Книгознавство як наука

До нормативних видань зі стандартизації відносяться стандарти і технічні умови.

Нормативно-інструктивні видання обов'язкові для виконання діючих законів, постанов уряду й інших актів міністерств і відомств. До них відносяться: накази, інструкції, правила, положення. Вони відрізняються меншим ступенем інформативності і більш вузькою сферою дії.

Накази регламентують питання практичного керівництва підприємством (установою, фірмою, організацією), а також питання розвитку галузі, діяльності міністерства або відомства. Вони містять обов'язкові для виконання розпорядження посадової особи, звернені до підлеглих посадових осіб, органам або громадянам.

Інструкція — офіційне видання, що містить правила щодо врегулювання виробничої або суспільної діяльності, користування виробом або послугами. В ній містяться також юридичні акти, що роз'ясняють закони. Видаються інструкції міністерствами, відомствами, установами, підприємствами.

Правила встановлюють порядок і умови діяльності, визначають права й обов'язки осіб, що здійснюють цю діяльність.

Положення — правовий документ, що встановлює завдання та функції, права й обов'язки установи або організації, міністерства або відомства.

Загальні вимоги до складання, викладу й оформлення офіційних видань визначені стандартами.

Офіційні видання специфічні за структурою, характером викладу, рубрикацією, нумерацією положень основного тексту. Текстові документи містять, в основному, суцільний текст (конституція, закон, указ, постанова, технічна паспорт, інструкція і т.п.) або текст, розбитий на графи (специфікації, відомості, таблиці і т.п.).

Офіційним виданням властива однаковість в оформленні титулу. Завжди вказується ким і коли прийнятий, затверджений і рекомендований документ. У заголовок видання виноситься найменування виду документа— „закон”, „указ”, „інструкція”, „нормативи”, „методичні вказівки”.

Випускаються офіційні видання у виді моно видань або збірок. У збірках матеріали групуються, як правило, за тематичною ознакою. Частина з них мають передмови, додатки і допоміжні покажчики. Часто закони, видані раніше як моно видання, об'єднані тематично або функціонально в кодекси — зводи законів (Процесуальний кодекс, Цивільний кодекс).

Для офіційних видань характерний компактний набір (застосування шрифтів дрібних кеглів), невеликі поля, дробова рубрикація тексту. Часто застосовуються двосторонні поточні колонтитули. Більшість  офіційних видань не ілюстровано. Переважають брошури, покриті м'якою обкладинкою, видрукувані на дешевих сортах папера. Однак деякі видання виготовляються з дорогих сортів папера, покриваються тканевим плетінням і золотим тисненням. Так часто видають Конституцію (основний закон) держави[5,172-179].

Розділ 3

Поясніть значення терміну «рукописна книга» і наведіть приклади

 

1. Виникнення та історія  розвитку рукописної книги

Книга розвивалася одночасно з розвитком суспільства, втілюючи в собі його основні досягнення та відповідаючи вимогам тієї чи іншої історичної епохи. Книга як продукт, створений у сфері матеріального виробництва, має речову форму, що відрізняється своєрідністю і індивідуальністю елементів, характерних для кожного історичного відрізку часу. Разом з тим вона надає дію на саму тонку сферу людської особистості - на його духовний світ. Під впливом книги у кожного індивіда виникають різні ідеї, образи, думки, які в процесі побутування формують сукупне знання, що дає поштовх новому витку в розвитку суспільної свідомості .

В одному із самих знаменитих словників російської мови – "Толковом языке живого великоруського языка" В. Даля слову "книга" надається три значення. Перше — "зшиті в одне плетіння аркуші паперу або пергамену" (тобто формальний образ книги як матеріального предмета), друге — "писання, все, що в книзі міститься" (тобто, виражаючи сучасною мовою, значеннєвий бік поняття). І, нарешті, третє — "розділ, відділ у великому письмовому творі"[8].

З позицій соціально-комунікаційно-інформаційного підходу розглядає поняття "книга" сучасна українська дослідниця Г.М. Швецова-Водка. З позицій місця в системі документальної комунікації книга – це документ опублікований, виданий або депонований, котрий надходить у суспільне користування через книжкову торгівлю і бібліотеки.

Книга – розмножений документ, призначений і підготовлений для передачі абстрактному читачеві загального (спеціального) знання в доступній його сприйняттю знаковій формі.

У найдавніші часи людська пам'ять була єдиним засобом зберігання і передачі суспільного досвіду, інформації про події і людей. Історія знає так звані безписемні цивілізації, де величезна кількість необхідних відомостей просто заучувалася напам'ять жерцями, законознавцями, вчителями; а на далекі відстані посилалися «живі листи» — гінці[9].

Всі народи так чи інакше пройшли період «усної книги» перш, ніж стали фіксувати інформацію на якому-небудь матеріалі.

Запам'ятовувати багатотисячні рядки було важко, і первісні розповідачі використовували стрічечки або вузлики, що допомагали їм. У людській пам'яті з'являлися інші помічники: різного роду зарубки, замети, вузлики, нарешті, малюнки. Учені знаходять у печерах і на скелях зображення, зроблені рукою первісної людини, що відбили його враження  від навколишнього світу, життя, природи. Це зачатки мистецтва, але водночас і зачатки писемності. Одночасно формувалася і мова як логічна система, мовний лад — розподіл на слова, фрази, склади, окремі звуки, частини мови, граматика в цілому. Попутно вирішувалася проблема писального матеріалу та форми книги.

Найбільш давнім матеріалом для книг була, ймовірно, глина і її похідні (черепки, кераміка). Книги створювалися з листків слонової кістки або з кипарисових дощечок, що покривалися воском, а потім створювалися за допомогою папірусу, пергамену[10].

Рукописна книга - унікальна книга, в якій текст, ілюстрації та орнаментальне оформлення відтворені від руки, на відміну від друкованої книги, відтворення якої здійснюється одним з поліграфічних способів. До винаходу друкарства рукописна книга була єдиним способом письмового зберігання і розповсюдження інформації.

Рукописна книга була виконана від руки чорнилом, фарбами, олівцем або видряпані на плоскій поверхні.

Відомі дві основні форми рукописної книги: сувій, що виник в Єгипті приблизно в третьому тисячолітті до н.е., і кодекс, що набув поширення в перших століттях нашої ери.

Залежно від цільового та читацького призначення книги Стародавньої Русі ділилися на дві основні групи: релігійного змісту, у тому числі богослужбові, і світські, причому в кількісному відношенні переважала перша група

Перші слов'янські богослужбові книги, виготовлені з пергамена у формі кодексу, з'явилися на Русі після прийняття нею християнства в 988 році і писані кирилицею.

Слов'янська рукописна книга має форму кодексу. Її основою є зошит з 16 сторінок, складається з чотирьох сфальцованних навпіл і підібраних вкладкою аркушів, укладених у жорстку палітурку, що служить надійним захистом сторінок книги від пошкоджень.

Основним матеріалом книги служив пергамен - спеціально вироблена шкіра тварини, що носила назву "харатью", "шкіра", "телятина", "хутро" тощо, від чого і рукописні книги, писані на пергамені, часто називали харатейних. Пергамен жовтіше і товщі паперового листа, в ньому можуть бути розриви, зашиті нитками, і невеликі отвори, що з'явилися в процесі вичинки шкіри.

Протягом багатьох десятиліть відбувалося розвиток зовнішньої форми книги, формування її окремих елементів і поняття художнього оформлення книги, вироблялися основні прийоми і способи художнього оформлення. У результаті склався майже канонічним вигляд богослужбової книги, що послужив основою для мистецтва друкованої книги.

Кожна стародавня рукописна книга незалежно від ступеня її збереження являє собою пам'ятник матеріальної і духовної культури минулого, найважливіший історичне джерело, є основою для історичних і літературознавчих досліджень. З цієї точки зору вона є об'єктом цілого ряду наукових дисциплін, у тому числі кодикології, що встановлює принципи комплексного вивчення рукописної книги як матеріального пам'ятника культури (історію її виготовлення, склад і долю); палеографії, що досліджує розвиток писемності (матеріалів і знаряддя листа, графічної форми письмових знаків, прикрас та ін.) і дає можливість вченому визначити авторство, час і місце створення пам'ятника писемності за елементами його зовнішньої форми; текстології, що займається питаннями утримання книги, історичним осмисленням і критичним прочитанням тексту, виявленням його генеалогії, інтерпретації.

Після винаходу друкарства рукописна книга продовжувала існувати паралельно з друкованою аж до нашого часу[7,37-73].

 

2. Приклади рукописної  книги

Найбільш ранньою точно датованою книгою є написане на пергаменті кирилицею Остромирове Євангеліє (1056-1057 рр..). Ця книга найдавніший пам'ятник старослов'янської писемності російської редакції, переписаний на Русі з східно-болгарського оригіналу дияконом-переписувачем Григорієм для новгородського воєводи і посадника Остромира (християнське ім'я Йосип ), посадженого київським князем Ізяславом Ярославовичем .

Другий за часом точно датованої давньоруської книгою є Ізборник Святослава (1073). Вона написана на пергамені кирилицею. Мабуть, книга замислювалася як державна реліквія, над нею почали працювати за великого князя Ізяслава Ярославича, а після його вигнання з Києва книгу переадресували його братові Святославу Ярославовичу, який став у 1073 р. великим князем. Ізборник Святослава 1073 р. є одною з найбільших за величиною давньоруських книг, високохудожній пам'ятник книжкового мистецтва. Книга має енциклопедичне зміст. У ньому обговорюються проблеми християнського богослов'я, роз'яснюються положення Біблії стосовно подій повсякденного життя, наводяться відомості з астрономії та астрології, математики та фізики, зоології та ботаніки, історії та філософії, граматиці, етики та логіці[6].

 

 

Список використаних джерел

 

1. Баренбаум И.Е. Основы книговедения: Учебн. пособ. — Л.: ЛГИК, 1988. - С. 53-57, 62-70

2. Мигонь К. Наука про книгу: Очерк проблематики / Пер. с польск.— М.: Книга, 1991.— С. 5—11, 85—93.

3. Книговедение // Книга: Энциклопедия / Редкол.: И.Е. Баренбаум, А.А. Беловицкая, А.А. Говоров и др.— М.: БРЭ, 1998.— С. 304— 309.

4. Санкина Л.В. Общие и специфические признаки классификации изданий//Делопроизводитель. – 2001.

5.  Кушнаренко Н.Н. Документоведение: Учебник. – 2-е изд.- К.: Знання, 2000. – С.172–179.

6. Баренбаум И.Е. История книги: Учебник. – М.,1989.

7. История книги / Под ред. В. Говорова. – М.: „Светотон”, 2001. – С.37–73.

8. Книговедение: Энциклопедический словарь. - М., 1981.

9. Свирин А.Н. Искусство книги Древней Руси XI-XVII вв. - М., 1964.

10. Сидоров А.А. История оформления русской книги. - 2-е изд., испр. и доп. - М., 1964.