Участь в цивільному процесі України органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб

Таким чином, крім прав, наданих прокурору як особі, що бере участь у цивільному процесі, він наділений рядом повноважень, яких інші учасники процесу не мають.

Закон надає прокуророві право вступити у справу в будь-якій стадії процесу, якщо цього вимагає захист конституційних прав громадян, інтересів держави і суспільства, та зобов’язує його своєчасно вживати передбачених законом заходів до усунення порушень закону, хоч би від кого вони не виходили. Ця норма фактично поновлює в цивільному судочинстві притаманні прокуратурі функції нагляду за додержанням і правильним застосуванням законів усіма суб’єктами цивільних процесуальних правовідносин. Отже, участь прокурора в цивільному процесі спрямована: “на сприяння судові у виконанні вимог закону про всебічний, повний і об’єктивний розгляд справ та постановленню судових рішень, що грунтуються на законі; на захист прав і законних інтересів громадян та інтересів держави; на своєчасне вжиття заходів до усунення порушень закону, від кого вони не виходили б, - керуючись принципами законності, незалежності суддів, рівності фізичних та юридичних осіб перед законом і судом. За наявності порушень закону при здійсненні судочинства прокурор має вживати заходів до їх усунення, а також використовувати право внесення подань до кваліфікаційних комісій про притягнення до дисциплінарної відповідальності тих суддів, які порушили закон”5.

Слід зазначити що ж являється підставами участі прокурора у цивільному процесі. Так правовими підставами участі прокурора в цивільному процесі являється перш за все Конституція України (статті 121 – 123), Закон України “Про прокуратуру” (ст.1, статті 23-24), статті 3, 26, 27, 45, 46 ЦПК України, а також норми права іншого галузевого законодавства – статті 42, 165, 170, 240 Сімейного кодексу України 6 (далі – СК України) та накази Генерального прокурора України.

Єдиною процесуальною формою, в якій може виступати прокурор у цивільному процесі, є представництво (ч. 2 ст. 45 ЦПК України), що включає і можливість звернення до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, державних чи суспільних інтересів та участь у цих справах, як це передбачено ч. 1 ст. 45 ЦПК.

Формами представництва відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» є:

- звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або при визнанні незаконними правових актів, дій або рішень органів і посадових осіб;

- участь у розгляді судами справ;

- внесення апеляційної, касаційної скарги на судові рішення або заяви про їх перегляд у зв’язку з ново виявленими обставинами.

Стосовно ж такої форми участі у цивільному процесі, як подання висновку у справі, в ЦПК вона збережена лише за органами державної влади та місцевого самоврядування (ч. 5 ст. 46 ЦПК).

Конституція покладає на прокуратуру обов'язок представництва в суді інтересів громадянина чи держави. Тому прокурор може подавати заяви до суду на захист «чужих» інтересів, представляючи ті або інші інтереси громадянина, держави, які можуть бути як позивачами, так і відповідачами або третіми особами, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору. Виступати ж як «нейтральна» особа він не може, адже в такому випадку незрозуміло, на захист чиїх інтересів він виступає7.

Прокурор здійснює в суді представництво інтересів громадянина або держави від імені держави і може здійснювати представництво на будь-якій стадії цивільного процесу (ч.2 ст. 45 ЦПК України, ч.1 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»). Тому я не погоджуюсь із думкою М.Й.Штефана8 про те, що прокурор не є представником сторони, навіть особливого роду, оскільки в цивільному процесі він діє від свого імені самостійно, без повноважень сторони, на підставі закону і керуючись тільки законом. А також, що він відповідно до п.2 ст. 237 ЦК України не є представником особи, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені. Він виступає від імені держави представляючи інтереси сторони. Це є однією із найважливіших гарантій захисту прав і свобод громадян і законних державних інтересів. Представляючи в суді інтереси громадян або держави, прокурор реалізує конституційне положення, закріплене в статтях 3, 13 Конституції України, відповідно до якого держава зобов’язана забезпечувати захист прав і свобод громадян, а також усіх суб’єктів права власності і господарювання. Тобто функція представництва інтересів у суді є для органів прокуратури конституційною.

Крім того, аналізуючи законодавство, можна зробити висновок. Що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді не можна віднести до представництва на підставі закону, договору або адміністративного акта.

Також, хочу звернути увагу на те, що погоджуюсь із Ю.С.Червоним, що правило про залучення прокурора до процесу з ініціативи суду, про обов'язкову участь прокурора в цивільному процесі, якщо суд визнає це за необхідне (ч. 2 ст. 121 ЦПК 1963 р.), не відповідає сьогоднішнім реаліям. Прокурора не можна змусити використати свої повноваження. Суд і прокуратура незалежні один від одного, ніхто не вправі давати їм обов'язкові вказівки стосовно способів здійснення їх діяльності. Прокурор, виявивши правопорушення, сам обирає способи його усунення, у тому числі шляхом участі в цивільному судочинстві. Порушення провадження в суді за наявності такого обов'язку означає для прокурора необхідність домагатися задоволення певного позову, що може призвести до негативних наслідків9.

Отже, процесуальні форми участі прокурора в цивільному процесі – це закріплена в процесуальному законі можливість впливу його діяльності на розвиток цивільного провадження – на порушення цивільної справи в суді чи вступ в уже розпочатий іншими особами цивільний процес по справі. Але питання про процесуальні форми участі прокурора в цивільному процесі в науці вирішуються також по-іншому – розглядаються в плані змісту його діяльності стосовно стадій процесу з наголосом, що різні стадії викликають різні форми участі. Так, звернення до суду першої інстанції із заявою і внесення апеляційного подання на ухвалу суду першої інстанції розглядаються як дві самостійні форми, але вони характеризують не дві самостійні участі прокурора в цивільному процесі, а одну – порушення цивільної справи в суді, яке можливу у всіх стадіях процесу.

2.1. Права та обов’язки прокурора  в цивільному процесі України.

ЦПК України визначає прокурора самостійним суб’єктом цивільних процесуальних правовідносин – учасником розгляду цивільних справ у суді (ст. 45 ЦПК України) і включає його до складу осіб, які беруть участь у справі (ст. 26 ЦПК України).

За позовом прокурора може бути порушена люба цивільна справа, що підвідомча суду. В літературі є висловлювання про те, що прокурор не може пред’являти позов на захист інтересів особи без явно вираженої нею волі10. Схожі судження не засновані на законодавстві. Закон України “Про прокуратуру” не встановлює ніяких заборон на право прокурора порушувати в суді справи на захист чиїхось прав та інтересів. Так, відповідно до ст. 45 ЦПК України прокурор має право звертатися до суду на захист прав і законних інтересів громадян та державних інтересів, тобто він може бути ініціатором виникнення справи в суді. Ця норма ЦПК України та інші законодавчі акти не вказують на які-небудь категорії справ, по яких прокурор не міг би пред’явити позови і заяви. Однак на практиці11 прокурори звичайно не порушують справи про розірвання шлюбу і справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, тому що справи про розірвання шлюбу мають особистий характер і завдання суду і прокурора полягає у здійсненні заходів до збереження сім’ї, а справи другої категорії відносно прості. Але в тому разі, коли одне з подружжя є недієздатним, прокурор повинен вжити всіх заходів для захисту інтересів таких осіб, тобто він може і повинен пред’являти такі позови. Але досить цікаві є зміни в новому законні, там говориться про те, що прокурор забовязаний пояснювати, чому саме він представляє цю особу в судовому засіданні доводити підстави представлення особи.

Прокурор, що пред’явив позов, користується всіма процесуальними правами і несе процесуальні обов’язки сторони, крім права на укладення мирової угоди. Відмова прокурора від позову, пред’явленого на захист інтересів іншої особи, не позбавляє цю особу права вимагати розгляду справи по суті. Якщо дієздатна особа, в інтересах якої порушено справу, не підтримує заявлені вимоги, то суд залишає заяву без розгляду.

Оскільки прокурор належить до осіб, які беруть участь у справі, він користується правами і несе обов’язки, передбачені ст. 27 ЦПК України. Відповідно до ст. 27 ЦПК України прокурор має право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, одержувати копії рішень, ухвал, постанов і інших документів, що є у справі, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь в їх дослідженні, заявляти клопотання та відводи, давати усні і письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування та заперечення, оскаржувати рішення та ухвали суду, а також користуватись іншими процесуальними правами наданими йому законом. Ст. 45 ЦПК України та Закон України “Про прокуратуру” окреслюють коло додаткових повноважень прокурора в цивільному процесі. Прокурор має право підтримувати і змінювати в ході розгляду справи пред’явлені їм заяви або відмовитися від них. Відмова прокурора від заяви ще не визначає хід розгляду справи, тому що особа, на захист інтересів якої була подана заява, має право вимагати розгляду справи по суті. Прокурор має право вносити апеляційні і касаційні подання на рішення, ухвали і постанови суду першої інстанції. Ряд повноважень прокурор може реалізувати при переглядах судових рішень та їх виконанні.

В Законі України “Про прокуратуру” визначено, що підставою представництва прокурором у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави – наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або державою. Тобто, у випадку порушення прав і свобод людини і громадянина, коли потерпілий за станом здоров’я, віку або з інших причин не може особисто відстоювати свої права і свободи прокурор пред’являє і підтримує в суді позов в інтересах потерпілих.

Взагалі правопорушення мають місце в любому суспільстві і державі, саме тому твердження про те, що у вільному демократичному суспільстві виступи на захист інтересів особи без явно вираженої нею волі є обмеженням її свободи, і засновані на цьому пропозиції про виключення норми, що надає можливість порушення справи в інтересах особи без явно вираженого нею бажання, - є намаганням рахувати бажане за дійсне.

Правові норми мають свою соціальну цінність лише в тому випадку, якщо вони виконують і суспільство і держава зацікавлені в їх реалізації. Саме тому правова держава – це така держава, в якій реалізація права забезпечується правовими засобами, але не така, де реалізація права цілком залежить від індивідуальної волі її суб’єкта.

Звичайно, вищим органом, що здійснює функцію правозастосування, являється суд, і саме судова влада – та сила, яка забезпечує захист прав людини і громадянина. Але для приведення цієї сили в дію потрібен правозахисний механізм, в якому основну роль грає прокурор як посадова особа, зобов’язана в силу закону проявляти ініціативу з метою приведення цього механізму в дію. Саме тому в Законі України “Про прокуратуру” слід окремо виділити одним з напрямів прокурорського нагляду - нагляд за дотриманням прав і свобод людини і громадянина.

Подаючи позов чи заяву в інтересах інших осіб, прокурор зобов’язаний вказати в ньому обставини, на яких він висуває свої вимоги, і докази, що підтверджують їх, а також закон, що регулює спірні відносини. В судовому засіданні по розгляду справи прокурор в даному випадку виступає першим і повинен обґрунтувати свою вимогу, а особа, на захист інтересів якої пред’явлено позов, виступає після прокурора.

В зв’язку з тим, що процесуальне положення прокурора, що пред’явив позов, багато в чому аналогічне положенню позивача в процесі, і поряд з цим він одночасно здійснює і функцію нагляду за законністю, в літературі висловлені різні погляди щодо процесуального положення прокурора, що пред’явив позов12.

“Деякі автори вважають, що прокурор, що пред’явив позов, займає положення сторони в процесі (А.Ф. Козлов). На думку інших, прокурор ніколи не являється стороною в процесі і завжди займає положення представника держави, що здійснює нагляд за законністю (Н.А. Чечіна, Н.В. Ченцов). Треті вважають прокурора, що пред’явив позов, позивачем тільки в процесуальному сенсі (А.А. Добровольський, М.С. Шакарян, В.Н. Щеглов).”13

Я згодна з М.К. Треушніковим щодо того, що найбільш правильною точкою зору являється остання, так як прокурор, що пред’явив позов, по суті виконує всі функції позивача (обгрунтовує позов, дає пояснення по заявленому позову, бере участь у судових дебатах). Але, наприклад С.А.Чванкін14 вважає, що прокурора не можна вважати позивачем у процесі, так як у цьому випадку, зокрема, особи, які беруть участь у справі, не могли б заявити прокурору відвід або до нього міг би бути пред'явлений зустрічний позов. Він також не погоджується і з тим, що прокурор у цивільному процесі є процесуальним позивачем, стороною в процесуальному або іншому розумінні. І зауважує, що не варто поділяти єдине поняття «сторона» на 2 частини: сторона в матеріальному розумінні й сторона в процесуальному розумінні. На мою думку, все ж таки виділити процесуальне розуміння сторони слід. Прокурор звичайно не є стороною процесу – позивачем у розумінні цивільно-процесуального законодавства, але він є представником сторони, яка з певних причин не може захистити свої інтереси. Прокурор виступає від імені держави і здійснює захист, певні функції захисника. Звичайно, участь прокурора – це правова гарантія непорушності встановлених Конституцією прав і свобод громадян, встановлення істини у справі, ухвалення законного рішення. Але, внаслідок вступу у процес на стороні того, чиї права потребують поновлення він в певному сенсі є позивачем.