконавчі написи вчиняються за умови без спірності вимоги та якщо з дня виникнення права вимоги не минуло більше трьох років.

Виконавчий напис вчиняється на оригіналі документа, що встановлює заборгованість. Цим власне виконавчий напис відрізняється від судового наказу.

У Російській Федерації  ч. 3 ст. 35 Конституції проголошує, що ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, ніж за рішенням суду. Тому виконавчий напис не відповідає конституційним положенням РФ, оскільки будь-яке позбавлення права власності не за рішенням суду не допускається.

Конституцією України  у ст. 41 задекларовано, що ніхто не може бути протиправно позбавлений  права власності, тобто незаконно, оскільки Закону України «Про нотаріат», а також ст. 18 Цивільного кодексу  України від 16 січня 2003 року передбачають можливість такого способу захисту, ця діяльність нотаріусів відповідно відповідає Конституції. Виключно за рішенням суду застосовується лише конфіскація — вид кримінального покарання (ч. 2 ст. 52, ст. 59 Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року) або вид адміністративного стягнення (ст. 29 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року) залежно від вчиненого правопорушення.

 

 

2. Порядок розгляду  заяв про видачу судового наказу.

Для видачі судового наказу до суду подається заява, зміст, форма та порядок подання якої визначений загальними правилами з доповненнями та винятками, обумовленими особливостями провадження. Заява, підписана заявником чи його представником, подається у письмовій формі з додаванням копій по числу боржників, а також документів, які підтверджують вимоги заявника.

За змістом заява  про видачу судового наказу повинна  містити:

1) найменування суду, в який подається заява;

2) ім’я (найменування) заявника  та боржника, а також ім’я (найменування) представника заявника, якщо заява подається представником, їхнє місце проживання або місцезнаходження;

3) вимоги заявника  і обставини, на яких вони  ґрунтуються;

4) вартість майна у  разі його витребування (ст. 98 ЦПК).

Згідно із ст. 99 ЦПК  заява оплачується судовим збором у розмірі п’ятдесяти відсотків ставки, яка визначається з оспорюваної суми у разі звернення в суд з позовом у порядку позовного провадження.

Після отримання заяви  про видачу судового наказу, суд  може винести одне із таких рішень:

- повернути заяву про  видачу судового наказу;

- відмовити у прийнятті  заяви про видачу судового  наказу;

- видати судовий наказ.

Повертається заява  про видачу судового наказу у випадках, коли подана до суду заява не відповідає вимогам щодо змісту та форми, порядку  подання, оплати судового збору і заявник не усунув вказаних недоліків у строк, встановлений судом у порядку ст. 121 ЦПК. Така ухвала відповідно до ст. 101 ЦПК не перешкоджає повторному зверненню до суду із такою ж заявою.

Суддя відмовляє у  прийнятті заяви про видачу судового наказу якщо вимога, яка міститься у заяві не входить до вимог, щодо яких може подаватися заява про видачу судового наказу. Підставою для відмови у прийнятті заяви є також наявність спору про право, який випливає із заяви та документів, поданих до суду. Тобто, відсутня очевидність вимоги, пред’явленої до суду. Наприклад, вбачаються вади щодо змісту чи форми правочину, вчиненого у письмовій формі, по якій пред’являється вимога до судового наказу.

Про відмову у прийнятті  заяви суддя постановляє ухвалу (ст. 100 ЦПК), яка може бути оскаржена і унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. У цьому випадку заінтересована особа не позбавлена права звернутися до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів у загальному порядку. Якщо у прийнятті заяви (видачі судового наказу) відмовлено, судовий збір не повертається і може зараховуватися у подальшому при поданні заяви у позовному провадженні (ст. 99 ЦПК).

У разі прийняття заяви  суд відповідно до ст. 102 ЦПК у  триденний строк видає судовий  наказ.

Питання про видачу судового наказу не вирішується у судовому засіданні, при цьому не вимагається повідомлення чи виклик осіб, які беруть участь у справі, заслуховування пояснень стягувача та боржника.

Судовим наказом згідно із ст. 95 ЦПК є особлива форма судового рішення (постанови) про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги.

Вимоги щодо форми  та змісту судового наказу містяться  у ст. 103 ЦПК, однак зважаючи на властивість  судового наказу як виконавчого документа, повинні враховуватися положення і ст. 19 Закону України “Про виконавче провадження”.

Судовий наказ, який підписується суддею, складається у двох примірниках  на спеціальному бланку, один з яких залишається у справі, а другий скріплюється печаткою суду і видається стягувачу після набрання ним законної сили.

У судовому наказі зазначаються:

1) дата його видачі;

2) найменування суду, прізвище та ініціали судді,  який видав судовий наказ;

3) ім’я (найменування) стягувача  і боржника, їх місце проживання або місцезнаходження;

4) посилання на закон,  на підставі якого підлягають  задоволенню заявлені вимоги;

5) сума грошових коштів, які підлягають стягненню, а  також рахунок боржника (юридичної  особи) в установі банку, з  якого повинні бути стягнуті  грошові кошти, якщо такий повідомлений заявником, яке майно присуджено та його вартість;

6) сума судових витрат, що сплачена заявником і підлягає  стягненню на його користь  з боржника.

Після складання судового наказу суд невідкладно надсилає його копію боржникові рекомендованим листом із повідомленням. Одночасно з копією судового наказу боржникові надсилається копія заяви стягувача з копіями доданих до неї документів та роз’яснюється його право подати заяву про його скасування (ст. 104 ЦПК).

Заява боржника про скасування судового наказу може містити заперечення проти вимог стягувача і повинна бути подана до суду, який видав судовий наказ, протягом десяти днів з дня отримання судового наказу.

Заява, що подана в установлений строк, розглядається судом протягом п’яти днів з дня її надходження без судового розгляду і виклику сторін, про що постановляється ухвала, якою скасовується судовий наказ. Пропущений строк подання заяви боржника до суду може бути поновлений, якщо суд знайде підстави для поновлення цього строку. В протилежному випадку така заява судом залишається без розгляду.

Відповідно до ст. 106 ЦПК  в ухвалі про скасування судового наказу роз’яснюється, що заявлені стягувачем вимоги можуть бути розглянуті у позовному  провадженні у загальному порядку. Копії ухвал надсилаються сторонам не пізніше трьох днів після її постановлення.

Судовий наказ, який не скасований судом, який його виніс, набирає законної сили при наявності таких умов: протягом трьох днів після закінчення строку на подання заяви про скасування судового наказу не надійшла відповідна заява від боржника; наявні дані про отримання боржником копії судового наказу (ст. 105 ЦПК). Після набрання судовим наказом законної сили він підлягає виконанню, в тому числі у примусовому порядку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

      3. Зміст судового наказу.

Стаття 103. Зміст судового наказу

1. У судовому наказі зазначаються:

1) дата видачі наказу;

2) найменування суду, прізвище та  ініціали судді, який видав  судовий наказ;

3) ім'я (найменування) стягувача  і боржника, їх місце проживання  або місцезнаходження.

4) посилання на закон, на підставі  якого підлягають задоволенню  заявлені вимоги;

5) сума грошових коштів, які підлягають  стягненню, а також розрахунковий  рахунок боржника (юридичної особи)  в установі банку, з якого  повинні бути стягнуті грошові кошти, якщо такий повідомлений заявником, яке майно присуджено та його вартість;

6) сума судових витрат, що сплачена  заявником і підлягає стягненню  на його користь з боржника.

2. Судовий  наказ має відповідати вимогам  до виконавчого документа, встановленим Законом України "Про виконавче провадження".

3. Судовий  наказ складається і підписується  суддею у двох примірниках,  один з яких залишається у  справі, а другий скріплюється  печаткою суду і видається  стягувачу після набрання ним  законної сили.

1. Зміст судового наказу незалежно від суті заявлених вимог повинен відповідати вимогам ст. 103 ЦПК. У змісті судового наказу є тільки дві частини – вступна та резолютивна. Аналіз представлених письмових доказів і встановлених на їх основі обставин та правовідносин у судовому наказі не відображається. Таким чином, описова і мотивувальна частини відсутні. Проте у переліку вимог до змісту судового наказу обов’язковим є посилання на закон, на підставі якого підлягають задоволенню заявлені вимоги.

2. Судовий  наказ повинен відповідати вимогам до виконавчого документа, передбаченим ст.19 Законом України “Про виконавче провадження” від 21.04.1999 року. До них належать:

1) назва  документа, дата видачі та найменування  органу, посадової особи, що видали  документ;