Характеристика джерел цивільного процесу. Аналогія права і закону

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКО

 

 

 

 

 

 

Доповідь

з дисципліни: Актуальні проблеми цивільного процесу України

на тему : Характеристика джерел цивільного процесу. Аналогія права  і закону

 

 

 

 

 

 

Студента І потоку 4 гр.

Янко Марії Ігорівни

 

 

 

 

 

 

Київ 2012

План

Вступ.

1. Поняття цивільного процесуального права

2. Джерела цивільного процесу та види.

3. Аналогія права і закону.

4. Висновок.

Використана література.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Конституція України проголошує, що кожна людина має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав і свобод. Право людини і громадянина на судовий захист відноситься до громадянських прав, яке містить в собі юридичну гарантію від свавілля як з боку окремих осіб, так і держави, її органів та посадових осіб. Без здійснення подібної діяльності держава не може вважатися правовою. Потрібно зазначити, що держава гарантує право на судовий захист навіть у період воєнного та надзвичайного стану.

Для реалізації даного права  в Україні діють суди суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій. Конституцією до основних засад судочинства віднесено забезпечення апеляційного та касаційного оскарження судових рішень.

На мою думку, судова влада в Україні за своїм якісним розвитком помітно відстала від судової влади цивілізованих країн. Законодавча влада на законодавчому рівні намагається покращити становище судової системи. Напевно цією обставиною і була викликана розробка цілої концепції реформування цього виду влади, що передбачає: забезпечення доступного та справедливого судочинства, прозорості в діяльності судів, оптимізації системи судів загальної юрисдикції; посилення гарантій незалежності суддів; якісне підвищення професійного рівня суддівського корпусу; підвищення статусу суддів у суспільстві.

1. Поняття цивільного процесуального права

На сьогоднішній день існує  багато варіантів визначення поняття  «цивільне процесуальне право».

Цивільне процесуальне право  – це сукупність правових норм, які  регулюють діяльність та пов’язані  з нею процесуальні правовідносини суду та інших учасників цивільного процесу, що виникають при здійсненні правосуддя в цивільних справах. (1)

Цивільне процесуальне право  — це сукупність і система правових норм, предметом регулювання яких є суспільні відносини в сфері  здійснення правосуддя в цивільних справах територіальними судами загальної юрисдикції. (2)

Цивільне процесуальне право  виступає складовою системи права  України, воно тісно пов'язане з  іншими його галузями, які взаємодіють  між собою. Визначальним для цивільного процесуального права є встановлення конституційним правом основ організації  і принципів здійснення правосуддя в Україні. Цивільне процесуальне право  розвиває ці положення стосовно цивільного судочинства.

У науці існує вузьке й широке розуміння цивільного процесу. Прихильники вузького тлумачення відносять до цивільного процесу тільки діяльність суду щодо здійснення правосуддя в цивільних справах. Широке розуміння було запропоновано в 60-х роках). Прихильники широкого тлумачення цивільного процесу включають у нього діяльність як суду, так і інших органів (нотаріату, третейських судів і ін.) з вирішення цивільно-правових спорів.

Однак широке розуміння предмета цивільного процесуального права не відповідає законодавству про цивільне судочинство, що регламентує лише судову діяльність в цивільних справах. Крім того, за своєю юридичною природою здійснення правосуддя в суді в цивільних справах докорінно відрізняється від розгляду справ у несудових органах. Таким чином, відповідно до чинного законодавства, яке наділяє суд владою здійснювати правосуддя в цивільних справах, цивільний процесс,на мою думку, правильніше розуміти у вузькому змісті, тобто як судочинство.

Яку б позицію хто б  для себе не обрав, можна твердо стверджувати, що процесуальні відносини регулюються нормами процесуального права.

2. Джерела цивільного процесуального права

Джерелами цивільного процесуального права є нормативні акти, в яких закріплені правила, що врегульовують  порядок організації і здійснення правосуддя в цивільних справах.(4)

Основними джерелами права  у всіх сучасних правових системах є нормативно-правові акти держави. Нормативно-правовий акт — це акт правотворчої діяльності компетентних державних органів, що встановлює, змінює або скасовує правові норми. Нормативний акт приймається компетентним органом у певному процедурному порядку. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України.   Законопроектну   роботу   здійснюють парламентські комітети.

Нормативно-правові акти мають різні назви, вони відрізняються  один від одного за юридичною силою, за суб'єктами видання тощо. В найзагальнішому  вигляді ієрархічну структуру нормативно-правових актів України можна подати в  такий спосіб: закони й підзаконні нормативні акти.

До першого виду джерел цивільного процесуального права належать:

1. Конституція України.

В ній закріплені найважливіші принципи судочинства. Конституційні норми мають пріоритет при нормотворчості й правозастосуванні.

2. Цивільний процесуальний кодекс України.

ЦПК України є основним джерелом норм цивільного процесуального права, оскільки містить норми, що визначають завдання і принципи цивільного процесу, положення загальної частини статичного характеру, а також розгорнуті процесуальні регламенти, що відображають динаміку діяльності суду й інших учасників судочинства.

3. Інші закони України.

Такі закони містять процесуальні норми («Про судоустрій і статус суддів», «Про міжнародне приватне право», «Про прокуратуру», «Про міжнародний комерційний арбітраж», «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Особливості даного виду джерел цивільного процесуального права:

 а) перевага серед  джерел цивільного процесу законів.  Посилення ролі суду в здійсненні  й захисті конституційних прав  приводить до того, що його  діяльність регулюється в основному  нормативними актами у вигляді  законів, а не підзаконних актів; 

б) розширення кола законодавчих актів, що містять норми цивільного процесуального права. Законодавець, приймаючи  закони, що регулюють матеріально-правові  відносини, значну увагу приділяє посиленню  механізму захисту прав суб'єктів  цих відносин і інших осіб.

До другого виду джерел цивільного процесуального права належать:

1. Укази Президента України й постанови уряду України (наприклад, Декрет Кабінету Міністрів України «Про державне мито» 1993 р.)

Президент України має  право видавати укази з будь-яких питань, що згідно зі ст. 106 Конституції  України належать до його компетенції, в тому числі й з питань, що складають предмет цивільного процессуального права, крім випадків, якщо відповідні питання у відповідності до Конституції України можуть бути врегульовані лише законом. Укази Президента містять правові норми, що відзначаються загальним характером. Переважно указами Президента вирішуються питання щодо забезпечення злагодженого функціонування органів державної влади, в першу чергу це торкається органів виконавчої влади.

Акти Кабінету Міністрів приймаються на основі закону, тобто в межах компетенції, визначеної законом, і на виконання закону, іншими словами, на розвиток його приписів. Розвиток може означати конкретизацію приписів закону або логічне доповнення загальних приписів закону, що слід розглядати як вторинну правотворчість, що має, однак, загальнодержавне значення.

2. Рішення Конституційного Суду України. Згідно зі ст. 150 Конституції України «Конституційний Суд України постановляє рішення, які обов'язкові до виконання на території України, остаточні й не можуть бути оскаржені».
3. Міжнародні угоди і договори, що визначають взаємну правову допомогу держав по цивільних справах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (наприклад, Гаазька конвенція з питань цивільного процесу 1954 року).

У разі невідповідності закону України міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір (ч.5 ст.8 ЦПК). Крім того, суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це встановлено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (ч.6 ст.8 ЦПК).

Важливе значення для однакового розуміння і правильного застосування норм цивільного процесуального права мають роз'яснення, що даються постановами Пленуму Верховного Суду України, які не мають нормативного характеру, але є обов'язковими для судів, інших органів і посадових осіб, котрі застосовують норми права, щодо яких зроблені такі роз'яснення.

Зазначені роз'яснення містять  узагальнені положення, призначені для багаторазового застосування з  тієї або іншої категорії цивільних  справ або при виникненні однорідних випадків. За змістом вони являють  собою результат аналізу судових  помилок і неправильних тенденцій  у застосуванні судами процесуальних  норм з певної категорії справ  у зв'язку з відсутністю норми, що регулює те або інше процесуальне питання, й на цій основі роз'яснення того, як слід правильно застосовувати відповідні норми права.

Постанова Пленуму Верховного Суду України, як і будь-який судовий  акт, є підзаконним актом.

Постанови Пленуму Верховного Суду України відрізняються від  законодавчих актів тим, що вони:

1) приймаються вищим судовим  органом; 

2) офіційно є актами  роз'яснення з питань судової  практики, тобто застосовуваних  судами нормативних актів; 

3) засновані на обов'язковості  закону, зміст якого відображають; 4) не можуть змінити, скасувати  закон або інший нормативний  акт, застосовуваний судом.

Таким чином, постанови Пленуму  Верховного Суду України не входять  ні в систему права в цілому, ні в систему джерел цивільного процесуального права. Однак вони є складовою  частиною правової системи України  й відіграють значну роль у розвитку цивільного процесуального законодавства.

3. Аналогія права  і закону.

Норми цивільного права регулюють  найбільш типові й характерні для  певного етапу суспільного розвитку майнові та немайнові відносини. Нажаль, але навіть найдосконаліша система права не може охопити всі найрізноманітніші суспільні відносини, які потребують правового регулювання. Політичні зміни в житті країни й недоліки законодавчої правотворчості також сприяють тому, що окремі суспільні відносини залишаються поза полем правового регулювання.

Під прогалиною в праві  зазвичай розуміють випадки, коли певні  суспільні відносини потребують правового регулювання, проте такі суспільні відносини чи саме правове регулювання не передбачене конкретним законом, правовою нормою. Засобом усунення прогалин є правотворчість: прийняття нових норм або редагування застарілих. Але суди не можуть чекати нісекунди, доки прогалину в праві усуне законодавець, суд не може відмовляти у захисті інтересам громадян і організацій, посилаючись на відсутність нормативної бази. Вирішення проблеми полягає в тому, що суду надається право розглядати такі справи за допомогою аналогії. 

 Аналогія закону і  аналогія права як засоби усунення  прогалин в законодавстві передбачені  в ст. 8 ЦК: "Якщо цивільні відносини  не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства  або договором, вони регулюються  тими правовими нормами цього  Кодексу, інших актів цивільного  законодавства, що регулюють подібні  за змістом цивільні відносини  (аналогія закону)".

Отже, аналогія закону має місце, якщо: 
1) відносини, щодо яких виник спір, за своїм характером потребують цивільно-правового регулювання;  

2) ці відносини не регулюються  якимись конкретними нормами  права;

3) вирішення спору, який  виник, неможливе виходячи із  засад і змісту законодавства; 
4) є закон, який регулює схожі відносини і який може бути застосований до цих відносин.

Вирішуючи справу шляхом використання аналогії закону, суд повинен не лише посилатися на конкретну норму  закону, а й обґрунтовувати, чому він вважає за можливе її застосувати. В певних випадках законодавець з  метою "нормативної економії" сам вказує на необхідність застосувати аналогічний закон.  

 Існують і більш  суттєві прогалини в законі. В  ньому бувають відсутні не  лише прямі норми, а й аналогічні. Такі прогалини заповнюються  за допомогою аналогії права,  тобто такі цивільні відносини  регулюються відповідно до загальних  засад цивільного законодавства  (ч. 2 ст. 8 ЦК). 
   Суд може приймати рішення виходячи із аналогії права, якщо: